соррмно бути щасливим одному твір за романом чума камю

щасливим романом одному чума бути за твір соррмно камю.

Твір за романом. Камю «Чума» Нобелівської премії (1957), одного з найяскравіших представників літератури екзистенціалізму, була людина, її психологія, поведінка в «граничних» життєвих ситуаціях. Для мешканців алжирського міста Орана таким випробуванням стала епідемія чуми, яка поставила всіх без винятку оранціз перед лицем смерті, Про жахливий рік в історії міста і розповідає роман-хроніка «Чума». Більшість оранців страшенно налякані епідемією, в їхніх серцях панував морок. «Товариство живих з ранку до ночі тряслося від страху, як би їх не витіснило товариство мерців». Проте серед них були люди, які знайшли в собі сили протистояти чумі. Доктор Ріє, головний оповідач, один із перших усвідомив критичність ситуації та зрозумів, що в такому становищі покладатися можна тільки на повсякденну працю, що «головне — це добре робити свою справу». Він переконаний у тому, що, хоча зло як таке знищити неможливо, конкретне зло — хворобу, якщо взятися за справу всім разом, здолати можна, тому закликає до боротьби із пошестю. «…Коли бачиш, скільки біди й горя приносить чума, треба бути божевільним сліпцем або просто негідником, аби примиритися з чумою». Під час епідемії доктор Ріє не думає про себе, про свою безпеку, його фізичні й душевні сили спрямовані на двоборство зі смертельною хворобою.

«Я не знаю, ні що мене чекає, ні що буде по всьому цьому.

Зараз є хворі і треба їх лікувати. Я бороню їх, як умію, та й усе». Іншим героєм, який часто виступає від імені автора, є мислитель Жан Тар-ру. Він багато років провів у боротьбі за права знедолених і з часом зрозумів, що не має права вбивати людей навіть в ім’я найвищих ідей. Тарру розуміє, що зло, а отже, і жертви — вічні, але протистояти злу можливо і треба. Він організував санітарні дружини, які допомагають лікарям. Під час епідемії Жан Тарру виконує свій громадянський обов’язок людини. Заїзжий журналіст Рамбер опинився в зачумленому місті випадково. У Парижі на нього чекає кохана жінка. Спочатку він хоче будь-що вирватися з Орана, але потім залишається і в санітарній дружині бореться з епідемією, «аби лиш віднайти своє щастя і відстояти від чуми ту частку самих себе, котру вони затято боронили від усіх зазіхань». Рамберові «соромно бути щасливим одному» в час лихоліття. Дрібний службовець Жозеф Гран — добра і щира людина. Його дивує недосконалість світу, тікаючи від нього, Гран ночами пише роман. Він мріє про літературну славу. Коли у місті оголосили карантин, Гран також вступив до санітарної дружини, він став секретарем доктора Ріє, складав статистичні таблиці захворювання. Люди, які утворили санітарні дружини, знали, що «треба боротися в той чи інший спосіб і нізащо не падати навколішки». Вони виїздили на виклики, ізольовували зачумлених, вивозили трупи, допомагали жителям Орана «ввійти в чуму», зрозуміти, що вона є справою всіх, і зробити свій вибір. Серед громадян є такі, котрі вважають, що чума — кара, послана їм за гріхи Богом, і найкращий вихід — змиритися з нею. До цього закликає отець Банлю, але і він, смиренний, присутній при страшній агонії малого безгрішного хлопчика, вклякає і здавленим голосом промовляє: «Боже, врятуй це дитя!» Згодом отець Банлю також вступив до санітарної дружини, він «не вилазив із лазаретів і вражених чумою кварталів», а невдовзі помер. Декому з городян чума навіть приносить чималий зиск. Наприклад, Коттар нажився завдяки торгівлі харчами на чорному ринку. І от через рік чума почала відступати. Лютневого ранку відчинено міську браму. В Орані влаштовується свято позбавлення від чуми.

Люди братаються, почуваються щасливими. Саме в цей день доктор Ріє задумав написати цю історію, «щоб не уподібнитися до мовчунів, щоб засвідчити на користь зачумлених, аби принаймні пам’ять залишити про несправедливість і насильство, вчинені над ними, та й просто для того, щоб сказати, чого навчає тебе лиха година: люди більше заслуговують на захоплення, ніж на зневагу».

“Соромно бути щасливим одному” за романом. Камю “Чума” Творчість Альбера Камю є прикладом гармонійного поєднання талантів видатного філософа і письменника в одній особистості. У своїх творах письменник розмірковує над сенсом життя людини і абсурдністю оточуючого світу. При цьому людину. Камю ставить понад усе, бо він впевнений, що у більшості своїй – це мислячі, світлі, повні відповідальності за все істоти. Тому людина повинна виконувати свій обов’язок перед суспільством, переборювати відчай, бунтувати проти присутнього в нашому житті абсурду, втручатися у повне нісенітниць і зла життя. Причому бути щасливими поодинокі люди просто не можуть. Підтвердженням тому є роман-притча “Чума”. Камю, опублікований у 1947 році. Як свідчив сам автор роману, явним змістом “Чуми” стала боротьба учасників руху Опору проти засилля у Європі нацизму. За допомогою чуми письменник прагнув передати атмосферу вигнання і загрози, атмосферу великої задухи, в якій скніли люди. Водночас. Камю поширив значення образу чуми на загальне буття. Через це у романі з надзвичайною гостротою постають важливі філософські проблеми добра і зла, важкого морального вибору кожної людини: не маючи найменшої надії на перемогу, Події, які описуються у творі, відбуваються у далекому місті Орані, що розташоване в Алжирі.

Це місто раптово охопила епідемія чуми, і, навіть коли носії цієї жахливої хвороби – щури – масово тікали з міста, у появу страшного захворювання ніхто не вірив.

“Як вони мали повірити в чуму, що одразу перекреслює майбутнє? Вони мали себе вільних, але ніхто не буде вільний, поки існують лиха”. Одним з перших, хто зрозумів усю критичність ситуації і усвідомив, що в такому становищі можна покластися лише на постійну повсякденну працю, і “головне – це добре робити свою справу” – доктор Ріє. Він закликає усіх оточуючих до боротьби: “Коли бачиш скільки біди і горя що приносить чума, треба бути божевільним сліпцем або просто негідником, аби примиритися з чумою”. І хоча для будь-якого тогочасного лікаря боротьба з епідемією чуми – це “нескінченна поразка”, Ріє не опускає руки: “Навколо мене пітьма, а я пробую бодай, що-небудь у ній побачити. Я не знаю, ні що на мене чекає, ні що буде при цьому. Я бороню їх, як умію, та й усе”.

Найважливіше у житті Ріє – за будь-яких обставин залишатися справжньою людиною. Ще один герой роману “Чума” – Жан Тарру, який з такою ж гідністю, як і доктор Ріє, виконує свій громадський обов’язок. Хоча він і розуміє, що лихо, як і жертви, вічні, але Тарру хоча б намагається опинитися по інший бік лиха. Не менш гідним персонажем можна назвати і паризького журналіста Рамбера, який з початку епідемії всіма правдами і неправдами намагався виїхати з міста і опинитися поряд з коханою жінкою. Але йому стає “соромно бути щасливому одному” у такі важкі часи, тому він теж залишається в Орані. Він самовіддано працює в дружині, яку створили однодумці журналіста – доктор і мислитель Тарру, службовець Гран та деякі інші не байдужі городяни, які не можуть залишатися осторонь. Вони впевнені, що “треба боротися в той чи інший спосіб, нізащо не падати навколішки”. Саме ці люди сміливо виїздять на виклики, вивозять за місто трупи, ізолюють зачумлених, допомагають мешканцям міста “ввійти в чуму” і зрозуміти, ще боротьба з епідемією є справою усіх без винятку. Завдяки самовідданій праці добровольців через рік чума у місті починає відступати, поступово втрачає свої сили і виснажується. “Уже з одного того, як випускала вона зі своїх, пазурів явно приречені на смерть жертви, з того, як вона засапалась і метушилась, можна було з певністю сказати, що вона пошарпана, втомлена, в чомусь розладналася, ніби, втрачаючи владу над собою, чума водночас утратила свою математично несхибну дієвість, колишнє джерело своєї сили”. І ось одного чудового зимового ранку на світанку нарешті відкривається міська брама, і оранці відзначають цей день як найбільше свято у історії міста. Тільки доктор Ріє, поспішаючи святковими вулицями, розуміє, що “бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь у закутку меблів або і в стосі білизни, вона терпляче вичікує своєї години”. Отже, зло в нашому світі не можливо повністю знищити, час від часу воно з’являється то в одному, то в іншому вигляді. Тому час від часу і людина повинна робити свій вибір – бунтувати проти зла або скоритися йому. твір з світової літератури за романом Камю » Чума» Головним предметом творчості французького письменника. Камю, лауреата Нобелівської премії (1957), одного з найяскравіших представників літератури екзистенціалізму, була людина, її психологія, поведінка в «граничних» життєвих ситуаціях.

Доктор Ріє, головний оповідач, один із перших усвідомив критичність ситуації та зрозумів, що в такому становищі покладатися можна тільки на повсякденну працю, що «головне – це добре робити свою справу». Він переконаний у тому, що, хоча зло як таке знищити неможливо, конкретне зло – хворобу, якщо взятися за справу всім разом, здолати можна, тому закликає до боротьби із пошестю. Тарру розуміє, що зло, а отже, і жертви – вічні, але протистояти злу можливо і треба. Дрібний службовець Жозеф Гран – добра і щира людина. Серед громадян є такі, котрі вважають, що чума – кара, послана їм за гріхи Богом, і найкращий вихід – змиритися з нею.

До цього закликає отець Банлю, але і він, смиренний, присутній при страшній агонії малого безгрішного хлопчика, вклякає і здавленим голосом промовляє: «Боже, врятуй це дитя! » Згодом отець Банлю також вступив до санітарної дружини, він «не вилазив із лазаретів і вражених чумою кварталів», а невдовзі помер. Тому людина повинна виконувати свій обов’язок перед суспільством, переборювати відчай, бунтувати проти присутнього в нашому житті абсурду, втручатися у повне нісенітниць і зла.

Через це у романі з надзвичайною гостротою постають важливі філософські проблеми добра і зла, важкого морального вибору кожної людини: не маючи найменшої надії.

Події, які описуються у творі, відбуваються у далекому місті Орані, що розташоване в Алжирі. Related posts: “Соромно бути щасливим одному. За романом Альбера Камю “Чума” Роман Альбера Камю “Чума ” розповідає про жахливий відрізок з життя невеликого французького містечка Оран. До нещастя для жителів цього міста, в ньому розгорілася епідемія страшного захворювання, чуми, ліки проти якої тоді ще створено не було, і яка відбирала життя у величезної кількості городян. Вмирали літні і зрілі люди, але вмирали також ні в чому […]. “Не розкидайте каміння” (за романом Камю “Чума”) Роман Альбера Камю “Чума” є вершиною творчості письменника. В ньому втілилося все, що пережив і осмислив автор у роки сурових випробувань. “Чума” – хроніка одного трагічного року в Орані, центрі французької префектури на алжирському узбережжі Середземного моря. Автор дає детальний опис виникнення і поширення епідемії чуми в місті.

Але ненароком з’являється така фраза: “У світі […]. Людина на зачумленій землі – за романом Альбера Камю “Чума” АЛЬБЕР КАМЮ 11 клас ТВОРИ З ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ АЛЬБЕР КАМЮ Людина на зачумленій землі (за романом Альбера Камю “Чума”) Протягом своєї тисячолітньої історії людство засвоїло багато страшних уроків. Вічні цінності виявилися непевними, людина – сповненою егоїзму та пристрасті, природа – утіленням апокаліпсису.

Але тільки XX століття принесло людству справжнє розуміння марності життя. Друга світова війна продемонструвала найстрашніше […]. Не розкидайте каміння (за романом Альбера Камю “Чума”) “Не розкидайте каміння” (за романом Альбера Камю “Чума”) Роман Альбера Камю “Чума” є вершиною творчості письменника. У ньому втілилося все, що пережив і осмислив автор у роки сурових випробувань.

Філософський зміст реалізувався у формі роману-притчі. Автор дає детальний опис […]. “Кожен носить чуму у собі” за романом.

Камю “Чума” Роман-притча “Чума” відомого французького письменника. Камю вважається вершиною його творчої діяльності. Перші його начерки були зроблені ще на початку 1941 року, коли письменник вчителював у Алжирському Орані. Перший варіант роману був завершений у 1943 році, але письменник залишився незадоволеним результатом своєї праці і робота тривала ще чотири роки. Роман-притча “Чума” увібрав у себе власний […]. “Не розкидайте камiння” (за романом Альбера Камю “Чума”) Роман Альбера Камю “Чума” є вершиною творчостi письменника. У ньому втiлилося все, що пережив i осмислив автор у роки сурових випробувань. “Чума” – хронiка одного трагiчного року в Оранi, центрi французької префектури на алжирському узбережжi Середземного моря. Фiлософський змiст реалiзувався у формi роману-притчi. Автор дає детальний опис виникнення i поширення епiдемiї чуми в мiстi. Клiнiчнi […]. “Єдине, що важливо, це бути людиною (“Чума”.

Камю)” Що в цьому житті є найважливішим? Статус, маєтки, дорогоцінності. Розібратися в цьому питанні допомагає роман-притча Альберта Камю “Чума”. В кожного з нас є своя історія, своя правда, і крім радості, є свої переживання та неприємності. І кожному з нас властиво по-своєму з ними боротися. Головний герой “Чуми” Камю доносить до нас думку, що в скрутній […]. Проблема вибору людини в межовій ситуації та особистої відповідальності за цей вибір (за романом Камю “Чума”) Видатний письменник Альбер Камю вважав, що з несправедливістю потрібно або співпрацювати, або боротися. Така думка є актуальною і у наш час. Людина потрапляючи у межову ситуацію постає перед складним моральним вибором. І від того, що вона обере – добро чи зло, активну боротьбу чи байдужість, залежить її подальша доля. Не всі люди однаково поводять себе […]. Символіка і філософський підтекст роману. Камю “Чума” Місце. Камю у світовій літературі. (А. Камю – французький письменник, есеїст, драматург і мислитель. Він належав до екзистенціалістів. У його творчості відбилося переживання духовної кризи західної цивілізації, відчуття втрати сенсу життя. Його твори сповнені трагізму людського існування, приреченості на самотність, а його герої часто опиняються перед вибором між життям і смертю.) “Чума”. Камю […]. Від “зачумленості” до єднання спільноти (за романом. Камю “Чума”) На мою думку, Альбер Камю належить до тих письменників, яких треба читати, приготувавшись заздалегідь, налаштувавшись внутрішньо на серйозне філософське осмислення. І нехай не вводить читача в оману легкий і доступний виклад думок письменника,, трохи іронічний, трохи гумористичний. За цим криється така глибина філософії буття, що відразу віриш в унікальність особистості. Камю. Його проза не […]. Чума як пряв світового зла у однойменному романі. Камю КАМЮ АЛЬБЕР (1912-1988) Французький письменник, народжений у Алжирі (колонії Франції), лауреат Нобелівської премії (1957). У своїй творчості представив екзистенційно-модерновий зразок літератури. Він по-філософськи вдивляється у світ, де панує абсурд, де “немає Бога”, його хвилюють теми свободи, морального вибору людини та сенсу її існування. Філософські та естетичні погляди представлені у драмах, есе, публіцистичних виступах, літературно-критичних статтях. […]. Нові засоби зображення внутрішнього світу людини у модерністській прозі XX ст. (за романом Камю “Чума”) В кінці ХІХ – на початку XX ст. в мистецтві відбувається глобальний переворот, пов’язаний із пошуком нових форм зображення людини і світу. Спираючись на досягнення психологічної прози ХІХ ст., письменники все більше заглиблюються у внутрішній світ людини. Особливе місце в літературі XX ст. займає показ психології героїв, спроба зобразити складність і плинність пенхічного процесу. Витонченість “Людина мусить залишатися вірною людському в собі” (за романом Камю “Чума”) Протягом свого недовгого життя Альбер Камю перебував у болісних пошуках сенсу людського існування. “Чума” – це філософський роман-притча, в якому автор розповідає не лише про жахливу епідемію чуми в Алжирі, а й про боротьбу європейського Опору проти фашизму, який у Європі називали коричневою чумою. Тобто чума у Камю асоціюється із злом узагалі, яке невіддільне від Абсурд і трагічний стоїцизм у романі Камю “Чума” Великий письменник-екзистенціаліст Альбер Камю визнавав абсурд як метафізичний стан особистості у суспільстві. Під абсурдом розуміється світове безглуздя, нісенітниця. Автор вважав цю проблему фундаментальною для людської спільноти. Та головним є ставлення до цієї проблеми.

Камю говорив, що виявлення абсурдності життя не повинно означати завершення духовних пошуків, навпаки все тільки починається. На думку автора, людина повинна шукати Розвиток мовлення. Написання твору за романом Альбера Камю “Чума” УСІ УРОКИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 11 клас II семестр ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТ. УРОК № 41 Тема. Розвиток мовлення.

Написання твору за романом Альбера Камю “Чума” Мета: допомогти учням глибше усвідомити філософський, загальнолюдський зміст роману, його ідеї, художні особливості; розвивати зв’язне писемне мовлення учнів, уміння висловлювати думки й аргументувати їх, наводячи цитати з тексту; “Чума як прояв світого зла в однойменному творі Альбера Камю” Альбер Камю – видатний мислитель, письменник та філософ свого часу. Гадаю, ніхто не заперечуватиме, що Нобелівську премію він отримав саме за свій неймовірний талант, вдумливі твори та несподіваний погляд на речі, який просто не може не зачепити за живе. На мою думку, роман “Чума” є вершиною творчості прозаїка, адже саме в ньому, завдяки алегоричному образу-символу Альбер Камю “Чума” Альбер Камю “Чума” В основу написання роману-притчі “Чума” Альбера Камю покладена хроніка “чумного року” в Орані. Сам же автор писав: “Явний зміст “Чуми” – це боротьба європейського Опору проти фашизму”. Він прагнув “передати атмосферу задухи, в якій ми скніли, атмосферу загрози і вигнання, в якій ми жили”. Чому автор використав для означення фашизму таку хворобу, Камю ” Чума” Нові засоби зображення внутрішнього світу людини в модерністській прозі XX століття. У кінці XІX – і-і – на качану XX ст. у мистецтві відбувається глобальний переворот, пов’язаний із пошуком нових форм зображення людини й світу. Спираючись на досягнення психологічної прози XІX століття, письменники всі більше заглиблюються у внутрішній світ людини. Особливе місце в літературі XX “Чи загрожує чума людству” Альбер Камю – видатний французький письменник, мислитель і драматург. У більшості його творів відбилося відчуття втрати сенсу життя і духовна криза тогочасної західної цивілізації. Творчість. Камю сповнена приреченості на самотність і трагізму людського існування, а більшість його героїв опиняються перед вибором між смертю і життям. Одним із найвидатніших творів. Камю вважається філософський роман-притча Твір на тему: “Чи загрожує чума людству” Альбер Камю – видатний французький письменник, мислитель і драматург. Камю вважається філософський роман-притча Аналіз роману Камю “Чума” Роман Камю “Чума” датується 1947 роком. За жанровою специфікою його розглядають як роман-притчу, роман-міф, роман-хроніку. Подібно до притчі твір є глибоко алегоричним. Навіть сама назва має кілька підтекстів. На поверхні лежить пояснення чуми, як страшної хвороби, яка набуває епідемічного характеру. Але це лише алегорія, тобто ширма, яка приховує більш філософські проблеми. В час написання роману “Знищивши байдужість, можна змінити все” (за мотивами творами. Камю “Чума”) Часто мені здається, що наше життя іноді до болю схоже на події, що змалював у своєму славетному романі “Чума” Альбер … Останній день перед катастрофою. Ніщо не віщує біди. Тільки лікар Ріє занепокоєний: з’явилися хворі з симптомами чуми. Намагання лікаря привернути увагу до проблеми боротьби з хворобою марні: і колеги, і офіційна влада, і Сенс назви роману. Камю “Чума” Роман Альбера Камю “Чума” – це скупа розповідь, не тільки про епідемію жахливої хвороби, а в першу чергу про моральний вибір кожним із героїв твору свого місця в ситуації, коли існує реальна загроза смерті. Події у місті Орані відбуваються 194… року.

Який же рік мав на увазі автор? У роки Другої світової війни чи тоді, Всесвітня література – Альбер Чума В основу написання роману-притчі “Чума” Альбера Камю покладена хроніка “чумного року” в Орані. Чому автор використав для означення фашизму таку хворобу, як чума, я “Образ контрабандиста Коттара з твору “Чума” Альбер Камю Роман французького письменника Альбера Камю розповідає про короткий період існування невеликого французького міста Оран, де в часи, описані в романі, розгорілася епідемія страшної хвороби – чуми. Роман повниться цікавими характерами і образами, кожен з яких може справити певне враження на читачів. Природно те, що для більшості жителів Орана час епідемії чуми був страшним часом, адже Найвище для людини – бути людиною день у день Камю) (твір-роздум) Б. БРЕХТ,. КАМЮ, Е. ХЕМІНГУЕЙ – ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ 11 клас ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ Б. ХЕМІНГУЕЙ Найвище для людини – бути людиною день у день Камю) (твір-роздум) На жаль, неможливо жити начорно, а потім коригувати прожиті дні, роки. Перевірку на людяність герої роману. Камю “Чума” проходять у дуже складній ситуації – це епідемія чуми, яка Скорочено – ЧУМА – АЛЬБЕР КАМЮ 11 КЛАС АЛЬБЕР КАМЮ ЧУМА Це сталося після Другої світової війни у невеличкому приморському місті Орані. Раптом скрізь стали з’являтися пацюки, та ще й хворі – конали на очах. Ось уже вісім тисяч здохлих пацюків підрахували. Помер старий воротар у домі лікаря Ріє. Симптоми схожі на чуму: підвищена температура, збільшення лімфатичних вузлів. Але поважні громадяни Мотиви перестороги у романі. Камю “ЧУМА” Твір по роману ” Чума”. Тема Чуми вже давно і широко використовується світовими письменниками. І вже давно вона переступила своє енциклопедичне визначення “гострої інфекційної хвороби”. Ми вживаємо вислів “СНІД – чума ХХ століття”, ми кажемо: “Та ти чумний, чи що?”. І мало хто при цьому згадує справжнє значення одного з компонентів цих висловів. Але в Мотиви перестороги в романі. Камю “Чума” Ми вживаємо вислів “СНІД – чума XX століття”, ми кажемо: “Та ти чумний, чи що?”. Але в 1947 році. Камю вирішив Пересторога Альбера Камю роман-хроніка “Чума” “Чума” – роман філософський. Зрозуміло, що на першому плані стоїть філософська проблематика, філософське узагальнено-універсальне трактування зла в контексті людського існування. Саме так осмислюється чума головними героями твору, інтелектуалами Ріє і Тарру. Що ж таке чума? По-перше, це конкретна хвороба. По-друге, це символ біди, яка характеризується певною історичною датою – 194…роком (“…в світі чуму зустрічаємо так Камю Альбер Чума (більш стисло) (скорочено) Це сталося після Другої світової війни у невеличкому приморському місті Орані. Помер старий воротар у домі лікаря Ріс. Але поважні громадяни ніяк не хочуть визнати, що Композиція і стиль, художні особливості, значення роману Альбера Камю “Чума” УСІ УРОКИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 11 клас II семестр ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТ. УРОК № 40 Тема. Композиція і стиль, художні особливості, значення роману Альбера Камю “Чума” Мета: допомогти учням визначити особливості композиції, індивідуального стилю письменника, ідейно-художні особливості твору та його значення; розвивати навички аналізу прозових творів, висловлення власних думок та їх аргументування, уміння Чума (більш стисло) (скорочено) – Камю Альбер Це сталося після Другої світової війни у невеличкому приморському місті Орані. Але поважні громадяни ніяк не хочуть визнати, що Роман Альберта Камю “Чума” художнє осягнення подій Другої світової війни у світлі екзистенціальної філософії І. “Чума” – роман екзистенціалізму. (Література екзистенціалізму зосереджується на особистості, проблемах її існування та відносинах зі світом. Як правило, про блеми буття постають перед людиною у ситуаціях, граничних для життя.

У ро мані “Чума” саме така ситуація, коли кожен вирішує цю проблему для себе.

Ге рої Камю намагаються боротися з життєвим абсурдом і роблять свій Метафізика абсурду та етика трагічного стоїцизму в романі альбера Камю “Чума” Мета уроку: розглянути міфічно багатоплановий образ чуми в романі; обговорити антифашистський і екзистенціальний смисл роману; активізувати інтелектуальну та пізнавальну діяльність учнів; виховувати інтерес до вивчення філософських поглядів письменника та світового літературного процесу. Епіграф: “Його стійкий гуманізм, вузький і чистий, суворий і чуттєвий, вів сумнівну у своєму результаті битву проти нищівних і потворних віянь нашого 1 ПЕРЕЛІК МОЖЛИВИХ ТЕМ – Б. ХЕМІНГУЕЙ ПЕРЕЛІК МОЖЛИВИХ ТЕМ 1. Суперечливість особистості Галілея у п’єсі Б. Брехта.

2. Цей бунтівний Брехт (уявне інтерв’ю з письменником). 3. Відповідальність вченого за своє відкриття як одна з проблем драми Б. Брехта “Життя Галілея”. 4.

“Єдиний спосіб об’єднати людей – це Новые способы изображения внутреннего мира человека в модернистской прозе XX столетия (по роману. Камю “Чума”) XIX – в начале в искусстве происходит глобальный переворот, связанный с поиском новых форм изображения человека и мира. Опираясь на достижение психологической прозы XIX столетия, писатели все больше углубляются во внутренний мир человека. Особое место в литературе XX столетия занимает показ психологии героев, попытка изобразить сложность и текучесть психологического процесса. Творческой манере. Камю присуща Що, на думку Камю, може врятувати людство від чуми і від зла взагалі? Що, на думку Камю, може врятувати людство від чуми і від зла взагалі? Розповідаючи про історію боротьби з чумою в місті Орані, Альбер Камю використовує чуму як універсальну метафору зла в усіх його проявах та існуваннях. Письменник попереджає, що може будь-якого часу настати такий день, “коли чума розбудить пацюків і поганить їх здихати на вулицях Художнє осягнення подій Другої світової війни у світлі екзистенціальної філософії; абсурд і трагічний стоїцизм у романі Альбера Камю “Чума” УСІ УРОКИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 11 клас II семестр ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТ. УРОК № 38 Тема. Художнє осягнення подій Другої світової війни у світлі екзистенціальної філософії; абсурд і трагічний стоїцизм у романі Альбера Камю “Чума” Мета: допомогти учням усвідомити екзистенціальний зміст роману, його сюжет, тематику й проблематику; розвивати вміння учнів виділяти елементи твору, Короткий сюжет роману Камю “Чума” Роман являє собою свідчення очевидця, що пережив епідемію чуми, що вибухнув в 194… року в місті Оране, типовій французькій префектурі на алжирському березі. Оповідання ведеться від імені доктора Бернара Риэ, що керував протичумними заходами в зараженому місті Чума приходить у це місто, позбавлений рослинності й не знаючого співу птахів, зненацька. Усе починається з того, що Твір на тему: «Соромно бути щасливим одному» за романом Альбера Камю «Чума» Роман Альбера Камю «Чума» — яскравий приклад літератури екзистенціалізму ХХ століття.

Йому притаманні всі характерні риси цієї літературної течії, тому основною проблемою твору є людська свобода. Існує думка, що людина щаслива, коли вільна. Але чи правда це? З цим ми можемо розібратися, ознайомившись зі змістом роману. На початку автор знайомить нас з низкою персонажів, які мають відмінні поняття про свободу та й взагалі відрізняються в поглядах на життя. Але їх усіх поєднувала одна характерна риса: вони діють виключно у власних інтересах. З приходом чуми в Оран мешканці міста відчувають «свободу»: вони можуть не ходити на роботу, а розважатися й відпочивати, бо люди ще не бачать загрози від цієї хвороби. Та їм це набридає, тому така свобода не приносить їм щастя.

Лише згодом, коли чума набула грандіозних масштабів, народ почав розуміти, що треба вибиратись звідси. Вони вважали, що коли щось не стосується їх особисто, то це не проблема. Усі намагалися правдами й неправдами втекти з міста, але коли їм випадала така нагода, то вони, зрештою, відмовлялись. Чому? Хвороба згуртувала оранців, вони не могли покинути своїх побратимів. Яскравим прикладом є журналіст Рамбер, який спочатку прагнув уникнути хвороби та податися звідси дуже далеко. Він прагнув втекти до своєї коханої в Париж, та в останню мить розуміє, що отримавши цю так звану «свободу», йому не бути дійсно щасливим, адже він пам’ятатиме, що десь далеко страждають його товариші. Рамбер раптово розуміє, що «соромно бути щасливим одному», тому він залишається в місті і йде до лікаря Ріє в помічники. Він старанно допомагає іншим боротися з хворобою, і саме це приносить йому щастя. Усі збагнули, що лише спільними зусиллями можна здолати хворобу та визволити всіх від чуми, яка за цей час стала загальною проблемою. Співчуття людей один до одного стало єдиним шляхом до взаєморозуміння та злагоди.

Шкода лиш, що оранці зрозуміли просту істину лиш тоді, коли чума охопила місто, адже до цього кожен був страшенним егоїстом та піклувався лиш про свій добробут. Так, це радість, коли здійснюється чиясь мрія.

Але чи це має сенс, коли інші в цей час страждають? Тому, я вважаю, що соромно бути щасливим самому, бо думка про те, що все добре, тішить лиш мить, а згадка про нещасливих товаришів буде затьмарювати усі радісні почуття, які можна відчути, отримавши омріяну «свободу». . Тема: Роман «Чума» як еволюція «від естетики абсурду до естетики бунту». Особливості поетики й стилю роману. Відбиття руху Опору і глибинний філософський зміст. 11.

Чорновий рукопис якого твору Камю був знайдений серед його речей на місці автокатастрофи, в якій загинув письменник?

(Роману «Перша людина»). 1Чому Камю можна назвати «антиавторитарним соціалістом»? (Сповідуючи соціалістичні ідеї, Камю в той же час вважав, що боротьба з насиллям і несправедливістю «їхніми ж методами» можуть породити ще більше насилля і несправедливість і привести до встановлення авторитарних режимів). 1. Історія створення роману.

Символіка його назви, значення епіграфу. Особливості жанру і стилю.

Тема і проблематика (лекція з елементами бесіди) (Слайди 6, 7) — Чума – інфекційна хвороба, що була поширена в середні віки і забрала багато людських життів, проте спільними зусиллями медики її практично ліквідували. — «Коричневою чумою» називають фашизм. На можливість такого тлумачення вказує сам автор, зазначаючи, що «зміст «Чуми» – це боротьба європейського руху опору проти фашизму, і датуючи події 194… роком. — Третє значення цього слова у даному контексті – «світове зло у будь-якому з проявів». Про це значення «чуми» Камю писав: « За допомогою чуми я хочу поширити це значення на існуванні в цілому». — Як ви думаєте, чому автор взяв епіграфом до роману слова Даніеля Дефо: «Якщо дозволено зобразити ув’язнення через інше ув’язнення, то дозволено також зобразити будь-який справді існуючий в реальності предмет через щось взагалі неіснуюче»? Очікувана відповідь: Як відомо, сам Камю так пояснював свій задум: «В образі чуми я хотів передати ту атмосферу задухи, у якій ми скніли, ту атмосферу загрози та вигнання, у якій ми змушені були жити. Водночас я прагнув поширити це тлумачення на буття в цілому». Таким чином, епіграф слугує своєрідним ключем для алегоричного тлумачення роману. Запитання: До якого жанрового різновиду можна віднести роман «Чума»? (Елементи яких жанрових різновидів роману наявні у творі Камю?) — Поліфонічний роман, тому що автор дає можливість висловитися героям з різними переконаннями, з різним життєвим досвідом. (Можна відмітити вплив творчості Ф.

Достоєвського). — Можна помітити й риси роману-міфу : Камю створює власний міф, який по-своєму пояснює світ і таїть у собі потенційні можливості різних потрактувань. Всі зазначені жанрові складові твору і визначають особливості стилю (підкреслена безпристрасність, об’єктивність), сюжету і композиції (хронологічна послідовність подій, обмеженість авторського «всезнання») Запитання: Коли і де відбуваються події, зображені в романі? (Автор приблизно вказує рік, коли відбуваються події (194…), прагнучи викликати асоціації з подіями Другої світової війни. Місце дії – Оран, місто-порт на середземноморському узбережжі Алжиру, в часи французького колоніального правління – столиця однойменного департаменту.

Оран у романі – типове провінційне місто). «Саме містечко, признатися, бридке. На перший погляд тихомирне, і лише куди пізніше примічаєш, чим воно відрізняється від безлічі інших торгових міст, розкиданих під усіма широтами. Ну як собі уявити, скажімо, місто без голубів, без дерев і садів, де не чуєш ні лопотіння крил, ні шелесту листя,— словом, місто безлике? Нову пору року видно тільки по небу. Навесні хіба що змінюється повітря чи з’являються кошики з квітами, що їх привозять з околиці дрібні крамарі: виходить, ніби весна продається вроздріб. Улітку сонце спалює і так уже пропечені оселі й припорошує мури сірим попелом; жити тоді можна лише в холодку за щільно причиненими віконницями. Восени, навпаки, все потопає в болоті. Гарно буває тільки взимку. Найзручніший спосіб познайомитися з містом – це придивитись, як тут працюють, як тут кохаються і як тут умирають. У нашому містечку, може, це вплив клімату, все це затісно переплелося і робиться з тим самим гарячковим відсутнім виглядом. А то знак, що люди нудьгують і намагаються завести собі звички. Наші співгромадяни працюють багато, але тільки для того, аби забагатіти. Вони цікавляться передусім комерцією і, головне, – дбають, як самі кажуть, про зиск. Звісно, їм не чужі й прості радощі, вони люблять жінок, кіно й морські купання. Проте вельми розважливо відкладають ті втіхи на суботній вечір і на неділю, а в інші дні тижня силкуються заробити якомога більше грошей. Увечері, покидаючи контори, вони сходяться о домовленій годині по кав’ярнях, гуляють тим самим бульваром або сидьма сидять собі удома на балконах. Замолоду їхні бажання несамовиті й скороминущі, а в зрілому віці обмежуються товариствами гравців у кулі, бенкетами у складок та клубами, де ріжуться в карти на гроші». «…Нема потреби уточнювати, як у нас любляться. Чоловіки й жінки або надто швидко пожирають одне одного в так званому акті кохання, або у них поступово складається звичка бути вдвох. Між цими двома крайнощами середини майже не буває. І це теж не така й дивина. В Орані, як і деінде, через брак часу та бездумність люди хоч і кохають, проте самі не знають про це». «…А слід ось що підкреслити – пересічний вигляд міста і пересічний плин життя. Але варто тільки завести звички, і дні попливуть легко. Оскільки ж місто сприяє саме набуттю звичок, то ми маємо право сказати, що все складається на краще. Звичайно, під цим оглядом тутешнє життя не надто захоплює. Зате нам не відомо, що таке безладдя. Та й наші співгромадяни, щирі, приязні й завзяті, завжди викликали у подорожніх цілком заслужену пошану. Це аж ніяк не мальовниче місто, позбавлене зелені й душі, починає здаватися осідком спочинку і зрештою присипляє». — Автор підкреслює непривабливість міста, зображує беззмістовність і монотонність життя його мешканців, відсутність високих поривань, духовних та інтелектуальних запитів у них. — Автор підкреслює те, що Оран – звичайне, типове місто, а його жителі – «люди як люди…, люблять гроші, але це завжди так було…, звичайні люди». Примітка: Результати можуть бути різними; головна мета – акцентувати увагу учнів на основних проблемах і ролі персонажів у вирішенні поставлених питань, показати глибину проблематики твору, налаштувати учнів на подальшу роботу над романом. Підготуватися до аналізу морального вибору героїв роману: Бернара Ріє, Жана Тарру, Жозефа Грана (диференційоване групове задання). Тема: Абсурд і трагічний стоїцизм у романі «Чума».

Проблема вибору людини в межовій ситуації та особистої відповідальності за цей вибір. Мета уроку: — з’ясувати, як розкриває Камю проблему вибору людини у межовій ситуації та відповідальності за цей вибір на прикладі персонажів роману «Чума»: Бернара Ріє, Жана Тарру, Жозефа Грана; При підготовці до уроку учні, об’єднавшись у три творчі дослідницькі групи, отримали диференційоване випереджувальне завдання підготуватися до аналізу морального вибору героїв роману: Бернара Ріє, Жана Тарру, Жозефа Грана. Роботу у групах можна організувати і безпосередньо на уроці: учні об’єднуються у групи і визначають спікерів. Якщо є потреба, можна роздати цитатний матеріал на картках. Як зберегти світло людської душі?

Саме це питання і є проблемою уроку. Згадаємо слова доктора Ріє: «Єдине, що важливо, – це бути людиною». Пошукам сенсу буття присвятив свій роман-притчу Альбер Камю, що є своєрідним узагальненням екзистенціальних поглядів письменника. Existentia з латини – існування, тому не дивно, що носії цього філософського напряму, а серед них і Камю, зосереджують свою увагу на існуванні, яке, на їх думку, передує сутності, природі людини. Реальне лише існування, переживання, а все інше – це хаос, абсурд, котрі людина хоче подолати. Безглуздому буттю має протидіяти особистість. ХХ століття втратило гармонію.

Це дуже важко: жити в розладі зі світом, природою, самим собою. А ще важче – серед сірості й байдужості залишитися Людиною. «У чому сенс життя людини?» – це питання ставить письменник у своєму романі. Це питання час від часу ставить перед собою кожна людина.

І кожний розв’язує його по-своєму. І ви, нове покоління читачів роману Альбера Камю, ставите й розв’язуєте це питання по-своєму. Звертаючись до зображення чуми як загальнолюдської катастрофи, Камю створює колективний портрет оранців, деталізуючи його конкретними образами-типами, такими як Ріє, Коттар, Панлю, Рамбер, Гран, Тарру та інші. Отже, на цьому і на наступному уроках, аналізуючи сторінки роману «Чума», ми спробуємо зрозуміти застереження письменника, виявити найсуттєвіші особливості його світобачення; простежимо, як герої вирішують проблему вибору в «межовій ситуації», розглянемо персоніфікацію різних можливостей морального вибору в образах основних персонажів. З якою метою приїхав до Орану з Парижа Раймон Рамбер? (Написати репортаж про умови життя арабів і санітарний стан корінного населення). Характеристика підготовленими учнями образу доктора Бернара Ріє і аналіз його екзистенційного вибору (має містити цитатний матеріал). 1) «…Говорить просто мовою людини, яка втомилася жити в нашому світі, а проте відчуває прихильність до своїх ближніх і поклала для себе особисто не миритися з жодною несправедливістю й компромісами» [Ч. 1] 3) «Он що дає певність: повсякденна праця. Все інше тримається на ниточці, все залежить від отого найменшого поруху. До цього не приліпишся.

Головне – це добре робити свою справу» [Ч. 1] 4) «Наприкінці тих виснажливих тижнів Ріє раптом усвідомив, що йому більше не треба боронитися від жалю. Надто вже стомливий жаль, коли він даремний» [Ч. 2] 5) «– Я надто довго вештався по шпиталях, щоб захопитися думкою про колективну відплату. Але ж ви розумієте: християни часом люблять побалакати на цю тему, хоча самі по-справжньому в це не вірять. Вони кращі, ніж видаються на перший погляд. – Як і всі недуги на цім світі. Те, що слушно відносно хвороб світу сього, слушно і щодо чуми. Можливо, дехто й стане кращим. Але ж коли бачиш, скільки біди й горя приносить чума, треба бути божевільним сліпцем або просто негідником, аби примиритися з чумою» [Ч. 2] 6) «Лікар сказав, що він уже відповів на це запитання і що коли б він вірив у Бога всемогутнього, то облишив би лікувати хворих і передав їх до рук Господніх. Але річ у тім, що жодна людина на світі, атож, навіть і отець Панлю, який вірить, що вірує, не вірить у такого Бога, бо ніхто цілком не покладається на його волю, він, Ріє, вважає, що принаймні тут він на правдивій дорозі, борючись проти усталеного в світі ладу» [Ч. 2] 7) «…2] 8) «Все ще стоячи в сутіні, лікар сказав, що що коли б він вірив у Бога всемогутнього, то облишив би лікувати хворих і передав їх до рук Господніх. 2] 9) Роздумувати вони будуть потім, і я з ними також. Але найпильніша справа — лікувати їх. Я бороню їх як умію, та й усе» [Ч. 2] 10) «Так от, оскільки світовий лад визначається смертю, можливо, для Господа Бога взагалі краще, щоб у нього не вірили і щосили боролися проти смерті, не підводячи очей до небес, де він так уперто мовчить» [Ч. 2] 14) «Ну а він, Ріє, що він виграв? Хіба одне – спізнав чуму і пам’ятає про неї, спізнав приязнь і пам’ятає про неї, спізнав ніжність, і тепер його обов’язок час від часу про неї згадувати. Все, що людина здатна виграти у грі з чумою і з життям, – це знання і пам’ять» [Ч. 5] 15) «Але воднораз за велінням серця він добровільно став на бік жертв і хотів бути разом з людьми, своїми співгромадянами, в єдиному, що було для всіх безперечне, – в любові, муках і вигнанні. Тим-то він поділяв зі своїми співгромадянами всі їхні страхи, тому будь-яке становище, в яке вони потрапляли, було і його власним» [Ч. 5] Орієнтовні висновки: З усіх героїв роману доктор Бернар Ріє найбільш відкритий для рішення екзистенціальних питань. Він опиняється у самому центрі епідемії. Але не тільки клятва Гіппократа зобов’язує його само самовіддано боротися з чумою. Він прагне насамперед зберегти в собі людину, чесну людину, яка просто виконує свою роботу, свій обов’язок. 1) «Життєрадісний, з незмінною усмішкою на устах, він, здавалось, був душею всіх доступних розваг, але аж ніяк не їхнім невільником» [Ч. 1] 3) «Тарру сказав, що більшість людей сидить згорнувши руки, що пошесть – справа кожного, і кожен повинен виконати свій обов’язок» [Ч. 2] 4) «Ось тоді я й зрозумів, що я принаймні протягом усіх цих довгих літ як був, так і зостався зачумленим, а сам усіма силами душі вірив, ніби саме з чумою і борюся. Зрозумів, що хай не безпосередньо, але я засудив на смерть тисячі людей, що я навіть сам сприяв тим смертям, схвалюючи дії і принципи, які неминуче тягли їх за собою» [Ч. 4] 5) «Уже давно мені соромно, до болю соромно, що і я, хоча б непрямо, хоч і з найкращих спонук, теж був убивцею. З часом я не міг не помітити, що навіть найкращі не здатні нині утриматися від убивства своїми або чужими руками, бо така логіка їхнього життя, і в цьому світі годі кроку ступити, не ризикуючи заподіяти комусь смерть. Так, мені, як і раніше, було соромно, я зрозумів, що всі ми живемо в чумній скверні, і я втратив спокій. Навіть тепер я все ще шукаю спокою, силкуюся зрозуміти їх усіх, намагаюсь не бути нічиїм смертним ворогом Я вирішив відкинути все, що хоча б віддалено, з добрих чи лихих намірів, завдає смерть або виправдовує вбивство» [Ч. 4] 6) «Кожен носить її, чуму, в собі, бо не існує такої людини на світі. атож, не існує, якої б вона не торкнулася Людина чесна, яка нікого не заражає, це саме той, хто ні на мить не сміє розслабитися» [Ч. 4] 7) «Я тільки вважаю, що на цій землі існують лихо і жертви і що треба по змозі не ставати на бік лиха Я намагаюся бути безвинним убивцею Ось чому я поклав собі у всіх випадках ставати на бік жертв, аби хоч якось обмежити розмах лиха» [Ч. 4] Запитання: Не дивлячись на високу моральність героя, автор «дає» чумі вбити Тарру. Якщо вважати, що чума – це покарання, то у чому в такому разі провина Тарру? Орієнтовні висновки: Жан Тарру – один із найцікавіших і суперечливих образів роману. Мужній життєлюб, людина з почуттям внутрішньої свободи і власної гідності, неординарна особистість, Тарру усе життя розривався між моральністю і політичною боротьбою. Сповідуючись доктору Ріє, Тарру каже, що ще з 17 років він теж «зачумлений», заражений протиріччями світу, готовий вбити людину, виправдовуючи при цьому себе.

У певний момент він усвідомлює, що і представники влади, і борці за свободу людства (революціонери) є мимовільними вбивцями «живих людей». Його життєвим кредо сталє переконання, що завжди треба «ставати на бік жертв, щоб хоча б якось обмежити розмах лиха». Саме він є ініціатором створення санітарних дружин у зачумленому Орані. 2) «Він належав до людей, однаково рідкісних у нашому місті, як і деінде, які мають відвагу віддаватися своїм добрим почуттям. Те мале, що він сказав про себе лікареві, і справді свідчило про наявність доброти і щирої прихильності, про що в наші дні не кожен наважиться сказати вголос» [Ч. 1] 4) «З певного погляду оповідач схильний вважати, що Гран навіть більшою мірою, ніж Ріє, чи, скажімо, Тарру, втілював ту спокійну мудрість, що надихала дружини в їхній праці. Він сказав «так» без вагання, з властивою йому доброю волею» [Ч. 2] Запитання і завдання: Які риси «маленької людини» наявні в образі Жозефа Грана? Що відрізняє Грана від інших «маленьких людей» (Башмачкіна, Мармеладова, Грегора Замзи)? 2) У Грана присутня сила характеру: він бере участь у спільній боротьбі проти зла, допомагає Коттару; у нього є сенс життя (захоплення) – його роман. Орієнтовні висновки: Цікавим прикладом протесту проти епідемії абсурду і зла є «маленька людина» Жозеф Гран – дрібний службовець мерії. У ньому знайшли втілення дві важливі для Камю теми – творчості і любові, хоча і в дещо абсурдному втіленні. Дружина пішла від невдахи багато років тому, єдина фраза його роману про амазонку є його «роботою», його порятунком. Але саме Гран без жодних вагань стає «адміністративним серцем» санітарних дружин, ведучи страшну статистику чуми. Можна вважати саме ці сухі й суворі записи Грана його істинним шедевром. Гран знайшов у собі сили чинити потужний опір чумі, подолавши хворобу і виживши, незважаючи на те, що за всіма ознаками повинен був померти саме він, а не здоровані Тарру і Панлю. Метод «прес» (дивіться додаток). Запитання: Які ідеї втілив Камю в образах Ріє, Тарру, Грана? (Варто звернутися до таблиці, складеної на попередньому уроці). Підготуватися до аналізу морального вибору героїв роману: Бернара Ріє, Жана Тарру, Жозефа Грана (диференційоване групове завдання). Проблема вибору людини в межовій ситуації та особистої відповідальності за цей вибір (продовження теми) Мета уроку: — з’ясувати, як розкриває Камю проблему вибору людини у межовій ситуації та відповідальності за цей вибір на прикладі персонажів роману «Чума»: Раймона Рамбера, отця Панлю, Коттара; При підготовці до уроку учні, об’єднавшись у три творчі дослідницькі групи, отримали диференційоване випереджувальне завдання підготуватися до аналізу морального вибору героїв роману: Раймона Рамбера, отця Панлю, Коттара. Приреченість людського буття чи віра у можливість єднання таких різних людей у боротьбі проти зла; віра у людину або віра у Бога; бути з людьми або бути «стороннім» – на ці питання ми і спробуємо дати відповідь під час сьогоднішнього уроку. Характеристика підготовленими учнями образу Раймона Рамбера і аналіз його екзистенційного вибору (має містити цитатний матеріал) 1) «Його доводи в основному зводилися до того, що він, мовляв, чужий у нашому місті, і тому його випадок вимагає особливого розгляду» [Ч. 2] 3) «…Я колись думав, що чужий у цьому місті і що мені тут у вас нема чого робити. Але тепер, коли я бачив те, що бачив, я відчуваю, що я теж тутешній, хочу я того чи не хочу. Ця історія стосується однаково нас усіх» [Ч. 4] Орієнтовні висновки: Непростим був вибір журналіста Раймона Рамбера, парижанина, «чужого» в Орані. Спочатку він намагається переконати себе в тому, що справи оранців його не стосуються, що його головне призначення – любити жінку, без якої він не мислить свого життя. Рамбер починає працювати у рядах борців із чумою, водночас шукаючи шляхів залишити зачумлене місто. Але, знайшовши ці шляхи, Рамбер в останню мить приймає свідоме рішення залишитися і продовжити боротьбу. Цінність його індивідуального щастя меркне для нього на тлі оранської трагедії, він усвідомлює, що не може бути щасливим на тлі загального горя. 4) «(Ріє): Панлю – кабінетний учений. Він не надивився смертей і тому провіщає від імені істини. Однак будь-який сільський священик, який розгрішує своїх парафіян і чує останній віддих мрущого, думає так само, як і я.

Він передусім спробує зарадити біді, а вже потім доводитиме її доброчинні якості» [Ч. 2] 7) «Зовні він за будь-яких обставин зберігав спокій.

Але від того дня, коли він протягом кількох годин дивився на мрущу дитину, щось у ньому надломилося. На обличчі все виразніше читалася внутрішня напруга» [Ч. 4] 8) Найжорстокіше випробування – і те благо для християнина. А християнин саме в даному випадку і повинен прагнути цього блага, шукати його, розуміти, в чому воно і як його знайти. Не слід намагатися пояснювати явлене чумою видовище, а слід намагатися засвоїти те, що можна засвоїти» [Ч. 4] 10) «Він певний, що першою думкою і першим словом буде страшне слово «фаталізм». Так ось, він не цуратиметься цього слова, якщо йому дозволять додати до слова «фаталізм» епітет «активний»» [Ч. 4] 11) «Треба прийняти ганебне, оскільки кожен мусить вибирати – ненавидіти йому чи любити Бога. А хто ж наважиться вибрати ненависть до Бога?» [Ч. 4] 13) «(Тарру): «Коли невинна істота лишається без очей, християнин може тільки або втратити віру, або пристати на сліпоту. Панлю не бажає втратити віри, він піде до кінця. Саме це він і хотів сказати» [Ч. 4] Орієнтовні висновки: Чума визначила і зміни у світогляді отця Панлю. Спочатку він пояснює чуму як «бич божий», як покарання Богом людей за їхні гріхи. Його перша проповідь сповнена непримиренного християнського гніву; він промовляє її з високою кафедри, вочевидь, вважаючи, що йому відкриті Божі наміри. Його слова лякають людей, сіють в їхніх душах страх. Отець Панлю закликає покірно прийняти біду, не покладаючись ані на медицину, ані на лікарів, цілком довірившись Божій волі. Однак ідея покарання у світогляді батька Панлю дає тріщину, коли він, приймаючи з холодною стійкістю сотні смертей, будучи одним з найактивніших членів санітарної дружини, стає свідком смерті невинного хлопчика, сина слідчого Отона. Отець Панлю просить бога врятувати цю дитину, але дитина помирає. І тоді священик починає сумніватися в справедливості і всесильності Господа. Його друга промова милосердніша та людяніша, він майже дійшов до єресі, характеризуючи масштаби зла, принесеного чумою. Але разом з тим не може відректися від своєї фанатичної віри. Автор дає чумі вбити отця Панлю, тому що той не досяг згоди з самим собою в розумінні єдності любові до Господа і до окремого живій людині. Він вибрав бога і помер з розп’яттям в руках, мужньо переносячи страждання.

10) «Тарру якось сказав Ріє: «Єдиний його злочин у тому, що в серці своєму він схвалив те, що вбиває дітей і дорослих. У всьому іншому я його, мабуть, розумію, але оце я мушу йому простити». І цілком справедливо, що хроніка завершується розповіддю про цього чоловіка, у котрого було сліпе серце, тобто самотнє серце» [Ч. 5] Чума цілком влаштовує Коттара, оскільки виправдовує його діяльність і певним чином захищає його. Перебуваючи у постійному конфлікті із законом, відчуваючи себе відчуженим у суспільстві, Коттар ще до епідемії чуми спізнав цей стан зачумленості і тепер радів, що пошесть, яка охопила місто, немовби вирівняла його з іншими мешканцями Орана. Саме з цих причин чума для нього – не загроза, а швидше – союзниця.

Тому він не зацікавлений у боротьбі з нею, чума йому вигідна. Чоловіка самотнього і водночас страждаючого від своєю самотністю вона обернула на спільника. З цих причин (персональної зачумленості у світі, який прагнув позбавитися чуми) Коттар намагався позбавити себе життя на початку роману і з відчаю відкриває вогонь по перехожих, які в кінці роману радіють позбавленню міста від чуми. Метод «прес» (дивіться додаток до попереднього уроку). Запитання: Які ідеї втілив Камю в образах Рамбера, отця Панлю, Коттара? (Варто звернутися до проблем, актуалізованих на початку уроку). Важливо, що герої Камю роблять свій вибір свідомо. Ідея морального вибору є стрижнем кожного з персонажів роману. Письменника менше цікавлять факти біографії і особливості характеру його героїв. Головну увагу Камю зосереджує на екзистенційному кредо героїв. За логікою, за законами буття перемогти чуму, зло остаточно людина не в змозі. У фіналі міркування доктора Ріє про безсмертя бацили чуми є швидше застереженням, закликом бути пильними, ніколи не забувати, що небезпека завжди поруч. І якою б всесильної не була чума, світове Зло, боротьба Ріє і його друзів не виглядає марною, і в цьому проявився невичерпний гуманізм Альбера «Трагічний гуманізм» бунту героїв Камю полягає в тому, що, навіть усвідомлюючи обмеженість своїх можливостей у боротьбі зі злом, вони не складають зброї. Мета уроку: — визначити особливості зображення пошесті чуми у європейському мистецтві; порівняти зображення чуми у творах Боккаччо та Камю, зробити компаративний аналіз деяких мотивів роману «Чума» та збірки «Декамерон»; В європейському мистецтві відображення теми епідемій чуми має давню і багату традицію. На сьогоднішньому уроці ми спробуємо розібратися, чому митці, починаючи з XIV століття і до наших днів, звертаються до цієї теми, порівняємо зображення чуми у творах Боккаччо і Камю і зробимо висновки щодо еволюції цього образу у світовій літературі і його значення. Завдання: Поясніть пряме, алегоричне та символічне значення роману. (Інфекційна хвороба; «коричнева чума» – фашизм; світове зло у будь-якому з його проявів). Чума як явище по традиції асоціюється у читача із далекими часами Середньовіччя і Відродження, а роман Альбера Камю чимось нагадує хроніки тієї епохи: «Цікаві події, що взято сюжетом цієї хроніки, відбулися 19року в Орані». Є у цієї хроніки і оповідач-літописець, спочатку безіменний, який розчиняється у масі мешканців Орану. Він так і пише: «ми, наше», тому що змальовує ситуацію, з якою знайомий безпосередньо, учасником якої є сам, змальовує її зсередини, з точки зору тих, кого спіткала біда. Така безособовість властива авторам середньовічних хронік, це дозволяє сконцентрувати увагу майбутнього читача не на оповідачеві і його інтерпретації подій, а безпосередньо на самих подіях. «Факти ці одним здадуться вірогідними, іншим, навпаки, неймовірними.

Проте хроніст не може зважати на такі суперечності. Його завдання лише сказати: «Так було», якщо він знає, що так воно й було насправді, якщо випадки безпосередньо торкнулися життя всієї людності і, отже, є тисячі свідків, котрі поцінують у душі правдивість його розповіді» [Ч. 1]. Однак епідемія чуми вибухнула не в середньовічному місті, а в сучасному (194… рік), і це надає їй якісно нових рис, ще страшніших тому, що сама можливість існування у ХХ столітті чуми вважалася майже нереальною.

Доктор Кастель так і каже: «…Один колега мені сказав: «Це річ незбагненна, всім відомо, що на Заході вона зовсім щезла».

Знати всі знали, крім тих, хто від неї загинув.

Та й ви, Ріє, знаєте це не гірше за мене». «Декамерон» Боккаччо – це теж своєрідна хроніка подолання гніту чуми, бича Божого, що розповідає про те, як боролися зі страхом смерті люди того часу.

У них був вибір: або передати себе у руки Господа і сподіватися на Його милість, або прагнути поборотись із напастю власними силами – протиставляючи відчаю веселе, повне надій життєлюбство. Звичайно в художньому творі місто – це всього лише декорація, на тлі якої виявляють себе люди, умовне «місто дії». (Місто як дійова особа). В романі Камю це не так.

Місто поволі підкоряє собі життя тих, хто оселився у ньому: диктує їм, якими звичками вони мають обзавестись, щоб почувати себе комфортно у межах міських мурів; як працювати, як відпочивати і розважатись; і, найголовніше, як хворіти і як вмирати. Місто,в яке прийшла чума, – це перш за все тісна (тісніша, ніж звичайно) спільнота людей, тому що хвороба ця така, що не робить виключень ні для кого, і кожен, хто опинився у зачумленому місті, ризикує однаково зі всіма. Чума максимально знеособлює смертних. До того ж, як тільки в Орані вводиться карантин, місто стає тюрмою, адже віднині світ чітко розділяється на дві нерівні частини: уражене епідемією місто і все інше людство.

Це ще щільніше зминає жителів Орану у єдину масу уражених смертю і страхом. У зачумленого міста не може не з’явитися власних легенд про те, як вмирали і як рятувалися від смерті. В Орані легендарними стали поховання, які автор змальовує зі скрупульозністю офіційного звіту. Все, що могла запропонувати людям цивілізація у боротьбі із чумою на певному етапі – це нові, більш дієві методи звільнення від уражених мерців, що накопичувалися надзвичайно швидко. І, можливо, однією із найяскравіших картин лиха була згадка про те, що «…якийсь службовець з мерії значно полегшив завдання адміністрації, порадивши використовувати для перевозки трупів трамваї…» В історії світової літератури не лише. Камю звертався до зображення епідемії чуми або, як її іноді ще називали, «Чорної смерті». Ось лише кілька прикладів творів, де зображено цю страшну хворобу: У цьому ряду можна також згадати і англійського чиновника морського відомства Семюеля Піпса (1633-1703), який дружив із Ісааком Ньютоном. З 1660 по 1669 роки Піпс вів щоденник, у якому, окрім опису особистого життя, відтворив найважливіші події тієї доби: природні катастрофи, війни, політичні колізії, придворні чвари. Докладно змальована у «Щоденнику» і Велика лондонська чума 1665 року. По-різному підходили автори до зображення цього лиха. Наприклад, оповідь. Дефо систематична і детальна, написана у безпристрасному стилі, а італійський письменник. Мандзоні прагнув відтворити загальну атмосферу ураженого чумою Мілану, аналізуючи індивідуальну реакцію на чуму з властивою йому поетичною чуттєвістю. З наведених прикладів можна зробити висновок, що чума є головним мотивом і у творчості деяких сучасних письменників. Але саме в романі «Камю» чума набула особливого символічного значення і як окремих небезпечних ідеологій (наприклад, фашизму), і як світового Зла взагалі. Зверталися до зображення чуми і представники живопису, наприклад: Пітер Брейгель Старший «Тріумф Смерті» (1562), Ніколя Пуссен «Чума в Ашдоді» (1630), Орас Верне «Чума в Барселоні» (1822), Арнольд Бьоклін «Чума» (1898) та багато інших. Історик Жан Делюмо зазначав, що «Чорна смерть» і подальші епідемії повернули європейське мистецтво «до жорстокості, страждань, садизму, безумству і мракобісся». Страх перед чумою знайшов відображення в сюжетах «Танку Смерті», «Тріумфу Смерті», «Трьох мертвих і трьох живих». «Танок смерті» – це традиційний сюжет європейського мистецтва, який представляє танець кістяків, з віршованим коментарем. Виникнення цього сюжету як реакції на епідемію чуми відносять до середини XIV століття. У наступних століттях також простежувався зв’язок «Танку смерті» і чуми. З чумою пов’язаний любекський «Танок смерті» 1463 року, коли хвороба вразила північ Німеччини. Німецький художник Бернт Нотке зобразив «Танок смерті» в Маріенкірхе, яка була зруйнована британськими бомбардувальниками у 1942 році. Отримав розповсюдження сюжет, у якому образ чуми представлений у вигляді стріл, що вражають людей. Так, на фресці Беноццо Гоццолі в Сан-Джиміньяно (1464) зображений Бог-отець, який, незважаючи на прохання Христа і Марії, кидає отруєну стрілу на місто. Диптих Мартіна Шаффнера (1510-1514) зображує ангелів, які стріляють в грішників, благаючих про пощаду; а Христос на прохання святих-захисників від чуми жестом захищає місто, і стріли не потрапляють в нього. На фресці в римській церкві Сан-П’єтро-ін-Вінколі скелет крилатого демона пускає стрілу у жителів міста.

У сюжетах про чуму відзначалися раптовість і швидкоплинність хвороби. Голландські гравюри з музею ван Столька в Роттердамі зображують похорони, на яких падають люди, що несуть труну. У чому ж причини такої «популярності» чуми у мистецтві? Справа в тому, що, починаючи з часів Середньовіччя, епідемія чуми багаторазово охоплювала європейські країни; масові спалахи хвороби продовжувалися до XVIII ст. У XIV ст. (1347-1352 рр.) Європа була уражена пандемією чуми, яка отримала назву «Чорна смерть». Медицина того часу не могла пояснити причини виникнення і розповсюдження хвороби, а також запропонувати ефективне лікування. Чума сприймалася як покарання, яке послав розгніваний Бог. Папа Климент VI у своєму посланні від 26 вересня 1348 року назвав чуму «таємним судом Божим» і хворобою, «якою Бог уразив християнський народ за гріхи його». Компаративний аналіз «Декамерона» і роману «Чума» (робота з цитатним матеріалом); заповнення таблиці «Зображення пошесті чуми у творах Альбера Камю та Джованні Боккаччо» (Слайд 12) Одні намагалися не контактувати з недужими; інші – жити помірковано невеличкою громадкою; треті жили розпусно, ні в чому собі не відмовляючи, займалися мародерством. Деякі ж трималися середини або жили, як і до пошесті. Одні завзято боролися з епідемією, інші намагалися залишити місто. Були випадки мародерства, контрабандисти наживалися на нестачі продуктів. Багато хто прагнув розваг, щоб забути на якийсь час про лихо.

Чума стала причиною розлуки багатьох людей.

Часто родичі та близькі хворих намагалися бути разом з ними, не дивлячись на небезпеку зараження. З одного боку, чума зрівняла оранців перед обличчям смерті, а з іншого, все одно, в бідних районах чума почала лютувати раніше, від нестачі продуктів більше страждали бідняки. Ритуал спростився, похорони проходили швидко, майже без участі близьких; братські могили, де ховали померлих у декілька шарів; спалення мерців у сміттєспалювальних печах; перевозка трупів трамваями. Отже, можна зробити висновок, що у зображенні пошесті чуми Альбер Камю багато у чому продовжує традиції європейського мистецтва, і це доводить співставлення його роману із обрамленням збірки «Декамерон». І Боккаччо, і Камю – письменники-гуманісти, які у своїй творчості утверджували цінність саме земного життя людини. У романі Камю чумі протистоять борці з нею; десятеро персонажів-оповідачів «Декамерона», утворивши своєрідну «ідеальну» спільноту, теж, певною мірою, чинять опір чумі. Але все ж таки є головна відмінність у розумінні чуми Камю, з одного боку, та митців попередніх епох, включаючи і Боккаччо, з іншого. Очікувана відповідь: У творах, де йдеться про епідемію чуми, можна побачити поступове поглиблення її символічного значення. Буде великою натяжкою стверджувати, що чума у Боккаччо означає щось більше, ніж просто хвороба. У Камю ж, як ми вже зазначали, чума – це і фашизм (та інші небезпечні ідеології), і світове зло взагалі. Підсумкове запитання: Як ви розумієте фінальне речення роману? Чому саме цими словами Камю завершує твір? Чи згодні ви з таким пророцтвом? (Визначення головної ідеї роману). (Слайд 13) — Зло ніколи не зникне остаточно, однак неможливість подолати його не звільняє людину від необхідності боротьби. У цьому і полягає сенс трагічного стоїцизму — Зло нездоланно, але персонажі роману виступають у боротьбу з ним. Причому таку позицію людини оповідач (один із борців) тлумачить не як подвиг, а як норму, як звичайний спосіб життя. Очікувана відповідь: Людина у вирішальні моменти життя стає перед вибором, і в залежності від свого вибору – вона стає Людиною, або ні. Саме існування зла змушує людину робити вибір (можна згадати поняття діалектики добра і зла; слова Воланда до Левія Матвія у романі «Майстер і Маргарита»). Мета уроку: — перевірити інформаційні компетентності учнів; написати твори за романом. Камю «Чума»; допомогти учням глибше усвідомити ідейний зміст роману;

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

самостійна робота паралельність прямих і площин у просторі

правила безпеки під час проведення дослідів з природознавства у початкових класах

географія 7 клас практикум кобернік гдз