пригоди бравого вояка швейка том 1 (українська мова)

швейка (українська том вояка 1 пригоди бравого мова).

ПРИГОДИ БРАВОГО ВОЯКА ШВЕЙКА. Частина перша. В ТИЛУ. ВСТУП. Велика доба потребує великих людей. На світі є невідомі скромні герої, не увінчані славою Наполеона. Марно ви шукали б їхні імена в історії.

Та коли проаналізувати, — їхня слава, можливо, затьмарила б навіть славу Александра Македонського. У наші дні на вулицях Праги можна зустріти чоловіка в приношеному вбранні, який, власне, і сам не уявляє свого значення в історії нової, великої доби. Він скромно йде своєю дорогою, нікого не турбує, і до нього не чіпляються журналісти з проханням про інтерв’ю. Коли б ви запитали, як його звуть, він би відповів дуже просто і скромно: «Я Швейк. » І справді, цей тихий, скромний, убого вдягнений чоловік і є той старий бравий вояк Швейк, хоробрий герой, ім’я якого ще за часів Австро-Угорщини було на устах усіх громадян Чеського королівства і слава якого не примеркне і в Республіці. Я дуже люблю цього бравого вояка Швейка і, змальовуючи його пригоди під час світової війни, переконаний, що всі ви сповнитесь симпатією до мого скромного, невідомого героя. Він не підпалював храму богині в Ефесі, як це зробив отой дурень Герострат, щоб потрапити до газет та шкільних хрестоматій. 1.

БРАВИЙ ВОЯК ШВЕЙК УСТРЯЄ В СВІТОВУ ВІЙНУ.

— Ви знаєте, нашого Фердінанда вбили, — сказала служниця Швейку, якого в свій час військова лікарська комісія безапеляційно визнала ідіотом, завдяки чому він звільнився з армії і промишляв тепер продажем собак, паскудних, нечистокровних потвор із родовідними свідоцтвами, сфабрикованими його власною рукою. Крім цього фаху, Швейк мав ще й ревматизм і тепер саме натирав собі коліна оподельдоком. — Якого це Фердінанда, пані Мюллерова? — спитав Швейк, не перестаючи розтирати коліна. — Я знаю двох Фердінандів. Один служить у аптекарському магазині Пруші й одного разу помилково випив там пляшку якоїсь гидоти проти випадання волосся; а потім знаю ще Фердінанда Кокошку. Той збирає по вулицях собаче лайно. Обох анітрохи не шкода. — Он як, пані Мюллерова, автомобілем! Ну-ну, такий пан може собі це дозволити. Але йому, мабуть, і на думку не спало, що такі мандри автомобілем можуть зле скінчитися. Та ще й у Сараєві — це ж у Боснії, пані Мюллерова. Тут, мабуть, турки рук доклали. Та що там казати: не треба було відбирати в них тієї Боснії та Герцеґовини. Ось воно як, пані Мюллерова. То кажете, пан ерцгерцоґ уже став перед божим судом. А довго мучився?

— Ясновельможний ерцгерцоґ зразу й сконали, паночку. Звісно, револьвер — не іграшка. Ось недавно в нас у Нуслях один пан бавився револьвером і перебив геть усю родину та ще й двірника, що прийшов подивитися, хто це там на четвертому поверсі зняв таку стрілянину. — Буває револьвер, пані Мюллерова, що не вистрілить, хоч ти сказися. Таких систем дуже багато.

Але на пана ерцгерцоґа купили, напевно, щось ліпше, і голову даю, пані Мюллерова, що той, хто це зробив, добре на таке причепурився. Бо, знаєте, стріляти у пана ерцгерцоґа — неабияка робота. Це вам не браконьєрові стріляти в лісничого. Тут уся справа в тому, як до нього добратися. В якомусь лахмітті до такого пана і не сунься. Тут треба йти в циліндрі, щоб вас поліцай загодя не цапнув. — Про це й говорити нема чого, пані Мюллерова, — сказав Швейк, закінчуючи розтирати коліно, — якби ви хотіли вбити пана ерцгерцоґа або найяснішого нашого цісаря, то напевне б із кимсь порадилися. Більше людей — більше розуму. Цей порадить одне, той інше, і діло вийде, як співається в нашому гімні. Головне в тому, щоб не проґавити хвилини, коли такий пан повз вас проїде. Ось, наприклад, ви, мабуть, пам’ятаєте того пана Луккені, що проштрикнув терпугом нашу небіжчицю Єлизавету. Він же прогулювався з нею, от і вірте після цього комусь; відтоді жодна імператриця не ходить на прогулянку. І таке чекає ще не на одного. Ось побачите, пані Мюллерова, доберуться вони ще й до російського царя і цариці, а можливо, боронь боже, і до найяснішого нашого цісаря, коли вже почин зробили з тим його племінником. Старий має ворогів до біса. Куди більше, ніж отой Фердінанд. Оце якось один панок у шинку розповідав: прийде, каже, час, і ті цісарі скапуватимуть, як свічки, один по одному; їх, каже, й державна прокуратура не врятує. Потім виявилось, що той пан не мав чим заплатити, і шинкар мусив покликати поліцая. А він як затопить шинкареві в пику раз, а поліцаєві аж двічі. І його відвезли в поліцейській корзині, щоб прочумався. Го-го, пані Мюллерова, діються нині речі, скажу я вам. Це ще одна втрата для Австрії. Коли я був на військовій службі, один піхотинець застрелив капітана. Зарядив ґвинтівку і пішов у канцелярію. Там йому сказали: тобі, мовляв, нема чого тут робити. А він своє і своє: хочу, каже, говорити з паном капітаном. Капітан вийшов до нього і тут же вліпив йому казармений арешт, а той підняв ґвинтівку і пальнув капітанові просто в серце. Куля вилетіла крізь спину та ще й шкоди наробила в канцелярії: розбила пляшку чорнила, а воно облило службові папери. — Повісився на підтяжках, — відповів Швейк, чистячи свого котелка.

— А ті підтяжки навіть не його були. Він позичив їх у тюремного наглядача, мовляв, у нього штани спадають. Що ж він, дурний був чекати, поки його розстріляють? Не дивуйтеся, пані Мюллерова, в такому становищі кожному голова обертом піде. Наглядача за це розжалували і припаяли йому шість місяців. Але він їх не відсидів. Утік до Швейцарії і зробився там проповідником у якійсь секті. Тепер чесних людей обмаль, пані Мюллерова. Гадаю, що і пан ерцгерцоґ Фердінанд у тому Сараєві не розчовпав, що воно за пташка той, хто в нього стріляв. Побачив цього панка і, певно, подумав: «Це, мабуть, порядна людина, якщо вітає мене». А панок тим часом його й бацнув. Всадив одну кулю чи кілька? — Це йде, пані Мюллерова, як по маслу, страшенно швидко. Я для такої справи купив би собі браунінґ.

На вигляд — іграшка, а тим часом за дві хвилини можна з нього перестріляти двадцять ерцгерцоґів, байдуже — худих чи гладких. Хоча, між нами кажучи, пані Мюллерова, в товстопузого ерцгерцоґа вцілити, безперечно, легше, ніж у худого. Пам’ятаєте, як оті португальці підстрелили свого короля?

Він був такий самий черевань. Та що й казати, адже ж король ніколи худенький не буває. Ну, зараз я йду до шинку «Під чашею», а коли прийдуть за тим пінчером, — я вже взяв за нього завдаток, — то скажіть, що він у мене на селі у псарні, я йому недавно підрізав вуха, і, доки вони не загояться, песика не можна перевозити, бо вуха застудяться. Ключ залишіть у двірнички. У шинку «Під чашею» сидів лише один відвідувач. Це був таємний агент державної поліції Бретшнейдер. Шинкар Палівець мив череп’яні підставки з-під кухлів, а Бретшнейдер марно намагався зав’язати з ним серйозну розмову. Палівець був відомий грубіян, кожне друге слово в нього було «зад» або «лайно». Водночас він був начитаний і радив кожному прочитати, що саме написав про цю другу річ Віктор Гюґо, переказуючи останню відповідь старої ґвардії Наполеона англійцям у битві під Ватерлоо. — Я в такі справи не втручаюся. З такими справами хай вони мене поцілують у зад, — чемно відповів пан Палівець, закурюючи люльку. — Бо в наші часи встрявати в такі справи — це однаковісінько що в зашморг лізти. Я дрібний торговець. Хто до мене приходить і замовляє собі пиво, тому я наливаю, а якесь там Сараєво, політика чи небіжчик ерцгерцоґ — це не для нас, на цьому нічого не заробиш, хіба що камеру в Панкраці. — Еге ж, правду кажете, висів, — ствердив пан Палівець, — та той портрет дуже мухи запаскудили, от я і виніс його на горище. Бо, знаєте, ще хтось, бува, дозволив би собі кинути якесь слово і могли б з цього вийти неприємності. А на біса мені це здалося? — В цю пору в Боснії і Герцеґовині буває страшенна спека. Коли я там служив, ми нашому обер-лейтенантові мусили класти лід на голову. Таємний агент Бретшнейдер надовго замовк, і його похмуре обличчя пожвавішало лише з приходом Швейка, який увійшов у шинок і, замовивши чорне пиво, зауважив: — Виходить, він уже перед божим судом, дай йому господи царство небесне. Навіть не дочекався, поки стане цісарем. Коли я служив у війську, один генерал упав з коня і розбився. Хотіли йому допомогти сісти знову в сідло, підсадити його, аж глядь, — а він мертвісінький. І теж мав піти вгору: мітив у фельдмаршали. Це трапилося під час військового огляду: вони, ці огляди, до добра ніколи не доводять. В Сараєві, мабуть, теж був якийсь парад. Пам’ятаю, одного разу на такому параді мені бракувало на мундирі двадцять ґудзиків, то за це мене на чотирнадцять діб замкнули до буцеґарні, і два дні я пролежав, як той Лазар, зв’язаний «козлом». Але що ж удієш? В армії мусить бути дисципліна. Інакше ніхто б нікого не слухався. Наш обер-лейтенант Маковець завжди казав нам: «Дисципліна, бовдури, повинна бути, бо інакше ви б лазили, як мавпи, по деревах, а військова служба з вас, йолопи, людей зробить». Хіба ж це не правда? Уявіть собі парк, скажімо, на Карлаку, а на кожному дереві сидить солдат без дисципліни. Це мене завжди найбільше лякало. — Помиляєтесь, — відповів Швейк, — то зробили турки через Боснію і Герцеґовину. — І Швейк виклав свої погляди на зовнішню політику Австрії на Балканах: турки в 1912 році програли війну з Сербією, Болгарією і Грецією. Вони хотіли, щоб Австрія їм допомогла, а цього не сталося, ось вони й застрелили Фердінанда. — Мені аби клієнт, — сказав Палівець, — хай він буде й турок. Яке діло нам, торговцям, до політики? Заплатив за пиво — сиди в шинку і базікай собі досхочу. Це мій принцип. Хто б там не вбив нашого Фердінанда — серб чи турок, католик чи магометанин, анархіст чи младочех, — мені однаковісінько. — Добре, пане шинкарю, — мовив Бретшнейдер, який знову втратив надію, що хтось із цих двох зловиться, — але ви згодні, що це велика втрата для Австрії? — Авжеж, утрата, тут нічого не скажеш. Жахлива втрата, бо хіба ж Фердінанда можна замінити якимсь там йолопом? Шкода тільки, що він не був ще товстіший. — Що хочу сказати? — охоче відповів Швейк. — А ось що: коли б він був гладший, то напевно б його грець побив ще тоді, коли він ганяв у Конопішті бабів, які в його лісах збирали хмиз та гриби, і тепер не вмер би такою ганебною смертю. Адже подумати тільки: небіж найяснішого пана цісаря, а вони його застрелили. Таж це ганьба, всі газети про це пишуть. У нас у Будейовицях на ярмарку проштрикнули у сварці одного торговця худобою, на прізвище Бржетіслав Людвік. У нього був син Богуслав, і от куди той, бувало, прийде, продавати свиней, ніхто в нього нічого не купує, а кожен каже: «Це син того, проштрикнутого, він теж, мабуть, добра каналія». Кінець кінцем йому нічого не залишалося, як стрибнути в Крумлові з мосту у Влтаву, потім довелося його звідти витягати, довелося оживляти, довелося з нього воду викачувати, і все ж таки він сконав на руках у лікаря, коли той йому щось впорснув. — Ну й дивні ж у вас порівняння, — значуще промовив Бретшнейдер, — говорите спочатку про Фердінанда, а потім одразу про торговця худобою. — Які там порівняння? — запротестував Швейк. — Боронь боже, щоб я хотів когось із кимсь порівнювати. Пан шинкар мене знає. Правда ж, я ніколи нікого ні з ким не порівнював?

Я тільки не хотів би опинитися в шкурі вдови ерцгерцоґа. Що ж вона тепер робитиме? Діти — сироти, маєток у Конопішті без господаря. А виходити ще раз за якогось іншого ерцгерцоґа? Яку з цього матиме користь? Поїде з ним знову до Сараєва і вдруге залишиться вдовою. От кілька років тому був у Зліві біля Глубокої один лісник з таким паскудним прізвищем Пиндюр. Застрелили його браконьєри, і лишилася після нього вдова з двома дітьми. За рік вона знову вийшла заміж за лісника, Пепіка Шавловиця з Мидловарів. Та що ж, і того порішили. Тоді вийшла заміж утретє, і знову ж таки за лісника, та й каже; «Бог любить трійцю. Якщо й тепер не пощастить, то вже сама не знаю, що вдію». Ясно, що й цього застрелили, а вона вже мала з тими лісниками шестеро дітей. Пішла вона до канцелярії князя в Глубоку скаржитись, якого вона з отими лісниками клопоту зазнала. Тоді їй порадили Яреша, сторожа з Ражицької загати. І що б ви думали? Втопили його, як обловлювали ставок. А вона вже й від нього народила двоє дітей.

Потім узяла собі коновала з Воднян, так той її раз уночі шарахнув сокирою і сам добровільно на себе заявив. Коли його потім в окружному суді у Пісеку вішали, він відкусив священикові носа і сказав: взагалі, мовляв, ні в чому не кається, і до того ж говорив щось дуже погане про нашого найяснішого цісаря.

— Цього вам сказати не можу, бо цього ніхто не відважився повторити. Але, кажуть, щось нечувано страшне, бо один присутній при тому судовий радник аж із глузду з’їхав, його ще й досі тримають в божевільні, щоб, бува, чого не розпатякав. То була не звичайна собі образа найяснішого монарха, що їх сп’яну сиплють. — Які образи на нашого монарха сп’яну сиплють? — повторив Швейк. — Всілякі. Впийтеся, замовте, щоб вам заграли австрійський гімн, і побачите, що почнете говорити. Навигадуєте стільки на нашого найяснішого цісаря, що, якби лише половина з того була правда, вистачило б йому ганьби на все життя. Але наш старий добряга насправді цього не заслужив. Самі подумайте. Втратив сина Рудольфа ще молодим, у розквіті сил. Жінку Єлизавету проштрикнули терпугом. Потім десь пропав його брат Ян Орт, а брата — мексиканського цісаря — розстріляли в якійсь фортеці під муром. Тепер знову на старості застрелили родича. Та тут треба мати залізні нерви. А потім про це згадає якийсь п’яниця і починає його лаяти.

Коли нині щось вибухне, піду добровольцем і служитиму найяснішому цісарю нашому, хоч би мене на капусту посікли! — Швейк хильнув як слід пива і повів далі: — Ви гадаєте, що наш найясніший усе це подарує? То погано його, мабуть, знаєте. Війна з турками неодмінно мусить бути. Ви вбили мені родича, так ось вам по пиці. Війна неминуча. Сербія і Росія нам у цій війні допоможуть.

Завариться така катавасія, що аж пір’я летітиме. Швейк у цю віщу хвилину натхнення був прекрасний, його простодушне, усміхнене обличчя сяяло, як місяць уповні. Йому все було просте і ясне. — Можливо, — малював він далі майбутнє Австрії, — на нас, на випадок війни с Туреччиною, нападуть німці, бо ж німці й турки одна рука. Це такі бестії, що немає їм у світі рівних. Але ми можемо об’єднатися з Францією.

Вона ще з сімдесят першого року має зуб на Німеччину. Ось тобі вже й почнеться танець. Війна буде, більше не скажу вам ані слова! Швейк вийшов за агентом у коридор, де на нього чекала маленька несподіванка.

Товариш по склянці показав йому орлика і заявив, що він Швейка заарештовує і негайно відведе до поліції. Швейк намагався довести, що добродій, очевидно, помиляється, бо він, Швейк, зовсім не винний, він же не сказав жодного слова, яке могло б кого-небудь образити. — Ну, то все гаразд, пане шинкарю, — весело промовив Бретшнейдер, — покличте сюди вашу дружину і передайте їй справи, бо ввечері ми приїдемо по вас. Швейк вийшов з шинку «Під чашею» в супроводі агента. Він стежив за виразом обличчя Бретшнейдера і, коли вони були вже на вулиці, спитав із своєю добродушною посмішкою: Саме тоді, як Швейка вели в канцелярію поліції, в шинку «Під чашею» пан Палівець передавав справи заплаканій дружині, по-своєму заспокоюючи її. Отак любо й мило вступив бравий вояк Швейк у світову війну. Істориків, без сумніву, цікавитиме той факт, що він передбачав далеке майбутнє.

Правда, ситуація пізніше склалася інакше, ніж Швейк викладав її «Під чашею», але він не мав дипломатичної освіти, і це слід узяти до уваги. Читай онлайн. Швейк зрозумів, що цей мадяр хотів би замовити собі пива, але у нього мало грошей, і тому замовив для нього ще один кухоль.

Мадяр знову подякував і жестами почав щось розповідати Швейкові, показуючи свою прострелену руку, причому додав міжнародною мовою: «Піф-паф-пуц!» Швейк співчутливо кивав головою, а хирлявий реконвалесцент2, спустивши ліву руку на півметра від землі і підносячи потім три пальці, розповів Швейкові, що має троє малих дітей. — Nincs ham, nincs ham3, — продовжував далі. Він хотів цим сказати, що вдома не мають що їсти. З очей в нього покотилися сльози, він витер їх брудним рукавом військової шинелі, на якому була дірка від кулі, що вп’ялася в його тіло за угорського короля.

Не диво, що за такою розвагою у Швейка мало-помалу нічого не залишилося від тієї п’ятірки, причому він поволі, але неухильно віддалявся від Чеських Будейовіц, бо з кожною склянкою пива, якою він частував себе і мадярського видужалого, Швейк втрачав можливість купити військовий квиток. Вояка, який сидів біля сусіднього столу, розповів, що коли їх 28-й полк прибув до Сегедіна, мадяри на вулицях, глузуючи з них, підводили вгору руки. Це була свята правда, але вояка почував себе, мабуть, ображеним. Та згодом це стало звичайним явищем серед чеських вояків. Власне, й мадяри під кінець, коли їм уже перестала подобатися бійка в інтересах угорського короля, робили те ж саме. Незабаром цей вояка сидів поруч із Швейком і розповідав, як вони в Сегедіні віддухопелили мадярів і повикидали їх з кількох шинків.

Тут він справедливо признав, що і мадяри вміють добре битися, бо хтось з них так садонув його ножем у спину, що вояку мусили відправити в тил на лікування. Тепер, коли повернеться до свого батальйону, капітан, напевно, припаяє йому арешт, бо в нього вже не було часу захистити честь усього полку, цебто як слід віддячити мадярові за цю рану, аби і той трохи почухався. — Ihre Dokumenten, ваші докyмент?1 — чемно звернувся до Швейка комендант військового патруля, фельдфебель, у супроводі чотирьох солдатів з багнетами, — я пачити фас шидіти, не їхати, шидіти і лише пити, ви денщицьке вухо! — Немає в мене документів, лебедику! — відповів Швейк, — пан оберлейтенант Лукаш з 91-го полку забрав їх зі собою, а я залишився тут на вокзалі. — Was ist das Wort «лепетику»?2 — звернувся фельдфебель до одного із своїх солдатів — старого вояки з крайової оборони . Той, мабуть, навмисне робив своєму фельдфебелеві все наперекір, бо, не зморгнувши оком, спокійно відповів: Фельдфебель відновив свою розмову із Швейком: — Токумент коштий фояк, пес токумент замкнути auf Bahnhofs Militarkommando, den lausigen Bursch, wie einen tollen Hund3.

Швейка відвели до військової вокзальної комендатури, де у вартівні сиділи солдати типу того старого вояки з крайової оборони, який так спритно переклав слово «лебедик» на німецьку мову своєму природженому ворогові — фельдфебелеві. Вартівня була прикрашена літографіями, бо в ті часи військове міністерство розсилало їх по всіх установах, через які тільки проходили солдати, а також по військових школах і казармах. Хвацького вояку Швейка привітав малюнок, що зображував, згідно з написом, як взводний Франтішек Гаммель і капрали Паульгарт і Бахмаєр з цісарсько-королівського 21- го стрілецького полку закликають солдатів битися до останнього. Пригоди бравого вояка Швейка. Ярослав Гашек.

Він скромно йде своєю дорогою, нікого не турбує, і до нього не чіпляються журналісти з проханням про інтерв’ю. Коли б ви запитали, як його звуть, він би відповів дуже просто і скромно: «Я Швейк. » І справді, цей тихий, скромний, убого вдягнений чоловік і є той старий бравий вояк Швейк, хоробрий герой, ім’я якого ще за часів Австро-Угорщини було на устах усіх громадян Чеського королівства і слава якого не примеркне і в Республіці. Ось недавно в нас у Нуслях один пан бавився револьвером і перебив геть усю родину та ще й двірника, що прийшов подивитися, хто це там на четвертому.

Ось, наприклад, ви, мабуть, пам’ятаєте того пана Луккені, що проштрикнув терпугом нашу небіжчицю Єлизавету. Побачив цього панка і, певно, подумав: «Це, мабуть, порядна людина, якщо вітає мене». Пам’ятаєте, як оті португальці підстрелили свого короля? Ну, зараз я йду до шинку «Під чашею», а коли прийдуть за тим пінчером, — я вже взяв за нього завдаток, — то скажіть, що він у мене на селі у псарні, я йому недавно підрізав вуха, і, доки вони не загояться, песика не можна перевозити, бо вуха застудяться. У шинку «Під чашею» сидів лише один відвідувач. Шинкар Палівець мив череп’яні підставки з-під кухлів, а Бретшнейдер марно намагався зав’язати з ним серйозну розмову. “Військово-юридичний апарат був чудовий. Такий судовий апарат є у кожної держави, що стоїть перед загальним політичним, економічним і моральним крахом”. “Коротше кажучи, — сказав Швейк, — ваша справа погана, але втрачати надії не слід, — як казав циган Янечек в Пльзені, коли тисяча вісімсот сімдесят дев’ятого року його засудили до повішення за вбивство двох людей з метою пограбування”. Колишній чеський солдат Австро-Угорської Імперії, комісований за станом здоров’я, оскільки був визнаний поважною військово-медичною комісією ідіотом, нині Йозеф Швейк заробляє продажем чистокровних собак, яким особисто пише родоводи на бланках з магазину канцтоварів. І жив би собі далі Швейк безтурботним життям звичайної людини, ходив до шинку, розповідав би свої дивовижні історії, продавав песиків, розміром з молодого теляти, але грянула війна!

Ні, не подумайте, бравий вояка Швейк — це не який-небудь вам симулянт, зовсім ні! Він всією душею рветься на фронт! Швейку не страшні будь-які випробування. Але перш ніж туди потрапити, де наш Швейк тільки не побував: був він і в психіатричній лікарні, і в тюрмах, і в лазаретах, працював денщиком у фельдкурата, і був обвинуваченим у шпигунстві на користь росіян. Добрався наш бравий вояка і до фронту, де в чині ординарця одинадцятої маршової роти потрапив на війну. Але хіба вистачить такого опису, щоб розповісти про все добро і зло, які випали на долю Швейка. Насмілююсь доповісти — ні, не вистачить! Адже стільки всього ще потрібно сказати про брата Швейка, колишнього вчителя гімназії, про пані Міллерову, про муляра Млічко з Дейвіце, про підпоручика Дуба, та багатьох-багатьох інших персонажів! Адже буде вкрай несправедливо, якщо про них не згадати бодай словечком. Тому ви просто зобов’язані прочитати цю неймовірну, повчальну і дуже смішну історію. “Пригоди бравого вояка Швейка” — незакінчений сатиричний роман знаменитого чеського письменника Ярослава Гашека, який охоплює події в Австро-Угорщині напередодні й під час Першої світової війни. Гашек, який сам служив в Червоній Армії на Східному фронті в 1918-1920 роках, написав три частини роману в період з 1920 по 1921 роки, і почав четверту, але не встиг її дописати навіть до середини. Письменник помер 3 січня 1923 року. Продовження роману — «Пригоди бравого вояки Швейка в російському полоні» — написав вже чеський журналіст Карел Ванєк. Під час його мандрів по ланцюжку різних установ: на службі денщиком, поїздці з маршовою ротою по всій країні, — автор виводить на сторінки всіх яскравих типажів тодішньої Імперії, висміюючи бюрократів, чиновників, ура-патріотів, шовіністів і просто почесних ідіотів всіх чинів і рангів.

Практично весь роман Гашека — це невичерпне джерело прекрасного гумору, тонкої іронії, гротеску, забавних пригод і розкішних персонажів. Цей твір можна читати і цитувати безкінечно — настільки він чудовий. Сама постать Швейка — людини добродушної, веселої і оптимістичної, якого всі вважають ідіотом, — це стержень, на якому будується весь роман і світовідчуття того часу. Через що тільки йому, простому торговцю собаками і людині з ревматизмом, довелося пройти. І арешти, і божевільню, і службу у двох панів, армію, фронт, потім він ще й примудрився в полон потрапити до власної армії, бо його прийняли за шпигуна. А навколо нього стільки персонажів, стільки сміховинних історій з життя, що ти читаєш і насолоджуєшся. Тут і розпусник-фельдкурат Отто Кац, і лейтинант Лукаш, дурний і прісний поручик Дуб, ненажера Балоун, кухар-окультист Юрайда і безліч інших, не менш розкішних персонажів. — історія з портретом найяснішого цісаря; — перебування Швейка у божевільні; — історія з консервами; — розмови Швейка по телефону з обер-лейтенантом; — сон кадета Біглера і його розмова з Богом; — історія з куркою пана Іштвана; — перебування Швейка у ешелоні російських полонених і т.д. Незважаючи на чималу тривалість роману (там два томи), книги шалено динамічні і читаються надзвичайно швидко. Відірватися від них практично неможливо. Резюмую. “Пригоди бравого вояка Швейка” — це справжній шедевр і золота класика світової літератури. Я вважаю, що ця весела і жива, миролюбна і антивоєнна, сатирична і гротескна, оптимістична і дуже смішна книга ніколи не втратить своєї актуальності. Гадаю, що за життя її повинен прочитати кожен. Сатиричний роман видатного чеського письменника (1883-1923) охоплює події в Австро-Угорщині напередодні й під час першої світової війни. В центрі твору — образ вояка Швейка, носія народного гумору, який зазнає безліч комічних пригод. Лучшая рецензия на книгу. 4 «Вы меня ещё не знаете, но вы меня ещё узнаете!» Слегка неоднозначное впечатление сложилось после прочтения данного произведения, но всё-таки в значительно большей мере положительное.

Пожалуй, кратко выделю то, что пришлось по душе, и обозначу, буквально, один момент, который слегка смутил. Люблю сатиру всем сердцем, а «Похождения бравого солдата Швейка» является прекрасным образцом сего жанра.

Так что юмор романа, высмеивание, порой не очень доброе, особенностей исторического периода, описанные автором абсурдные ситуации мне понравились очень. Некоторые недооценивают сатиру, но, на мой скромный взгляд, именно этот жанр наиболее точно изобличает несправедливости жизни и человеческие пороки. В своем романе Гашек беспощадно, но при этом легко и язвительно, демонстрирует читателю прогнивший государственный аппарат и погрязших в разврате и… Художественные особенности Роман содержит множество деталей и намеков, хорошо понятных современникам Гашека, жившим в Австро-Венгерской империи. Нынешнему читателю многие тонкости сюжета и значения реплик персонажей непонятны без обширных комментариев. Герои разговаривают языком «низов», чешской городской полукриминальной среды, крестьянства, имперской многонациональной армии. В переводах неизбежно теряется значительная часть языковой игры, на которой построены многие сцены романа.

Например, имеет большое значение, как и когда персонажи смешивают чешские и немецкие слова и реплики, как употребляют диалектизмы и немецко-чешские дериваты. Так, Швейк не случайно обращается к Лукашу в одних ситуациях по-чешски «pane nadporučíku» («господин надпоручик»), а в других — на смеси чешского и немецкого «pane obrlajtnant» («господин обер-лейтенант»). Другая яркая особенность романа — обилие обсценной лексики. Речь персонажей изобилует неприкрытыми крепкими ругательствами на чешском, немецком, венгерском, польском и сербском языках. Гашек особо обосновывает это в послесловии к первой части романа: Жизнь — не школа для обучения светским манерам. Каждый говорит как умеет. Церемониймейстер доктор Гут говорит иначе, чем хозяин трактира «У чаши» Паливец. А наш роман не пособие о том, как держать себя в свете, и не научная книга о том, какие выражения допустимы в благородном обществе. Это — историческая картина определенной эпохи.

Если необходимо употребить сильное выражение, которое действительно было произнесено, я без всякого колебания привожу его здесь. Смягчать выражения или применять многоточие я считаю глупейшим лицемерием. Ведь эти слова употребляют и в парламенте. Правильно было когда-то сказано, что хорошо воспитанный человек может читать все.

Осуждать то, что естественно, могут лишь люди духовно бесстыдные, изощренные похабники, которые, придерживаясь гнусной лжеморали, не смотрят на содержание, а с гневом набрасываются на отдельные слова. В романе упоминается множество реальных персон того времени — пражских полицейских, тюремных надзирателей, судей, врачей, священников, рестораторов, преступников, журналистов, проституток. Герои посещают существовавшие в действительности питейные заведения и публичные дома. Встречаются даже достоверные тексты газетных объявлений. Многим вымышленным персонажам Гашек дал имена своих знакомых. Особый пласт романа составляют так называемые «истории по случаю», рассказываемые Швейком и другими персонажами (таких историй в романе около 200).

В них часто встречаются комические повторы.

Например, в 14 главе первой части Швейк представляется сыном «Яреша, того, что из Ражиц» (т. е. деда самого Гашека), а во 2 главе второй части бродяга рассказывает якобы дезертировавшему Швейку, что сына Яреша из Ражиц расстреляли за дезертирство, «а перед расстрелом прогнали его сквозь строй и вкатили шестьсот ударов палками, так что смерть была ему только облегчением и искуплением». Подражания Сатира романа во многом направлена против немецкого милитаризма, поэтому неудивительно, что в годы Второй мировой войны Швейк вновь стал чрезвычайно актуальным. В разных странах Европы появлялись новые похождения Швейка, в которых находчивый герой водил за нос немецких офицеров или просто сражался против них. В СССР появлялись целые сериалы похождений Швейка. На 16-й день после начала Великой отечественной войны в газете Черноморского флота капитан-лейтенант Баковиков начал публиковать главы «Новых похождений Швейка». Всего было опубликовано 13 глав, причём уже в первой из них Швейк пророчествует: Главы Баковикова читались по московскому радио бойцам и офицерам Красной Армии в программе «Слушай, фронт!» и, весьма вероятно, оказали немалое влияние на количество подражаний.

Вскоре после этих передач появляются в газетах рассказы о Швейке от писателя Л Раковского, М. Р. Слободской за три года создал около 90 глав повести «Новые похождения Швейка», которые распространялись Прессбюро агитации и пропаганды Главпура Красной Армии для перепечатки в фронтовых и армейских газетах, а позднее даже издавались отдельными изданиями. По этому же циклу была создана комедия-памфлет, которую поставил Театр сатиры в Москве и труппа Эстонского художественного ансамбля на УралВ 1944 году в Москве вышло два сборника юмористических рассказов под названием «Швейк 20 лет спустя», написанные на чешском языкРассказы транслировались на территорию оккупированной Чехословакии радиостанцией «За национальное освобождение». Современный чешский писатель Мартин Петишка написал роман «Приключения бравого солдата Швейка после Второй мировой войны» (чеш. Osudy dobrého vojáka Švejka po druhé světové válce)[26]. Роман издан в 1993 году под псевдонимом Йозеф Ярослав Марек — автор якобы внук вольноопределяющегося Марека. Иллюстрации Классический образ Швейка и других персонажей романа создал друг Гашека художник Йозеф Лада. Несколько сотен иллюстраций (рисунков тушью) не только использовались в различных изданиях романа, но и издавались отдельными книгами. Переводы «Похождения Швейка» — самый популярный чешский роман в мирОн издавался на русском, словацком, украинском, белорусском, сербскохорватском, болгарском, словенском, польском, немецком, английском, французском, итальянском, греческом, венгерском, финском, румынском, армянском, шведском, датском, исландском, арабском, персидском, грузинском, китайском и японском языках, а также на идише, иврите и эсперанто. Первый русский перевод был сделан с немецкого языка. («Приключения бравого солдата Швейка», чч.

1—4, перевод Зуккау Г

— Л.: Прибой, 1926—1928). В 1929 году появился перевод чч. 1-2, сделанный с чешского П. Г. Богатырёвым. Издание было дополнено предисловием Антонова-Овсеенко и проиллюстрировано Ж. Гроссом (Похождения бравого солдата Швейка, ч. — М.-Л.: ГИЗ, 1929, «Дешевая библиотека госиздата»). Примечательно, что многие «скабрезные» места романа не были отцензурированы — использованы первые буквы непечатных выражений. В 1934 Гослитиздатом выпущен перевод с чешского П.Богатырева (чч. 1-2) в соавторстве с Г.А.Зуккау (чч. 3-4 и продолжение.Ванека). «Скабрезные» места романа подвергнуты цензуре, сглаживанию. В 1937 выпущен перевод «Похождений Швейка».

Чернобаева (чч 3-4), отличающийся весьма низким качеством и тенденцией «борьбы с натурализмом». Впервые Швейк появляется в цикле рассказов «Бравый солдат Швейк», вышедшем в периодике в 1911 году. В июне 1917 года в Киеве Гашек пишет повесть «Бравый солдат Швейк в русском плену». После возвращения из России писатель вновь возвращается к своему герою, задумав написать монументальный сатиристический роман в шести частях. В период с 1920 по 1921 года Гашек пишет три части романа, которые печатаются отдельными изданиями с иллюстрациями художника Йозефа Лады. Уже больной писатель надиктовывает четвертую часть, но смерть 3 января 1923 года помешала ему закончить роман (из четвертой части были написаны только три главы). Продолжение романа — «Приключения бравого солдата Швейка в русском плену» (1923) — написал чешский журналист Карел Ванек (первое издание на русском языке в 1928 г.). В произведение входит: В тылу V zázemí На фронте Na frontě Торжественная порка Slavný výprask Продолжение торжественной порки Pokračování slavného výprasku, не окончено. Впервые Швейк появляется в сборнике рассказов Гашека «Бравый солдат Швейк и другие удивительные истории», вышедшем в 1912 году. Вновь к тому же герою Гашек вернулся спустя пять лет: в июне 1917 года в Киеве вышла повесть «Бравый солдат Швейк в русском плену». И после возвращения из России в Прагу писатель вновь возвращается к своему герою, теперь уже в монументальном романе в шести частях. В период с 1920 по 1921 года Гашек пишет три части романа и начинает четвёртую, но не успевает её довести даже до середины. Продолжение романа — «Приключения бравого солдата Швейка в русском плену» — написал чешский журналист Карел Ванек (1923 г., первое русское издание — 1928 г.). Перевод на русский: П. Богатырёв (Похождения бравого солдата Швейка во время мировой войны, Похождения бравого солдата Швейка), 1956. Федоров,. Лаврова (Похождения бравого солдата Швейка во время мировой войны), 2001 Зуккау (Похождения бравого солдата Швейка, Бравый солдат Швейк), 201Зуккау, Зуккау (Приключения бравого солдата Швейка), 2012. Йозеф Швейк, отставной пехотинец, а ныне торговец крадеными собаками в Праге, узнаёт о начале мировой войны. Несмотря на приступ ревматизма, он немедленно отправляется на призывной пункт, чтобы послужить императору и отчизнКарикатурный патриотический порыв приводит Швейка последовательно в полицейский комиссариат, сумасшедший дом, где его признают полным идиотом, военный госпиталь, военную тюрьму, где его содержат как уклоняющегося от призыва симулянта и, наконец, на военную службу: сначала в тылу, а затем — в пути на фронт. Действие романа представляет собой цепь едких сатирических новелл, описывающих жизнь Австро-Венгерской империи в последние годы её существования, и обрывается в момент, когда эшелон с маршевым батальоном, где служит Швейк, приближается к фронту; по замыслу Гашека, финалом должна была стать сдача всего батальона в плен к русским. Действие романа представляет собой цепь едких сатирических новелл, описывающих жизнь Австро-Венгерской империи в последние годы её существования, и обрывается в момент, когда эшелон с маршевым батальоном, где служит Швейк, приближается к фронту. Несмотря на то, что вскоре после смерти Ярослава Гашека в акте, составленном издателем Шольцем и адвокатом Червинкой, по поводу «похождений Швейка» говорилось: «Через десять лет новому поколению содержание произведения будет уже неясным, и едва ли найдутся для него читатели» роман пережил отведённый ему недолгий срок. Помимо множества переизданий он также оказал существенное влияние на развитие мировой литературы. Так, многие литературные критики считают «Швейка» первым антивоенным романом, непосредственно предвосхищающим «На западном фронте без перемен» Ремарка. Известный американский писатель Джозеф Хеллер заявлял, что если бы он не прочитал Швейка, то никогда не написал свой антимилитаристский роман «Уловка 22». Известный английский историк Эрик Хобсбаум поместил роман Гашека (назвав его «двусмысленной буффонадой») в ряд наиболее ярких произведений европейского авангардного искусства, порожденных Первой мировой войной и ее революционными последствиями. Первая экранизация романа появилась уже спустя три года после смерти Гашека, в 1926 году. С тех пор похождения Швейка не раз становились основой для фильмов разных стран. «Бравый солдат Швейк» (Dobrý voják Švejk) — 1926, Чехословакия; «Бравый солдат Швейк» (Dobrý voják Švejk) — 1931, Чехословакия; «Бравый солдат Швейк» (Dobrý voják Švejk) — (мультфильм) 1955, Чехословакия; «Бравый солдат Швейк» (Dobrý voják Švejk) — 1957, Чехословакия; «Приключения бравого солдата Швейка» (Die Abenteuer des braven Soldaten Schwejk) (телесериал) — 1958, ФРГ «Бравый солдат Швейк» (Der brave Soldat Schwejk) — 1960, ФРГ; «Молодые годы Швейка» Schwejks Flegeljahre — 1963, Австрия; «Приключения бравого солдата Швейка» (Kunnon sotamies Svejkin seikkailuja) (телесериал) — 1968, Финляндия «Приключения бравого солдата Швейка» (De avonturen van de brave soldaat Schwejk) (телесериал) — 1968, Бельгия «Приключения бравого солдата Швейка» (Die Abenteuer des braven Soldaten Schwejk) (телесериал) — 1972, ФРГ «Бравый солдат Швейк» (Osudy dobrého vojáka Švejka) (мультфильм) — 1986, Чехословакия «Похождения бравого солдата Швейка» — мультфильм 2009 года, Ялта-фильм. Безсмертний твір Я. Гашека є одним із перших антитоталітарних романів у світовій літературі. Персонажі роману показані на тлі суспільних процесів, викликаних Першою світовою війною. Кмітливий, дотепний та по-житейському мудрий солдат Швейк щасливо виплутується з усіх пригод, які випадають на його долю.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

самостійна робота паралельність прямих і площин у просторі

правила безпеки під час проведення дослідів з природознавства у початкових класах

географія 7 клас практикум кобернік гдз