види стилів сучасної української літературної мови та сфера їх застосування

сучасної літературної української стилів мови види сфера застосування їх та.

Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. 8. Українська мова: Енциклопедія НАН України. Ін-т мов-ва ім. О.О. Потебні. Ін-т української мови. –.: Вид-во «Енциклопедія ім. М.П. Бажана.

–., 2000. – 752. 9.

Українська мова за професійним спрямуванням: Практикум: Навчальний посібник Т.В. Симоненко, Г.В. Чорновол, Н.П. Руденко. –.: ВЦ «Академія», 2007. – 272. Мовленнєві ситуації, з якими зустрічається людина бувають різнопланові та широкоаспектні.

Вони залежать від різних обставин, у яких перебувають мовці в процесі комунікації. Кожна така комунікативна ситуація потребує спеціального набору виражальних мовних засобів. Слово стиль походить від латинського слова „stilus”, що буквально означає „паличка для письма”. Поняття „стиль” багатопланове.

Воно може означати стиль мови, стиль мовлення, стиль твору, стиль письменника, стиль газети, стиль підручника, стиль літературного напряму, епістолярний стиль, академічний стиль, фольклорний стиль, романтичний стиль, класичний стиль, стиль ампір, стиль бароко, стиль модерн, піднесений стиль, стиль оздоблення, стиль одягу, стиль роботи, стиль керівництва тощо.

В античній і середньовічній риториці під стилем розуміли якості досконалої мови оповіді, промови, розмови (ясність, доречність, образність краса, експресія тощо). Під стилем висловлення (фрази, повідомлення, тексту) розуміють його змістову властивість (що? і як?), сформована за принципом вибору способів передачі змісту. Стиль мови формується мовцями в результаті послідовного добору мовних засобів відповідно до соціально-комунікативної мети, умов, ситуації та змісту спілкування. У визначенні, яке давав стилю академік.Виноградов, виділено саме функціональний аспект: „ Стиль – це суспільно усвідомлене і функціонально зумовлена, внутрішньо об’єднана сукупність прийомів уживання, відбору і поєднання засобів мовного спілкування у сфері тієї чи тієї загальнонародної, загальнонаціональної мови, співвідносна з іншими такими самими способами вираження, що служать для інших цілей, виконують інші функції в мовній суспільній практиці певного народу”. 1. Це різновид мови, закріплений у певному суспільстві традицією за однією з найбільш загальних сфер соціального життя відрізняється від інших за всіма параметрами. В сучасних національних мовах таких стилів три: нейтральний, високий (книжний) та низький (розмовний). 2. Функціональний стиль – це різновид літературної мови, що виступає у певній соціально значній сфері суспільно-мовної практики людей, відображає форми суспільної свідомості, соціальних відносин, види діяльності. Таким чином, стилі мови – це історично сформовані, суспільно усвідомлені різновиди загальнонаціональної літературної мови, які різняться принципами відбору та організації мовних засобів і частково самими мовними засобами відповідно до сфер спілкування. У мові сучасної лінгвістичної науки термін „стиль” є найпоширенішим. Першим визначальним чинником для стилю є сфера його функціонування. Зараз чинні функціональні стилі та підстилі сучасної української мови покривають усі основні суспільні функції мови, що стисло можна подати так: науковий стиль – пізнавально-репрезентативну функцію; офіційно-діловий – інформаційно-вольову і дидактичну функції; публіцистичний – функцію цілеспрямованого впливу; художній – естетичну функцію; епістолярний – контактну функцію; конфесійний – функцію релігійного впливу; розмовний – пізнавально-контактну функцію. Отже, функціональний стиль – це суспільно усвідомлений внутрішньо цілісний спосіб використання мови, принцип вибору і комбінування мовних засобів, який забезпечує реалізацію функції суб’єктно-духовного впливу. Стильовий колорит – це певна тональність тексту, яка закладається мовцем з метою викликати у слухача відповідний настрій, емоції, тон спілкування.

Кожний текст більшою чи меншою мірою містить у собі стилістичний колорит своєї доби, хоча ми й не завжди його помічаємо, тому що самі живемо в колориті цієї доби. У віддаленому від нас часом тексті чіткіше відчуваємо колорит уже як маркер певного часу, епохи. Колорит може залежати від умов і ситуації спілкування, особистості мовця, соціальних та рольових характеристик його. Колорити можуть бути різними: розмовності, пісенності, фамільярності, вульгарності, фольклорності, інформативності, офіційності, інтимності, урочистості, ласкавості, іронічності тощо. Колорит інформативності є сухим. Текст з інформаційним колоритом насичений назвами подій, явищ фактів, кількісних даних. Про що б у ньому не йшлося, навіть про трагічні події, він буде позбавлений емоцій та оцінок.

Текстам законодавчого, дипломатичного, адміністративно-управлінського підстилів притаманний колорит офіційності та діловитості. Такий колорит не допускає широких і докладних пояснень, емоційних оцінок і чуттєвих виявів, відволікань на щось побічне, несуттєве, внаслідок чого могло б загубитися основне. Слід зазначити, що колорит офіційності властивий не тільки високій державно-законодавчій чи управлінсько-виконавчій владі. Він повинен панувати скрізь у мовному спілкуванні, де мовці відчувають свій громадянський обов’язок і відповідальність перед державою, суспільством, колективом та співробітниками. Колорит офіційності та діловитості спілкування нагадує співрозмовникам про головне, тримає їх у „рамках справи”. Найважливішим тут є колорит офіційно-ділової ввічливості, що формує етичні норми спілкування. Наприклад: Шановний пане.! Маю приємну нагоду повідомити.; Маю честь запросити.; Прошу врахувати. і т. ін. Систему кожного функціонального стилю складають підстилі як частини і різновиди його та жанри. Жанр – це вид творів у галузі якого-небудь мистецтва, який характеризується певними сюжетними та стилістичними ознаками. Жанр можна інтерпретувати як факт суспільної свідомості, як інструмент наукового пізнання та форму результатів пізнання. Як для стилю, так і для жанру характерні нормативність (типовість, традиція, стійкість) та специфічність (неповторність, своєрідність, оригінальність). Однак для функціонального стилю неповторність якоїсь риси в інших стилях є важливішою, ніж нормативність, тому що це його автентична особливість. Для жанру важливішою є саме нормативність, типовість. Вона зберігає його межі, його простір.

У жанрі більше ознак стандартності і стереотипності і стереотипності, можливо, тому що він реальніший, очевидніший. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.007 сек.)

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

самостійна робота паралельність прямих і площин у просторі

правила безпеки під час проведення дослідів з природознавства у початкових класах

географія 7 клас практикум кобернік гдз