історія логіки книга

логіки історія книга.

§ 5. ОГЛЯД ІСТОРІЇ ЛОГІКИ.

Загальновідомо, що справжнє знання тієї або інакшої науки (дисципліни, предмета) передбачає знання не тільки суті цієї науки, т. е. її структури, методології, її законів, ціліше, задач, взаємозв’язку її з іншими науками, з практикою; динаміки і діалектик її розвитку, але, що не менш важливо, і її історії. Історія, що дзеркало, в яке виглядає людина, щоб побачити в ньому через відображене минуле і своє майбутнє. Загальне уявлення про історію логіки ми і спробуємо дати в цьому параграфі. Хоч перші вчення про міркування, про форми і способи (методах) мислення виникло в Древній Індії, Китаї, але в основі чого склався сучасної логіки лежить аристотелевское вчення, тому наш огляд і буде історією європейської логіки. Розвиток логічної проблематики в Древній Індії і Китаї, арабському Сході ми не зачіпаємо внаслідок недостатнього володіння матеріалом цих історій. Прийняте саме Арістотеля (384-322 до н. е.) вважати батьком логіки, хоч Арістотель, як відомо, вчився у Платона, Платон — учень Сократа, а Сократ велику частину свого довгого життя витратив на викриття псевдоучености софістів, які до нього вже досліджували питання мови і мислення, ними що ще не розділяються. Внесок старших софістів (Протагор. Горгий, Гиппій, Продік) в розробку питань синонімії, омонімії, риторичних прийомів і пр. значний і не може оспорюватися. Зате молодші софісти, по Арістотелю, «платні вчителя помилкової мудрості», своєю педагогічною практикою лише додали софістиці той негативний відтінок, який ми і зараз зв’язуємо зі словами «софіст», «софістика». Займався логічними питаннями і Демокріт. У переліку його трудів, складеному Діогеном Лаерциєм, є навіть спеціальна робота, присвячена логіці, — «Про логічне, або Мірило». Важко судити про їх розуміння логіки, оскільки ці роботи до нас не дійшли, логічні ж роботи Арістотеля: «Категорії», «Про тлумачення», «Аналітики», «Топіка» і «Про софистических спростування» — послідовниками і учнями його були зібрані в окремий корпус під назвою «Органон». Вони збереглися. З відомим спрощенням можна сказати, що «Категорії» — це аристотелево вчення про поняття, «Про тлумачення» — вчення про думку. «Аналітики» — вчення про умовивід («Перша») і доказ («Друга»). «Топика» Арістотеля присвячена розгляду основ наук, так званим загальним місцям (туп, топосам), т. загальнопоширеним думкам, часто виступаючим основам умовиводів по схожості, ймовірностний умовиводам, діалектичним, індуктивним. Нарешті, остання робота, включена в «Органон», — «Про софистических спростування» — самою своєю назвою говорить про аристотелевом аналіз софистических «доказів», т. тих помилок, тих порушень логіки, які свідомо допускаються софістами. Що стосується принципів логіки, то Арістотель зачіпає і формулює їх не тільки в «Органоне», але і в «Метафізиці». У цих роботах Арістотель розрізнив зміст і форму думки від форм мови, т. розділив мислення і мову, чого софісти не робили; визначив основні форми думки, сформулював принципи мислення, зараз їх гущавині називають основними законами логіки (основними законами мислення); розробив особливу форму міркування (категоричний силогізм) і теорію доказу; дав класифікацію логічних помилок (паралогізму і софізмів). Таким чином, по Арістотелю, предмет науки логіки — основні форми думки, їх структурні особливості і залежність, закони і найбільш поширені помилки, можливі при порушенні цих законів. Однак, предмет логічного аналізу, предмет логіки як науки послідовниками і учнями Арістотеля розумівся і розроблявся трохи інакшЯкщо Арістотель використав форми мислення і їх закони для відображення і досягнення істини, в більшій мірі розробляючи логіку дедуктивного характеру, то його учні, його послідовники розробляли прийоми і форми думки, швидше, що лише наближають до істини. Вони аналізували міркування ймовірностний характеру, розробляли проблематичну, індуктивну логіку. Так, стоїки (нова школа в філософії, виникла в III. до н. е.) створили оригінальне вчення про виведення ймовірностний, свою логіку умовних думок і умовиводів (логіку импликації).

Правда, логічне вчення стоїків в період переходу від античності до середньовіччя було забуте і європейським мислителям довелося як би наново відкривати в середині XIX. закономірності импликативних міркуванні. Таким чином, навіть в перші сторіччя існування логіки як науки її предмет, нехай і не дуже істотно, але все ж мінявся. За більш же тривалий термін її історії, а це майже дві з половиною тисячі років, предмет її зазнавав і більш значні зміни, він розширявся, включаючи в свою сферу нові і нові форми думки, він удосконалювався; удосконалювалося згодом і виклад її змісту. Дедуктивизму Арістотеля і стоїків протистояв индуктивизм Епікура і його школи, що спиралися в більшій мірі на досвід і аналогію.

Саме епікурейці сформували школу индуктивистов (Філодем з Гадари — II-I вв. е.), що не заперечує внеску в осмислення індукції як Демокрітом, так і самим Арістотелем. Період ранньої античності, можна сказати, активної античності відносно логічних питань, змінила антична схоластика (II-V вв. н. е.). Цей період (від Цицерона і аж до Боеция) характерний входженням в логічний побут латинської термінології: схоластика посилено розробляла логічний апарат. Логіка в цей час входила в число семи вільних мистецтв і тим самим становила невід’ємну частину енциклопедичної гуманітарної освіти. Апулей з Медавра (II. е.) уточнив форми висловлювання, ввів операцію заперечення над предикатом. Секст Емпірик і Діоген Лаерций (II-III вв.) зібрали зведення по історії логіки; Гален (ок. 130-200) розробив полисиллогизм і силогізми відносин; Порфирій (ок. 232-303) — дихотомическое ділення, вчення про види і роди; Боеций (480-524) написав ряд спеціальних робіт за логікою. У середні віки логіка в Європі — церковно-шкільна дисципліна, пристосована до потреб віровчення християнства, і тільки в арабських країнах, в країнах арабоязичной культури логіка ще зберігає самостійне значення (Аль-Фараби, Ибн-Син, Ибн-Рушд і інш.). Тривалий період середньовічної схоластики, що Наступив в Європі в логіці виявляється в детальній розробці відмінностей її мови, символіки, її техніки. Найбільш значущою фігурою цього періоду можна назвати Михайла Псела (1018-1096). Він ввів в побут буквене (древньогрецький) позначення думок, спеціальними словами — модуси фігур силогізму. У Європі в період середньовіччя державна християнська ідеологія підпорядкувала собі не тільки науку, але і політику, культуру, і логіка (як і філософія загалом) стає служницею богословия.

Вона використовується як інструментарій, як засіб обгрунтування догматів церкви, як те вчення, яке виступає неупередженим, загальноприйнятим інструментом полеміки, критики, обгрунтування, доказу. Саме в середньовіччі логіка все більш придбавала той самий формальний вигляд і значення, з яким ми зараз тільки і зв’язуємо цю науку. Логіка як би все далі відволікалася від матеріального критерію істини (ще Арістотелем, що виділяється) і все більш орієнтувалася і орієнтувала на формальний її критерій, на відповідність вимогам до структури думки (до умовиводів або доказів). У цей період отримав особливий розвиток формальнологический апарат, вчення про модуси, фігури, мнемонічні прийоми і пр. Великий внесок в поширення логіки через учбовий процес вніс своїм авторитетом і своєю книгою «Summulae Logicales» Петро Іспанець (тато Іоанн XXI — 1210-1277 рр.). Ця його робота в течії більш ніж трьох сторіч була єдиним підручником за логікою в Західній Європі.

Період середньовіччя дав нам і цікаві приклади несхоластичної логіки — Абеляр, У. Шервуд, П. Раме, І Скот,. Бурлі, У. Оккам, Ж. Бурідан, Альберт Саксонський і інш. Тут в рамках розрізнення формального і фактичного проходження розроблялося вчення про дедукцію, аксиоматизації логіки висловлювання, що сприяло; формувалася ідея про «машинізацію» мислення. Були навіть спроби практичного використання логіки — це і створення Альбертом Великим «робота», Р. Луллієм- «логічної машини»,. Бруно (потім і Б. Паськалем) «логіки відкриттів» і т. п., на жаль, мало досліджених в нашій літературі. При тисячолітній тривалості цього періоду багато що втрачалося із змісту логіки, особливо те, що складало її Органон, перетворюючись поступово в КаноІ саме це не задовольнило вже в епоху Відродження експериментаторів, вони досвід стали протиставляти дедукції, що зв’язується зі схоластикою і Арістотелем. Леонардо так Вінчи, Г.

Галілей своїми розробками, своєю логікою «природного мислення» дали поштовх для відродження індукції. На початку Нового часу Ф. Бекон (1561-1626) і Р. Декарт (1596-1650), різко виступили проти аристотелевской логіки, схоластизированной середньовіччям. Вони зробили незавершену до кінця спробу створити логіку відкриттів, що дозволяє за допомогою спостережень, досвіду, експериментів відображати природний мир і його властивості відповідно природі цього світу, більш адекватно, ніж це мало місце в аристотелевской середньовічній логіці, що далеко вже відійшла від матеріального критерію істини. Ф. Бекон вважав за необхідним скинути схоластику і розчистити місце для нової будівлі науки. Він мав намір створити труд під назвою «Велике відродження наук», реалізовувавши з цього задуму тільки дві книги — «Про достоїнство і приріст наук» (свого роду класифікація наук) і «Нову органон».

Для побудови нової науки необхідно, по Бекону, не тільки зруйнувати схоластику, але н звільнити розуми людей від помилок, привидів, або ідоли. Він звертав на цю увагу для того, щоб люди свідомо уникали помилок, що породжуються чи те природними особливостями органів чуття людини (видалені предмети всім здаються маленькими), чи то викликаних особливостями окремих людей (хворим солодке може показатися позбавленим смаку), чи то помилок від звичного словоупотребления, чи то від віри в авторитети. Розуму, вільному від цих недоліків, Бекон пропонував прийоми, за допомогою яких можна, на його думку, навіть чисто механічно (як лінійкою при проведенні прямих, а циркулем — кіл), робити відкриття без особливих розумових зусиль. Такими прийомами, за задумом Бекона, повинні стати «таблиці відкриттів», що згодом отримали назву методів наукової індукції. Потрібно визнати, що своєї непримиренної по відношенню до аристотелевской дедукції позицією, Бекон не завжди справедливий до останнього, адже Арістотелем помилки, що перераховуються в роботі «Про софистических спростування» частково співпадають з «ідолами» Бекона. Виправданням цим нападкам може служити лише те, що Бекон знав аристотелевскую логіку в схоластизированном вигляді. Очевидно також і те, що Бекон понадміру перебільшує роль і значення індукції в науковому пізнанні. XVII повік характерний не тільки становленням досвідченого, але і теоретичного природознавства, яке відновлює дедукцію і формує гипотетико-дедуктивний метод, який при створенні гіпотез використовує ідеї дедуктивного характеру, а слідства з гіпотез зіставляє потім з даними досвіду. На дещо інакшій основі, чому у Бекона, хоч також з антиаристотелевской спрямованістю, будує свою логіку Р. Декарт. Під логікою він також розуміє метод наукового дослідження, що виконує роль того ліхтаря, який освітлює мандрівнику дорогу в темряві. Негативне відношення Р.

Декарта до схоластичної логіки Арістотеля виявляється в його принципі загального сумніву, яким Декарт перевіряє все знання. Принцип сумніву був для Декарта безперечним, що виконує таку ж роль, як і математичні положення, бо тільки математика на основі цих своїх безперечних, незаперечних за природою і суті істин створила єдиний, ланцюг, що ніде не порушується, що дає цілком достовірні знання. У творах философско-логичсского характеру Декарт формулює своє розуміння методу. «Під методом, — пише він, — я розумію точні і прості правила, суворе дотримання яких завжди перешкоджає прийняттю помилкового за істинне і, без зайвої витрати розумових сил, але поступово і безперервно збільшуючи знання, сприяє тому, що розум досягає істинного пізнання всього, що йому доступно» (Декарт Р. Ізбранние твору. М., 1950

89). Як вимоги свого методу Декарт формулює наступні чотири правила: — думки починати з найпростішого і найдрібнішого, сходити поступово до пізнання більш складних, допускаючи, що є порядок навіть там, де його не видно; — робити всюди переліки так повні і огляди так загальні, щоб бути упевненим, що нічого не упущено. (Декарт Р. Рассужденіє про метод.

М., 1953 22-23). На основі вчення Р.

Декарта французькі автори П. Ніколь і. Арно в 1662 р. опублікували в Парижі книгу «Логіка, або Мистецтво мислити», що отримала згодом назву «Логіка Пор-Рояля», в якій поєднували дедуктивний метод Декарта з методологічними вимогами Б. Паськаля (См.: Арно., Ніколь П. Логика, або Мистецтво мислити. М., 1991). Продовженням декартовской дедуктивної лінії в логіці виступає і Г Лейбніц (1646-1716), який вважав, що логіка дає іншим наукам метод відкриття і доказу. Заслуга Лейбніца в розробці принципів логіки, системи логічної модальності общепризнанна; зокрема, йому віддають першість відкриття закону достатньої основи в логіці, що, правда, спірно. Безперечно ж і більш важливе те, що з ім’ям Лейбніца зв’язується формування математичний логіки.

Їм були уперше сформульовані положення, що привели зрештою до створення такої логіки, яку він мислив різновидом універсальної математики. Лейбниц розробив те, що згодом було названо логікою класів, численням висловлювання; він знайшов як би алфавіт понять, набір простих, несуперечливих понять, комбінації яких по певному методу формують теоретичні докази. Його вказівка на можливість універсальної мови міркувань, подібної математичним (алгебраїчним) обчисленням, в якому силлогистика (як і «Початки» Евкліда) буде усього лише окремим випадком набагато випередило свій час. Його ідеї хоч і не були знехтувані всіма, але авторитет І. Канта і Г. Гегеля, що виступили проти аналогії формальної логіки і алгебри, і що не визнали за математизацией логіки практичного значення, дещо заримували розвиток її в цьому напрямі. У цей період розповсюджуються погляди индуктивистов: Дж.

Гершеля, У. Уевеля, Дж Мілля. Останній протипоставити свої методи аналізу причинних зв’язків (методи наукової індукції) силлогистике, т. дедукції. Можна сказати, що в певній мірі відповіддю на це зіставлення і з’явилися в середині XIX століття роботи О. де Моргана і Дж. Буля, що узагальнюють силлогистику і переводячі силогізми на мову алгебри. Після Г. Лейбніца єдина лінія історії логіки як би роздвоюється на історію традиційної формальної логіки і історію математичної (символічної) логіки, званої тоді ще і логистикой. У історії останній найбільш значним потрібно назвати ім’я Дж. Буля (1815-1864), що поклав в основу своїх логічних робіт аналогію між алгеброю і логікою і, користуючись математичними операціями, що створив логічне числення, що дозволило йому знайти нові типи висновків, що не враховуються в традиційному вченні про умовивід. Роботи Дж. Буля,. Джевонса, Ч. Пірса,. Венна, П

Порецкого, Е.

Шредера і деяких інш., можна сказати, остаточно переконали фахівців в можливості алгебраизації логічних форм, алгебраизації силлогистики і інших мислительних структур. І коли в 1879 р. Г. Фреге створює перше числення висловлювання в суворо аксиоматизированном вигляді, ця можливість стала реальною. Згодом їх ідеї були розвинені і вдосконалені Дж. Пеано, Б. Расселом,. Гильбертом,.

Черчем,. Кліні, X. Каррі,. Гейтінгом,. Н. Колмогоровим, Марковим, Н Шаніним і інш. Початок ХХ віку відмічений бурхливим розвитком як теорії, так і практики (особливо з 30-х рр.) «машинного мислення», створенням обчислювальних систем, кібернетичної техніки, «штучного інтелекту». Плодами цього прогресу у вигляді персональних комп’ютерів користуємося і ми. Подібну Лейбніцу роль в розгалуженні історії логіки зіграв і І. Кант, що запропонував для подолання обмеженість загальної (формальної) логіки, неминуче вступаючої в суперечність з самою собою як тільки вона намагається, вийшовши за межі почуттєвого досвіду, пізнати «річ в собі», створити нову логіку (Кант назвав її трансцендентальной), що з’ясовує можливість безумовно загальних і необхідних апріорних істиПоставлену І. Кантом задачу по-своєму вирішив Гегель своєю діалектичною логікою, логікою абсолютної ідеї, т.

ідеалістичною логікою. У радянській літературі загальноприйнято, що матеріалізація цього вчення Гегеля належить. Марксу і Енгельсу і, тим самим, з них починається історія матеріалістичної діалектичної логіки. Таким чином, історію логіки можна представити у вигляді дерева, корінням своїм що йде в глибоку древність. Стовбуром цього дерева є історія традиційної (аристотелевой) формальної логіки, а крону цього дерева складають відгалуження традиційної, математичної і діалектичної логік. Правда, що вважати діалектичною логікою і досі залишається не зовсім ясним. Чи Те це діалектичний метод, матеріалістична діалектика, методологія, чи то це теорія пізнання або метафізична логіка. Однак, принаймні досить очевидно, що традиційна логіка не є частина діалектичної, що остання не вивчає структуру форм думки (тоді б вона просто скасувала формальну логіку); досить очевидно, що діалектична логіка в однаковій мірі з всіма іншими науками користується і формами думки, дослідженими традиційною логікою, і нормами до них, сформульованою нею. У цій історії є і сторінки, вписані росіянами. Історія логіки в Росії порівняно невелика. Перший природний росіянин, що написав, нехай і всього лише 2-3 сторінки, але спеціально про логіку, був князь Андрій Михайлович Курбський (1528-1583). Їм підготовлена до видання перша на російській мові друкарська книга за логікою, переведена князем «Від інші діалектики Іона Спанінбергера об силогизме витолковано», що вийшла в 1586 р. в Вільно в друкарні Мамонічей. Її князь супроводив короткими сказами «Сказ Андрія чого ради сії написані» і тут же «Андрія Курпського сказ об лоике», що не втратили свого значення і зараз по тому заповіту, який він сформулював в цьому, може бути і голосно названому, враховуючи його об’єм, творі. Князь, усвідомлюючи, що в ідейній, полемічній боротьбі часто бере верх не найближчий до істини, а навикший в слові, в логіці, писав, відповідаючи на питання, а для чого треба вивчати логіку: «Багатьох ради вин: перша, иже б есте відали чин і мероу силогізмів, і яко в них средоу винайти і де положити. Друга, иже б есте пізнали і оуразумели разделити правду з неправдою, і разделити істинні і помилкові. Третя, егда будуть правди сопротивници помилковими тими слови істину боурити (сокрушати), тоді бисте оумели ним сопротивлятися. І отвещающе оборонити правду, і вуста ним заградити праведними оними силогізмами, і указати ним иже неможливі і незручні починають, і словесною силою лоукаве сопротив правди діють». Оскільки логіка, на думку князя, «наука найсвітліша словесна» і «багато нам потребная», то він її радить вивчати ретельно, і ця рада злободенна і для сучасних учнів: «оучите ж і навикайте її неленосне, иаще її добрі навикнете, оудобнее вам буде читати і разумети писания філософські, яко наших великих вчителів християнських, так і зовнішніх філософів.» (К. Харлампович. Нова бібліографічна знахідка // Київська старовина. Київ, 1900. Т. LXX). Першим учбовим курсом логіки, читаним в 90-х рр. XVII. керівником першого вищого духовного учбового закладу Московської Русі (майбутньої Слов’яно-греко-латинської академії) иеромонахом Софронієм Ліхудой, був підготовлений ним на грецькій мові «найЯсніший виклад усього логічного діяння» (збереглося в рукописі на грецькому і латинському). Першим написаним на російській мові в 1758 р. учбовим посібником за логікою, була рукописна «Логіка» Макарія Петровича, також викладача цієї академії, на жаль, так і не видана. Також не виданої залишилася і «Логіка» професора Е. Б. Сирейщикова, написана ним в 1788 р. для «вживання майбутніх Університетів і гімназій», що працювало в цей час в Головному народному училищі.-Петербурга. Виданими ж першими трудами природного росіянина, що зачіпають і логіку, були дві роботи М. Ломоносова «Коротке керівництво до риторики» (СПб., 1744) і «Коротке керівництво до красномовства» (СПб., 1748). Є непряме свідчення, що М.

Ломоносов на початку 50-х рр. написав і «Логіку», що поміщалася у нього серединну між граматикою і риторикою, але слідів цієї роботи не знайдено. У XVIII віці були опубліковані ще декілька робіт, що стосуються логіки. Найбільш важливими з них є «Філософічеськиє пропозиції. » Якова Козельського (СПб., 1768) і «Листи про різні фізичні і филозофических матерії. » Л. Ейлера (СПб., 1768-1774), де уперше їм були використані «круглі фігури. вельми здібні до полегшення наших міркувань про цю матерію, і до пізнання таїнств, які в логіці звеличуються, і в оной насилу доводиться те, що за допомогою фігур негайно погляду представляється» (Л. Ейлер. Листи. Ч. 2. СПб., 1772 99), що стали відтоді «колами Ейлера».

Широке поширення логіки в Росії почалося в XIX віці, коли з розвитком вищої світської, університетської освіти, де логіка була обов’язковою учбовою дисципліною, стали частіше видаватися підручники і учбові допомоги за логікою.

Можна говорити навіть про формування університетської логіки в першій половині XIX віку, вона представлена іменами П. Любовського, І. Любачинського, П. Лодія,. Галіча, Рождественського і інш. Однак, справжній розквіт, пов’язаний і з новаторськими розробками логіки, падає на другу половину цього віку, на його кінець і початок віку ХХ. Він представлений іменами. Карпова, М. І. Владіславльова, М. Карінського, Я. Грота, Л Рутковського,. Введенського, П Л. Буніцкого,. О. Шатуновского, Н Васильева,. Поварніна і деяких інш. Цей період характерний ще і тим, що учбова література за логікою видавалася не тільки для вузів і гімназій, але і для самообразования, а це свідчення її широкого входження в суспільну свідомість. Однак, тривало сие недовго. Логіка. Навчальний посібник. Главная > Книга >Философия. Навчальна дисципліна Логіка навчає основам формальної логіки, яка досліджує основні форми мислення: поняття, судження, умовивід. Вона має на меті навчити студентів правильно мислити, запо­бігати помилковим судженням і умовиводам; забезпечувати прави­льність побудови думок, уміння логічно і аргументовано доводити істину або спростовувати хибні судження; показувати можливості логічного мислення у практичній діяльності юриста або економіста і навчальній роботі студента. Податківець у своїй діяльності широко користується такими логічними категоріями, як поняття, судження, умовивід, закон, аналогія, версія, спростування, доказ і заперечення, знання яких значно підвищують культуру мислення, професійний рівень сучасного фахівця. Дисципліна викладається з метою не стихійного, а свідомого використання цих понять, розуміння змісту і набуття логічної структури. Викладання логіки має своїм завданням розкриття структури та сутності основних форм мислення, значення законів логічного мислення і свідомого та вірного їх застосування. Цей навчально-методичний посібник написаний для студентів Академії ДПС України. У ньому викладено як основи науки логіки, так і завдання і вправи для перевірки студентами міри засвоєння теоретичного матеріалу. При цьому увага приділяється питанням, що мають велике практичне значення у найрізноманітніших сферах людської діяльності – пізнанні, спілкуванні, при створенні різноманітних текстів, практичній діяльності податківця. Засвоєння курсу логіки потребує серйозної і вдумливої праці. Хотілося б застерегти студентів від самовпевненості, властивій багатьом студентам під час вивчення гуманітарних предметів. Логіка не належить до дисциплін, котрі засвоюються „по діагоналі”. За більш ніж 2,5 тисячолітню історію свого розвитку вона набула математично строгий вигляд, тому глибина проникнення у зміст її понять і положень, послідовність у вивченні матеріалу, зв’язок з практикою живого мислення – необхідні умови, котрі необхідно виконувати не формально, а з користю для справи. Студентам, що починають вивчати логіку, хотілося б порекомендувати наступне: Ознайомившись з назвою того чи іншого розділу, прочитати і запам’ятати ключові слова, що складають основу понятійно-термінологічного апарату розділу. Якщо значення цих слів хоча б у деякій мірі відомі, то зафіксувати це відоме у найбільш чіткій формі. Питання, що виникають в ході вивчення матеріалу, але неможливі за допомогою засобів, викладених у цьому посібнику, намагатись вирішити з притягненням рекомендованої літератури, що подається в кінці кожної лекції. Якщо й тоді Ви не дістанете відповіді, то радимо звертатись за консультацією до викладача. Мислення як предмет вивчення логіки. Чуттєве та абстрактне пізнання.

Особливості абстрактного пізнання.

Роль мови у пізнанні.

Особливості логічного пояснення суспільних та економічних явищ, у тому числі у державотворчій і юридичній галузях. Мислення і мова. Логіка як теорія міркувань. Сучасне визначення логіки як науки. Поняття логічної форми. Конкретний зміст і логічна будова думки. Основні форми мислення: поняття, судження, умовивід. Теоретичне та практичне значення логіки. Роль логіки у формуванні наукових переконань. Значення логіки для науки і техніки.

Роль логіки у підвищенні культури мислення. Практичне значення логіки у діяльності працівника ДПС. Визначення поняття. Мовна форма вираження понять. Терміни і поняття. Проблема точності термінології в суспільних науках, зокрема юриспруденції. Основні логічні прийоми формування понять: аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення. Логічна характеристика поняття. Зміст та обсяг понять. Ознаки предметів та їх види. Ознаки істотні та неістотні.

Властивості та відношення як ознаки. Види понять. Одиничні та загальні поняття. Конкретні та абстрактні поняття. Відносні та безвідносні поняття. Позитивні та негативні поняття. Збірні поняття. Поняття пусті (з нульовим обсягом) та непусті. Тема Відношення між поняттями як головний зміст логіки. Порівняні та непорівнянні поняття. Сумісні та несумісні поняття. Обмеження та узагальнення понять. Роль операції узагальнення та обмеження в економічних та юридичних науках. Операція обмеження і конкретизація наукових знань. Поділ понять. Види поділу: за видозміненою ознакою, дихотомічний поділ.

Класифікація та її види. Класифікація за істотними ознаками (природна класифікація). Класифікація за неістотними ознаками (допоміжна). Класифікація в соціальних, економічних науках, в юриспруденції. Визначення (дефініція) понять. Визначення як логічна операція. Сутність визначення і значення коротких дефініцій у суспільствознавстві, економічних науках та юриспруденції. Види визначень. Номінальні та реальні визначення. Явні та неявні визначення. Явне визначення – через рід та видову ознаку. Правила явного визначення. Помилки, можливі при визначенні. Прийоми, подібні до визначення: опис, характеристика, пояснення за допомогою прикладу. Визначення базових термінів у суспільствознавстві, зокрема, в економічних науках, юриспруденції. Наукова термінологія: економічна, юридична. РОЗДІЛ ІІСудження. Тема 3.1.

Судження як форма мислення. Загальна характеристика судження. Судження як логічна форма відображення реальності. Судження, речення і висловлювання. Розповідні, окличні та запитальні речення, їх логічний зміст. Прості і складні судження. Види категоричних суджень. Категоричні судження та їх розподіл за якістю та кількістю. Об’єднана класифікація суджень за якістю та кількістю. Значення категоричних суджень у відображенні соціальних та економічних явищ і законів. Виділяючи та виключаючи висловлювання. Розподільність термінів у судженнях. Кругові схеми Ейлера як засіб відображень відношень між термінами у категоричних судженнях. Відношення між судженнями за їх істинністю. Відношення сумісності: еквівалентність, логічне слідування, частковий збіг (субконтрарність). Відношення несумісності: суперечність (контрадикторність), протилежність (контрарність). Логічний квадрат. Закон як відображення найістотніших зв’язків і відношень у предметах та явищах об’єктивного світу. Зв’язок мислення і законів природи та суспільства. Основні риси правильного мислення: визначеність, послідовність, несуперечність та доказовість. Значення основних законів логіки для правильного мислення, зокрема для економічної науки, юриспруденції та практики. Основні закони логіки. Закон тотожності та його об’єктивна основа. Закон суперечності (несуперечності). Типи несуперечностей. Закон виключеного третього. Закон достатньої підстави. Закон подвійного заперечення.

Функції основних законів логіки, зокрема у роботі працівника податкової служби. Структура умовиводу: засновки, висновок, логічний зв’язок між засновками та висновком.

Поняття логічного слідування.

Умови, що забезпечують отримання істинного висновку в умовиводах. Дедуктивні умовиводи. Загальна характеристика дедуктивних умовиводів. Необхідний характер логічного слідування в дедуктивних умовиводах. Різні форми дедуктивних умовиводів та поняття правила висновку. Визначення та склад силогізму. Правильні модуси. Аксіома силогізму. Загальні правила силогізму. Спеціальні правила фігур силогізму. Скорочений силогізм (ентимема). Відновлення силогізму з ентимеми. Поняття про складні (полісилогізми) та складноскорочені силогізми (сорити й епіхейреми). Поняття про умовні умовиводи. Суто умовний умовивід. Формула умовного умовиводу. Умовно-категричний силогізм. Схеми умовно-категричного силогізму. Поняття про розділові умовиводи. Суто розділовий умовивід. Розділово-категоричний умовивід. Умовно-розділовий умовивід.

Леми. Конструктивна дилема. Деструктивна дилема.

Схема простої конструктивної дилеми. Схема складної конструктивної дилеми. Індуктивні умовиводи. Загальна характеристика індуктивних умовиводів та їх відмінність від дедуктивних умовиводів. Зв’язок індукції з досвідними узагальненнями. Види індуктивних умовиводів: повна і неповна індукція. Статистичні узагальнення.

Поняття про популяцію, зразок та частоту ознаки. Індуктивні природа статистичних узагальнень. Роль статистичних узагальнень в економіці та юриспруденції, для вивчення економічних і правових відношень. Умовивід за аналогією. Зв’язок окремого з окремим у дійсності як об’єктивна основа умовиводу за аналогією. Структура умовиводу. Види умовиводів за аналогією: аналогія властивостей і аналогія відношень. Нестрога та строга аналогія. Аналогія — логічна основа методу моделювання в науці і техніці, зокрема в економічній та юридичній науці і техніці. Гіпотеза. Види гіпотез. Версія. Побудова гіпотези (версії). Перевірка гіпотези. Доведення гіпотези. Роль гіпотези в економічному і юридичному дослідженні. Історія одного кохання. Сігел Ерік.

Роман сучасного американського письменника про зворушливе кохання студента, сина мільйонера, до дочки бідного італійського емігранта. Побравшись, молодята живуть у скруті, проте вони щасливі. Здається, ніщо не може їх розлучити. І справді, розлучає їх лише трагічна смерть Дженні. Лучшая рецензия на книгу. Старая книга, очень старая история, просто история любви. Рецензию писать трудно, я всё ещё плачу. Я не так чтобы сентиментальный человек, но здесь столько нежности, боли и любви,что спокойно воспринимать просто невозможно. И ещё такой тёплый голос Владислава Галкина, и так отлично подобрана музыка. Подробнее о книгДанная книга обладает довольно громким названием — «История любви». Беря в руки ее чего же нам ждать? Счастливой улыбки? Слез? Ожиданий чего-то прекрасного? Красивой истории? Начнем с плюсов + динамичное повествование + диалоги, которые разобрали на цитаты + легко и быстро можно прочитать + сюжетные повороты, как минимум один + киношная манера повствования. Впервые я прочитала эту книгу в 15 лет, и это был для меня шедевр. Через 10 лет я решила поворить, но на этот раз эфекта вау не было. Это милая история на вечер, которая заставит улыбнуться, погрузиться в мир сказок для взрослых и погрустить. К сожалению, автор совершенно не раскрыл персонажей, многие герои служат лишь безликим фоном, а главные герои пытаются вобрать в… 4 История любви, пронзающая в самое сердцНа мой взгляд, автор применил запретный приём, когда буквально в самом-самом начале книги сказал, что героиня, о которой пойдет речь в этой истории, умерла. При этом история-то разворачивается как бы в настоящем времени! И что же получается?

Читатель каждую минуту, за каждым поворотом сюжета ожидает и расстраивается от того, что это неизбежно. Ну, по крайней мере, именно такими были мои чувства. Возможно, поэтому меня сильнее цепляли все другие детали, я ценила каждый момент с главным героем, которому остались только воспоминания. Возможно, именно в этом и был урок, главный мотив автора – ценить каждый момент жизни. Слушала аудиовариант в исполнении Владислава Галкина. Конечно, знаю и уважаю его, как актёра, тем интереснее было послушать, как он читает. Великолепно читает! Выразительно –… 3 Слишком стремительное развитие событий. Данное произведение не произвело на меня никакого впечатлени. Действие разворачивается слишком быстро. Читателю не открывается весь спектр эмоций, которые испытывают герои во время зарождения любви. Так же очень сложно понять, что чувствует главный герой, когда его любимая медленно умирает. Создаётся впечатление, что герои- бесчувственные куклы. Скупо описываются события — как Оливер скрывает от Дженни диагноз, потом как она все-таки узнает о том, что больна. Далее сразу больница и смерть. А как же разговоры по душам? А где любовь? Только фразы с сарказмом, брошенные друг другу и всЯ ожидала от произведения о любви чего-то более глубокого.

Из плюсов: книга читается очень быстро, и легко. Вступ. Загальні знання про логіку. Історія логіки. Від формування логіки як науки поширене визначення, що її предметом є форми та закони мислення. Водночас таке визначення предмета логіки зазнало критики, яка зростала в міру розвитку логіки та суміжних галузей знань. Тому в навчальній та науковій літературі є великий різнобій щодо тлумачення предмета логіки. Чималий різнобій також щодо тлумачення статусу цієї галузі знань — чи це розділ філософії (?), чи розділ математики (?), а можливо, це окрема, самостійна наука (?). Для того щоб критично сприймати всі ці погляди, треба вивчити аргументи, якими їх обґрунтовують чи спростовують. Виникнення логіки.

Логіка зародилася у Стародавній Греції, Стародавньому Китаї та Стародавній Індії за дуже подібних умов. Наприклад, у Стародавній Греції виникнення логіки припало на період руйнування родового ладу і формування таких суспільних прошарків, які, з одного боку, не належали до родової аристократії (не мали влади) і водночас мали високий майновий ценз — це багаті торговці, ремісники, землевласники. Ті, хто мав владу, зловживали нею, і це зловживання поширювалося на згаданих багатих громадяТі, стосовно кого зловживали, не хотіли з цим миритися.

Оскільки усунути від влади поганих володарів законно не було змоги (вождів не вибирали, владу передавали у спадок, причому пожиттєво), то єдиний спосіб припинити зловживання — змінити принципи передавання влади.

У суспільстві з’явилися протиборчі сили — одна хотіла зберегти старі принципи передавання влади (спадковість і пожиттєвість), а інша — утвердити новий принцип (виборність). Власне ці умови плюралізму зумовили потребу кожної зі сторін залучити на свій бік якомога більше прибічників, а для цього необхідно було обґрунтувати свої погляди і спростувати погляди політичних супротивників.

(У Стародавній Греції такий конфлікт був вирішений реформами; такими, скажімо, були реформи Солона в Афінах, один із головних елементів яких — узаконення передавання влади шляхом виборів). Загальні збори одноплеменців, які на цей час були вже значно формальними, знову стали важливим знаряддям ухвалення колегіальних рішень з найважливіших питань (миру чи війни, звітування вождів та їхніх виборів, розгляду судових справ). Це колегіальне ухвалення рішень дало подальший стимул для розвитку логіки — важливо було перемогти в дискусії, щоб вплинути на ухвалення рішення. Колегіальне ухвалення рішень з багатьох проблем — це те якісно нове, чого не було доти ні в Стародавній Греції, ні в Єгипті, ні в Межиріччі, ні в інших тогочасних цивілізованих культурах. Отже, логіка виникла і розвивалася в Стародавній Греції як інтелектуальний інструмент для зміни поглядів інших людей. Перші доведення, які привернули увагу сучасників, виконані Фалесом.

Він уперше довів, що діагональ розділяє коло на дві однакові частини, що кути при основі рівнобедреного трикутника дорівнюють один одному. Самі собою ці факти були відомі задовго до нього. Однак це були перші доведення, які утверджували думку про недостатність простого формулювання знань, важливість їхнього обґрунтування шляхом певних дій. (Зазначені доведення Фалес виконав найпростішим способом — шляхом накладання однієї частини матеріальної моделі фігури на іншу)» Дуже подібним було виникнення логіки в Стародавньому Китаї. Логіка зародилася в Стародавньому Китаї в період, який, з одного боку, називають періодом боротьби царств, а з іншого, — золотою добою китайської філософії. У цей час (з IV по II ст. е.) у Стародавньому Китаї внаслідок розпаду родового ладу послабла центральна влада, і Китай розпався на низку державних утворень, які вели між собою боротьбу за об’єднання шляхом підкорення всіх інших царств. Однак не це було єдиним джерелом протистояння в період боротьби царств. Подібно до того, як і у Стародавній Греції, верховна влада у Китаї передавалась, як це було за родового укладу, у спадок і пожиттєво. Однак з розпадом родового ладу сформувалися багаті прошарки суспільства (землевласники, торговельники, ремісники), що бажали усунути зловживання володарів, які отримали владу у спадок. В одному з царств, де процес майнового розшарування відбувся найшвидше, владу здобули прибічники виборного способу передавання влади. За іменем правителя це царство називалось Цінь, або ж Чінь (звідси й назва імперії, яку він надалі очолив, а також сучасної країни). Тож основною в цей період на території Китаю була не боротьба царств між собою, а боротьба за принципи передавання влади. Усі філософські школи, які виникли тоді, займали певну позицію в цьому питанні. Наприклад, конфуціанці з їхніми гаслами повернення до попереднього, шанування старших (і в сенсі соціального статусу, і в сенсі родинних стосунків) наполегливо обстоювали необхідність залишити все без змін — влада, як і раніше, повинна передаватись у спадок і бути пожиттєвою. Протилежних поглядів дотримувалися прибічники філософської школи законників (які й перемогли в царстві Цінь). Під час боротьби (неважливо, чи вона відбувається мирним, чи збройним шляхом) для перемоги суттєво здобути якомога більше прибічників.

Власне умови соціального плюралізму, боротьба ідеологій зумовили потребу створення інструментарію для обґрунтування своїх поглядів та спростування поглядів ідеологічних опонентів, тобто потребу в логіці. На відміну від Стародавньої Греції, де перемога прибічників виборного способу передавання влади вождям дала додатковий поштовх для розвитку логіки — колегіальне ухвалення рішень, у Китаї так не сталося. З перемогою царства Цінь над усіма іншими, для усунення спроб ідеологічних опонентів послабити владу імператора в Китаї відбулась перша так звана культурна революція, яка полягала у знищенні філософів та їхніх праць. Зникнення плюралізму призвело до припинення розвитку логіки — золота доба китайської філософії (і водночас логіки) завершилась. Логика. тождества, противоречия и исключенного третьего, описал важнейшие логические операции, разработал теорию понятия и суждения, обстоятельно исследовал дедуктивное (силлогистическое) умозаключениАристотелевское учение о силлогизме составило основу одного из направлений современной математической логики — логики предикатов. Важным этапом в развитии учения Аристотеля явилась логика античных стоиков (Зенон, Хрисипп и др.), дополнившая аристотелевскую теорию силлогизма описанием сложных умозаключении. Логика стоиков — основа другого направления математической логики — логики высказывании. Среди других античных мыслителей, развивавших и комментирующих логическое учение Аристотеля, следует назвать Галена, именем которого названа 4-я фигура категорического силлогизма; Пор-фирия, известного разработанной им наглядной схемой, отображающей отношения подчинения между понятиями («древо Порфи-рия»); Боэция, сочинения которого длительное время служили основными логическими пособиями. Логика развивалась и в средние века, однако схоластика исказила учение Аристотеля, приспособив его для обоснования религиозной догматики. Дедуктивная логика Аристотеля и индуктивная’логика Бэкона — Милля составили основу общеобразовательной дисциплины, которая в течение длительного времени была обязательным элементом европейской системы образования и составляет основу логического образования в настоящее время. Эту логику принято называть формальной, так как она возникла и развивалась как наука о формах мышления. Ее называют также традиционной, или аристотелевской логикой. Дальнейшее развитие логики связано с именами таких выдающихся западно-европейских мыслителей, как Р. Декарт, Лейбниц,. Кант и др. ^ -, Французский философ Р. Декарт (1569—1650) выступил с критикой средневековой схоластики, он развил идеи дедуктивной логики, сформулировал правила научного исследования, изложенные в со- чинении «Правила для руководства ума».

В 1662 г. в Париже вышла книга «Логика, или Искусство мыслить», написанная последователями Декарта. Арно и П. Николем, известная также под названием «Логика Пор-Рояля»’. Книга оказала заметное влияние на всю последующую историю развития логики. Крупный вклад в исследование логических проблем внесли немецкий философ Лейбниц (1646—1716), сформулировавший закон достаточного основания, выдвинувший идею математической логики, которая получила развитие лишь в XIX—XX вв.; немецкий философ. Кант (1724—1804) и многие другие западно-европейские философы и ученыеЗначительны заслуги в развитии логики русских философов и ученых. Ряд оригинальных идей выдвинули М.В. Ломоносов (1711— 1765), •А.Н.Радищев (1749—1802), Н.Г.Чернышевский (1828— 18Известны своими новаторскими идеями в теории умозаключений русские логики М.И.

Карийский (1804—1917) и Л.В. Рутков-ский (1859—1920). Одним из первых начал развивать логику отношений философ и логик.И. Поварнин (1807—1952). Во второй половине XIX. в логике начинают широко применять разработанные в математике методы исчисления. Это направление разрабатывается в трудах. Буля, У.С. Джевонса, П.С. Порецкого, Фреге, Пирса, Рассела, Я. Лукасевича и других математиков и логиков. Теоретический анализ дедуктивных рассуждений методами исчисления с использованием формализованных языков получил название математической, или символической, логики3.

Символическая логика — интенсивно развивающаяся область логических исследований, включающая множество разделов, или, как их принято называть, «логик» (например, логика высказываний, логика предикатов, вероятностная логика и т.д.). Большое внимание уделяется разработке многозначной логики, в которой помимо принятых в традиционной логике двух значений истинности — «истинно» и «ложно» — допускается много значений истинности. Так, в разработанной польским логиком Я. Лукасевичем (1878—1956) трехзначной логике вводится третье значение — «возможно» («ней- Учитывая европейские традиции, в русле которых в основном развивалась лотка в России, мы не останавливаемся здесь на формировании и развитии логических учений в странах Востока, где сложились оригинальные концепции таких мыслителей, как Ибн Сипа (Авиценна), Ибц Рушд (Лверроэс) и др. Математической логикой называют также особый раздел современной математики, исследующий специфику математических рассуждений и доказательств. трально»).

Им же построена система модальной логики со значениями «возможно», «невозможно», «необходимо» и т.п., а также четырехзначная и бесконечнозначная логики. Перспективными являются такие разделы, как вероятностная логика, исследующая высказывания, принимающие множество степеней правдоподобия — от 0 до 1, временная логика и многие другиОсобое значение для правоведения имеет раздел модальной логики, получивший название деонтической логики, исследующий структуры языка предписаний, т.Исследование процессов рассуждения в системах символической логики оказало заметное влияние на дальнейшее развитие формальной логики в целом. Вместе с тем символическая логика не охватывает всех проблем традиционной формальной логики и не может полностью заменить последнюю. Это два направления, две ступени в развитии формальной логики.

Особенность формальной логики состоит в том, что она рассматривает формы мышления, отвлекаясь от их возникновения, изменения, развития. Эту сторону мышления изучает диалектическая логика, впервые в развернутом виде представленная в объективно-идеалистической философской системе Гегеля (1770— 1831) и с материалистических позиций переработанная в философии марксизма.

Диалектическая логика изучает законы развития человеческого мышления, а также методологические принципы и требования, которые формируются на их основК ним относятся объективность и всесторонность рассмотрения предмета, принцип историзма, раздвоение единого на противоположные стороны, восхождение от абстрактного к конкретному, принцип единства исторического и логического и др. Диалектическая логика служит методом познания диалектики объективного мира. i.

Логика формальная и логика диалектическая изучают один и тот же объект — человеческое мышление, но при этом каждая из них имеет свой предмет исследования. Это значит, что диалектическая логика не заменяет и не может заменить логику формальную. Это две науки о мышлении, они развиваются в тесном взаимодействии, которое отчетливо проявляется в практике научно-теоретического мышления, использующего в процессе познания как формально-ло- Формальная логика изучает формы мышления, выявляя структуру, общую для различных по содержанию мыслей. Рассматривая, например, понятие, она изучает не конкретное содержание различных понятий (это задача специальных наук), а понятие как форму мышления, независимо от того, какие именно предметы мыслятся в понятиях. Изучая суждение, логика отвлекается от их конкретного содержания, выявляя структуру, общую для различных по содержанию суждений. Формальная логика изучает законы, обусловливающие логическую правильность мышления, без соблюдения которой нельзя прийти к результатам, соответствующим действительности, познать истину.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

самостійна робота паралельність прямих і площин у просторі

правила безпеки під час проведення дослідів з природознавства у початкових класах

географія 7 клас практикум кобернік гдз