класифікації видів транспорту

транспорту класифікації видів.

ГАЛУЗІ ТА ВИДИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. Види господарської діяльності та їх класифікація. Будь-яке підприємництво тією чи іншою мірою пов’язане з основними фазами відтворювального циклу — виробництвом продукції, виконанням робіт і наданням послуг, обміном і розподілом товарів, а також їх споживанням. Згідно з цим і виокремлюються види підприємницької діяльності. У навчальній літературі з питань підприємництва присутні різні погляди на класифікацію видів підприємницької діяльності, найбільш поширенням є поділ підприємництва на такі основні види: 1) виробниче підприємництво — це діяльність з виробництва продукції і надання послуг матеріального характеру.

Наприклад, діяльність підприємств галузі машинобудування, харчової промисловості, будівництва, транспорту; 2) торговельне підприємництво — діяльність у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує її реалізацію шляхом надання відповідних послуг. Наприклад, до сфери торговельного підприємництва відносяться торгові доми, оптові бази, підприємства роздрібної торгівлі; товарні біржі; діяльність комівояжера, дистриб’ютора, брокера, дилера на товарній біржі, комісіонера, консигнанта; 3) фінансове підприємництво, що пов’язане з обігом вартостей. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання включає грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування. Наприклад, до цієї сфери відносяться комерційні банки, фондові, валютні біржі, інвестиційні, страхові, аудиторські фірми. Останнім часом виділяють окремим видом інформаційне підприємництво (інжинірингова, консультативна (консалтингова) діяльність, проведення маркетингових досліджень, послуги з використання комп’ютерних технологій, електронного бізнесу). Перспективним видом підприємництва є надання різноманітних послуг як підприємцям, так і населенню. В індустріально розвинутих країнах у сфері послуг зайнято до 75-80% працездатного населення, в Україні — 12,5% [113]. Будучи відносно самостійними, види підприємницької діяльності взаємно переплітаються, доповнюють один одного. При цьому пріоритет треба віддати виробничому підприємництву. Ця діяльність здійснюється підприємствами, що виготовляють різноманітну продукцію, виконують будівельні, ремонтні та інші роботи. Ці підприємства можуть і самі реалізувати свою продукцію, але головна їх функція — виробництво. Виробниче підприємництво є найважливішим, визначальним, провідним видом підприємницької діяльності. Воно також є найбільш складною справою, адже для цього потрібні приміщення, виробниче обладнання, надійні постачальники сировини та матеріалів, робітники відповідної кваліфікації, значний стартовий капітал. Тому значна частина вітчизняних підприємців віддає перевагу торговельному та фінансовому підприємництву.

Однак без виробничого підприємництва, торговельний бізнес на національному рівні не мав би матеріальної основи, залишилася б лише можливість торгувати імпортними товарами. Виробниче підприємництво тісно пов’язане з бізнесом у сфері обігу, сприяє йому. Товари, що виробляються, необхідно продавати, обмінювати на гроші або на інші товари. З історії розвитку підприємництва видно, що бізнес у сфері ремесел породжував купецький бізнес (комерційне підприємництво). При цьому виробництво не завжди займало активну позицію. Комерційний бізнес, зокрема торгівля, яка мала попит на товари, значно активізувала виробниче підприємництво. Найбільший розвиток у період переходу до ринку в Україні одержало торговельне підприємництво. При веденні справ в сфері торгівлі немає необхідності купувати коштовне виробниче обладнання, мати в розпорядженні відповідні технології виготовлення продукції та кваліфікованих робітників, витрачати певний час на виробничий цикл виготовлення виробу. Вкладений у торгові операції капітал швидко обертається та приносить прибуток.

Тому саме сюди направили свої зусилля багато енергійних, ініціативних людей. Суб’єкти підприємницької діяльності можуть здійснювати різні види господарської діяльності, особливості яких враховуються у правовому регулюванні діяльності та у здійсненні державного управління. Згідно з Господарським Кодексом України вид господарської (економічної) діяльності має місце у разі об’єднання ресурсів (устаткування, технологічних засобів, сировини та матеріалів, робочої сили) для створення виробництва певної продукції або надання послуг. Окремий вид діяльності може складатися з єдиного простого процесу або охоплювати ряд процесів, кожний з яких входить до відповідної категорії класифікації. Сукупність усіх виробничих одиниць, які здійснюють переважно однакові або подібні види діяльності, складає галузь. Загальна класифікація галузей національного господарства є складовою частиною єдиної системи класифікації і кодування техніко-економічної та статистичної інформації. До сфери матеріального виробництва належать галузі, які визначаються видами діяльності, що створюють, відновлюють або знаходять матеріальні блага (продукцію, енергію, природні ресурси), а також продовжують виробництво у сфері обігу (реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування, пакування продукції чи інших видів діяльності. До даної сфери належать суб’єкти господарювання в галузях промисловості, сільського, лісового господарства, будівництва, торгівлі, транспорту, зв’язку та інших послуг виробничого характеру. Усі інші види діяльності у сукупності становлять сферу нематеріального виробництва (невиробничу сферу) (рисунок 2.2). У галузях матеріального виробництва здійснюється виробництво матеріальних благ, призначених як для використання у сфері виробництва в якості засобів виробництва (продукція виробничо-технічного призначення), так і для використання у сфері особистого споживання (вироби народного споживання). Центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації затверджений державний стандарт України — Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД). Класифікацію видів економічної діяльності створено на основі NACE (Rev. 2), упровадженої Регламентом (ЄС) Європейського парламенту та ради від 20 грудня 2006 року N 1893/2006. Об’єктами класифікації у КВЕД є види економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб і фізичних осіб -підприємців, що їх на вищих рівнях класифікації групують у галузі. Найбільш узагальнені угруповання видів економічної діяльності на рівні секцій КВЕД дають змогу виділити основні галузі економіки. Але деякі з них поєднують кілька галузей. КВЕД побудовано за ієрархічною системою кодування із застосуванням літерно-цифрового коду.

Літерні познаки секцій використовують як рубрикатор і їх не використовують у кодуванні. Подальшу деталізацію секцій КВЕД — розділ, група, клас — позначають цифровими кодами.

КВЕД згармонізовано на рівні Y XX (розділ) з Міжнародною стандартною галузевою класифікацією всіх видів економічної діяльності (ISIC, Rev. 4 — 2008) та на рівні Y XX.XX (клас) — з Класифікацією видів економічної діяльності ЄС (NACE, Rev. 2 — 2006). Основне призначення КВЕД — визначати та кодувати основні та другорядні види економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців. Для віднесення суб’єкта господарювання до відповідної категорії обліку визначаються основні, другорядні та допоміжні види господарської діяльності.

Основний вид економічної діяльності — вид діяльності статистичної одиниці, на який припадає найбільший внесок у валову додану вартість (або визначений інший критерій). Другорядні види економічної діяльності — це будь-які інші (крім основного) види економічної діяльності суб’єкта з виробництва товарів або надання послуг. Допоміжні види економічної діяльності — це види діяльності, які виконують переважно у сфері послуг, а їх результати використовує сам суб’єкт задля обслуговування його основного та другорядних видів економічної діяльності (керування підприємством, бухгалтерський облік, транспортування, складування, закупівля, збут, ремонт, технічне обслуговування тощо). Класифікатор видів економічної діяльності, прийнятий у 2005 році, дійсний до 1 січня 2012 року, далі вступає в силу новий КВЕД ДК 009:2010 [4]. Секція I — Тимчасове розміщування й організація харчування Секція і — Інформація та телекомунікації Секція К — Фінансова та страхова діяльність Секція Ь — Операції з нерухомим майном Секція М — Професійна, наукова та технічна діяльність Секція N — Діяльність у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування. Секція 0 — Охорона здоров’я та надання соціальної допомоги Секція Я — Мистецтво, спорт, розваги та відпочинок Секція 8 — Надання інших видів послуг Секція Т — Діяльність домашніх господарств Секція и — Діяльність екстериторіальних організацій і органів Класифікація видів економічної діяльності має велике значення, тому що коди КВЕД фактично присутні в усіх базах даних органів влади України.

КВЕД використовується при реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців. Кількість суб’єктів господарювання за даними Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) та Державного комітету статистики України наведена в таблиці 2.1. лекция Загальна характеристика транспорту. Вивчення історії розвитку шляхів сполучення. Розкриття сутності та визначення завдань транспортної логістики. Приведення характеристики основних видів транспорту. Вивчення класифікації вантажних перевезень. Аналіз змісту логістичної концепції транспорту. Нажав на кнопку «Скачать архив», вы скачаете нужный вам файл совершенно быстро. Перед скачиванием данного файла вспомните о тех хороших рефератах, контрольных, курсовых, дипломных работах, статьях и других документах, которые лежат невостребованными в вашем компьютере. Это ваш труд, он должен участвовать в развитии общества и приносить пользу людям. Найдите эти работы и отправьте в базу знаний. Мы и все студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будем вам очень благодарны.

Подобные документы. Завдання транспортної логістики. Порівняльна характеристика різних видів транспорту. Фактори, що впливають на вибір виду транспорту. Організація роботи внутрішньовиробничого транспорту.

Визначення кількості внутрішньовиробничих транспортних засобів. Поняття, сутність та етапи розвитку логістики. Головні завданнями, економічні функції та принципи даної діяльності як фактора підвищення конкурентоспроможності. Загальна характеристика, вивчення та шляхи вдосконалення функцій логістики на ПП «Аваліс». Організація логістичної діяльності деревопереробних підприємств. Суть та завдання транспортної і складської логістики. Основні напрями удосконалення роботи транспортно-складського господарства. Український ринок складської та транспортної логістики. Економічна сутність поняття «логістика». Цілі логістики на сучасному етапі. Сутність транспортної та складської логістики. Історія виникнення та етапи розвитку мережі магазинів «Паркетний світ». Аналіз збутової діяльності та обсягів відвантаження. Значення «зеленої» логістики як одного із чинників збереження довкілля. Аспекти негативного впливу автомобільного та залізничного транспорту на навколишнє середовище та організм людини. Показники забруднення повітря на Волинщині пересувними джерелами. Поняття логістичної системи. Властивості логістичних систем.

Межі логістичної системи на основі циклу обігу засобів виробництва. Система з витягуванням виробу, впровадженого у виробництво. Створення макрологістичних систем.

Мобільність засобів транспорту.

Дослідження сутності іміджу — візуальної привабливості особистості або організації. Аналіз відмінних рис проекційного, набутого, уявного іміджу. Вивчення основних завдань іміджелогії комунікацій. Характеристика закону множення та іміджевої стратегії. Державне управління в галузі транспорту. Мета і завдання державного управління в галузі транспорту. Ознаки класифікації функцій державного управління транспортною системою. Характеристика загальних та спеціальних функцій державного управління. Формування систем інформаційного забезпечення. Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже. Вступ. 1. 2. Характеристика функцій державного управління.

2.1 Загальні функції державного управління. 2.2 Спеціальні функції державного управління. Висновок. Список використаних джерел. Без руху — життя тільки летаргійний сон.

Ж.-Ж.

Руссо. З моменту винаходу людством механічних засобів пересування і по наш час у всіх країнах світу транспорт є однією з важливих галузей господарства та складовою частиною міжлюдських стосунків. Сам процес перевезень не виробляє нового продукту, але виступає як сполучна ланка між підприємствами, сприяючи функціонуванню інших галузей економіки, розв’язанню соціальних задач, раціональному та гнучкому використанню виробничих сил, забезпечуючи обороноздатність країни.

Тому державна політика становлення та розвитку транспортного комплексу України передбачає забезпечення своєчасного, повного та якісного задоволення потреб населення і суспільного виробництва у перевезеннях, створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту всіх форм власності та входження транспортного комплексу України до європейської і світової транспортної системи. Державне управління транспортом — це врегульована нормами права юридична владна діяльність органів виконавчої влади і місцевого самоврядування в межах своєї компетенції, яка спрямована на задоволення в повному обсязі матеріальних і культурних потреб суспільства. зміцнення обороноздатності країни.

· захист економічних інтересів України та законних інтересів підприємств та організацій транспорту та споживачів транспортних послуг; Державне управління діяльністю транспорту здійснюється шляхом проведення та реалізації економічної (податкової, фінансово-кредитної, тарифної, інвестиційної) та соціальної політики, включаючи надання дотацій на пасажирські перевезення. Місце і роль транспорту у суспільному виробництві визначає необхідність його пріоритетного розвитку, державної підтримки в задоволенні його потреб у транспортних засобах, матеріально-технічних і паливно-енергетичних ресурсах. Державне управління галузі транспорту здійснюють: Міністерство транспорту України, місцеві Ради народних депутатів та інші спеціально уповноважені на те органи відповідно до їх компетенції. Основним призначенням державного управління є здійснення виконавчої влади, у процесі якої реалізуються завдання, функції та інтереси держави. Разом з тим для безпосереднього управління галузями економіки, соціально-культурної сфери та адміністративно-політичною діяльністю характерною є розпорядча діяльність. Виконавча і розпорядча діяльність органів виконавчої влади має свої характерні риси: — по-третє, ця діяльність носить організаційний зміст, за допомогою якого здійснюється безперервний, постійний і цілеспрямований вплив на волю громадських колективів з метою регулювання і координації їх спільної прані; Таким чином, під державним управлінням розуміється організаційно-владна виконавчо-розпорядча діяльність органів державного управління, яка функціонує на основі і для виконання законів та перебуває у повсякденному практичному здійсненні функцій держави. Нормальне і безпечне функціонування транспортної системи, як однієї з найскладніших галузей виробництва, можливе лише за умови відповідного державного регулювання, всебічної державної фінансової, економічної, соціальної та адміністративної підтримки. Законодавством України визначені мета і завдання державною управління в галузі транспорту на принципах, закріплених Конституцією України і досить повно висвітлених в юридичній літературі. координація роботи підприємств, установ та організацій автомобільного, авіаційного, залізничного, морського і річкового транспорту, дорожнього господарства та їхніх об’єднань; забезпечення розвитку ремонтної бази транспортних засобів і рухомого складу, розроблення і впровадження в практику сучасних засобів автоматики, телемеханіки, зв’язку, обчислювальної техніки; — встановлення технічних вимог до нових видів рухомого складу і обладнання, формування замовлень для промисловості та контроль за їх виконанням; — розроблення та затвердження в установленому порядку Правил перевезень вантажів, технічні умови навантаження і кріплення вантажів, Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти. Правила дорожнього руху, правила надання послуг, інші нормативні акти, пов’язані з забезпеченням на транспорті норм санітарного стану і гігієни, безпеки руху транспортних засобів, охорони праці та пожежної безпеки, сертифікації і технічної експлуатації рухомого складу, правил поведінки громадян на транспорті та їх безпеки; затвердження статутів (положень) підприємств, укладення і розірвання контрактів з керівниками підприємств, підготовка та укладення договорів; відповідно до Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 р. забезпечення ліцензування діяльності про надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів на всіх видах транспорту. формування і реалізація єдиної тарифної та цінової політики на транспорті, організація проведення розрахунків за перевезення вантажів і пасажирів, здійснення інноваційної та інвестиційної політики; — управління майном, то перебуває у загальнодержавній власності та закріплення його за підприємствами, здійснення контролю за ефективністю використання і збереженням закріпленого за підприємствами державного майна. — здійснення добору кадрів у системі Мінтрансу, організація роботи з підготовки і перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників транспортного комплексу і дорожнього господарства; — формування галузевих програм наукових, проектних і проектно-конструкторських розробок, впровадження в практику досягнень науки і техніки та нових технологій; здійснення заходів, спрямованих на створення безпечних умов праці, соціальний захист працівників транспорту, поліпшення житлових і культурно-побутових умов; — вжиття заходів щодо розвитку єдиної транспортної системи України, створення і функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів та інфраструктури транспортного комплексу і дорожнього господарства України; — вжиття заходів щодо реалізації галузевого співробітництва України з Європейським Союзом, підготовки пропозицій про укладення та денонсацію міжнародних договорів; організація та забезпечення мобілізаційної підготовки і цивільної оборони на транспорті, розробка заходів на час ліквідації наслідків аварії, стихійного або іншого лиха. Стосовно транспортної системи як об’єкта, на який здійснюють регулюючий вплив державні та представницькі органи, доцільним є визначення кола функцій управління. Такі функції мають наступні основні риси: Виходячи з викладеного вище, можна зробити висновок, що під функцією управління слід розуміти зовнішній прояв властивостей суб’єкта управління, який характеризується самостійністю, здійснюється специфічними методами залежно від об’єкта управління (певної сфери суспільних відносин) з метою досягнення певних результатів. Якщо досліджувати зміст функцій державного управління, то потрібно враховувати, що вони здійснюються суб’єктами державного управління шляхом реалізації повноважень (прав та обов’язків в окремій сфері діяльності), які спрямовані на реалізацію основних напрямів державної політики. На думку Ю. Старилова, функції державного управління можна класифікувати на два види: функції державного управління як управлінського права (забезпечувальна, інтегративна, комунікативна, охоронна, організаційна, правотворча, контролю) та функції державного управління як основні напрями діяльності органів виконавчої влади. Тут потрібно звернути увагу на спрощене розуміння понять “виконавча влада” і “державне управління”, які за своїм змістом не збігаються. Функції виконавчої влади здійснюються суб’єктами не лише державної влади. Існує точка зору, що основні функції управління визначають послідовність управлінського циклу, за якою здійснюється будь-яка з конкретних (спеціальних) функцій державного управління. При цьому склад функцій поділений на розширений і скорочений. До розширеного складу функцій входять: прогнозування, планування, організація, координація, регулювання, мотивація, облік, аналіз, контроль. До скороченого — планування, організація, мотивація, контроль. Існують і інші класифікації видів функцій державного управління. Так, Г. Атаманчук класифікує функції державного управління на внутрішні (управління усередині державної управляючої системи), зовнішні (вплив державних органів на об’єкти управління), загальні (які відображають суттєві моменти управління: організація, планування, регулювання, кадрове забезпечення і контроль), специфічні (які відображають особливий зміст окремих впливів). За загальним значенням виділяють цільові та організаційні. Призначення цільових функцій полягає у наданні певної спрямованості до мети (цілі) розвитку системи. Організаційні призначені для запровадження оптимальних способів об’єднання фахівців, співробітників, що дозволяє реалізувати цільові функції. Наявність різних поглядів на класифікацію функцій державного управління означає необхідність проведення певних узагальнень і, на цій підставі, формулювання пропозицій щодо ознак класифікації функцій державного управління транспортною системою. Аналіз існуючих точок зору показує, що основою виділення ознак є системний підхід, тобто державне управління розуміється як певна система. У зв’язку з цим проведена класифікація напрямів діяльності елементів такої системи.

Разом з тим слід зазначити, що існують й інші підходи щодо змісту державно-управлінської діяльності: структурний, функціональний, інформаційний, процесуальний. На підставі проведених узагальнень щодо різних поглядів на зміст функцій державного управління, а також враховуючи особливість транспортної системи як об’єкта державного управління виникає можливість визначити, що основою класифікації функцій є такі ознаки (рис.1): системність, об’єктивність, стадія процесу регулювання, стадія інформаційного процесу, характер завдань, структурний підхід. Відповідно до системного підходу дослідження означених проблем залежно від спрямованості впливу функції поділені на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх функцій державного управління транспортною системою належать ті, що відображають безпосередній процес впливу на транспортну систему (об’єкт управління) суб’єктів державного управління: стратегія макроекономічних перетворень, зміна структури форм власності на транспортні засоби, фінансово-економічна політика, зовнішньоекономічна політика, податкова політика, протекціоністська політика, захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування, координація роботи різних видів транспорту, інвестування, ліцензування тощо. Внутрішні функції відображають характер державного управління транспортною системою, їхній зміст зумовлений організаційно-правовим забезпеченням управління, специфікою організаційної побудови системи суб’єктів державного управління: організаційна побудова суб’єкта управління, мотивація, кадрове забезпечення, контроль за виконанням управлінських рішень, соціальний захист. Наступною ознакою поділу функцій є об’єктивність. Виділяють об’єктивні функції суб’єкта державного управління транспортною системою, які відповідають загальнодержавним завданням та меті загальнополітичних перетворень, а також функцій конкретних виконавців. До об’єктивних функцій можна віднести: забезпечення розвитку транспортної системи, визначення пріоритетів розвитку окремих галузей транспортної системи, визначення пріоритетів розвитку окремих галузей транспортної системи, адміністративне реформування, оподаткування, кредитування, митна політика. Зміст об’єктивних функцій частково збігається із змістом зовнішніх, але є ширшим за зовнішні функції тому, що до об’єктивних можна віднести, частково, і внутрішні функції (наприклад, функція прийняття управлінського рішення). Доцільним також є виділення функцій державного управління транспортною системою відповідно до основних стадій процесу управління: вироблення та прийняття управлінського рішення, планування, організація, корегування, облік та контроль. Застосування процесуального підходу щодо дослідження проблеми класифікації функцій діяльності суб’єктів управління транспортною системою дозволив виділити функції відповідно до основних стадій процесу управління: вироблення та прийняття управлінського рішення, організація, регулювання, корегування, облік та контроль. Функції можна виділяти за ознакою стадії інформаційного процесу: збір, обробка, аналіз інформації, обмін інформацією, прогнозування, координування, стимулювання, облік та контроль. Потрібно також виділяти загальні, спеціальні, допоміжні функції державного управління. На підставі існуючих теоретичних положень щодо змісту названих функцій можна конкретизувати зміст загальних, спеціальних, допоміжних функцій державного управління транспортною системою. До загальних віднесені ті, які об’єктивно притаманні процесу управління та виражають загальні закономірності управління як соціальної категорії.

Через ці функції вирішуються найбільш узагальнені завдання управлінської діяльності: організація, прогнозування і моделювання, планування, координація, контроль. Ознака притаманності певній сфері суспільних відносин постає узагальнюючою при проведенні класифікації. Склад названих вище загальних функцій можна доповнити функціями інформаційного забезпечення, прикладною, комунікаційною. Таким чином, до загальних функцій можна віднести: функцію інформаційного забезпечення, прогностичну функцію, планування, організації, регулювання, координації, прикладну, комунікаційну, функцію обліку та контролю. Функція інформаційного забезпечення складається зі збору, фіксування, обробки, аналізу інформації. При цьому слід підкреслити, що розвиток державного управління, форм правового впливу на державно-управлінську сферу визначає нагальну потребу у впровадженні новітніх підходів до реалізації функції інформаційного забезпечення. Сутність таких підходів полягає не лише у технічному оновленні, але й у точній реакції суб’єктів управління (органів, посадових осіб) на зміни у зовнішньому середовищі, що є неможливим без забезпечення безперервності інформаційних потоків, об’єднання у єдине ціле управлінських структур, діяльність яких спрямована на виконання спільної мети, встановленої чинним законодавством. Разом з тим таке завдання постає надзвичайно складним у зв’язку з тим, що кожна структурна складова транспортної системи — кожна підсистема (залізничний, морський та річковий транспорт, автомобільний транспорт, цивільний повітряний транспорт, трубопровідний транспорт) — має свої особливості організаційної побудови, функціонування, інформаційних потоків та ін. Так, на сьогодні окремі заходи щодо вдосконалення інформаційного забезпечення проводяться Державною автомобільною інспекцією МВС України особливо з питань угонів транспортних засобів та реєстрації транспортних засобів. У зв’язку з цим удосконалення інформаційного забезпечення повинно проводитись у кожній з названих підсистем, але з врахуванням необхідності формування єдиної системи інформаційного забезпечення як комплексу процедур і методів, який спрямований на забезпечення керівництва системи управління інформацією, необхідною для прийняття різноманітних рішень. Прогностична функція складається з того, що, володіючи певним обсягом інформації, суб’єкти управлінської діяльності можуть передбачити позитивний або негативний розвиток об’єкта управління. Прогноз містить у собі гіпотезу, ймовірність набуття певних результатів. Дія прогностичної функції пов’язана насамперед з передбаченням змін у системі органів державного управління, моделюванням поведінки управлінців, прогнозуванням наслідків управлінських рішень. Зміст прикладної функції складається з того, що управлінські рішення повинні бути виконані шляхом розроблення та впровадження відповідного механізму. У зв’язку з цим особливої актуальності набувають питання щодо вивчення досвіду розроблення та впровадження механізму прийняття управлінських рішень, який існує у демократичних країнах. Б.Чічерін зазначив, що “старания заменить мировое развитие и опыт веков чем-нибудь новым и небывалым не что иное, как праздные фантазии действительная жизнь, равно как и здравая теория, не придаст этим измышлениям ни малейшей цены”. Зміст комунікаційної функції полягає у здійсненні взаємовідносин як між органами державного управління, їх окремими підрозділами, так і за межами системи державного управління — взаємозв’язки, ділові контакти з відповідними структурами іноземних держав, їх представниками, можливість використання досвіду державного управління демократичних країн, взаємозв’язки з органами місцевого самоврядування, громадськістю, громадськими організаціями. Слід зауважити, що форма державного правління, стабільність державності, сталість та, у той же час, можливість гнучкого реагування на зміни у зовнішньому середовищі державного управління транспортною системою визначають успіх інвестиційної діяльності в цю сферу, впливають на пожвавлення зовнішньоекономічних відносин та в кінцевому підсумку — на ефективність макроекономічних перетворень. Наступну підгрупу функцій, виділених за ознакою характеру управлінських завдань, становлять спеціальні функції — ті, що відображають особливості управлінського впливу конкретного суб’єкта управління на транспортну систему (Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство транспорту України та інші) або на об’єкт управління (залізничний транспорт, автомобільний транспорт, шляхове господарство. Враховуючи, що відносини у сфері діяльності транспорту становлять окрему сферу суспільних відносин, доцільним є доповнення кола функцій специфічними — тими, які притаманні тільки цій сфері суспільних відносин: ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту, охорона навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту, безпечне функціонування транспорту, створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту та ін. Разом з тим спеціальні і специфічні функції можуть бути класифіковані і за іншими ознаками. Так, спеціальні функції діяльності суб’єктів управління транспортною системою можна також класифікувати за ознакою суб’єкта управління окремою сферою транспортних відносин. Наприклад, у сфері управління повітряним транспортом суб’єктом управління є Державний департамент авіаційного транспорту України, спеціальними функціями якого, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2000 р. № 573 (із змінами і доповненнями) “ Про утворення Державного департаменту авіаційного транспорту”, є: нагляд за безпекою виконання польотів повітряними суднами, регулювання використання повітряного простору України, захист авіації від актів незаконного втручання в її діяльність та ін. Серед спеціальних функцій Державної адміністрації залізничного транспорту (Укрзалізниці), згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. № 262 (із змінами і доповненнями) “Про затвердження Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України”, можна відмітити: організацію злагодженої роботи залізниць і підприємств з метою задоволення потреб суспільного виробництва і населення в перевезеннях; вжиття заходів для забезпечення безпеки функціонування залізничного транспорту, його інфраструктури та надійності його роботи; регулювання у сфері організації та забезпечення процесу залізничних перевезень тощо. Основу класифікації специфічних функцій може становити відповідність окремій ланці організаційної структури певного апарату управління. Так, серед основних структурних підрозділів Укрзалізниці можна виділити Головне комерційне управління, Головне управління колійного господарства, Головне управління локомотивного господарства, Головне управління безпеки руху поїздів і автотранспорту та ін. Кожний із структурних підрозділів здійснює певні специфічні функції. презентация Транспортна система світу. Характеристика однієї з інфраструктурних галузей матеріального виробництва, що забезпечує потреби господарства і населення в усіх видах перевезень. Класифікація основних видів транспорту по середовищу використання, засобам і способам переміщення. Класифікація сучасного міського транспорту залежно від свого призначення. Характеристика основних видів масового пасажирського транспорту. Провізна спроможність і швидкість сполучення різних видів транспорту. Мережа ліній громадського транспорту. Дорожній рух як сукупність суспільних відносин, що виникають у процесі переміщення людей і вантажів за допомогою транспортних засобів або без таких у межах доріг, визначення його характеристик. Удосконалення методів руху різних видів транспорту в містах. Характеристика автомобільного транспорту. Стан вантажних перевезень в Україні. Контроль правильності оформлення транспортної документації. Характеристика маршруту перевезень. Факторне дослідження продуктивності автомобілів та собівартості перевезень. Канатні транспортні установки при будівництві підземних споруд (шахт): призначення і класифікація. Характеристика їх основних конструктивних елементів. Визначення параметрів роботи устаткування.

Монтаж і експлуатація засобів канатного транспорту. Техніко-економічна характеристика видів транспорту, їх переваги та недоліки: залізничний, автомобільний, внутрішній водяний (річковий) транспорт, морський, повітряний, трубопровідний, промисловий. Спеціалізовані та нетрадиційні види транспорту. Класифікації машин і устаткування.

Інвентаризація та ідентифікація технічних об’єктів. Машини та обладнання. Робочі машини і обладнання — верстати і апарати з пристосуваннями, приладдям, інструментами і приладами, огорожею і фундаментом до них, призначені для механічного, термічного, хімічного та інших впливів на предмет праці з метою зміни його форми, властивостей, станів і положень (всі види технологічного та сільськогосподарського обладнання, транспорту, а також будівельне, торговельне, складське, санітарно гігієнічний і каналізаційне обладнання). Енергетичне обладнання — машини з фундаментом і усіма пристосуваннями і приладдям до них, приладами та індивідуальним огорожею, що виробляють теплову та електричну енергію (генератори), а також перетворюють енергію будь-якого виду (води, вітру, тепла, електрики) в механічну (машини-двигуни). Інформаційні машини і обладнання — призначені для перетворення і зберігання інформації (системи зв’язку, засоби обчислювальної та оргтехніки, засоби вимірювання та управління, засоби візуального і акустичного відображення інформації, засоби зберігання інформації та театрально-сценічне обладнання). Транспортні засоби. • залізничний рухомий склад (локомотиви, паровози, електровози, вагони); • автомобільний рухомий склад (всі вантажні, всі легкові, тягачі та причепи); • рухомий склад електричного транспорту (трамваї, метро, тролейбуси); • трубопроводи (гідравлічні, пневматичні, пневмоконтейнерного характеру, крім паро- і теплопроводів); • рухомий склад канатно-підвісних доріг, кошти підлогового та інших видів транспорту; • повітряні судна та літальні апарати; • морські судна та плавальні засоби; • космічні об’єкти. Повітряні і водні судна, як і космічні об’єкти, відносяться за законом до нерухомих об’єктів. Їх регулювання відбувається відповідно е повітряними і водними кодексами. Однак вони оцінюються оцінювачами рухомого майна. 1) будівлі; 2) споруди; 3) передавальні пристрої; 4) машини та обладнання; 5) транспортні засоби; 6) інструмент; 7) виробничий і господарський інвентар; 8) робоча худоба; 9) багаторічні насадження; 10) капітальні витрати на поліпшення земель; 11) інші основні фонди. Очевидно, що, по крайней мерс, позиції 3-7 знаходяться в області інтересів оцінювачів машин і устаткування. Крім того, до оцінки машин і обладнання відносяться і такі об’єкти нерухомості (за законом), як повітряні і морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти, а також всі види озброєння. Для бухгалтерського і оперативного обліку, а також для систематизації ТО в цілях оцінки їх традиційно поділяють за ознаками (табл. 1.1). Нещодавно надійшли і готують до експлуатації, вмонтовуються, налагоджувати, що проходять пробну експлуатацію. Знаходяться в експлуатації. Тимчасово не експлуатовані і знаходяться в капітальному ремонті, на реконструкції, модернізації, переоснащенні та т.п. Знаходяться на консервації або в запасі (у тому числі мобілізаційному). Підготовлювані до вибуття для продажу або передачі. Можливі й інші способи класифікації ТО, але вже й традиційно виділяються ознаки свідчать про важливість подібних класифікацій. Вони використовуються з метою виявлення об’єктів-аналогів при застосуванні порівняльного підходу та обгрунтування зробленого вибору, пошуку і впорядкування цінової і технічної інформації, необхідної оцінювачу для проведення оцінки, здійснення угруповання схожих об’єктів, наприклад при проведенні процедури переоцінки або в рамках проведення масової оцінки, і т.буд. Однак для того щоб точно ідентифікувати оцінюваний об’єкт, оцінювачу слід скористатися одним або декількома спеціально розробленими класифікаторами. Тисяча двісті сорок одна позиція (розділи виділені по галузях промисловості, групи — за матеріалами, з якого виготовлені, позиції — за ступенем обробки, призначенням, виду матеріалу, значенням матеріалу в світовій торгівлі) Перелік, що складається з 68 видів машин і устаткування, наведено в «Єдиних нормах амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів народного господарства СРСР», затверджених постановою Уряду РФ від 22.10.1990 р № 1072 [1]. У нього входить теплотехнічне обладнання, двигуни внутрішнього згоряння, металоріжуче, ковальсько-пресове, геолого-розвідницьке, теплообмінне, поліграфічне, деревообробне обладнання, машини та обладнання нафтовидобутку і буріння, нафтопереробної промисловості, електронної промисловості і т.д. [1] З 1 січня 2002 р постановою Уряду РФ № 1 (в ред. Від 10.12.2010 р № 1011) [2] була введена в дію нова класифікація основних засобів, що включаються в амортизаційні групи по терміну корисного використання. Класифікація включає 10 груп основних засобів з термінами корисного використання від року до понад 30 років. Всі вищенаведені класифікації використовуються в оцінці технічних об’єктів при проведенні розрахунків порівняльним і витратним підходами, а також для побудови комп’ютерних баз даних. При цьому під ідентифікацією об’єкта оцінки розуміється встановлення відповідності між представленої документацією на об’єкт і його фактичним станом. Машини та устаткування виготовляються в безлічі модифікацій, мають різну комплектацію, що істотно впливає на їх вартість. У зв’язку з цим ідентифікацію проводити необхідно, а від її якості в значній мірі залежать результати оцінки. Ідентифікація об`єкта проводиться в три етапи. На першому етапі аналізується інвентарний опис оцінюваного обладнання, уточнюються його техніко-економічні характеристики. Другий етап проводиться на місці установки об’єкта і передбачає його візуальний огляд, перевірку і вивчення наявних документів на об’єкт, його комплектності, працездатності і фактичного стану, а також уточнюються технічні та прогнозовані функціональні параметри. На третьому етапі інвентаризуються об’єкти групуються і складаються узагальнюючі дані (інвентарний список, опис) про згрупованих для цілей оцінки технічних (з об’єктів, об’єднаних функціональними особливостями) або технологічних (з об’єктів, об’єднаних технологічним процесом) комплексах. При проведенні ідентифікації оцінювач складає опис оцінюваного об’єкта, так званий в міжнародній практиці оцінки лістинг, що містить наступні позиції. Найменування, модель (марка) об’єкта. Призначення і принцип дії. 3. Фізичні параметри (маса, габарити і т.д.). 4. Дата виготовлення і дата введення в експлуатацію. 5.

Найменування та реквізити виготовлювача.

6. Основні технічні характеристики, що дозволяють визначити споживчі властивості об’єкта. 7. Характеристика системи управління (якщо така є). 8. Комплектація (по факту), що включає всі пристосування та інструменти. 9. Відомості про встановлення на фундамент і підключення до інженерних мереж (енергетичні, інформаційні, водопровід і т.д.). 10. Відомості про проведені ремонти та технічне обслуговування об’єкта, про заміну його окремих частин, вузлів і агрегатів. За підсумками ідентифікації та у відповідності з метою і функцією оцінки (див. Параграф 3.1) оцінювач вибирає один з трьох існуючих способів оцінювання ТО. Оцінка «розсипом» — індивідуальна оцінка окремих інвентарних одиниць (визначення страхової вартості, ринкової вартості для угод купівлі-продажу, визначення вартості орендованого обладнання, у тому числі при лізингу, визначення вартостей ліквідаційної, утилізаційної та ін.). Оцінка групами (потоком) — оцінка сукупності кількох умовно незалежних один від одного ТО, об’єднаних в технологічні (розривні) лінії або просто групи за подібністю (використовується при переоцінках основних фондів (ОФ) і виконується іноді як масова оцінка для однотипних об’єктів). Системна оцінка — оцінка вартості декількох ТО, що складають єдиний і нерозривний виробничо-технологічний комплекс, що втілює в собі той чи інший бізнес (при банкрутстві, ліквідації, злиття-поглинання й ін., Причому це єдиний випадок, коли для оцінки ринкової, ліквідаційної або інвестиційної вартостей рекомендується використання Прибуткового підходу). Вибір коректного способу оцінки (відповідно до мети і функцією оцінки) дуже важливий, оскільки один і той же комплект машин і устаткування, оцінений різними способами — «розсипом», у складі групи або системно, дасть різні значення вартості.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

самостійна робота паралельність прямих і площин у просторі

правила безпеки під час проведення дослідів з природознавства у початкових класах

географія 7 клас практикум кобернік гдз