фізико хімічні властивості крові

крові хімічні властивості фізико.

Фізико-хімічні властивості крові. Основою плазми крові є вода (91%), білки(7%), решта – низькомолекулярні сполуки (катіони натрію, калію, кальцію, аніони хлориду, карбонату, фосфату та ін). Більшість білків плазми – це альбуміни. Виконують транспортну функцію і є резервом амінокислот. Глобуліни плазми виконують транспортну функцію і захисну.

Так, альфа-глобуліни переносять ліпіди, мідь, тироксин, бета-глобуліни – залізо, гем, ліпіди, гама-глобуліни є антитілами. Розчинені у плазмі речовини створюють осмотичний тиск крові. В нормі осмотичний тиск крові становить 7,3 атм., що відповідає температурі замерзання 0,5 о. Тиск, створений білками плазми називають онкотичним тиском крові (виконує важливу роль у розподілі води між плазмою і тканинами). Осмотичний та онкотичний тиск є гомеостатичними константами.

Осмотичний тиск підтримується завдяки роботі органів виділення (нирки, потові залози). Стабільність онкотичного тиску визначається активністю біосинтезу білку у печінці.

При захворюванні нирок виведення з організму білків може призвести до набряку тканин. При багатьох паталогічних станах у клініці необхідне переливання кровозамінників. Для цього використовують ізотонічні розчини. Розчин, осмотичний тиск якого перевищує тиск плазми крові називається гіпертонічним, а якщо є нижчим, то – гіпотонічним. Найпростішим кровозамінником є 0,9 % розчин натрій хлориду. У гіпертонічному розчині живі клітини втрачають воду, зморщуються, у гіпотонічному – набрякають. Розчинення різних сполук, особливо великих білкових молекул, наявність формених елементів збільшує в’язкість крові. В’язкість крові більша, ніж в’язкість води приблизно у 5 разів. Основну роль у збільшенні в’язкості відіграють еритроцити. Величина рН крові зумовлена співвідношенням у ній водневих, гідроксильних іонів. В нормі рН крові становить 7,4. Багато продуктів обміну (наприклад, СО 2), надходячи у великій кількості в кров можуть змінювати її рН. Постійність рН крові підтримується: В легенях виділяється СО 2, нирки виділяють кислу або лужну сечу, потові залози – молочну кислоту, фосфати можуть виділятись через органи травлення. Серед буферних систем крові важливу роль займають білки. Це амфотерні речовини, тобто здатні взаємодіяти в залежності від рН з Н + чи ОН -.

Навіть під мікроскопом нічого не видно в крові, тільки густо червона пелена. Але якщо кров розвести в двісті разів і потім капнути на предметне скло, то відкриється картина, яка привела в захоплення більше як двісті років тому голландця. Левенгука. Він першим побачив еритроцити. В крові міститься 4-5 млн.

еритроцитів. В 5 л. крові їх 25 трильйонів. Якщо їх викласти в рядок, то наші еритроцити протягнуться як звідси аж до місяця.

Якщо якийсь скептик захоче їх перерахувати під мікроскопом, то йому на цю безнадійну справу треба стратити 1,5 тис. років! Еритроцит – яскравий представник вузькоспеціалізованої клітини. Це округла, двовгнута клітина. Завдяки такій формі вона має відносно велику поверхню. Відстань від мембрани до найвіддаленішої точки перебування гемоглобіну зменшується. Це забезпечує добрі умови газообміну. Крім того, оскільки еритроцит є без’ядерним і має еластичну мембрану він легко змінює форму і проходить через найдрібніші капіляри. Деякі речовини здатні вступати у зв’язок із вбудованими в мембрану еритроцита молекулами і проходити через неї всередину або транспортуватись на мембрані. Завдяки цьому еритроцити виконують транспортну функцію. Найважливішою функцію є транспорт газів, особливо кисню. Утворення еритроцитів (еритропоез) відбувається із еритробластів кісткового мозку. При їх дозріванні ядро виштовхується через мембрану. Далі молоді еритроцити (ретикулоцити) виходять у русло крові, де через добу перетворюються у зрілі еритроцити. Еритроцити у кровотоці циркулюють 100-120 діб. Життєвий цикл еритроцитів закінчується їх руйнуванням (гемолізом). Як відбувається фізіологічний гемоліз? Під час старіння в еритроцитах знижується активність метаболізму. Внаслідок цього мембрана клітин втрачає еластичність і, коли еритроцити проходять через найвужчі ділянки судинного русла (а це, як правило, судини селезінки), то затримуються там і руйнуються. Уламки клітин та гемоглобін фагоцитуються макрофагами. Чому людині при питті морської води загрожує смерть? Там велика кількість солей. Морська вода різко гіпертонічна.

Нирки людини не можуть компенсувати різке збільшення осмотичного тиску плазми крові і відбувається осмотичний гемоліз У альбатросів є специфічний орган – сольова залоза, що виводить надлишок солей. Тому альбатроси можуть пити солону воду. Є ще біологічний гемоліз.

В отруті деяких змін є фермент лецитиназа. Лецитиназа розщеплює молекули ліпідів плазматичної мембрани.

Які клітини найбільш доступні отруті, коли вона надходить у кров? Це еритроцити. Смерть наступає від масового гемоліза. Колір еритроцитам надає гемоглобін, а саме окиснене залізо. У деяких морських червів в еритроцитах міститься закиснене залізо, тому їх кров зелена. Аристократи тваринного царства – скорпіони, павуки, спрути замість заліза мають мідь, тому в них голуба кров. Гемоглобін становить 95% сухої маси Гемоглобін, транспортуючи гази, утворює з ними різні сполуки. Оксигемоглобін – яскраво червона сполука.

Утворюється в результаті реакції оксигенації: Нв +40 2 = Нв (О 2) 4. 1 моль гемоглобіну зв’язує 4 молі кисню. Дезоксигемоглобін – це відновлений гемоглобін. У венозній крові частина гемоглобіну сполучається з вуглекислим газом, утворюючи карбгемоглобін – сполуку темно червоного кольору. Карбоксигемоглобін – це патологічна сполука гемоглобіну з чадним газом. Її багато в крові курців. Метгемоглобін – патологічна сполука, яка виникає під впливом сильних окисників. У ній двовалентне залізо замінюється на трьохвалентне. Питома вага еритроцитів більша, ніж плазми крові. Тому у пробірці з кров’ю, що позбавлена здатності зсідатись, еритроцити повільно осідають на дно. Швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ) у здорових чоловіків становить 6- 15 мм/год, а у жінок 8 -15 мм/год. ШОЕ залежить від властивостей плазми крові, а саме від вмісту білків в плазмі. Про це свідчить той факт, що еритроцити чоловіків осідають у плазмі крові жінок із швидкістю, характерною для жінок. При запальних процесах збільшується вміст глобулінів. Тому ШОЕ зростає. Тема: Фізико – хімічні властивості крові. І. Кров – це різновид сполучної тканини. Вона заповнює кровоносні судини. Складається з міжклітинної речовини – плазми (55-60%) й клітин крові або формених елементів (40-45%). Гематокрит – це співвідношення формених елементів і плазми крові (у чоловіків 0,41 – 0,53, у жінок 0,36-0,46); він зменшується при анеміях, а збільшується при збільшенні клітин крові (пухлини крові і нирок, дегідратації). Складові частини крові постійно руйнуються і замінюються новими. Функціонує спеціальна система, де відбувається руйнування і утворення складових частин крові. Кров і кровотворні органи (кістковий мозок, селезінка, печінка, лімфатичні вузли) утворюють цілісну фізіологічну систему – систему крові. В організмі людини кров становить 6 -7, 7 % маси тіла, тобто для дорослої людини це -4,5 – 6 літрів. Об’єм циркулюючої крові у судинному руслі (ОЦК) є однією з констант організму. Проте ОЦК не постійна величина. Він залежить від віку, статі, функціонального стану органів конкретної людини, у новонароджених ОЦК становить 10%, а у період статевого дозрівання поступово досягає рівня, як у дорослих. У людей, які ведуть малорухомий спосіб життя, ОЦК нижчий, а у фізично тренованих, навпаки, вищий від середнього рівня.

Так, у спортсменів, здатних витримувати велике фізичне навантаження, ОЦК досягає 10% маси тіла. У стані фізіологічного спокою по кровоносних судинах циркулює тільки половина всієї крові, а остання знаходиться у депо крові (печінці, селезінці, легенях, судинах шкіри). При нестачі кисню в організмі клітини крові виходять з депо і поповнюють кровоносні судини, підвищуючи цим киснево – транспортну функцію крові. Об’єм крові досить сталий. При крововтрата він швидко вирівнюється внаслідок виходу рідин з тканинного простору в кров, але при значних кровотечах, коли втрачається 1/3 крові, може настати смерть. У цих випадках необхідне швидке переливання крові або рідини, що її замінює. Оскільки у кров потрапляють усі продукти життєдіяльності організму, а її морфологічний склад залежить від співвідношення процесів утворення і руйнування, то її хімічний і морфологічний склад є одним з найбільш чутливих показників стану організму при виникненні різних захворювань. Дихальна функція полягає у зв’язуванні і перенесенні 02 від легень до тканини і СО2 – із тканин до легень. Трофічна функція крові пов’язана із забезпеченням усіх клітин організму поживними речовинами, що надходять із органів травлення або інших органів. Екскреторна функція – кров транспортує з тканин кінцеві продукти метаболізму до органів виділення. Терморегуляторна функція – кров несе тепло від енергоємних органів та зігріває органи, що втрачають його. Забезпечення водно-електролітного обміну: в артеріальній частині більшості капілярів рідина і електроліти надходять у тканини, у венозній – вони повертаються у кров. Захисна функція – кров забезпечує захист організму від бактерій, вірусів і генетично чужерідних клітин і речовин.

Гуморальна регуляція – кров переносить гормони та інші біологічно активні сполуки від клітин, де вони утворюються, до інших органів та тканин. Цим самим забезпечується хімічна взаємодія між усіма частинами організму. Физико-хімічні властивості крові. тема:_____ Загальна характеристика системи крові. Фізіко-хімічні властивості крові. Система еритрону. Захисні властивості крові, групи крові, зсідання крові _____.

Кров є засобом транспорту речовин та газів до клітин організму та від них до органів виділення і саме з цим пов’язані функції її складових елементів.

Кров разом із лімфою та міжклітинною рідиною належить до внутрішнього середовища організму і тому має складові, які приймають участь у підтриманні гомеостазу. Будь які зміни в організмі віддзеркалюються на складових компонентах крові та їх функціях, тому вивчення системи крові конче важливо для спортсмена або тренера. 1. Осмотичний тиск (Росм) – це тиск розчинника на напівпроникну мембрану клітин, що відокремлює два розчини з різною концентрацією осмотично-активних речовин. Цими речовинами є Na +, K +, Cl +, глюкоза, окремі амінокислоти. У нормі Росм = 7,6 атм (1 атм = 760 мм рт. ст.) при концентрації осмотично активних речовин 0,9%. Чим більше концентрація цих речовин в плазмі, тим більше осмотичний тиск крові. Якщо осмотичний тиск розчину дорівнює нормальному осмотичному тиску плазми крові, такий розчин називають ізоосмолярним. Якщо Росм менше норми, розчин гіпоосмолярний, якщо більше норми – гіперосмолярний. 2. Онкотичний тиск плазми (Ронк) – це частина Росм, обумовлена білками плазми крові (в основному альбумінами). У нормі Ронк =25-30 мм рт. ст. при нормі кількості білків 65-85 г/л крові. Чим більше концентрація білків, тим більше Ронк. Цей вид тиску дозволяє регулювати обмін води між плазмою і інтерстиціальним простором, тому що білки, оточуючи себе молекулами води, затримують воду усередині судин. Якщо кількість білків зменшиться, вода перестане утримуватися усередині судини, почне виходити в міжклітинний простір, це приведе до виникнення тканинних набряків. 3. рН, або активна реакція крові – це негативний десятковий логарифм від концентрації іонів Н +. У нормі рН артеріальної крові – 7,4, венозній крові – 7,35.

Чим більше іонів Н + в плазмі крові, тим нижче рН (закислення крові – ацидоз), збільшення рН називають алкалозом. рН – достатньо жорсткий параметр, повинен підтримуватися у вузьких рамках, тому що від рН залежить активність мембранних і внутріклітинних ферментів. Для підтримки постійності рН в плазмі крові існують буферні системи. Фізико-хімічні властивості крові і плазми. Кількість крові, її в’язкість і гематокрит. На частку крові у дорослої людини доводиться 6-8% маси тіла, що відповідає приблизно 4,5-6,0 л (при середній масі 70 кг). У дітей і у спортсменів об’єм крові в 1,5-2,0 рази більше. У новонароджених він становить 15% маси тіла, у дітей 1-го року життя — 11 %. У людини в умовах фізіологічного спокою не вся кров активно циркулює за сердечно-судинною системою. Частина її знаходиться в кровянихдепо — венулах і посагах печінки, селезінки, легких, шкіри, швидкість кровотока в яких значно знижена. Загальна кількість крові в організмі зберігається на відносно постійному рівні. Швидка втрата 30-50% крові може привести організм до загибелі. У цих випадках необхідне термінове переливання препаратів крові або кровезамещающих розчинів. В’язкість крові зумовлена наявністю в ній білків і кліток, передусім Якщо в’язкість води прийняти за 1, то в’язкість суцільної крові здорової людини складе біля 4,5 (3,5-5,4), а плазми — біля 2,2 (1,9-2,6). Відносна густина крові залежить в основному від кількості еритроцитів і вмісту білків в плазмі. У здорової дорослої людини відносна густина суцільної крові становить 1,050-1,060 кг/л, еритроцитарной маси — 1,080- 1,090 кг/л, плазми крові — 1,029-1,034 кг/л. У чоловіків питома вага крові декілька більше, ніж у жінок. А сама висока відносна густина суцільної крові (1,060- 1,080 кг/л) у новонароджених. Ці відмінності пояснюються різницею в кількості еритроцитів в крові людей різної підлоги і віку. Гематокріт — частина об’єму крові, що доводиться на частку формених елементів, передусім У нормі показник гематокрита циркулюючої крові дорослої людини складає в середньому 40-45% (у чоловіків — 40-49%, у жінок — 36-42%).

У новонароджених гематокрит приблизно на 10% вище, а у маленьких дітей — приблизно на стільки ж нижче, ніж у дорослої людини. Склад і властивості плазми крові. Плазма — рідка частина крові, що залишається після видалення з неї формених елементів. Плазма крові є досить складною біологічною середою, що знаходиться в тісному зв’язку з тканинною рідиною організму. Об’єм плазми від всієї крові складає в середньому 55-60% (у чоловіків — 51-64%, у жінок — 58- 64%). У її склад входять вода і сухий залишок з органічних і неорганічних речовин.

Білки плазми крові являють собою суміш безлічі окремих білків: альбуминов; а-, Р-, углобулинов; фибриногена і інш. Вміст білків в плазмі крові становить 60-85 г/л. Білки плазми крові виконують ряд важливих функцій: живлячу (джерело амінокислот), транспортну (для липидов, гормонів, металів), імунну (у-глобулини — головна складова частина гуморального ланки імунітету), ге- мостатическую (беруть участь в зупинці кровотечі при пошкодженні стінки судини), буферну (підтримка рН крові), регуляторную.

Білки забезпечують також в’язкість плазми і онкотическое тиск (25-30 мм рт. ст.). У залежності від функцій, що виконуються білки класифікують на три великі групи. До 1 — й групі відносяться білки, що забезпечують підтримку належної величини онкотиче- ского тиску (альбумини визначають його величину на 80%) і що виконують транспортну функцію (а-, р-глобулини, альбумини). У 2-ю групу входять захисні білки проти чужеродних речовин, мікро- і макроорганизмов (у-глобулини і інш.). У 3-ю групу входять білки, регулюючі агрегатний стан крові: ингибитори згортання крові — антитромбин III; чинники згортання крові — фибриноген, протромбин; фибринолитические білки — плазминоген і інш. Інші органічні речовини плазми крові просто переносяться нею і в фізіологічних концентраціях мало впливають на її властивості. У цю неоднорідну групу входять живлячі речовини (глюкоза, амінокислоти, липиди) і продукти проміжного метаболізму (молочна і пировиноград- ная кислоти), біологічно активні речовини (вітаміни, гормони, цитокини) і кінцеві продукти обміну білків і нуклеїнових кислот (сечовина, сечова кислота, креатинин, билирубин, аміак). HCOJ), а також мікроелементами (Fe, Ці, Зі, J, F), пов’язаними на 90% і більш з органічними речовинами плазми. Мінеральні солі створюють осмотическое тиск крові, рН, беруть участь в процесі згортання крові, впливають на її найважливіші функції. У цьому значенні мінеральні солі нарівні з білками можна вважати функціональними елементами плазми. До останніх також відносять розчинні в плазмі молекули газів З>2 і СС>2, напруження яких відноситься до жорстких констант гомеостаза. Осмотическое і онкотическое тиск плазми крові. Серед різноманітних показників внутрішньої середи організму осмотическое і онкотическое тиск займають одне з головних місць. Вони є жорсткими гомеостатическими константами внутрішньої середи і їх відхилення (підвищення або пониження) небезпечно для життєдіяльності організму. Осмотическое тиск. Являє собою силу, що визначає рух розчинника (води) через полупроницаемую мембрану (клітинну мембрану) з менш в більш концентрований розчин. Його величина зумовлена концентрацією осмотически активних речовин (електролітів, неелектролитов, білків), розчинених в плазмі крові, і регулює транспорт води з позаклітинної рідини в клітки і навпаки. Осмотическое тиск плазми крові в нормі становить 290±10 мосмоль/кг (в середньому дорівнює 7,3 атм., або 5600 мм рт. ст., або 745 кПа). Біля 80% величини осмотического тиску плазми крові зумовлено натрію хлоридом, який повністю іонізований. Розчини, осмотическое тиск яких такий же, як плазми крові, називаються изотоническими, або изоосмическими. До них відносять 0,85- 0,90% розчин натрію хлорида і 5,5% розчин глюкози. Розчини з меншим осмотическим тиском, ніж у плазми крові, називаються гіпотонічними, а з великим — гіпертонічними. Осмотическое тиск крові, лімфи, тканинної і внутрішньоклітинної рідин приблизно однаково і відрізняється достатньою постійністю. Це необхідне для забезпечення нормальної життєдіяльності кліток.

Онкотическое тиск. Являє собою частину осмотического тиску крові, що створюється білками плазми. Його величина коливається в межах 25-30 мм рт. (3,33- 3,99 кПа) і на 80% визначається альбуминами внаслідок їх малих розмірів і найбільшого вмісту в плазмі крові.

Онкотическое тиск грає важливу роль в регуляції обміну води в організмі, а саме в її утриманні в кровоносному судинному руслі. Онкотическое тиск впливає на утворення тканинної рідини, лімфи, сечі, всмоктування води з кишечника. При пониженні онкотического тиску плазми (наприклад, при хворобах печінки, коли знижена освіта альбуминов, або хворобах бруньок, коли підвищене виділення білків з мочой) розвиваються набряки, оскільки вода погано утримується в судинах і переходить в тканині. Гемолиз і його види. Гемолиз — руйнування мембран еритроцитів з виходом гемоглобіну в навколишню еритроцити середу. Гемолиз може відбуватися як в судинах, так і поза організмом. Розрізнюють наступні види гемолиза: осмотический, механічний, термічний, хімічний, біологічний. Осмотический гемолиз відбувається в гіпотонічних розчинах. Під дією осмотических сил вода поступає з гіпотонічного розчину всередину Вони набухають, мембрана їх спочатку розтягується, а потім руйнується. При цьому розчин, вмісний кров, стає прозорим і набуває яскраво-червоного кольору («лакова кров»), Осмотічеський гемолиз еритроцитів здорової людини починається в 0,46-0,48% розчинах натрію хлорида і повністю завершується (руйнуються всі еритроцити і утвориться «лакова кров») в 0,32-0,34% розчинах натрію хлорида. Механічний гемолиз виникає при механічному пошкодженні мембран еритроцитів (наприклад, при сильному струшуванні пробірки з кров’ю або проходженні крові через механічний клапан серця). Хімічний або біологічний гемолиз виникає при руйнуванні мембран еритроцитів різними хімічними речовинами (відповідно кислотами і лугами або внаслідок агглютинації еритроцитів або дії отрут комах і плазунів). Фізіологічний гемолиз — це процес, що постійно протікає в організмі, внаслідок якого в селезінці відбувається захват з кровотока і руйнування «старих» еритроцитів макрофагами.

Тому гемоглобін в плазмі циркулюючої крові відсутній (або виявляються його мінімальні кількості — сліди). При укусах бджіл, отруйних змій, переливанні несумісної відносно груповому крові, малярії, дуже великих фізичних навантаженнях може відбуватися гемолиз еритроцитів в різних дільницях судинного русла. Це супроводиться появою гемоглобіну в плазмі циркулюючої крові (гемоглобинемия) і виділенням його з мочой (гемоглобинурия). Колір кровиопределяется наявністю гемоглобіну. Артеріальна кров характеризується яскраво-червоним забарвленням, що залежить від вмісту в ній гемоглобіну, насиченого киснем (оксигемоглобина). Венозна кров має темно-червоне з синюватим відтінком забарвлення, що пояснюється наявністю в ній не тільки оксигемоглобина, але і відновленого гемоглобіну, на частку якого доводиться приблизно 1/3 від загального його змісту. Чим більш активний орган, і чим більше гемоглобін віддав кисня тканинам, тим більше темною виглядає венозна кров. Відносна густина кровизависит від змісту еритроцитів і насичення їх гемоглобіном. Вона коливається в межах від 1,052 до 1,06У жінок відносна густина крові декілька нижче, ніж у чоловіків. Відносна густина плазми крові, в основному, визначається концентрацією білків і становить 1,029 — 1,03В’язкість кровиопределяется по відношенню до в’язкості води і відповідає 4,5 — 5,0. Отже, кров людини в 4,5 — 5 разів більш в’язка, ніж вода. В’язкість крові залежить, головним чином, від змісту еритроцитів і в набагато меншій мірі від білків плазми. У той же час в’язкість венозної крові декілька більше, ніж артеріальної, що пов’язано з надходженням в еритроцити вуглекислоти, завдяки чому трохи збільшується їх розмір. В’язкість крові зростає при випорожненні депо крові, вмісної більше число В’язкість плазми не перевищує 1,8-2,Більше усього на в’язкість плазми впливає білок фибриноген.

Так, в’язкість плазми в порівнянні з в’язкістю сироватки, в якої фибриноген відсутній, приблизно на 20% вище. При рясному білковому живленні в’язкість плазми, а, отже, і крові може підвищуватися. Збільшення в’язкості крові є несприятливою прогностическим ознакою для людей, хворих атеросклерозом і схильних до таких захворювань, як ішемічна хвороба серця (стенокардия, інфаркт міокарда), облитерирующий ендартериит, інсульти (крововилив в мозок або утворення тромбів в судинах головного мозку). Осмотическое тиск крові. Осмотическим тиском прийнято називати силу, яка примушує розчинник (для крові це вода) перейти через полупроницаемую мембрану з менш концентрованого в більш концентрований розчин. Осмотическое тиск крові обчислюють криоскопическим методом за допомогою визначення депресії (точки замерзання), яка для крові становить 0,54°-0,58°. Депресія молярного розчину (розчин, в якому розчинена 1 грам-молекула речовини в літрі води) відповідає 1,86°.

Загальна молекулярна концентрація в плазмі і еритроцитах рівна приблизно 0,3 грама-молекули на літр.

Підставивши значення в рівняння Клапейрона (Р = cRT, де Р — осмотическое тиск, з — молекулярна концентрація, R — газова постійна, рівна 0,082 літра-атмосфери, і Т — абсолютна температура), легко розрахувати, що осмотическое тиск для крові при температурі 37°З становить 7,6 атмосфери (0,3 х0,082х310=7,6). У здорової людини осмотическое тиск коливається в межах від 7,3 до 7,6 атмосфер. Осмотическое тиск крові залежить в основному від розчинених в ній низкомолекулярних з’єднань, головним чином солей. Біля 95% від загального осмотического тиску доводиться на частку неорганічних електролітів, з них 60% — на частку NaCl.

Осмотическое тиск в крові, лімфі, тканинній рідині, тканинах приблизно однаково і відрізняється завидною постійністю. Навіть якщо в кров поступає значна кількість води або солі, то і в цих випадках осмотическое тиск не зазнає істотних змін. При надлишковому надходженні води в кров вона швидко виводиться бруньками, а також переходить в тканини і клітки, що відновлює початкову величину осмотического тиску. Якщо ж в кров поступає підвищена концентрація солі, то в судинне русло переходить вода з тканинної рідини, а бруньки починають посилено виводити солі. На осмотическое тиск в невеликих межах можуть вплинути продукти переварення білків, жирів і вуглеводів, що всмоктуються в кров і лімфу, а також низкомолекулярние продукти клітинного метаболізму. Підтримка постійності осмотического тиску грає надзвичайно важливу роль в життєдіяльності кліток. Їх існування в умовах різкого коливання осмотического тиску стало б неможливим через обезводнення тканин (при збільшенні осмотического тиску) або внаслідок розбухання від надлишку води (при зниженні осмотического тиску). Онкотическоедавление є частиною осмотического і залежить від вмісту крупномолекулярних з’єднань (білків) в розчині. Хоч концентрація білків в плазмі досить велика, загальна кількість молекул через їх велику молекулярну масу відносно мала, завдяки чому онкотическое тиск не перевищує 25-30 мм рт.

стовпа.

Онкотическое тиск в більшій мірі залежить від альбуминов (на їх частку доводиться до 80% онкотического тиску), що пов’язано з їх відносно малою молекулярною масою і великою кількістю молекул в плазмі. Онкотическое тиск грає важливу роль в регуляції водного обміну. Чим більше його величина, тим більше води утримується в судинному руслі і тим менше її переходить в тканині, і навпаки. Онкотическое тиск не тільки впливає на утворення тканинної рідини і лімфи, але і регулює процеси утворення сечі, а також всмоктування води в кишечнику. Якщо концентрація білка в плазмі знижується, що спостерігається при білковому голодуванні, а також при важких поразках бруньок, то наступають набряки, оскільки вода перестає утримуватися в судинному руслі і переходить в тканині. Температура кровиво багато чому залежить від інтенсивності обміну того органу, від якого вона оттекает. Чим інтенсивніше здійснюється обмін речовин в органі, тим вище температура оттекающей від нього крові. Отже, в одному і тому ж органі температура венозної крові завжди більше, ніж артеріальної. Це правило, однак, не розповсюджується на поверхневі вени шкіри, дотичні з атмосферним повітрям і що беруть безпосередню участь в теплообміні. У теплокровних (гомойотермних) тварин і людини температура крові в стані спокою в різних судинах коливається від 37° до 40°. Так, кров, оттекающая від печінки по посагах, може мати температуру 39,7°. Різко підвищується температура крові при інтенсивній мишечной роботі. При русі крові не тільки відбувається деяке вирівнювання температури в різних судинах, але і створюються умови для віддачі або збереження тепла в організмі. У жарку погоду через шкіряні судини протікає більше крові, що сприяє віддачі тепла. У холодну погоду судини шкіри звужуються, кров витісняється в судини брюшной порожнини, що приводить до зберігання тепла. Концентрація водневих іонів і регуляция pH крові. Відомо, що реакція крові визначається концентрацією водневих іонів. Н+-іон являє собою атом водня, несучий позитивний заряд. Міра ж кислотності будь-якої середи залежить від кількості Н+-іонів, що знаходяться в розчині. З іншого боку, міра щелочности розчину визначається концентрацією гидроксильних (OH-) іонів, несучих негативний заряд.)(Чиста дистильована вода при нормальних умовах розглядається як нейтральна тому, що в ній міститься однакова кількість Н+- і ЙОГО-іонів.)( В цей час кислотність розчинів прийнято виражати як негативний логарифм абсолютної кількості водневих іонів, що містяться в одиниці об’єму рідини, для чого користуються загальноприйнятим позначенням pH.)(Отже, pH нейтральної дистильованої води дорівнює 7.)(Якщо pH менше 7, то в розчині будуть переважати Н+-іони над НИМ-іонами, і тоді середа буде кислою, якщо ж pH більше 7, то середа виявиться лужною, бо в ній будуть переважати ВІН-іони над Н+-іонами.)( В нормі pH крові в середньому відповідає 7,36,±0,03 т.)(е.)(реакція носить слабоосновной характер.)(pH крові відрізняється дивною постійністю.)(Його коливання надто незначні.)(Так, в умовах спокою pH артеріальної крові відповідає 7,4, а венозної — 7,34.)(В клітках і тканинах pH досягає 7,2 і навіть 7,0, що залежить від освіти в них в процесі обміну речовин кислих продуктів метаболізму.)(При різних фізіологічних станах pH крові може змінюватися як в кислу (до 7,3), так і в лужну (до 7,5) сторону.)(Більш значні відхилення pH супроводяться для організму найважчими наслідками.)(Так при pH крові 6,95 наступає втрата свідомості, і якщо ці зсуви в найкоротший термін не ліквідовуються, то неминуча смерть.)(Якщо ж концентрація Н+ меншає, і pH стає рівним 7,7, то наступають) найважчі судоми (тетания), що також може привести до смерті. У процесі обміну речовин тканини виділяють в тканинну рідину, а, отже, і в кров, кислі продукти обміну, що повинно приводити до зсуву pH в кислу сторону. Внаслідок інтенсивної мишечной діяльності в кров людини може поступати протягом декількох хвилин до 90 г молочної кислоти.

Якщо така кількість молочної кислоти була б додана до такої ж кількості дистильованої води, то концентрація водневих іонів зросла б в ній в 40000 раз. Реакція ж крові при цих умовах практично не змінюється, що пояснюється наявністю буферних систем крові. Крім того, в організмі постійність pH зберігається за рахунок роботи бруньок і легких, що видаляють з крові CO2, надлишок кислот і лугів. Самої могутньої являетсябуферная система гемоглобіну. На її частку доводиться 75% буферних ємності крові. Ця система включає відновлений гемоглобін (HHb) і калиевую сіль відновленого гемоглобіну (KHb). Буферні властивості системи зумовлені тим, що KHb, будучи сіллю слабої кислоти, віддає іон K+ і приєднує при цьому іон Н+, утворюючи слабодиссоциированную кислоту: Н+ + KHb = K+ + HHb. pH крові, що підтікає до тканин, завдяки відновленому гемоглобіну, здатному зв’язувати CO2 і Н+-іони, залишається постійною. У цих умовах HHb виконує функції лугу. У легких же гемоглобін поводиться як кислота (оксигемоглобин, HHbO2, є більш сильною кислотою, ніж вуглекислота), що запобігає защелачивание крові.

Карбонатная буферна система (H2CO3/NaHCO3) по своїй потужності поміщається другу. Її функції здійснюються таким чином: NaHCO3 диссоциирует на Na+ і HCO3-. Якщо в кров поступає кислота більш сильна, ніж вугільна, то відбувається обмін іонами Na+ з освітою слабодиссоциированной і легко розчинної вугільної кислоти, що запобігає підвищенню концентрації Н+ в крові. Збільшення ж змісту вугільної кислоти приводить до її розпаду (це відбувається під впливом ферменту карбоангидрази, що знаходиться в еритроцитах) на воду і вуглекислий газ. Останній же поступає в легкі і виділяється назовні. Якщо ж в кров проникає луг, то вона реагує з вугільною кислотою, утворюючи бікарбонат натрію (NaHCO3) і воду, що знов-таки перешкоджає зсуву pH в лужну сторону. Фосфатна буферна системаобразована дигидрофосфатом натрію (NaH2PO4) і гидрофосфатом натрію (Na2HPO4). Перше з них поводиться як слаба кислота, друге — як сіль слабої кислоти.

Якщо в кров попадає більш сильна кислота, то вона реагує з Na2HPO4, утворюючи нейтральну сіль і збільшуючи кількість малодиссоциируемого NaH2PO4-: Надлишкова кількість дигидрофосфата натрію при цьому буде віддалятися з мочой, завдяки чому співвідношення NaH2PO4 і Na2HPO4 не зміниться. Якщо ж в кров ввести сильну основу, то воно буде взаємодіяти з дигидрофосфатом натрію, утворюючи слабоосновной гидрофосфат натрію. При цьому рН крові зміниться надто трохи. У даній ситуації надлишок гидрофосфата натрію виділиться з мочой. Білки плазми кровииграют роль буфера, бо володіють амфотерними властивостями, завдяки чому в кислому середовищі поводяться як основу, а в основній — як кислоти. Буферні системи є і в тканинах, де вони зберігають рН на відносно постійному рівні. Головними буферами тканин є клітинні білки і фосфати.

У процесі метаболізму кислих продуктів утвориться більше, ніж основних. Ось чому небезпека зсуву рН в кислу сторону більш велика. Завдяки цьому в процесі еволюції буферні системи крові і тканин придбали велику стійкість до дії кислот, ніж основ. Так, для зсуву рН плазми в лужну сторону потрібно додати до неї в 40-70 раз більше NaOH, ніж до дистильованої води. Для зсуву ж рН в кислу сторону необхідно додати до плазми в 300-350 раз більше НСl, ніж до води. Основні солі слабих кислот, що містяться в крові, утворять так називаемийщелочной резерв крові. Його величина визначається по тій кількості вуглекислоти, яка може бути пов’язане 100 мл крові при напруженні CO2, рівному 40 мм рт. Важлива роль в підтримці постійності рН відводиться нервовій регуляції. При цьому переважно гарячаться хеморецептори судинних рефлексогенних зон, імпульси від яких поступають в довгастий мозок і інші відділи ЦНС, що рефлекторно включає в реакцію периферичні органи — бруньки, легкі, потовие залози, шлунково-кишковий тракт, діяльність яких прямує на відновлення початкової величини рН. Встановлено, що при зсуві рН у кислий бік бруньки посилено виділяють з мочой анион Н2РО4-. При зсувах рН крові в лужну сторону збільшується виділення бруньками анионов НРО2-і НСО3-. Потовие залози людини здатні виводити надлишок молочної кислоти, а легкі — СОПри різних патологічних станах може спостерігатися зсув pH як в кислу, так і в лужну сторону. Перший з них носить названиеацидоза, другої — алкалоза. Більш різкі зміни pH відбуваються при наявності патологічного вогнища безпосередньо в тканинах. Суспензійна стійкість крові (швидкість осідання еритроцитів — СОЕ). З фізико-хімічної точки зору кров являє собою суспензію, або взвесь, бо формені елементи крові знаходяться в плазмі у зваженому стані. Під суспензією, або взвесью, розуміється рідина, вмісна рівномірно розподілені частинки іншої речовини. Взвесь еритроцитів в плазмі підтримується гидрофильной природою їх поверхні, а також тим, що вони (як і інші формені елементи) несуть негативний заряд, завдяки чому відштовхуються один від одного. Якщо негативний заряд формених елементів меншає, що може бути пов’язано з адсорбцією позитивно заряджених білків або катионов, то створюються сприятливі умови для склеювання еритроцитів між собою. Особливо різко склеювання еритроцитів спостерігається при збільшенні в плазмі концентрації фибриногена, гаптоглобина, церулоплазмина, а- і b-липопротеинов, а також иммуноглобулинов, концентрація яких може зростати при вагітності, запальних, інфекційних і онкологічних захворюваннях. При цьому названі білки, адсорбуючись на еритроцитах, утворять між ними містки, завдяки чому виникають так звані монетні стовпчики (агрегати). Чиста сила агрегації є різницею між силою в містках, що утворилися, силою електростатичного відштовхування негативно заряджених еритроцитів і сдвиговой силою, зухвалою розпад агрегатів. Не виключено, що зчеплення молекул білків на поверхні еритроцитів відбувається за рахунок слабих водневих зв’язків і дисперсних сил Ван-дер-Ваальса. Опір «монентних стовпчиків» тертю менше, ніж сумарний опір становлячих їх елементів, оскільки при утворенні агрегатів знижується відношення поверхні до об’єму, завдяки чому вони швидше осідають.

«Монетні стовпчики», утворюючись в кровотоке, можуть застрявати в капілярах і тим самим перешкоджати нормальному кровоснабжению кліток, тканин і органів. Якщо кров вмістити в пробірку, заздалегідь додавши в неї речовини, перешкоджаючі згортанню, то через деякий час можна буде побачити, що вона розділяється на два шари: верхній складається з плазми, а нижній являє собою формені елементи, головним чином еритроцити. Виходячи з цих властивостей, Ферреус запропонував вивчати суспензійну стійкість еритроцитів, визначаючи швидкість їх осідання в крові, здатність згущуватися якої усувається попереднім додаванням лимоннокислого натрію. Ця реакція в цей час отримала найменування «швидкість осідання еритроцитів» (СОЕ). Визначення СОЕ ведеться за допомогою капіляра Панченкова, на якому нанесені міліметрові ділення. Капіляр ставиться в штатив на 1 годину і потім визначається величина шара плазми над поверхнею осілих Нормальна СОЕ зумовлена нормальної протеинограммой плазми. Величина СОЕ залежить від віку і підлоги. У чоловіків вона рівна 6-12 мм/година, у дорослих жінок — 8-15 мм/година, у стариків обоего підлоги до 15-20 мм/година. Найбільший внесок в збільшення СОЕ вносить білок фибриноген; при збільшенні його концентрації більше за 3 г/літр СОЕ підвищується. Зменшення величини СОЕ часто спостерігається при збільшенні рівня альбуминов. При зростанні гематокритного числа (полицитемия) СОЕ знижується. При зменшенні гематокритного числа (анемія) СОЕ завжди збільшується. СОЕ різко збільшується під час вагітності, коли вміст фибриногена в плазмі значно зростає. Підвищення СОЕ спостерігається при наявності запальних, інфекційних і онкологічних захворювань, при опіках, отморожениях, а також при різкому зменшенні числа еритроцитів в крові. Зменшення СОЕ нижче за 3 мм/година є несприятливою ознакою, бо свідчить про збільшення в’язкості крові. Величина СОЕ залежить в більшій мірі від властивостей плазми, ніж Так, якщо вмістити еритроцити чоловіка з нормальної СОЕ в плазму вагітної жінки, то вони почнуть осідати з такою ж швидкістю, як і у жінок при вагітності. В’язкість цільної крові в середньому в 5 разів перевищує в’язкість води.

Таке високе значення цього показника крові зумовлене клітинами та білками крові. Коливання в’язкості крові в організмі відбуваються в межах 3-7 одиниць. Це пов’язано зі змінами об’єму води в організмі та кількості Відносна густина крові у людини становить 1,06-1,064, причому відносна густина формених елементів крові вища (1,085-1,09), ніж плазми (1,025-1,03). Це зумовлює поступове їх осідання на дно пробірки. Швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ) коливається від 1 до 10 мм на годину і різко зростає при запальних захворюваннях. Осіданню еритроцитів передує їх злипання (агрегація) в групи по кілька штук, і в такому вигляді осідання відбувається значно швидше.

Реакція крові (рН) свідчить про концентрацію йонів гідрогену в плазмі і за нормальних умов становить 7,35-7,45. Відхилення реакції крові за межі наведеного діапазону на 0,2-0,3 одиниці є небезпечним для життя. Тому рН крові підтримується на відносно сталому рівні за допомогою буферних систем. До буферних систем крові належать система гемоглобін-оксигемоглобін, гідрогенкарбонатна, білкова та фосфатна. Гемоглобінова буферна система становить близько 70% буферної ємності крові. Оксигемоглобін, як порівняно сильна кислота, зв’язує йони калію в еритроцитах, перешкоджаючи зростанню рН, пов’язаного зі зменшенням концентрації СО 2 в артеріальній крові. Віддавши кисень у тканинах, НЬ стає дуже слабкою кислотою, і сильніша карбонатна кислота відбирає у нього йон калію, віддаючи йон гідрогену і таким чином протидіючи підвищенню рН венозної крові. Гідрогенкарбонатна система утворена карбонатною кислотою (Н 2 СО 3) та натрію і калію гідроген-карбонатами (NaHCO 3 і КНСО 3). У разі надходження у кров сильніших, ніж карбонатна, кислот вони нейтралізуються катіонами Na + і К +, а аніон HCO 3 — утворює з гідрогеном карбонатну кислоту, яка розщеплюється на СО 2 та Н 2 О і виходить з реакції. Луги, що надходять у кров, нейтралізуються карбонатною кислотою, яка утворює з ними гідрогенкарбонати. Буферна система білків пов’язана з амфотерними властивостями їхніх амінокислот. Залежно від реакції плазми крові вони дисоціюють як луги або як кислоти, нейтралізуючи таким чином речовини, які можуть змінювати рН крові. Фосфатна буферна система представлена первинним (NaH 2 PO 4) і вторинним (Na 2 HPO 4) натрію фосфатами. Перший є слабкою кислотою, другий — слабкою основою. Під час дії речовин з активною реакцією відбуваються взаємні переходи між цими солями і виведення Н + через нирки у вигляді Na 2 HPO 4. Осмотичний тиск плазми крові зумовлений кількістю частинок — йонів, атомів, молекул у розчині, причому природа частинок та їхні розміри значення не мають. Осмотичний тиск білків плазми крові виділяють під окремою назвою — колоїдно-осмотичний, або онкотичний, тиск. У крові розрізняють еритроцити (червоні кров’яні тільця), лейкоцити (білі кров’яні тільця) і тромбоцити (кров’яні пластинки). Об’єм клітин крові у людини становить 40-46% загального об’єму крові і залежно від кількості води в організмі може коливатись у межах 30-60% — гематокритне число (гематокрит). Еритроцити людини мають форму двоввігнутих дисків, без ядра, що сприяє повнішому і швидшому насиченню гемоглобіну еритроцита киснем. Нормальною вважається кількість еритроцитів 4,5—5 млн в 1 мкл крові, діаметр еритроцитів у середньому становить 7,5 мкм. Тривалість життя еритроцитів людини — 100—120 днів.

У міру старіння їхня еластичність, механічна та осмотична резистентність зменшуються, вони руйнуються і фагоцитуються мононуклеарними фагоцитами печінки, селезінки та інших органів. На зміну відмерлих у червоному кістковому мозку з ядерних стовбурових клітин утворюються нові еритроцити, проходячи кілька стадій і втрачаючи при цьому ядро. За добу поновлюється майже 1% усіх Еритропоез — це складний процес утворення еритроцитів, що регулюється комплексом гуморальних факторів. Так, при крововтратах з’являється глікопротеїд еритропоетин, який стимулює еритропоез.

Ціанокобаламін (віт. В 12) та фолієва кислота (віт. В с) необхідні для синтезу глобіну та дозрівання еритроцитів; вітаміни — аскорбінова кислота (віт. С), рибофлавін (віт. В 2), піридоксин (віт. В 6) та інші — контролюють синтез гема і строми еритроцитів, при цьому використовується залізо зруйнованих Основна функція еритроцитів — транспорт газів крові: кисню і вуглекислого газу — здійснюється завдяки наявності в еритроцитах дихального пігменту крові гемоглобіну. Гемоглобін є хромопротеїдом — це речовина, що має колір і складається з білкової частини — глобіну та небілкової — гема. До складу гемоглобіну входять 4 молекули гема і 4 поліпептидних ланцюги. Гем — це залізопорфірин, сполука, утворена чотирма пірольними кільцями, в центрі якої міститься йон двовалентного феруму. Поліпептидні ланцюги, що складаються кожний з 140-146 амінокислотних залишків, закручуючись у характерні α- та β-спіралі, утворюють близьку до сферичної фігуру діаметром 4-5 нм. Транспорт кисню. Кисень приєднується у молекулі гемоглобіну до атома феруму за допомогою слабких координаційних зв’язків (оксигенація), утворюючи оксигемоглобін (НЬО 2). Оксигемоглобін, що віддав кисень, називають відновленим, або дезоксигемоглобіном (НЬ). Ферум гема може приєднувати і карбону оксид — CO (чадний газ) —карбоксигемоглобін (НЬСО). Така сполука не здатна приєднувати кисень і транспортувати його до тканин, оскільки дисоціює з відщепленням СО у 200 разів повільніше, ніж оксигемоглобін. Тому наявність у повітрі навіть незначних концентрацій оксиду карбону є небезпечною для життя. Одна молекула гемоглобіну приєднує 4 молекули кисню, один грам гемоглобіну може приєднати 1,34 мл кисню. Цю величину називають кисневою ємністю гемоглобіну. Якщо ми знаємо вміст гемоглобіну в крові — 14-16%, можемо визначити кисневу ємність крові — максимальну кількість мілілітрів кисню, що може міститись у 100 мл крові. Її об’ємна частка становить 20-21,5%. Транспорт вуглекислого газу. На відміну від кисню, який переноситься кров’ю переважно у зв’язаному з гемоглобіном стані, форми і способи транспорту вуглекислого газу є різноманітними і складними. Так, вуглекислий газ транспортується кров’ю від тканин тіла до легень у формі: В еритроцитах людини містяться аглютиногени, або ізоантигени, А і В, а в плазмі крові — аглютиніни, або ізоантитіла, αі β. За їх комбінацією виділяють чотири групи крові: 0 (І) — немає аглютиногенів А і В, але є аглютиніни αі β; А (II) — містить аглютиноген А та аглютинін β; В (ІІІ) — аглютиноген В та аглютинін α; АВ (IV) — аглютиногени А і В, аглютинінів немає. При переливанні крові між групами, в яких містяться аглютиногени й аглютиніни, наприклад А (II група) та В (III група), в організмі реципієнта виникає реакція аглютинації — склеювання еритроцитів донорської крові, що може призвести до загибелі хворого. Нині гематологи користуються правилом переливання тільки однойменних груп крові. Це пов’язано з тим, що в крові 0 (І)- і А (ІІ)-груп виділено антигени (О, Н, А2, A3), які не виявляються звичайними методами визначення груп крові, і це може призвести до помилки під час установлення групи крові. Описана система груп крові за своїми ізоантигенами дістала назву системи АВО. Крім того, на мембрані еритроцитів кожної людини міститься також велика кількість інших ізоантигенів, які утворюють інші системи груп крові: MN, Р, Лютеран, Кідд, Даффі та ін. На сьогодні відомо понад 400 ізоантигенів, з яких можна скласти понад 500 • 10 9 комбінацій, що набагато перевищує населення земної кулі. Наведені числа вказують на те, що за винятком монозиготних близнюків на Землі не існує двох людей з імунологічно абсолютно ідентичною групою крові. Антигенні властивості переважної більшості ізоантигенів настільки слабкі, що вони не виявляються при переливанні крові. Їх потрібно враховувати при трансплантації органів, коли вони діють на імунну систему реципієнта протягом тривалого часу і можуть провокувати вироблення антитіл та відторгнення трансплантата. Саме тому підбір адекватного донора є однією зі складних проблем трансплантології. Резус-фактор. Крім системи АВО виражену антигенну несумісність виявляє система резус (Rh). Резус-фактор в еритроцитах людини був виявлений. Ландштейнером та Вінером. Вони встановили, що плазма кролика, імунізованого еритроцитами мавпи макаки-резус, аглютинує еритроцити людини, причому у 14% людей резус-фактор у крові не визначається. Резус-фактор — це ізоантиген (аглютиноген), точніше група ізоантигенів (С, D, Е та ін.), серед яких найактивнішим є ізоантиген D. Цілком природно, що відповідного ізоантитіла анти- D -аглютиніну у резус-позитивиих людей у крові немає.

Однак немає його і у резус-негативних людей. Тому останні ніяк не реагують на перше переливання їм крові з Rh-позитивним D-антигеном. Проблеми виникають при повторних переливаннях, коли Rh-позитивні еритроцити донора стимулюють вироблення Rh-позитивних антитіл у крові Rh-негативиого реципієнта. Цей процес відбувається досить повільно, протягом кількох місяців, і наступне переливання Rh-позитивиої крові Rh-негативній людині спричинює аглютинацію з відповідними наслідками. Лейкоцити — це безбарвні клітини крові, що мають ядро і здатні до амебоїдного руху. У людини кількість лейкоцитів становить 4-10 тис. в 1 мкл крові, що майже у 1000 разів менше від кількості При цьому кількість лейкоцитів може змінюватись у досить широких межах: зменшуватись до 1,5-2 тис. в 1 мкл (лейкопенія) або зростати до 15-20 тис. в 1 мкл (лейкоцитоз). На відміну від еритроцитів з їхніми стабільними розмірами різні форми лейкоцитів мають діаметр від 5 до 30 мкм. Лейкоцити утворюються у кістковому мозку, а дозрівають у загруднинній залозі (тимусі), селезінці та лімфатичних вузлах деяких органів.

Тривалість їхнього життя також коливається в широких межах — від 6-10 год до кількох років і навіть усього життя людини. Завдяки амебоїдним рухам лейкоцити здатні проникати крізь стінку кровоносного капіляра (діапедез) у тканини. У лейкоцитів добре виражений позитивний хемотаксис — рух у напрямку до бактерій, їхніх токсинів чи фрагментів клітин власного тіла, особливо до комплексів антиген — антитіло. Майже половина всіх лейкоцитів перебуває в тканинах, у міжклітинних проміжках, третина — в кістковому мозку і лише невелика частина — у кровоносному руслі. Усі лейкоцити здатні до фагоцитозу, який був відкритий і описаний Мечниковим. Явище фагоцитозу полягає в тому, що лейкоцити, захоплюють у свою цитоплазму і перетравлюють різні сторонні часточки, бактерії, фрагменти клітин, харчові часточки тощо. На фагоцитарній активності ґрунтуються основні функції лейкоцитів: Поживна: захоплення й перетравлення поживних часточок, перенесення і віддача продуктів перетравлення іншим клітинам тіла. Видільна: захоплення лейкоцитами мікроскопічних часточок пилу, різних речовин, які потрапляють у кров і тканини тіла через численні мікроушкодження шкіри, легень, травного каналу. Якщо лейкоцити не можуть їх перетравити, вони разом з цими часточками надходять з кровоносної системи в кишки і виділяються за межі організму. Захисна: здійснюється лейкоцитами як шляхом фагоцитозу патогенних мікроорганізмів та їхніх токсинів, так і за допомогою вироблення спеціальних речовин — антитіл. Це основна, найголовніша функція лейкоцитів. Класифікація. За морфологічними ознаками лейкоцити поділяють на 2 групи: зернисті, або гранулоцити, та незернисті — агранулоцити. Гранулоцити, які становлять близько 70% усіх лейкоцитів, за здатністю забарвлюватись різними барвниками поділяють па нейтрофільні, еозинофільні (ацидофільні) та базофільні (оксифільні). Серед агранулоцитів розрізняють лімфоцити і моноцити. Нейтрофільні гранулоцити (45–65 %) здійснюють неспецифічний імунітет (фагоцитують різні бактерії й продукти розпаду тканин), а також адсорбують і переносять антитіла до місця запалення.

Еозинофільні (ацидофільні) гранулоцити (2–4%) завдяки наявності ферменту гістамінази, яка розщеплює гістамін, гальмують розвиток алергічних реакцій, діють протизапально. Базофільні гранулоцити (0,2-1,0) активують розщеплення жирів у плазмі крові, виділяють гістамін, який спричинює розвиток алергічної реакції. Лімфоцити (25-40% усієї кількості лейкоцитів) підтримують специфічний імунітет шляхом вироблення антитіл, знищують пухлинні клітини (фагоцитоз). Кількісне відсоткове співвідношення між різними формами лейкоцитів називають лейкоцитарною формулою. Це співвідношення залежить від функціонального стану організму і може різко змінюватись під час різних, особливо інфекційних, захворювань. Так, гострі бактеріальні інфекції супроводжуються зростанням кількості нейтрофільних гранулоцитів, хронічні — лімфоцитозом. Утворення лейкоцитів — лейкопоез, так само, як і еритропоез, відбувається в кістковому мозку за участю спеціальних речовин — лейкопоетинів, які стимулюють поділ і диференціацію стовбурових клітин кісткового мозку.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

самостійна робота паралельність прямих і площин у просторі

правила безпеки під час проведення дослідів з природознавства у початкових класах

географія 7 клас практикум кобернік гдз