література доби відродження презентація

література відродження презентація доби.

ЛІТЕРАТУРА ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ. Відродження — це важлива культурно-історична доба (період розвитку європейської культури), що прийшла на зміну Середньовіччю. Термін «Відродження» (італ. rinascitа) уперше вжив італійський мистецтвознавець Джорджо Вазарі в «Життєписах найславетніших малярів, скульпторів і зодчих» (1550). Та в Західній Європі прижився його французький варіант — «Ренесанс» (фр. Renaissance — «Відродження»).

Відродження було своєрідною спокутою Західної Європи за безжальне нищення багатої культурної спадщини язичницьких Еллади та Риму, здійснюваного спочатку варварами, а потім християнами протягом Середньовіччя. Варвари фактично перервали «нитку часів», знищивши культуру ненависної їм Римської імперії. А чого не встигли донищити вони, те методично зробила християнська церква, бо вважала твори античних авторів богопротивними. Тоді можна було почути такі думки батьків церкви: «Чого путнього може навчити добропорядну християнську родину такий безбожник, як Гомер?» Якщо десь і залишалися твори античних поетів, то це були або жалюгідні уривки, що їх використовували для граматичних вправ у латині, або заховані за сімома замками в монастирях і замках античні тексти. Більше того, для гуманістів Середньовіччя асоціювалося із невіглаством, зневагою до культури й людини. Звідти й походить колись поширене і навіть культивоване уявлення про Середньовіччя як нібито суцільні вогнища інквізиції, сморід, попіл спалених відьом; нескінченні вервечки чорних сутан — ченців зі смолоскипами в руках і монотонним співом латинських релігійних текстів; самотніх отців-пустельників, які голодом, безсонням і самобичуванням приборкували гріховну смертну плоть, звеличуючи тим самим безсмертну душу. Усе це, звичайно, тоді було. Проте дослідники документально підтвердили, що особливо жорстокою інквізиція була не в добу «темного» Середньовіччя, а саме в добу «світлого» Відродження. І в такому викривленні дійсності немає нічого дивного, адже міф часто є живучішим за реальність. Однак ми з вами знаємо й зовсім інше Середньовіччя. Наприклад, вишукану поезію провансальських трубадурів або життєрадісні вірші вагантів і ще багато-багато іншого. Так що доба Середньовіччя — це не прорив у нитці часів, а звичайна епоха, як і будь-яка інша, зі своїми падіннями і злетами. Відродження тривало в Італії від кінця ХІІІ до поч.

XVI ст., а в Західній і Центральній Європі — з XV ст. до поч. XVII ст. Нині найчастіше виділяють такі його періоди: Ренесансу безпосередньо передувала низка надзвичайно важливих історичних подій. Передусім, 1453 р. турки-османи захопили Константинополь (Царгород). Це засвідчило остаточну загибель Візантії, цього дивом уцілілого уламку греко-римської цивілізації, східної частини колись могутньої Римської імперії (згадаймо, що сам Рим і очолювана ним Західна Римська імперія впали під ударами варварів ще 476 р., і саме ця дата вважається початком Середньовіччя). Отже, з падінням Візантії зникла остання ниточка, яка ще зв’‎язувала Європу з античним світом. Крім того, саме через Константинополь (згодом перейменований у Стамбул) споконвіку проходили найважливіші торгові шляхи («шовковий», «чайний» та ін.) зі Сходу на Захід. «Парнас» — фреска з «кімнат Рафаеля» (Stanze di Raffaello) у Ватикані, які він розписував разом з учнями в 1508-1517 рр. Коли художник починав роботу, йому було лише 25 років. Станца делла Сеньятура, де знаходиться «Парнас», була папським кабінетом. Фрески у цій кімнаті присвячені чотирьом царинам духовної діяльності людини: філософії, богослов’‎ю, поезії та судочинству. У центрі фрески — Аполлон, навколо нього дев’‎ять муз і поети — античні й доби Відродження: Гомер, Вергілій, Данте, Петрарка, Анакреонт, Сапфо, Теренцій, Аріосто, Овідій, Горацій. Рафаель показує світ, де людина велична, мудра, впевнена у собі. Це — мрія про довершену людину, вільну, благородну і красиву. Відтак ці світові «артерії надприбутків» почала контролювати не християнська Європа, а турки-мусульмани. Казково багаті Індія і Китай для європейців стали практично недосяжними. Це спонукало Західну Європу (передовсім найрозвиненіші й найбагатші на той час італійські землі) інвестувати нечувані раніше кошти та зусилля у відкриття нових торгових шляхів до Сходу, що зрештою привело до Великих географічних відкриттів, зокрема до відкриття Америки Христофором Колумбом (1492). Зараз дехто може здивуватися: що в цьому «революційного» — відкрити Америку, де нині є усім знайомі США? Проте до утворення США було ще майже 300 років. Однак найголовніший шок від Великих географічних відкриттів для тогочасної людини — це докорінний злам її уявлення про світ і своє місце в ньому.

Навколосвітні подорожі невідворотно довели, що Земля не пласка, не стоїть на трьох китах, та й уся світобудова насправді не є такою, якою здавалася раніше. Відтак усе добре знайоме, до чого звикли цілі покоління, розпадалося на очах. У суспільній атмосфері виникло відчуття якогось порогу, докорінного зламу, переходу до інших, Нових часів. Надзвичайно важливою подією в духовному житті Європи став також винахід німцем Йоганном Гутенбергом книгодрукування (середина XV ст.). Нині декому теж може здатися: ну й що тут аж такого революційного — надрукувати книгу?

Але в ті часи це мало доленосне значення.

Адже саме в часи Ренесансу монополія, неподільне право церкви й надзвичайно вузького кола багатіїв на писане слово була втрачена назавжди. У добу Середньовіччя клаптик списаного пергаменту був менш доступним, ніж тепер найдорожчий ноутбук. Та й навіть якби цей списаний клаптик потрапив до рук майже всуціль неграмотних селян або міщан, хто б із них зміг його прочитати? Аж раптом Гутенберг поставив тиражування книжок на потік, унаслідок чого книга (читай — інформація) стала набагато доступнішою незрівнянно ширшому колу людей. Цей винахід відчутно вплинув на світогляд усього людства та на зростання суспільної ролі художньої літератури. Адже нові ідеї втілювалися передовсім у літературних творах (італійців Франческо Петрарки, Данте Аліг’‎єрі, Джованні Боккаччо, француза Франсуа Рабле, англійців Вільяма Шекспіра, Томаса Мора, Джефрі Чосера, іспанців Мігеля Сервантеса і Лопе де Веги та ін.). Особливо велику роль винахід книгодрукування відіграв у поширенні ідей провідного нового філософського та світоглядного напряму думки — гуманізму.

Нині поняття «гуманізм» вживається у двох основних значеннях. У широкому — це система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність; у вужчому — це течія західноєвропейської культури епохи Відродження, спрямована на утвердження поваги до гідності й розуму людини, її права на земне щастя, вільного вияву природних людських почуттів і здібностей. Гуманізм (латин. humanus — людяний, людський) — течія західноєвропейської культури епохи Відродження, спрямована на утвердження поваги до гідності й розуму людини, її права на земне щастя, вільного вияву природних людських почуттів і здібностей. Об’‎єктом вивчення ставала не релігія, а людина, усе людське. Носіями цього нового світогляду були люди різного соціального стану, насамперед городяни, котрі вивчали філософію, а також поети, художники. Цих діячів називали гуманістами, а їхня творчість сповнена віри в безмежні можливості людини, її волі й розуму, заперечення усталених у добу Середньовіччя схоластики (механічного зазубрювання певної суми знань) й аскетизму (фанатичної відмови від життєвих потреб і задоволень). Гуртки гуманістів виникли спочатку у Флоренції, а згодом у Сієні, Феррарі та інших містах Італії. У добу Ренесансу гуманістами називали також людей, котрі студіювали не науки про божественне (Studia Divina — «науки божественні»), які домінували в Середньовіччі, а науки про людину, Studia Gumanitatis — «науки людські», за висловом гуманістів, «старанне вивчення всього, що складає цілісність людського духу». Studia Gumanitatis включали граматику, риторику, філологію, етику, історію та інші гуманітарні дисципліни. Вони повинні були сформувати нову людину, яка б мала найважливішу якість — Gumanitas(здатність до благодіяння, здатність керувати собою та ін.). Усе це зумовило принципову зміну картини світу. Середньовічний теоцентризм (грецьк. theos — Бог + лат. centrum — центр кола; у центрі світобудови — Бог) поступово почав змінюватися на антропоцентричну картину світу, за якої в центрі світобудови була людина. Згідно з нею, сотворивши світ, Бог поставив у його центрі людину, яка панує над усією живою і неживою природою та стихіями, бо саме «людина є вінцем творіння» (В. Шекспір). Звідси — переміщення людини як основної цінності світу в центр уваги філософії, науки, літератури й мистецтва. У добу Середньовіччя освіта й наука тотально контролювалися церквою, натомість діячі Ренесансу почали боротьбу за світський характер культури та літератури, обґрунтували право науки і розуму на незалежність від церкви. Назву Відродження зазвичай пов’‎язують із відродженням інтересу до античності. Відкривши для себе шедеври античного світу, європейці завмерли в захваті перед геніальними творіннями античних митців і вчених. То, виявляється, усе найкраще вже було? Адже що може бути довершенішим за еллінську трагедію чи амфору? І діячі культури Ренесансу помстилися недолугості своїх попередників, котрі, на їхню думку, майже обірвали нитку часів. Вони назвали добу між двома злетами людського духу, античністю і Відродженням, такими собі «Середніми (читай: темними, порожніми, безплідними) віками». Та й сам термін «Середні віки» придумали гуманісти. Захоплення діячів Ренесансу античністю, зокрема Давньою Грецією, видно хоча б з того, що вже згадану Флоренцію гуманісти називали «Афінами Італії». Невипадково саме в добу Ренесансу активізувалося вивчення давньогрецької мови, і для освічених людей стали доступними оригінальні твори еллінів, з якими до того латиномовна Західна Європа ознайомлювалася тільки в перекладах. Антропоцентризм грецьк. — людина і латин. centrum — центр) — філософське вчення, за яким людина є центром Всесвіту і метою всіх подій, які в ньому відбуваються, що вона створена Богом «за своїм образом і подобою». Тим більше, що після падіння Візантії багато носіїв грецької мови емігрувало до Італії та інших західноєвропейських країн. Отже, доба Відродження є ще й добою відродження давньогрецької мови, уведення її вивчення до навчальних закладів. Латину ж гуманісти суттєво «почистили», унормували, тож багато своїх наукових праць і художніх творів писали саме нею. «Почистили», оскільки вважали її звульгаризованою, ніби засміченою в добу ненависного їм Середньовіччя. А ту мову, що нею послуговувались Вергілій і Горацій, гуманісти шанобливо називали «золотою латиною». Оскільки найголовнішою в діяльності гуманістів була філологія, вони розшукували, переписувати й вивчати літературні пам’‎ятки античності. Скажімо, Петрарка відшукав твори давньоримського оратора Ціцерона. А згодом до кола наукових досліджень гуманістів увійшли архітектура, скульптура та інші види мистецтва. Найголовнішим же було те, що ставлення до цих пам’‎яток стало принципово іншим, ніж у добу Середньовіччя. Уперше їх почали сприймати не як «чужі» предмети язичницького культу (ідоли), а як «свої» культурні пам’‎ятки. Тим більше в Італії, де кожен камінь нагадував про колишню велич Римського світу. А твори античних письменників почали розглядати не як мозаїчні «ілюстрації» в підручниках латинської граматики, а вперше увели до вивчення як самодостатні культурні пам’‎ятки. Словом, античність було не лише «амністовано», а й піднесено на нечувану раніше висоту. Художня література перебувала в епіцентрі всіх тогочасних новаторських процесів, вона їх зазвичай провиділа та стимулювала. Так, уже у творчості поета пізнього Середньовіччя Данте Аліг’‎єрі відчуваються нові віяння. Недаремно до літературного вжитку тих часів, які називають Передренесансом (Проторенесансом), усе частіше входить слово «новий». Так, на великого флорентійця відчутний вплив справила поетична школа «солодкого нового стилю» (dolce stil nuovo), а її керівника, Гвідо Гвініцеллі, Данте називав своїм учителем. У творах самого Данте слово «новий» також відіграє важливу роль (наприклад, назва його збірки — «Нове життя» («Vita nuova»)). Те саме щодо середньовічної за формою (церковний жанр «видіння»), але ренесансної за духом «Божественної комедії». У ній можна знайти чимало рядків, пронизаних співчуттям до людської природи, а не засудженням мешканців Пекла з погляду середньовічної релігійної догми. Саме тому Данте й називають «останнім поетом Середньовіччя і першим поетом Відродження». Та на повну силу голос Ренесансу залунав у сонетах Франческо Петрарки, котрий у своїй «Книзі пісень», зігрітій коханням до чарівної Лаури, уславив багатство людської душі, красу й щирість людських почуттів. Важко назвати культурного діяча Відродження, котрий би не писав віршів: Мікеланджело і Рафаель, Леонардо да Вінчі та Джордано Бруно, Томас Мор (автор знаменитої «Утопії») і Еразм Роттердамський — усі вони були обдарованими поетами. У поетичній царині теж відбувалися новації.

Наприклад, якщо середньовічні провансальські трубадури виконували свої вірші переважно в музичному супроводі, то в добу Відродження поезія почала відокремлюватися від музики. Поступово поезія почала поступатися прозі. Це стало можливим завдяки появі широкого кола грамотних людей, читачів, адже якщо вірші можна було послухати в чиємусь виконанні, то проза читалася самостійно. До речі, проза і поезія набули однакових «прав» аж у ХVІІІ-ХІХ ст., а до того на літературному Олімпі безумовно царювала поезія. Початок Ренесансу осяяний ім’‎ям Джованні Боккаччо, автора відомої збірки новел «Декамерон», у якій світ постав розмаїтим і життєрадісним. Активізувався й жанр роману, у якому працювали француз Франсуа Рабле й іспанець Мігель Сервантес де Сааведра, цей король ренесансної прози та один із найкращих романістів світу. На поч. ХХІ ст. Нобелівський інститут (Норвегія, м. Осло) звернувся до ста найвідоміших письменників із проханням назвати найкращі твори світової літератури, і у списку шедеврів усіх часів і народів світу першим був названий роман Сервантеса «Дон Кіхот».

А образ його головного героя вважається «вічним образом» світової літератури. Одні називають його напівбожевільним, інші — шляхетною людиною, змушеною жити в ницому оточенні. Кожна епоха і навіть генерація знаходить у цьому образі відповіді на власні питання, він надихнув багатьох кінорежисерів, художників і композиторів на створення власних шедеврів. Невипадково саме Дон Кіхот висловив духовну суть доби Ренесансу: «. Волею небес уродився я в сей залізний вік, аби на світі золотий вік, або, як іще кажуть, золоту добу воскресити». Отже, Дон Кіхот щиро вірить у те, що він сам- один зможе відродити золоту добу в житті всього людства. А хіба не повторює думки наївно-мрійливого іспанського гідальго Дон Кіхота похмуро-песимістичний Гамлет, принц із Данії, головний герой однойменної трагедії Вільяма Шекспіра: «Звихнувся час наш. Мій талане клятий, Що я той вивих мушу направляти!» Можливо, тривалі роздуми й сумніви Гамлета (знамените «бути чи не бути», to be оr not to bе?) якраз і зумовлені тим, що він боявся «здонкіхотитися». Та, попри все, Гамлет таки кинув виклик злу. У трагедії «Ромео і Джульєтта». Шекспір оспівав кохання двох юних веронців, а в сонетах розробляв теми дружби, кохання, справедливості, часом полемізуючи зі своїми попередниками (Петраркою) як у змісті, так і у формі сонетів. Слід підкреслити, що Вільям Шекспір відіграв виняткову роль у розвитку англійської національної літератури і світового мистецтва. Саме через надзвичайно важливу роль художньої літератури в добу Ренесансу символічним початком цієї доби дехто вважає вшанування Петрарки лавровим вінком на Капітолійському пагорбі, а кінцем — смерть Сервантеса й Шекспіра. . Отже, Ренесанс розпочався та пройшов під знаком відродженням саме гуманітарних наукІ це глибоко символічно, адже лише ті народи, котрі шанують гуманітаристику, мистецтво, художню літературу, здатні не просто животіти на узбіччях Історії, а ставати лідерами світового прогресуКохання і краса — це чи не найбільші цінності в життіВтім, вони, на думку першого італійського і європейського гуманіста, справжнього титана Відродження Франческо Петрарки, є запереченням безхмарного щастя, болісною та повною муки мандрівкою, яка не дає й хвилинки відпочинку.І Петрарка заглиблюється у власну душу, аби розібратися в найтонших відтінках своїх почуттів Презентація із зарубіжної літератури на тему «ПросвітництвоПортрет доби» ТЕМА УРОКУ Просвітництво як літературна епохаРозмаїття виявів літературного життяВиникнення та розвиток художніх напрямів, нових жанрів«МІФОЛОГІЧНИЙ РЕАЛІЗМ АНТИЧНОСТІ» У давні-давні часи, коли на небі жили боги – титани, а світом правив Бог Крон, боги і люди мало відрізнялися один від одного, так як походили від однієї матері Геї-ЗемліБоги часто спускалися до людей, а люди жили як богиЕллада – скільки чарівної музики чується в цьому словіДавня Греція і Давній РимПрогулюючись або розмовляючи в саду під деревами, греки і римляни творили свою культуру, філософію, архітектуру й театр, скульптуру та живопис15 сторіч античності в історії світової культури – це був час надзвичайного злетуТак що ж таке античність? АНТИЧНІСТЬ – історичний та культурний спадок Давньої Греції і Давнього Риму (VІІ стдо н.д – V ст н.д.); основа, на якій пізніше розвинулася культура Європейських народівГоловні ознаки Античності: виникнення літератури з усного слова; боги й людина – два центри античної культури; відкриття людини; прагнення осмислити світ; гармонія поєднання розуму з емоціями; перевага громадського над особистим«СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ» СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ СИМВОЛІЗМ V — ХV стІсторична культурна добаТисячолітній період в історії європейської культури, проміжний між Античністю та ВідродженнямСередньовіччя називали «темними віками»В життя раннього періоду середніх віків були постійні війни, пограбування, набігиПровідне місце у свідомості людства посідає Абсолют – єдине божество, вище за ЛюдинуАле культура середньовіччя не поступається стародавній культуріСаме у середні віки деякі народи пережили золотий вік своєї літератури, такі як арабська, іранська, японська, китайська літератури, література Провансу і Київської РусіГОЛОВНІ ОЗНАКИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ: особлива роль релігії і церкви; нерівномірність літературного розвитку на карті світу (“золотий вік одних літератур і занепад інших”); наявність латиномовної літератури; розквіт фольклору європейських народностей – епоси, едди, саги; розвиток рицарської і міської літератур; анонімність і канонічність середньовічної ЛІТЕРАТУРИ«ВІДРОДЖЕННЯ» На зміну середньовіччю прийшло відродженняУ 15 ствоно виникло в Італії, батьківщині античності, а в 15 -16 строзповсюдилося в країнах Європи: Іспанії, Нідерландах, Німеччині, Франції, АнгліїФранцузи ці світлі часи називали РенесансомГОЛОВНІ ОЗНАКИ ВІДРОДЖЕННЯ: великі наукові та географічні відкриття; створення національних держав; розвиток світової торгівлі; формування літературних мов, науки; відродження античної спадщини; виникнення нової свідомості – гуманізму; ідеал людини – всебічно розвинена особистість; провідна тема літератури і мистецтва – людина, її внутрішній світ«ДУМКА БОККАЛІНІ» «Там, де мешкають невігласи, існують монархії, а де розквітла література і працюють великі уми, установлюються республіки» ОСНОВНІ МОТИВИ ВИБОРУ ЗАЗНАЧЕНО Ї ТЕМИ 1ІДЕЙНО – ЕСТЕТИЧНЕ ТЛО ЕПОХИ2СВІТОЧІ3ПОРТРЕТ ДОБИ4ПРОПАГАНДА КНИГ І ЗНАНЬ – ПРИКМЕТА ЕПОХИ, СТВОРЕННЯ ПЕРШИХ ЕНЦИКЛОПЕДІЙ5ІДЕОЛОГИ І ВИКОНАВЦІ ГРАНДІОЗНОГО ПРОЕКТУПРОСВІТНИКИ – ЕНЦИКЛОПЕДИСТИ 6.ПРОВІДНІ ІДЕЇ ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА В ЛІТЕРАТУРІ7.РОЗМАЇТТЯ ПРОЯВІВ ЛІТЕРАТУРНОГО ЖИТТЯЛІТЕРАТУРНІ НАПРЯМИ ТА ЖАНРИ8.АТЕЇЗМ, АНТИКЛЕРИКАЛІЗМ, ДЕЇЗМ9.ОДА ФРІДРІХА ШИЛЛЕРА «ДО РАДОСТІ»АЛГОРИТМ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛЯ ТА УЧНІВ ДО ПРЕЗЕНТАЦІЇ ПРОЕКТУ « ПРОСВІТНИЦТВОПОРТРЕТ ДОБИ.» 1.Визначити тему проекту «ПросвітництвоПортрет доби.» 2.Визначити мету проекту: «Створити творчу презентацію літературної епохи.» 3.Завдання учасникам проекту: творчо презентувати літературну епоху4.Вибір учнями тем для проекту5.Визначення робочих груп, розподіл обов’язків між членами групиВИМОГИ ДО ПРОЕКТУ 1Дати загальну характеристику добі ПРОСВІТНИЦТВО2Пояснити суть назви епохи3Зазначити хронологічні рамки епохи4Визначити, за якими напрямами розвивалася література Просвітництва, які її характерні ознаки5Яким є провідний настрій цієї доби6Визначити комплекс проблем, які хвилювали Просвітників в першу чергу7Яку роль у розвитку просвітницьких ідей та ідеалів відіграли енциклопедисти? 8Ознайомитися з видатними представниками Просвітництва в літературі9Самостійна робота в групах10.Захист проекту11.Оцінювання реалізації мети та завдань проекту12.Зміст проектуІДЕЙНО – ЕСТЕТИЧНЕ ТЛО ЕПОХИ ПРОСВІТНИЦТВО – від фр.siecle des lumieres – ДОБА СВІТОЧІВСам корінь слова ”просвітництво”(від ”світло”,”світити”) указує на одну із провідних тем добиДжон Локк – англійський філософЙого робота «Дослід про людський розум» є початком доби просвітництваДумка, що релігія («віра»), порівняно з наукою («розумом») втратила можливість бути першою в часи середньовіччя, була важливою і сміливоюІммануїл Кант – німецький філософЙого стаття «Що таке Просвітництво?», яка вийшла через сто літ після початку доби, остаточно утвердила термін ПРОСВІТНИЦТВОСлово «розум» в добу Просвітництва стає ключовим у назвах наукових робіт німця Г.Лейбніця «Про розум», французаГельвеція «Критика чистого розуму», у назвах літературних творів О.Грибоєдова «Лихо з розуму» та творах європейських просвітниківНедаремно, Доба Просвітництва має ще одну назву – «Доба Розуму»Отже, Доба Просвітництва — Доба СвіточівХто вони, Світочі Доби Просвітництва? СВІТОЧІ ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА ПОЕТ ПРОЗАЇК ФІЛОСОФ ДРАМАТУРГ ІСТОРИК МАТЕМАТИК ВОЛЬТЕР Й.В.ГЕТЕ МЛОМОНОСОВ – ГСКОВОРОДА ПОЕТ ПРОЗАЇК ДИПЛОМАТ МІНІСТР УЧЕНИЙ НАТУРАЛІСТ ХУДОЖНИК ХІМІК ФІЗИК АСТРОНОМ ФІЛОСОФ МОВОЗНАВЕЦЬ ПОЕТ ХУДОЖНИК ФІЛОСОФ ПОЕТ ФОЛЬКЛОРИСТ СПІВАК МУЗИКАНТ ХУДОЖНИКПОРТРЕТ ДОБИ 1.ІМ’Я — ПРОСВІТНИЦТВО2.МІСЦЕ НАРОДЖЕННЯ – ПЕРЕВАЖНО ЗАХІДНА ЄВРОПА, А ТАКОЖ США3.ЧАС ВИНЕКНЕННЯ – НАПРИКІНЦІ ХVІІІ– НА ПОЧАТКУ ХІХ ст4.ГОЛОВНІ ЗАВДАННЯ: БОРОТЬБА С ФЕОДАЛІЗМОМ; АБСОЛЮТИЗМОМ; ДУХОВЕНСТВОМ5.ГОЛОВНІ ГЕРОЇ ЕПОХИ – ЛЮДИ НАУКИ, МИСТЕЦТВА, ДЕРЖАВНІ ДІЯЧІ – РЕФОРМАТОРИГЕРОЄМ У ТВОРАХ МИСТЕЦТВА СТАЄ ТАКОЖ І ЗВИЧАЙНА ЛЮДИНА, ЯКА ЗОБРАЖУЄТЬСЯ З СИМПАТІЄЮ І ЛЮБОВ’Ю6.ПРИКМЕТА ЕПОХИ: ПРОПАГАНДА КНИГ І ЗНАНЬ; СТВОРЕННЯ ПЕРШИХ ЕНЦИКЛОПЕДІЙ; ПОЯВА ПЕРШИХ ЕНЦИКЛОПЕДИСТІВ7ГОЛОВНА ІДЕЯ ЕПОХИ: ЗМІНИТИ ЦЕЙ НЕДОСКОНАЛИЙ СВІТПРОПАГАНДА КНИГ І ЗНАНЬ – ПРИКМЕТА ЕПОХИ, СТВОРЕННЯ ПЕРШИХ ЕНЦИКЛОПЕДІЙНадзвичайною активністю, різноманітністю була діяльність просвітниківВони втілювали свої ідеї в своїх літературних творах, започаткували журналістику, створювали школи, відкривали приватні картинні галереї, систематизували й досліджували експозиції своїх зібрань, тобто створювали праобраз сучасних музеїв І арт – галерей, читали лекції, писали наукові праці, розробляли проекти облаштування державЦікаві факти : існуючі нині мистецькі колекції паризького Лувру мадридського Прадо та петербурзького Ермітажу були започатковані саме в добу ПРОСВІТНИЦТВА Але особливу роль грали в цьому французькі просвітникиЇх з повагою називали енциклопедистамиХто ж вони такі? Енциклопедисти – від давньогрецьких слів «навколо», «бачу, вивчаю, досліджую» і дослівно означає «навчання за всім колом знань»В добу Просвітництва енциклопедистами називали філософів, письменників, політиків, які брали участь у виданні «Енциклопедій»Міністерство народного просвітництва Вольтер “Орлеанская девственница” Вольтер “Орлеанская девственница” Вольтер “Орлеанская девственница” ЕНЦИКЛОПЕДІЯ, або тлумачний словник наук,мистецтв і ремесел видавався протягом 1751 – 1780 ррі всього налічує 35 томівЕциклопедія вміщує матеріали, присвячені найрізноманітнішим галузям знань : історії, математиці, філософії, літературознавству тощоХто вони ідеологи і виконавці грандіозного проекту? Перша ЕНЦИКЛОПЕДІЯІДЕОЛОГИ І ВИКОНАВЦІ ГРАНДІОЗНОГО ПРОЕКТУ ДЕНДІ ДІДРО ЖАН ЛЕРОН Д’АЛАМБЕР ШАРЛЬ ЛУЇ МОНТЕСК’Є ЖАК – ЖАК РУССО КЛОД АДРІАН ГЕЛЬВЕЦІЙ – ПОЛЬ АНРІ ГОЛЬБАХ Вони об’єднали навколо себе найвидатніших учених і письменників того часу налаштованих переважно антиклерикально, антимонархічноНайактивнішими у вирішенні цих питань були.Дідро і філософ ВольтерПро роль у розвитку ідей Просвітництва свідчить той факт, що цю епоху ще називають « Добою Вольтера» головний редактор відомий французький письменник французький математик механік і філософ – політик філософ просвітник правознавець французький письменник музикант французький філософ політик французький філософ і політикПРОВІДНІ ІДЕЇ ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА В ЛИТЕРАТУРІ Розвіювати темряву незнання й невігластва, просвічувати, виховувати людину й людствоВіра в природжену чи потенційну розумність людини й людстваОспівування нестримного прагнення людства до пізнанняІ Д Ідея рівності від народження всіх без винятку людейЕ Ідея національної рівностіЇ Ідея освіченого монархаІдея «природної» людиниЩО таке ПРОСВІТНИЦТВО? ПРОСВІТНИЦТВО – це ідейно – політичний і естетичний рух (доба), важливий етап розвитку європейської ідеології та культури (зокрема, літератури) наприкінці ХVІІІ– на початку ХІХ стОтже, поняття «просвітництво» має кілька значень: ідейно – політичний рух ; ідейно – естетична доба; літературна – епохаРОЗМАЇТТЯ ПРОЯВІВ ЛІТЕРАТУРНОГО ЖИТТЯ ПРОСВІТНИЦЬКИЙ КЛАСИЦИЗМ – виховувати нову людину і змінити світ на кращеПРОСВІТНИЦЬКИЙ РЕАЛІЗМ — принцип наслідування природи, її життя і законівПРОСВІТНИЦЬКИЙ СЕНТИМЕНТАЛІЗМ – відтворити світ почуттів простої людиниЛІТЕРАТУРНІ ЖАНРИ ФІЛОСОФСЬКА ПОВІСТЬ ПОДОРОЖНІ НОТАТКИ ЕПІСТОЛЯРНИЙ РОМАН (РОМАН ЛИСТУВАННЯ) МІЩАНСЬКА ДРАМААТЕЇЗМ, АНТИКЛЕРИКАЛІЗМ, ДЕЇЗМ Інколи можна почути ствердження, що просвітники були відвертими атеїстамиАле, щоб остаточно в цьому переконатися, треба спочатку визначитися, що таке атеїзм, антиклерикалізм, деїзмНЕОБХІДНО ЧІТКО РОЗРІЗНЯТИ ЦІ ПОНЯТТЯАТЕЇЗМ – заперечення самої ідеї БОГААНТИКЛЕРИКАЛІЗМ — критика релігійної догми, церкви, кліруДЕЇЗМ — учення про те, що БОГ єВсесвіт створений саме НИМІ все таки Іммануїла Канта особливо хвилювало небо і моральний закон його душіІсаака Ньютона називали «геніальним інтерпретатором божественного промислу»Просвітники вірили в те, що ВСЕСВІТ — велетенська загадка, таємниця для людського розуму і зрозуміти закони краси і гармонії КОСМОСУ просто неможливоОДА ФРІДРІХА ШІЛЛЕРА « ДО РАДОСТІ»РАДІСТЬ, ГАРНА ІСКРО БОЖА! НЕСКАЗАННО ЛЮБО НАМ УВІЙДИ, ЦАРИЦЕ ГОЖА В ТВІЙ ПРЕСВІТЛИЙ ДИВНИЙ ХРАМПереклад М.Лукаша Презентація на тему «Культура епохи Відродження» (варіант 1) Відродження або Ренеса́нс (фрRenaissance — «Відродження») — культурно-філософський рух кінцяСередньовіччя — початку Нового часу, що ґрунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщинуантичностіВідродження — рух у літературі, науці та мистецтві другої половини XIV-XVI ст., започаткований в Італії й заснований, значною мірою, на відновлення античних традиційТермін «Відродження» першим почав вживати Джорджо Вазарі — італійський художник XVI століття, учень Мікеланджело і перший дослідник сучасного йому мистецтва, автор книги «Життєписи найзнаменитіших живописців, ваятелів і зодчих»Він хотів підкреслити цією назвою особливий інтерес свого часу до античності, відновлення її традиційМонастир Святого Пантелеймона, НерезіВізантійська фреска «Оплакування Христа», 1164 рХудДжоттоВознесіння СвІвана Богослова, каплиця ПеруцциОсновні ідеї Відродження Антропоцентризм: увага філософів спрямована в основному на людинуГуманізм, визнання людини особою, його права на творчість, свободу і щастяОсобово матеріальне розуміння світу : усе існуюче розуміється в проекції на людину при максимальному інтересі до тілесного початкуІдея домінування естетичного розуміння дійсності над моральними і науковими представленнямиАнтисхоластика: прагнення розвінчати уявні авторитети і пропаговані ними догмиГеометрично структурне розуміння світу, доповнене діалектикою переходу, характерного для нескінченно малого і нескінченно великого і їх співвідношення між собоюПантеическое світогляд, що розглядає світ, що оточує людину, природу як причетну вищим абсолютним цінностям, богові (Бог розлитий в природі)Протовідродження Зачинателем італійського Відродження в живописі звичайно вважають Джотто (1266—†1337)У своїх творах, написаних на релігійні сюжети, він починає відходити від середньовічного площинного, двомірного зображенняЗастосовує світлотінь для надання фігурам об’ємностіРозташовуючи їх в декількох планах, Джотто намагався досягнути глибини зображенняРозп’яття у храмі Санта Марія Новелла (Флоренція)Джотто (1266—†1337) Мадонна Оньїсанті, Уффіці(Флоренція, 1310) Раннє Відродження Раннє Відродження пов’язане з цілою плеядою майстрів, серед яких визначальною для становлення нового мистецтва стала творчість архітектора Філліппо Брунеллескі, скульптора Донателло, художника МазаччоПершим майстром, який усвідомив необхідність реформ і ясно сформулював ідеї нового художнього мислення, був скульптор, і насамперед архітектор Філіппо Брунеллескі (1377—†1446)Силою, пристрасністю і реалізмом просякнуті роботи скульптора Донателло (1386—†1488)У своїй сфері мистецтва він виступив істинним новаторомВін відродив типи скульптурних зображень, які не створювалися з часів античності: круглу статую, зображення оголеної фігури, кінний пам’ятник, скульптурний портретУ живописі роль новатора належить Мазаччо, який прожив дуже коротке життя — всього 27 роківВін продовжив традиції Джотто і завершив його реформиЙого головним твором стали розписи капели Бранкаччі в церкві Санта Марія дель Карміна у ФлоренціїФрески зображують епізоди з життя святого Петра і два біблійних сюжети — «Гріхопадіння» і «Вигнання з раю»Високе Відродження Початок XVI століття був для Італії часом економічного занепаду, політичної кризи і початку іноземної інтервенціїОднак саме в цей період, всупереч роздробленості, яка зберігалася, і міжусобним війнам, міцніє розуміння загальнонаціональної єдності, настає небачений розквіт мистецтваЦей період отримав назву високе Відродження(або високий Ренесанс), який вміщує творчість найталановитіших майстрів: Леонардо да Вінчі, Рафаеля, МікеланджелоВже сучасники називали їх божественнимиСкладається самобутня венеціанська школа живопису (Джорджоне, Тіціан)Засновником нового етапу розвитку мистецтва став Леонардо да Вінчі (1452—†1519), найнезвичайніша постать в історії світової культуриВін втілив в собі ідеал людини Відродження: вмів все і у всьому був геніальнимУ сфері мистецтва Леонардо був живописцем, скульптором, художником, музикантом, залишив безліч записів про мистецтво, які після його смерті були видані під назвою «Книга про мистецтво»Багато з його ідей на сторіччя випередили свій часОднак із скульптурних творів Леонардо не збереглося жодного, його сміливі архітектурні проекти не були здійснені, художніх полотен до нас дійшло небагатоПояснення криється в тому, що до всього Леонардо підходив як дослідник, сам процес вивчення, пізнання цікавив його більше кінцевого результатуЗгідно з Джорджо Вазарі (1511–1574) автором біографій італійських художників, Мона Ліза була дружиною флорентійця на ймення Франческо дель ДжокондоВазарі висловлює дуже схвальну думку про якість цієї картини: «Будь-яка людина, що бажає побачити, як добре мистецтво може імітувати природу, може з легкістю в цьому переконатися на прикладі голови, так як тут Леонардо відтворив всі деталі … Очі наповнені блиском і вологою, як у живих людей … Ніжний рожевий ніс здається справжнімЧервона барва рота гармонійно збігається з кольорами особи … Хто б не дивився уважно на її шию, всім здавалося, що у неї б’ється пульс …» Він також пояснює легку посмішку на її обличчі: «Леонардо нібито запросив музикантів і клоунів, щоб розважити смутну від довгого позування даму»Повна назва картини італRitratto di Monna Lisa del Giocondo — Портрет пані Лізи дель ДжокондоСанті Санті (1483—†1520), родом з Урбіно, провів у молодості декілька років у Флоренції, багато чим зобов’язаний її мистецтвуМіркуючи про своєрідність творчості Рафаеля, відомий мистецтвознавець БРВіппер пише: «Леонардо перевершує його силою інтелекту, Мікеланджело — могутніший, Джорджоне — мелодійніший, Тіціан — барвистіший, прекраснішийАле справа в тому, що у нього є і велика сила інтелекту, і могутня фантазія, і витонченість»Геній Рафаеля з’єднав, синтезував творчі досягнення попередниківВважається, що всіх своїх великих сучасників Рафаель перевершив у майстерності композиціїМадонна з немовлям (1498)Один із найперших творів майстраЦюфреску Рафаель виконав у 15-річному віці Портрет Біндо Альтовіті, Вашингтон, Національна галерея Презентація на тему «Доба “Розстріляного Відродження”» Розстріляне відродження Це літературно-мистецьке покоління 20-х— початку 30-х ррв Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталін6ським режимомРозстріляне відродження Термін «розстріляне Відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавріненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920-30-х ррЗа це десятиліття (1921—1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників)Розстріляне відродження Представники інтелігенції що належать до «розстріляного відродження» умовно поділяються на кілька груп, обумовлених їхнім життєвим шляхом під час та після сталінських репресійРозстріляне відродження Першу групу — безпосередніх жертв терору становлять письменники Валер’ян Підмогильний, Валер’ян Поліщук, Марко Вороний, Микола Куліш, Микола Хвильовий, Михайль Семенко, Євген Плужник, Микола Зеров, худжники-бойчукісти, Лесь Курбас та багато інших, що були знищені фізично, тобто страчені або померли в концтаборах, чи вчинили самогубство перебуваючи за півкроку від арештуРозстріляне відродження Частині репресованих й переслідуваних представників української-радянської інтелігенції, вдалось уникнути найвищої міри покарання і вижити в тюрмах і концтаборахПричому декому з них вдалося навіть втікати з концтаборів (Іван Багряний)Розстріляне відродження Третю умовну групу складають ті діячі культури, які уникли репресій, але через те, що їхній доробок теж був далеким від соцреалізму і вузьких партійних рамок, він був також засуджений радянською владоюТворчість таких осіб теж заборонялась й замовчувалась, твори вилучались зі сховищ і знищувалисьРозстріляне відродження До четвертої групи належать митці «доби розстріляного відродження»Їхня творчість або чітко відповідала компартійним нормам, або ж у більшості випадків зазнала в період сталінських репресій значних змінСтрах за свою безпеку в умовах масового терору змушував швидко пристосовуватись, перетворюючись на пропагандистів від мистецтваДеякі представники розстріляного відродження Письменник, публіцистПровідний письменних неоромантичного стилюОдин з основоположників пореволюційної української прозиМикола ХвильовийДеякі представники розстріляного відродження Драматург, режисер,громадський діяч, газетяр іредактор, педагогТворець модерної української драматургіїМикола КулішДеякі представники розстріляного відродження Художник, маляр-монументаліст, педагогЗасновник школи українського моументального живопису, лідер бойчукістівМихайло Бойчук Романтизм – не просто перший за часом виникнення й один із найважливіших художніх напрямків і стилів XIX століттяЦим терміном можна визначити цілу культуру, загальне світовідчування історичної епохи, що почалася після Великої французької революціїУ цьому сенсі романтизм проявляє себе не тільки в літературі й взагалі в мистецтві, але й у всіх сферах суспільної свідомості: науці, філософії, релігії, політиці, навіть у побутіЯк майже будь-яке значне культурне явище, романтизм не являє собою чогось абсолютно цільного з постійним набором специфічних рис — він дуже різноманітний у своїх національних, жанрових, хронологічних різновидахУ марксистському літературознавстві існувала бінарна типологія: романтизм ділили на революційний і реакційний, прогресивний і консервативний, активний і пасивнийТакий підхід небезпідставний, однак він надто спрощує явище й надає йому ненаукову оцінну характеристику, тому його варто визнати вкрай умовним і застарілимХронологічні рамки романтизму характеризуються відносною одночасністю початку (1790-і роки) і невизначеністю завершення (1820–1830-і – в Англії й Німеччині, 1870–1880-і – у Франції)Соціально-політичні передумови романтизму лежать у революційних потрясіннях кінця XVIII століття: Війна за незалежність в Америці 1775–1783 рй, головне, Велика французька революція 1789–1794 рЇї емоційне переживання, а потім осмислення її досвіду, її наслідків зіграли вирішальну роль у виникненні й розвитку романтичного світоглядуНа короткий час революція створила ілюзію загального звільнення від багатовікового рабства, полону зовнішніх обставин, людина відчула себе всесильноюМайже всі ранні романтики замолоду були апологетами революції, однак незабаром наступило протверезінняПо-перше, багатьох відвернув від революції якобінський терорПо-друге, свободи, принесені революцією, як виявилося, відносилися зовсім не до сфери духу, а скоріше до повсякденного буття: вони зовсім не заважали суспільству ставати міщанським, філістерськимУ цій ситуації для багатьох романтиків різних поколінь роль ідейного заступника революції зіграла особистість Наполеона, що домігся своїми військовими перемогами слави романтичного генія в політиціЕстетичні джерела романтизму – це насамперед сентименталізм, що створив апологію індивідуального почуття, і різні варіанти передромантизму: пейзажна медитативна поезія, готичний роман і наслідування середньовічних поетичних пам’ятниківСлід сказати окремо про філософські передумовиПочасти це вже Руссо з його природною людиною, культом природи й критикою цивілізаціїПрямим попередником романтиків у цій сфері став Й.Г.Фіхте, що створив у своєму «Науковченні» (1794) концепцію абсолютного «я», чиє буття єдино безперечне, а увесь інший світ («не-я») є продуктом його діяльності — мисленняФ.В.Шеллінг створив свою систему діалектики природи вже на підставі романтичних ідейОдин з основних ознак романтизму – культ особистості, тобто героя, що не просто усвідомив своя самоцінність, як у сентименталістів, а активного суб’єкта, що визначає й формує навколишню дійсністьПроблема особистості – центральна для романтиківСвітобачення особистості характеризується романтичним двосвіттям – відчуттям глибокого розриву між досконалістю ідеалу, бачення якого принципово суб’єктивне, і низькою прозаїчною дійсністю, що нівелює індивідуальність, що зводить поняття про щастя до обивательського комфортуБуржуазність, або філістерство, — явище дуже агресивне, що претендує на всеохопність, тому романтики різними способами намагаються йому протидіятиІноді це проявляється у формі прямого бунту, суспільної боротьби (як, скажімо, у Байрона)Але частіше романтичний заколот проти щоденності означає просто її ігнорування, відхід від її в древні часи (Середньовіччя), що розуміють як золотий вік, або в екзотичні країни Сходу чи Півдня, населення яких ще не отруєно духом буржуазності, або в містичну релігійність, або у всепоглинаючу любовНайбільш універсальним засобом порятунку від протиріч буття, втіленням ідеалу стає мистецтво, що займає одне з найважливіших місць у романтичній ідеологіїЕстетика романтизму підкреслено протипоставлена класицистичнійВсі норми поетики класицизму: уявлення про споконвічний універсальний ідеал краси, принцип ієрархії жанрів і стилів, незмішання трагічного і комічного, закон трьох єдностей у драматургії — здавалися романтикам украй умовними, штучнимиРомантики вимагають мистецтва природного, вільного в тій мірі, у якій вільна природа й саме життяДля цього художник повинен опиратися не на знання й розум, як класицист, а на примхливу фантазію, творчу уявуУ романтичних творах виразність звичайно домінує над зображуваним, експресія й гротеск відносяться до числа найпоширеніших прийомівВсе це не означає, що раціональний початок було зовсім чужим романтикамНавіть ранні ентузіасти були здатні до тверезої критичної оцінки своїх пристрастей і цілком усвідомлювали, що їхнього уявлення про ідеал, про творчий потенціал особистості, про безмежну волю у всіх важливих для них сферах життя не витримають зіткнення з реальною дійсністюЦе протиріччя вони намагалися пом’якшити за допомогою романтичної іронії, якої удостоювалася не тільки прозаїчна щоденність, але й самі їхні протагоністи, що прагнуть до свідомо недосяжного ідеалуВ окремих випадках усвідомлення невідбутності конфлікту привело до розчарування й песимізму («хвороба століття») XVIII стувійшло в історію як доба Просвітництва — епоха змін і оновленняВони зачіпали не якусь одну, а різні боки життя — релігію і політику, освіту й виховання, культуру й мистецтво, науку й техніку1Витоки ПросвітництваНа межі ХVІІ-ХVIII ств Європі склалася нова ідейна течія — ПросвітництвоЙого поява була підготовлена змінами в умовах життя, які відбувалися під впливом розвитку капіталізму, природничо-наукового перевороту й поширення раціоналізму — віри в безмежні можливості людського розумуІдеали Просвітництва поширилися не лише в Європі, а й у Новому СвітіРазом з тим у кожній країні Просвітництво мало свої особливостіУ добу Просвітництва була, певною мірою, політична стабільність, зростала економіка, покращувалия побутові умовиЦі позитивні зрушення дозволяли сподіватися: життя людини можна змінити на кращеМислителі тієї епохи — просвітителі — вірили в «природне світло розуму»На їхню думку, людина, як істота розумна, покликана перебудувати суспільство на розумних засадах, варто лише використати закладені в кожному здібностіДля цього людей необхідно виховувати і освічувати, а в суспільстві поширювати корисні знання і наукові відкриттяНа переконання просвітителів, тільки за допомогою знань можна було досягти добробуту й процвітання2Головні ідеї Просвітництва народилися в АнгліїУ вона помітно випередила більшість європейських країн в історичному розвитку і стала своєрідним зразком суспільного прогресуОснови англійського Просвітництва заклав видатний мислитель Джон Локк (1632-1704)Він стверджував, що від народження всі люди створені рівними, а тому мають природні права на життя, свободу, власністьДля забезпечення і захисту цих прав люди добровільно укладають між собою спільний договір, який слугує підґрунтям для створення держави і виникнення державної владиУ разі порушення державною владою суспільного договору і зазіхання з її боку на особисту свободу і власність підданих, народ має законне право змінити таку владуОсобливу роль відводив Локк дотриманню принципу законностіВін стверджував, що «для і жодної людини, яка знаходиться в громадянському суспільстві, не може бути зроблено винятку із законів цього суспільства»3Французьке ПросвітництвоНайчисленніше коло талановитих просвітителів склалося уФранціїЗавдяки їм країна перетворилася на центр європейського інтелектуального життяЗвідси дух Просвітництва поширився по всій ЄвропіОдним із засновників французького Просвітництва був Шарль Монтеск’є (1689-1755)Він критикував французький абсолютизм і з повагою ставився до англійської конституційної монархіїУ творі «Про дух законів» він першим висловився за необхідність розмежувати законодавчу (парламент), виконавчу (монархія) і судову форми влади з тим, щоб кожна з них могла реально служити противагою іншійЦей принцип Монтеск’є вважав вирішальним у справі забезпечення законностіНайпомітніша постать французького Просвітництва — Марі Франсуа Аруе, більш відомий під псевдонімом Вольтер (1694—1778)Різнобічно талановита людина, він був філософом, істориком, письменникомЗа свої переконання і сатиричні твори зазнав переслідувань, перебував в ув’язненні в Бастилії, а потім у засланніДва з лишком роки, проведені в Англії, укріпили прихильність Вольтера до політичної свободи та релігійної терпимостіУсі освічені люди Європи знали його заклик: «Роздавіть гадину!», спрямований проти могутності католицької церквиПроте критика церкви не заважала Вольтеру залишатися щирим християниномВін вважав релігію опорок моралі, необхідною для суспільства, але водночас рішуче виступав за свободу віросповідання і прославляв ідею віротерпимостіВольтер ніколи не залишався байдужим до несправедливостіВін викликав повагу в декого з європейських монархівРосійські імператриця Катерина II і прусський король Фрідріх II, прагнучи виглядати «освіченими правителями», листувалися з ВольтеромВін мав настільки сильний вплив на сучасників, що XVIII стй тепер нерідко називають «добою Вольтера»Масове захоплення творами «великого дотепника» зробило його ім’я символом епохи, дало назву ідейній течії європейського масштабу — «вольтер’янству»Він цілком заслужив надпису, залишеного нащадками на його могилі: «Поет, історик і філософ, який возвеличив людський розум і навчив його бути вільним»4ЕнциклопедіяСправжнім шедевром епохи Просвітництва стала «Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел»Її перший том вийшов у 1751 рз-під пера двох авторів — філософа Дені Дідро (1713-1784) і математика Жана Д’Аламбера (1717-1783)Вони вірили, що знання й освіта здатні перетворити світ, а тому прагнули донести до читача найновішу інформацію про стан науки, мистецтва та розвиток ремеселНа запрошення Дідро і Д’Аламбера статті для «Енциклопедії» писали справжні знавці своєї справи — відомі вчені та письменникиЧимало з них висловлювали надто сміливі судження, через що видавців звинуватили в поширенні небезпечних ідейД’Аламбер залишив «Енциклопедію», а Дідро навіть потрапив на деякий час до королівської в’язниціАле попри всі негаразди «Енциклопедія» продовжувала виходитиВсього було видано 35 томів, які містили не лише статті, а й ілюстрації і таблиці«Енциклопедія» швидко розповсюджувалася, замінюючи багатьом підручники і навіть цілі бібліотекиВона сприяла залученню до знань незмірно більшої, ніж раніше, кількості людей, укоріненню релігійної терпимості й здорового глуздуїй належала чимала заслуга у формуванні нової людини — активної, заповзятливої, спрямованої в майбутнє, прагнучої особистого й суспільного доброту5Ідеали РуссоНовий етап у розвитку французького Просвітництва пов’язаний з ім’ям Жан-Жака Руссо (1712-1778)Він поділяв загальну ідею просвітителів, що природа є величезною гармонійною системою, а людина — її складовою частиноюАле на відміну від них Руссо був переконаний: люди самі зруйнували цей «природний стан», оточивши себе різними установами, створення яких суперечить закону природиМислитель не визнавав позитивних наслідків прогресу і закликав повернутися до життя на лоні природиЙого ідеал — це тихе й розмірене сільське існування з повсякденною працею та невигадливим побутом і дозвіллямТой, хто виріс у таких умовах, сам здатен визначитись, чого навчатисьВиховання з розумінні Руссо — це розвиток природних здібностей, задатків дитини, відсутність будь-якого насильства над неюРуссо не просто протиставляв природу і тогочасну цивілізацію, а стверджував, що розвиток науки і мистецтва псує суспільствоЦе викликало обурення в середовищі просвітителів і дошкульну критику з боку ВольтераСвій погляд мав Руссо і на державну владуЦе мала бути держава вільних і об’єднаних у могутній колектив рівних людей — республіка6Ідеї Просвітництва і суспільствоНові ідеї досить швидко проникли в тогочасне суспільствоПід їх знаком відбувалися зміни в освіті і традиціях сімейного вихованняПомітно потеплішали стосунки всередині сім’ї, у тому числі й ставлення до дітейНавіть на сімейних портретах замість маленьких леді і джентльменів, зображуваних раніше у строгих позах, з’явилися малюки, які граютьсяБатьки почали приділяти більше уваги вихованню дітей і розвитку їхніх розумових здібностейДбаючи про добробут своїх нащадків, вони прагнули дати дітям гарну освітуРозширення мережі шкіл, у тому числі й для бідних, сприяло зростанню числа освічених людейДівчатка здебільшого вчилися грамоті та веденню хатнього господарства у своїх матерів, але чимало з них уже відвідували школиУ заможних сім’ях досить звичним було запрошення для доньок домашніх учителівЧас був жорстоким, і тілесні покарання вважалися звичайною справоюПроте все голосніше лунали голоси тих, хто намагався переконати батьків і вчителів у шкідливості пороттяЛокк стверджував: «З дітей, яких часто б’ють, рідко виходять хороші люди»Покращився стан медицини, що супроводжувалося заснуванням лікарень і пологових будинків, вдосконаленням медичного обслуговування, зменшенням смертностіНе тільки в будинках багатіїв, а й людей середнього статку створювалися хороші власні бібліотекиВідчинялися також двері загальнодоступних бібліотек, які видавали книжки додомуОсвічені люди, об’єднані спільним інтересом до політики, літератури чи мистецтва, прагнули спілкуванняВони створювали клуби й літературні гуртки, збиралися в салонах — приватних будинках, щоб провести час у цікавих бесідах і поділитися своїми враженнями від прочитаногоУ середині XVIII стдрукована періодична преса повністю витіснила рукописні «новини»Газети і журнали несли інформацію про міжнародного життя, зміст дебатів в уряді, стан економікиНа їхніх шпальтах розміщувалися рекламні оголошення, повідомлення про концерти та театральні вистави, обговорювалися книжкові новинкиЄвропейці звикли черпати новини з преси, що вело до збільшення тиражівПід впливом просвітителів журналісти виступали з критикою політики, поступово знімаючи з неї завісу таємничості и роблячи надбанням гласностіТак складалися умови для формування громадської думки Романтизм – не просто перший за часом виникнення й один із найважливіших художніх напрямків і стилів XIX століттяЦим терміном можна визначити цілу культуру, загальне світовідчування історичної епохи, що почалася після Великої французької революціїУ цьому сенсі романтизм проявляє себе не тільки в літературі й взагалі в мистецтві, але й у всіх сферах суспільної свідомості: науці, філософії, релігії, політиці, навіть у побутіЯк майже будь-яке значне культурне явище, романтизм не являє собою чогось абсолютно цільного з постійним набором специфічних рис — він дуже різноманітний у своїх національних, жанрових, хронологічних різновидахУ марксистському літературознавстві існувала бінарна типологія: романтизм ділили на революційний і реакційний, прогресивний і консервативний, активний і пасивнийТакий підхід небезпідставний, однак він надто спрощує явище й надає йому ненаукову оцінну характеристику, тому його варто визнати вкрай умовним і застарілимХронологічні рамки романтизму характеризуються відносною одночасністю початку (1790-і роки) і невизначеністю завершення (1820–1830-і – в Англії й Німеччині, 1870–1880-і – у Франції)Соціально-політичні передумови романтизму лежать у революційних потрясіннях кінця XVIII століття: Війна за незалежність в Америці 1775–1783 рй, головне, Велика французька революція 1789–1794 рЇї емоційне переживання, а потім осмислення її досвіду, її наслідків зіграли вирішальну роль у виникненні й розвитку романтичного світоглядуНа короткий час революція створила ілюзію загального звільнення від багатовікового рабства, полону зовнішніх обставин, людина відчула себе всесильноюМайже всі ранні романтики замолоду були апологетами революції, однак незабаром наступило протверезінняПо-перше, багатьох відвернув від революції якобінський терорПо-друге, свободи, принесені революцією, як виявилося, відносилися зовсім не до сфери духу, а скоріше до повсякденного буття: вони зовсім не заважали суспільству ставати міщанським, філістерськимУ цій ситуації для багатьох романтиків різних поколінь роль ідейного заступника революції зіграла особистість Наполеона, що домігся своїми військовими перемогами слави романтичного генія в політиціЕстетичні джерела романтизму – це насамперед сентименталізм, що створив апологію індивідуального почуття, і різні варіанти передромантизму: пейзажна медитативна поезія, готичний роман і наслідування середньовічних поетичних пам’ятниківСлід сказати окремо про філософські передумовиПочасти це вже Руссо з його природною людиною, культом природи й критикою цивілізаціїПрямим попередником романтиків у цій сфері став Й.Г.Фіхте, що створив у своєму «Науковченні» (1794) концепцію абсолютного «я», чиє буття єдино безперечне, а увесь інший світ («не-я») є продуктом його діяльності — мисленняФ.В.Шеллінг створив свою систему діалектики природи вже на підставі романтичних ідейОдин з основних ознак романтизму – культ особистості, тобто героя, що не просто усвідомив своя самоцінність, як у сентименталістів, а активного суб’єкта, що визначає й формує навколишню дійсністьПроблема особистості – центральна для романтиківСвітобачення особистості характеризується романтичним двосвіттям – відчуттям глибокого розриву між досконалістю ідеалу, бачення якого принципово суб’єктивне, і низькою прозаїчною дійсністю, що нівелює індивідуальність, що зводить поняття про щастя до обивательського комфортуБуржуазність, або філістерство, — явище дуже агресивне, що претендує на всеохопність, тому романтики різними способами намагаються йому протидіятиІноді це проявляється у формі прямого бунту, суспільної боротьби (як, скажімо, у Байрона)Але частіше романтичний заколот проти щоденності означає просто її ігнорування, відхід від її в древні часи (Середньовіччя), що розуміють як золотий вік, або в екзотичні країни Сходу чи Півдня, населення яких ще не отруєно духом буржуазності, або в містичну релігійність, або у всепоглинаючу любовНайбільш універсальним засобом порятунку від протиріч буття, втіленням ідеалу стає мистецтво, що займає одне з найважливіших місць у романтичній ідеологіїЕстетика романтизму підкреслено протипоставлена класицистичнійВсі норми поетики класицизму: уявлення про споконвічний універсальний ідеал краси, принцип ієрархії жанрів і стилів, незмішання трагічного і комічного, закон трьох єдностей у драматургії — здавалися романтикам украй умовними, штучнимиРомантики вимагають мистецтва природного, вільного в тій мірі, у якій вільна природа й саме життяДля цього художник повинен опиратися не на знання й розум, як класицист, а на примхливу фантазію, творчу уявуУ романтичних творах виразність звичайно домінує над зображуваним, експресія й гротеск відносяться до числа найпоширеніших прийомівВсе це не означає, що раціональний початок було зовсім чужим романтикамНавіть ранні ентузіасти були здатні до тверезої критичної оцінки своїх пристрастей і цілком усвідомлювали, що їхнього уявлення про ідеал, про творчий потенціал особистості, про безмежну волю у всіх важливих для них сферах життя не витримають зіткнення з реальною дійсністюЦе протиріччя вони намагалися пом’якшити за допомогою романтичної іронії, якої удостоювалася не тільки прозаїчна щоденність, але й самі їхні протагоністи, що прагнуть до свідомо недосяжного ідеалуВ окремих випадках усвідомлення невідбутності конфлікту привело до розчарування й песимізму («хвороба століття»)

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

самостійна робота паралельність прямих і площин у просторі

правила безпеки під час проведення дослідів з природознавства у початкових класах

географія 7 клас практикум кобернік гдз