переробка сміття екологія

переробка екологія сміття.

Экономическая правда. З а інформацією Державної служби статистики, за 2016 рік в Україні утворилось близько 300 млн тон сміття, з яких 620 тис. тон — це небезпечні відходи. Оскільки в країні немає сфери утилізації відходів, на сміттєзвалищах накопичуються навіть такі шкідливі речі, як ртутні лампи, тари з-під хімічних речовин та відпрацьовані акумулятори. Екологи запевняють, що токсичні сміттєзвалища несуть загрозу не лише для екології, але і для життя та здоров’я людини. Вирішити цю проблему можна єдиним способом – почати переробляти сміття. Однак залишається питання, хто за це заплатить? Шлях упаковки: з урни до полігону.

Щороку одна людина в Україні утворює 300-350 кг побутових відходів. Викидаючи пластмасову пляшку, паперовий пакет та батарейки в урну, мало хто замислюється, що відбувається зі сміттям далі. Єдине, про що турбується житель багатоповерхівки, щоб сміття скоріше вивезли і воно безслідно зникло з його подвір’я. У більшості випадків так і відбувається, сміття вивозиться на звалища і накопичується там роками. За підрахунками екологів, така доля спіткає 93% усіх відходів. Найжахливіше, що сміттєзвалища часто мають стихійний та незаконний характер. За попередніми оцінками, таких неконтрольованих полігонів в Україні налічується майже 33 тисячі. Таким чином, територія завалена сміттям дорівнює площі 4,5 млн футбольних полів. У нашій державі взагалі не існує галузі утилізації сміття, з усіх відходів відсортовується лише 5,6%, а спалюється 1,4 %. Жодний переробний завод в Україні зараз не працює. Головна причина — це відсутність відповідної законодавчої бази з чіткими вимогами щодо утилізації відходів. За переконанням експертів, якщо не вирішити це питання найближчим часом, над кожним містом надалі нависатиме «сміттєва» загроза. Поодинокі випадки, як наприклад, трагедія на Грибовицькому сміттєзвалищі у Львові, у якій загинуло чотири людини, змушують «гасити пожежі», але не вирішують проблему системно. Світовий досвід переробки відходів. Перший крок — це запобігання утворенню сміття.

Наприклад, Франція стала першою країною, яка заборонила продаж пластикових стаканів, а Румунія, Німеччина та Бельгія встановили податок на використання целофанових пакетів. Другий крок, це підготовка до повторного використання, тобто відокремлення від решти сміття паперу, пластику, кольорового та безбарвного скла. Відсортоване сміття використовується як вторинна сировина. Наступною ланкою на шляху сміття є переробка. Переробка може відбуватись у різні способи, найбільш сучасним і широко вживаним з яких є механіко — біологічна обробка. Заводи механіко-біологічної обробки, що будують останнім часом, відправляють для захоронення на полігон не більше 10-15% сміття. В ході переробки відходи зменшуються в обсязі та знешкоджуються, що дозволяє знизити майже до нуля кількість викидів парникових газів, зокрема метану, і уникнути утворення токсичного фільтрату, що потрапляє у ґрунтові води, якщо на полігон вивозять необроблене сміття.

Ще однією можливістю у переробці відходів є генерація «зеленої» енергії для забезпечення домівок електрикою. І вже тільки потім настає час полігонів, куди вивозять оброблені біологічно неактивні відходи. Яскравим прикладом дієвої сміттєпереробної галузі є досвід сусідньої Польщі. Ще п’ять років тому країна мала великі проблеми із накопиченням сміття. Але вже сьогодні в Польщі побудовано більше 100 об’єктів, які займаються обробкою відходів. Наприклад, сміттєпереробний завод міста Ольштин обслуговує 500 тис. населення, переробляючи, тільки вдумайтесь в цю цифру, 85% утворюваних відходів. Зі сміття виробляють альтернативне паливо (RDF), теплотворна здатність якого порівнянна з вугіллям, і вторинну сировину (пластик, метал, алюміній). Тільки 10-15% нетоксичних відходів після переробки йде на полігон для захоронення.

Варто зазначити, що на таких заводах не тільки сортують сміття, а й здійснюють його технологічну обробку. В результаті обробки відходи майже не мають запаху і стають безпечними для довкілля. Звісно, процес переробки не буває безкоштовним, тому кожна країна визначає яким чином збирати необхідні кошти. В деяких європейських країнах громадяни сплачують комунальний платіж за переробку сміття, в інших — кошти для утилізації отримують з податку на упаковку, які одразу закладаються у вартість товару. При цьому в Європі ретельно слідкують за дотриманням правил щодо поводження зі сміттям. У разі порушення норм передбачається штраф, який у перерахунку становить більше тисячі гривень. Початок української сміттєвої революції. Сьогодні Україна може піти різними шляхами. Або і далі нічого не робити, покриваючи величезні території сміттєзвалищами, які забруднюватимуть землю, воду та повітря. Або ж почати переробляти відходи, звернувшись до європейської практики механіко-біологічної обробки, яка на сьогодні є найефективнішою і найбезпечнішою технологією. Для оплати переробки, можна встановити щомісячний комунальний платіж, як у Європі, який у перерахунку складе 150-200 грн за особу.

Зрозуміло, що такий тариф був би дуже обтяжливий для звичайних громадян. Несправедливо, якщо бабуся, яка живе одна і викидає лише органічні відходи, буде платити однакову суму із бізнесменом, який щотижня робить закупівлі у великих супермаркетах, потім викидаючи численні пляшки та пакети. Існує також інший варіант: платити лише за те, що споживаємо. У такому разі вартість утилізації упаковки закладається одразу у ціну товару. Доплачуючи 15 копійок за пластикову пляшку та 10 за картонну упаковку, ми одразу несемо відповідальність за спожитий товар та звільняємось від додаткових тарифів. Екологи зазначають, для того, щоб в Україні запустити ринок переробки потрібно як мінімум встановити однакову ціну на вартість захоронення та утилізації сміття. Це зробить захоронення економічно невигідним і тим самим збільшить об’єми переробок відходів.

З часом тариф на захоронення повинен бути в рази більший за переробку. В країнах ЄС захоронення сміття коштує дуже дорого. В залежності від країни вартість однієї тони відходів може становити від 4 до 75 євро. Для порівняння: в Україні вартість захоронення тони відходів становить 0,14 євро.

Це той самий щомісячний тариф, який кожен з нас сплачує комунальним службам за вивезення і захоронення сміття. На щастя, перші кроки до цивілізованого поводження з відходами в Україні вже зроблені. У Верховній Раді зареєстровано чотири проєвропейські законопроекти, що сприятимуть створенню галузі утилізації побутових відходів за стандартами ЄС. Будівництво сучасних обʼєктів із утилізації та переробки сміття – пріоритет, – голова Черкаської ОДА Сергій Сергійчук (фото) 20 жовтня вперше у Черкасах відбулося засідання Національної платформи «Перспективи розвитку в Україні технологічних парків з перероблення відходів». У заході взяли участь представники органів державної влади та місцевого самоврядування, об’єднаних територіальних громад, бізнес-структури, які працюють у сфері поводження з відходами, науковці та природоохоронні громадські організації. Метою Національної платформи є поліпшення державно-приватного партнерства у питаннях захисту здоров’я людини та навколишнього середовища шляхом безпечного виведення з обігу та належного управління промисловими та небезпечними відходами. Учасники засідання обговорили питання загроз надзвичайних ситуацій внаслідок незаконного розміщення небезпечних відходів, перспектив розвитку в Україні технологічних парків з перероблення відходів та формування правових засад їх створення. А також впровадження екологічно дружніх технологій у сферу поводження з небезпечними та промисловими відходами. Голова Черкаської обласної державної адміністрації Сергій Сергійчук акцентував увагу на важливості державно-приватного партнерства у сфері поводження з промисловими та небезпечними відходами. У Черкаській області таке партнерство вже має певні позитивні результати, але для його розвитку потрібне вдосконалення правової бази для залучення інвестицій як на національному, так і на міжнародному рівні. На Черкащині, наприклад, щороку утворюється більше 350 тисяч тонн твердих побутових відходів. Їх захоронюють на 21 полігоні та 456 сміттєзвалищах. Але в області немає жодного сучасного сміттєпереробного заводу. – Тому одним із пріоритетних напрямків моєї діяльності на посаді голови Черкаської ОДА є розвиток інфраструктури у сфері поводження з відходами. Будівництво нових обʼєктів з їх утилізації та переробки. Впровадження сучасних технологій у цій сфері. Саме тому ми сьогодні розробляємо Регіональний план управління відходами в Черкаській області до 2030 року. Це дозволить системно підійти до вирішення проблеми. План дасть старт розбудові інфраструктури у цій сфері. Вже в листопаді цього року плануємо презентувати його на сесії обласної ради, – зауважив Сергійчук. У цьому документі особлива увага приділяється утилізації небезпечних відходів. У планах є до 2030 року зменшити обсяг їхнього захоронення до 30% та збільшити утилізацію до 70 %. Згаданий план також дасть необхідні гарантії та стимули для інвестицій в сферу переробки відходів. Він стане фундаментом для залучення коштів в сміттепереробку. Тетяна Тимочко, голова Всеукраїнської екологічної ліги, наголосила, що в Україні нині відсутня цивілізована система поводження з промисловими та небезпечними відходами. Це призводить до забруднення вод, ґрунтів і атмосферного повітря і, як наслідок, є причиною захворювань українців. Уряд і зокрема Міндовкілля у співпраці з Верховною Радою України мають терміново підготувати, прийняти систему нормативно-правових актів у цій сфері, що відповідали б європейській практиці поводження з промисловими та небезпечними відходами. Директор компанії «UKRAVIT» Віталій Ільченко розповів про досвід підприємства та успішну реалізацію ідеї створення на базі існуючого майнового виробничого комплексу технологічного рисайклінг парку. Нині компанія є партнером Організації Об’єднаних Націй з промислового розвитку. Вже найближчим часом Україна може отримати важливий позитивний досвід створення індустріального парку кластерного типу для перероблення та екологічно безпечної утилізації промислових та небезпечних відходів. Холдинг має виробничі компоненти, всю необхідну інфраструктуру, науковий інститут і надсучасну лабораторію, фахові кадри і забезпечує сучасні безпечні умови праці. А головне, ідея створення сучасного технологічного парку схвально є дуже актуальною для розвитку Черкаської області. Демонстрація успішних бізнесових і виробничих моделей сприятиме залученню нових міжнародних інвестицій, промислового розвитку і розбудови економіки держави, а також підвищенню її соціально-позитивного іміджу на міжнародному рівні. А у практичній площині створення сучасних технологічних парків забезпечить розв’язання багатьох застарілих проблем у сфері належного управління промисловими та небезпечними відходами і, як наслідок, реалізує конституційне право українців на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Екологічні проблеми зберігання та утилізації відходів в Україні. Зміст. Нормативна база. Поняття та класифікація відходів в Україні. Згідно із Законом України «Про відходи», відходи — це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. Необхідність здійснення класифікації передбачається Законом України «Про відходи» (ст. 6)., який встановлює вимоги до класифікації відходів та їх паспортизації. У нормативно-правових актах розрізняють такі види відходів: за сферою їх утворення: відходи виробництва, споживання та побутові відходи; за агрегатним станом: тверді, рідкі, газоподібні; залежно від фізичного стану, в якому вони перебувають: газоподібні, рідинні, тверді, сумішеві; за ступенем (рівнем) небезпеки і характером впливу на навколишнє природне середовище і здоров’я людини: безпечні і небезпечні відходи (токсичні, біологічні, вибухонебезпечні, вогненебезпечні, радіоактивні тощо); за їх приналежністю: відходи, що перебувають у власності відповідних суб’єктів, та безхазяйні відходи; за суспільною корисністю; залежно від засобу подальшого поводження тощо. Особлива увага в законодавстві приділяється небезпечним відходам, тому що вони самостійно або при вступі в контакт із іншими речовинами можуть заподіяти шкоду навколишньому природному середовищу і здоров’ю людини. Небезпечними є відходи, що мають фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров’я людини та потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними. Залежно від шкідливості їх властивостей вони поділяються на токсичні, біологічні, вибухонебезпечні, вогненебезпечні і радіоактивні відходи. Токсичними (отрутними) є відходи, які при влученні всередину організму через органи дихання, травлення або через шкіру здатні викликати смерть людини або робити на нього сильний негативний вплив. Питання управління токсичними відходами знайшли відображення у Загальнодержавній програмі поводження з токсичними відходами, затвердженій Законом України від 14 вересня 2000 року «Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами». Найнебезпечнішими є радіоактивні відходи. Поняття радіоактивних відходів закріплюється в Законі України «Про поводження з радіоактивними відходами». До них належать матеріальні об’єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умови, що використання цих об’єктів та субстанцій не передбачається. В свою чергу такі відходи, залежно від рівня звільнення яких від контролю органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки, підрозділяються на довгоіснуючі і короткоіснуючі. Закон України «Про відходи» додатково виділяє групу відходів — відходи як вторинна сировина. До цієї групи належать відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні й/або економічні передумови. Найбільш в законодавстві врегульоване питання відносно збирання і переробки металобрухту. Спеціальним нормативним актом у цій галузі є Закон України «Про металобрухт», який регулює відносини, що виникають у процесі здійснення операцій з металобрухтом. Вимоги щодо зберігання та видалення відходів.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про відходи» зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення). На кожне місце чи об’єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об’єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об’єктів. Видалення відходів здійснюється відповідно до встановлених законодавством вимог екологічної безпеки з обов’язковим забезпеченням можливості утилізації чи захоронення залишкових продуктів за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення. Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, в якому визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відходів відповідно до встановлених умов їх зберігання. Забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів, у тому числі побутових, у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об’єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров’я людини. Захоронення відходів у надрах допускається у виняткових випадках за результатами спеціальних досліджень з дотриманням стандартів, норм і правил, передбачених законодавством України.

Контроль у сфері поводження з відходами. Відповідно до ст. 37 Закону України «Про відходи» контроль у сфері поводження з відходами здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, громадські інспектори з благоустрою населених пунктів. Громадський контроль у сфері поводження з відходами здійснюють громадські інспектори з охорони довкілля відповідно до законодавства. Стимулюючі заходи щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення. З метою стимулювання заходів щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення суб’єктам господарської діяльності, які впроваджують технології, спрямовані на зменшення обсягів утворення відходів, утилізують відходи в процесі виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), здійснюють їх збирання і заготівлю, будівництво підприємств і цехів, а також організують виробництво устаткування для утилізації відходів, беруть пайову участь у фінансуванні заходів щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення, можуть надаватися відповідно до Закону України «Про відходи» (ст.40): 1) пільги щодо оподаткування прибутку від реалізації продукції, виготовленої з використанням відходів; 2) пріоритетне державне кредитування; 3) спеціальні державні субсидії на зменшення відсотків за банківські кредити, пов’язані з інвестиціями, що спрямовуються на утилізацію відходів і виготовлення відповідного устаткування; 4) дотації з Державного бюджету України і місцевих бюджетів для перевезення відходів (вторинної сировини) чи напівфабрикатів, одержаних з цих відходів; 5) інформація щодо технологічних можливостей утилізації відходів; 6) дотації з фондів охорони навколишнього природного середовища та інших джерел; 7) пільги щодо поповнення обігових коштів підприємств, установ та організацій — суб’єктів господарської діяльності, що здійснюють збирання і заготівлю, оброблення (перероблення) і утилізацію відходів як вторинної сировини, за умови цільового використання цих коштів для придбання та переробки таких відходів.

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть визначати у межах своїх повноважень додаткові заходи, пов’язані із стимулюванням утилізації відходів та зменшенням обсягів їх утворення. Національна стратегія управління відходами в Україні. Уряд схвалив Національну стратегію управління відходами в Україні до 2030 року. Стратегія має на меті впровадження системного підходу до поводження з відходами на державному та регіональному рівнях, зменшення обсягів утворення відходів шляхом збільшення обсягу їх переробки та повторного використання. Її реалізація здійснюватиметься трьома етапами: перший — 2017-2018 роки, другий — 2019-2023 роки, третій — 2024-2030 роки. Очікується, що реалізація Стратегії сприятиме впровадженню системи управління відходами на інноваційних засадах; розробленню відповідного законодавства; покращенню стану навколишнього природного середовища, а також санітарного та епідемічного благополуччя населення. Також планується залучення інвестицій у сферу поводження з відходами, а відтак створення сучасної інфраструктури, запровадження новітніх технологій, зменшення обсягів їх захоронення на полігонах тощо. Зокрема, Стратегія передбачає створення до 2030 року 800 нових потужностей із переробки вторинної сировини, утилізації та компостування біовідходів, зменшення загального обсягу захоронення побутових відходів з 95% до 30%, мінімізацію загального обсягу відходів, що захоронюються, з 50% до 35%, а також створення мережі з 50 регіональних полігонів, які відповідатимуть вимогам 31-ої Директиви ЄС. Для забезпечення моніторингу та контролю поводження з відходами буде діяти інформаційна система, яка включатиме відомості про номенклатуру та кількість відходів, що утворюються, перероблюються, утилізуються та видаляються. Також буде обліковано суб’єкти господарювання, що надають такі послуги. Відповідальність за правопорушення у сфері поводження з відходами. Згідно із статтею 42 Закону України «Про відходи» особи, винні в порушенні законодавства про відходи, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність за: 1) порушення встановленого порядку поводження з відходами, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров’я людини та економічних збитків; 2) самовільне розміщення чи видалення відходів; 3) порушення порядку ввезення в Україну, вивезення і транзиту через її територію відходів як вторинної сировини; 4) невиконання розпоряджень і приписів органів, що здійснюють державний контроль та нагляд за операціями поводження з відходами та за місцями їх видалення; 5) приховування, перекручення або відмову від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб і громадян та їх об’єднань стосовно безпеки утворення відходів та поводження з ними, в тому числі про їх аварійні скиди та відповідні наслідки; 6) порушення правил ведення первинного обліку та здійснення контролю за операціями поводження з відходами; 7) порушення строків подання і порядку звітності щодо утворення, використання, знешкодження та видалення відходів; 8) невиконання вимог щодо поводження з відходами (під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення та захоронення), що призвело до негативних екологічних, санітарно-епідемічних наслідків або завдало матеріальної чи моральної шкоди; 9) здійснення операцій у сфері поводження з відходами без відповідного дозволу на проведення таких операцій, а також за порушення встановленого порядку подання декларації про відходи або за неподання такої декларації; 10) порушення встановлених правил і режиму експлуатації установок і виробництв з оброблення та утилізації відходів, а також полігонів для зберігання чи захоронення промислових, побутових та інших відходів (сміттєзвалищ, шламосховищ, золовідвалів тощо); 11) виробництво продукції з відходів чи з їх використанням без відповідної нормативно-технічної та технологічної документації, погодженої в установленому порядку; 12) недотримання умов ввезення відходів як вторинної сировини на територію України; 13) несвоєчасне внесення платежів за розміщення відходів; 14) порушення вимог безпечного перевезення небезпечних відходів; 15) порушення встановлених квот на ввезення в Україну відходів як вторинної сировини та строків їх перевезення. Законами України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення законодавства про відходи. До дисциплінарної відповідальності притягуються особи, які у разі порушення законодавства у сфері поводження з відходами в процесі виконання трудових обов’язків. У такому випадку на фізичну особу застосовуються дисциплінарні стягнення у вигляді догани, або звільнення з посади які накладаються на підставі ст.

149 Кодексу України про працю України. Адміністративна відповідальність у сфері поводження з відходами передбачається у Главі 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зокрема, громадяни та посадові особи можуть бути притягнуті за такі правопорушення: 1) псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель: забруднення їх хімічними і радіоактивними речовинами, виробничими та іншими відходами (стаття 52 КУпАП); Складати протоколи та накладати штраф за це адміністративне правопорушення відповідно до статті 242-1 КУпАП має право Державна екологічна інспекція України та її органи на місцях,посадові особи, уповноважені на те виконавчими комітетами сільських, селищних та міських рад (частини 2 статті 255 КУпАП), а також, керуючись пункту 1 частини 1 статті 255 КУпАП, представники Національної поліції. Саме ж. накладання штрафів на громадян та посадових осіб провадиться адміністративними комісіями при міській раді за протоколами, складеними уповноваженими на це посадовими особами. Цивільна відповідальність полягає у застосуванні державного примусу до правопорушника шляхом позбавлення особи певних благ чи покладення обов’язків майнового характеру. У випадку порушення в сфері поводження з відходами застосовуються загальні правила відшкодування шкоди, визначені у статті 69 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”. Кримінальна відповідальність у випадку порушення поводження з відходами в основному передбачена у Розділі 7 Особливої частини Кримінального кодексу України, але також і окремою статтею 268 ККУ у випадку незаконного ввезення на територію України відходів і вторинної сировини чи транзит через її територію відходів або вторинної сировини без належного дозволу. Вирішення спорів у сфері поводження з відходами. 44 Закону України «Про відходи» спори, що виникають у сфері поводження з відходами, вирішуються судом у встановленому законодавством порядку.

Міжнародними договорами України може бути передбачений інший порядок розгляду спорів щодо транскордонного перевезення відходів. Екологічні проблеми в Україні (участь в громадській оцінці національної екологічної політики) Сокол Валентина Миколаївна, Всеукраїнська екологічна ліга, Жовтоводський міський осередок, Дніпропетровська область. Поміж великої кількості екологічних проблем України, особливу увагу потрібно акцентувати на чорнобильській аварії – найбільшій техногенній катастрофі в історії людства, наслідки якої вийшли далеко за межі проблем довкілля і переросли у ланцюг соціально-економічних, медико-біологічних, психологічних, морально-етичних, світоглядних, культурних, технічних, демографічних та політичних проблем. Ліквідація наслідків катастрофи змусила державні органи залучати значні зусилля та кошти, проте коло пов’язаних із нею невідкладних проблем залишається і зараз надзвичайно широким. Представники громадських організацій наполягають на якнайшвидшій забороні експлуатації АЕС, як шкідливого та небезпечного способу добування енергії. Сьогодні доведено: твердження про «дешевизну» атомної енергії – це навмисна фальсифікація.

Річ у тім, що проектувальники АЕС не вносили у вартість «атомного» кіловата такі затрати, як переробка й поховання радіоактивних відходів, а за оцінками спеціалістів, вони становлять понад 75% вартості всього паливного циклу АЕС. Також, не враховуються й інші затрати, пов’язані з експлуатацією АЕС, зокрема зумовлені вимогами стосовно безпеки її роботи. Найголовніше ж полягає в тому, що АЕС – це перш за все техніка, й не можна дати стопроцентної гарантії її безвідмовності. Усього аварійний викид техногенних радіонуклідів на Чорнобильській АЕС становив понад 50 млн. Кі, в т.ч. з тривалим періодом полу розпаду цезію-137, стронцію-90, плутонію-270. Близько 120 тис. км2 території України зазнає забруднення малими дозами радіації і 40 тис. км2 – середніми і великими. Підприємства з видобування та переробки уранових руд знаходяться у Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській областях.

Характерним для уранопереробки є те, що майже всі її відходи — відвали шахтних порід, скиди та викиди (рідкі, газоподібні) є джерелами радіаційного забруднення навколишнього природного середовища.

В них містяться природний уран, торій-232, продукти розпаду уранового та торієвого рядів, у тому числі і радіоактивний газ радон. Для природного середовища та людей головну небезпеку становлять великі за своїми обсягами хвостосховища та зосереджені в них радіоактивні матеріали. Жовті Води Дніпропетровської області – єдине в Україні місто, де з 1950-х років здійснювався видобуток і переробка уранової сировини – основи ядерного палива.

Внаслідок цього на території міста утворилися локальні радіаційні ділянки, минулого року з радіаційне забруднених територій Жовтих Вод відселили 39 сімей, в цьому році планується відселити ще 40. Через підтоплення в придніпровських регіонах Дніпропетровської, Запорізької і Херсонської областей водні ресурси України продовжуються забруднюватися радіонуклідами. Спостерігається інтенсивна міграція радіонуклідів с півночі на південь. У кременчуцькому водосховищі накопичення радіонуклідів щорічно зростає на 40%. Накопичення найпоширенішого цезію – 137 в водах Київського водосховища оцінюються в 7200 Кі, Канівського – 2200 Кі. Зазначається як незадовільний, а у деяких регіонах (наприклад, Маріуполь, Кривий Ріг, Запоріжжя та ін.) — вкрай загрозливий. Такий стан обумовлений преш за все структурною дефор¬мацією економіки, коли перевага надається розвитку сировинно-видобувних і метало ливарних (металургійних, гірничорудних, хімічних), досить брудних і надзвичайно екологічно небезпечних галузей промисловості. Економіці України властива також висока питома вага ресурсних та енергоємних технологій, впровадження і нарощування яких у промисловості та сільському господарстві здійснювалося найбільш «дешевим» способом — без будівництва відповідних очисних споруд. Роки безконтрольної експлуатації природних ресурсів призвели до того, що у багатьох районах забруднення повітря у десятки разів перевищує гранично допустимі норми. Головним джерелом забруднення атмосферного повітря в Україні від викидів стаціонарних джерел є підприємства паливно-енергетичного комплексу — 36% від загального обсягу викидів, підприємства обробної — 35% та видобувної промисловості — 25%. Основними забруднюючими речовинами є оксиди вуглецю, азоту, диоксиди сірки, аміак, феноли, формальдегід, бензапірен. Хоч обсяги викидів забруднюючих речовин останнім часом, передусім через зупинку багатьох підприємств, зменшилися, проте в деяких промислових регіонах (особливо — в Донецько-Придніпровському) вони і нині значно перевищують гранично допустимі норми. Одне з провідних місць у забрудненні атмосферного повітря належить автотранспорту — на нього припадає понад третина усього обсягу викидів забруднюючих речовин в Україні, а в деяких містах більше, ніж половина. Понад 65% свинцю, 54% — оксиду вуглецю, 32% — вуглеводнів та 24% — окси¬дів азоту від загальної для країни кількості цих речовин потрапля-ють в атмосферу завдяки роботі автотранспорту.

Особливе занепокоєння викликають понад тисячу шкідливих хімічних підприємств, більше половини продукції яких йде на експорт, більшість з яких розташовано в Донецької та Луганської областях. За останніх 10 років в цьому регіоні подвоїлась кількість дітей які народжувалися тут з відхиленнями.

Не кращий стан атмосферного середовища у всьому Донецько-Придніпровському регіоні Черкасах, Києві та Одесі. Економіка республіки не була орієнтована на такі «дрібниці», як турбота про екологічно чисте середовище, екологічно безпечні технології виробництва, здоров’я людей.

Навіть зараз, коли здавалося б, усім зрозуміло, що господарювати, як раніше, згубно, — дізнаємося, що значну частину з виділених на нове будівництво коштів буде використано на спорудження екологічно небезпечних об’єктів. На своїй рідній землі продовжуємо господарювати не як справжні володарі національних багатств, а ніби тимчасові оку¬панти. Велику стурбованість викликає неблагополучна в екологіч¬ному відношенні столиця України. Так, Київ, який, по суті, не має металургійної і видобувної промисловості, за загазованістю повіт¬ря, в тому числі й автотранспортом, попереду таких промислових центрів, як Запоріжжя, Кривий Ріг, Харків, Макіївка, Комунарськ. Індекс забруднення в Києві у 6 разів вищий, ніж у Львові. Обсяги викидів продуктів промисловості й транспорту (насамперед, сірко¬вуглецю, діоксиду азоту, фенолу й аміаку) постійно зростають і ся¬гають вже 330 тис. т на рік. З понад 40 тис. промислових підпри¬ємств і об’єктів міста лише третина має очисні споруди. Серед зліс¬них отруювачів повітря — 5 гігантських ТЕЦ і десятки районних котелень із застарілою системою очищення, які зараз перейшли на «альтернативне» паливо природному газу – вугіль, що значно вплинуло на збільшення рівня забруднення. Головне джерело води для України – річка Дніпро. Крім того потреби у воді забезпечують річки Дунай, Дністер, Південний Буг, Тиса, Прут та ін. Стан води й повноводність цих артерій залежить в основному від стану їхніх приток – малих річок, яких в Україні налічується близько 63 тис. Їхня роль величезна: досить згадати, що 90% населених пунктів нашої країни розташовані саме в долинах малих річок і користуються їхньою водою. Однак стан малих річок України сьогодні викликає велику тривогу. За даними Держводгоспу, протягом другої половини ХХ ст. В Україні зникло близько 5 тис. малих водостоків, а це невідворотно веде до деградації великих річок. електроенергетика 43%; комунальне господарство 19,5%; сільське господарство 16,6%; чорна металургія 9%; хімія і нафтохімія 3%; інші 8,9%.

Встановлено, що стан водних ресурсів для 44 % з числа басейнових річок Дніпровської системи є катастрофічним. Якість води у більшості річок класифікується як забруднена і брудна за хімічними та бакте¬ріальними показниками. Перевищення граничне допустимих концен¬трацій забруднювальних речовин у водних об’єктах спостерігається прак¬тично на всій території Дніпровської системи, в багатьох з них стан екологічних систем визначають як початок екологічного регресу. Спроби припинити гідротехнічними засобами процес зменшення стоку малих річок не дали очікуваних результатів. Через активне зарегулювання русел річок внаслідок створення водойм, гідротехнічне будівництво та меліоративні заходи на водозборі, обвалювання й спрямлення русел, сільськогосподарське використання та урбанізація заплав, заміну болотних екосистем штучними сільськогосподарськими моно ценозами, постійне необоротне використання вод більшість річкових ландшафтів України опинилися в стані екологічної кризи. умовах непорушених ландшафтів поверхневий стік практично не несе в річки забруднень. Саме природні ландшафти, завдяки фільтраційним здатностям природних біоценозів, раніше були ідеальними фільтром. Нині в Україні природні ландшафти або знищені, або перебувають на різних стадіях деградації. А водоохоронні зони, якщо вони є взагалі, зведено до вузьких берегових лісопосадок, які не виконують належним чином функції фільтра торів стоків.

Загальними джерелами забруднень водоймищ є недостатнє очищення стічних вод промисловими та комунальними підприємствами, великими тваринницькими комплексами, змиття талими та дощовими водами забруднюючих речовин з полів та міських територій: експлуатація водного транспорту. Негативну роль відіграє також забруднення, що виникає в наслідок підводження з опадами шкідливих речовин із атмосфери: підвищення температури, водостої через викиди нагрітих вод тепловими та атомними електростанціями. Стічні води, що утворюються під час технологчних процесів, після очищення і не доочищення, як правило викидаються до річок або водоймищ, а в приморських районах – у прибережну зону морів. Велика кількість забруднювачів підходить у річки із шахтними і рудниковими водами, а також із дренажними, що підходять з територій зрошування, землеробства. Загальний об’єм цих викидів сягає кількох мільярдів кубічних метрів на рік. У південних областях України кількість стічних вод, що скидаються, практично рівна дефіциту прісної води, від якого потерпають ці райони. Повернення стічних вод у систему технічного водоспоживання підприємств дозволило б ліквідувати дефіцит прісної води. Проте, для цього стічні води повинні піддаватися додатковій обробці, затрати на яку залежатимуть від характеру забруднення і вимог до якості технічної води.

Найбільша концентрація токсичних речовин спостерігається у стічних водах багатьох виробництв фарбників, паперово-целюлозної промисловості та виробництва пластмас, а знешкодження їх потребує складних і дорогих технологій. Часто забруднювачі містять таку високотоксичну речовину, як сірководень, викиди якого взагалі не припустимі. Для Донбасу і Криворізького басейну характерний викид шахтних і рудникових вод з високим вмістом мінеральних солей. Це перешкоджає використанню неочищених вод промисловістю і для зрошення. Так у скинутих деякими шахтами Донбасу водах концентрація солей сягає 9,5 г/л, у тому числі твердих солей – до 3 г/л. В багатьох машинобудівних підприємствах застосовують технологій гальванічного покриття металів – нікелювання хромування, міднення, кадміювань деталей. У стічних водах гальванічних цехів присутні ціаніди, прості й комплексні солі всіх вище згаданих металів та солі, що утворюються при нейтралізації стічних вод. Скидання таких вод у міську каналізацію можливе за умов вилучення з води сполук кольорових та важких металів і ціанідів. Зростає також вплив інтенсивної господарської діяльності людини на підземні води. Найбільший рівень забруднення спостерігається в економічно розвинених районах Дніпропетровської та Запорізької областей з високим рівнем розвитку промисловості та великою густотою населення. Головними джерелами забруднення є накопичувачі промислових та побутових рідких і твердих відходів, міне¬ралізовані шахтні та рудникові води, мінеральні добрива, засоби захис¬ту рослин, накопичувачі відходів на тваринницьких комплексах і фер¬мах. З накопичувачів у підземні води потрапляють розчини різних со¬лей, нафтопродукти, ароматичні речовини та ін. У ґрунтових водах Донбасу виявлено значні перевищення концентрацій (до 60 ГДК) арсену і свинцю, в Придністров’ї — високотоксичного талію – 5001000 ГДК. Інтенсивна господарська діяльність у басейні Чорного моря призвела до виникнення складних екологічних проблем. Це, насамперед, синдром морської евтрофікції, пов’язаний з інтенсивним надходженням з річковим стоком біогенних елементів, що спричинило масове «цвітіння» водоростей, зменшення вмісту розчиненого кисню, загибель бентосних організмів.

Постійним явищем стали «червоні припливи» в прибережних водах. Значним стало забруднення акваторії Чорного моря шкідливими ре¬човинами, особливо нафтопродуктами. Хімічне та інші види забруднення негативно позначилися на його біоті, що призвело до зменшення запасів промислових риб, а їхню екологічну нішу зайняла медуза аурелія. Значна кількість поживи та відсутність конкурентів надало їй можливість швидко збільшити чисельність популяції. Останніми роками в Чорному морі спостерігається негативна тенденція підвищення межі сірководневої зони, яка за останні три десятиріччя піднялася в середньому на 40 м, що може дуже негативно позначитися на усій екосистемі Чорного моря. Азовське море сьогодні є зоною екологічної катастрофи. Ще 4050 років тому в ньому виловлювали риби в 35 разів більше, ніж у Чорному морі, і в 12 разів більше, ніж у Балтійському. Раніше тут водилася риба 114 видів, загаль¬ний вилов її у сприятливі роки становив понад 300 тис. т на рік, переважно цінних порід.

Тепер він зменшився в 6 разів.

Риба, яку виловлюють, настільки забруднена хімікатами, що споживати її небезпечно. Відомо, що найбільші в світі запаси чорноземів зосереджені на території України. Сьогодні, на жаль, запаси та якість цього неоціненного ресурсу в нашій державі істотно знизились, що пояснюється варварською, непродуманою їх експлуатацією, ерозією, засоленням, відчуженням земель під кар’єри та промислові споруди. Ґрунти становлять величезну цінність не лише тому, що це основне джерело отримання продуктів харчування, а й тому, що вони беруть активну участь в очищенні природних і стічних вод, регулюють водний баланс суші та слугують нейтралізатором багатьох видів антропогенних забруднень. Відкритий видобуток корисних копалин і сильна ерозія призводять до повної втрати родючого шару землі і формування «місячних ландшафтів», або «белендів» (від англ. погана земля). В гонитві за врожаєм ґрунти розорюються дедалі глибше й частіше, в них у неймовірних кількостях вносяться мінеральні добрива й пестициди. В результаті на величезних площах степової і посушливої зон ґрунти втратили здатність убирати й пропускати воду, їхня структура деградувала, вони перенасичені шкідливими хімічними сполуками. По всій території України родючість ґрунтів катастрофічно зменшується. За останні 35 – 40 років вміст гумусу в ґрунтах України зменшився на 0,3 – 0,4%. За розрахунками Української академії аграрних наук, щорічні втрати гумусу становлять від 0,6 до 1т/га. Це наслідок використання недосконалих технологічних схем у сільському господарстві та істотного зменшення внесення органічних добрив, що пов’язане із занепадом тваринництва. Україна досі на державному рівні не почала розвивати органічне землеробство в якості альтернативи інтенсивному веденню сільськогосподарської діяльності. Питання утилізації відходів виробництва і споживання в останні роки здобувають вирішальне значення для зниження антропогенного впливу на середовище існування людини, а також у зв’язку з ростом цін на сировину, що супроводжує неминуче виснаження природних ресурсів. Основна маса відходів в Україні утворюється на підприємствах гірничопромислового, хіміко-металургійного, машинобудівного, паливно-енергетичного, будівельного, целюлозно-паперового та агропромислового комплексів. Загалом на металургійних виробництвах на 1 т сталі утворюється 0,4 т відходів. у кольоровій металургії кiлькiсть вiдxoдiв шламів на 1 т металу становить 10-200 т. У відвалах шлаків країн СНД знаходиться помад 27 млн. т заліза, 335 тис. т мiдi й 2 млн. т цинку.

Шламові відвали свинцевих заводів містять помад 3 млн. т заліза, помад 900 тис. т цинку, 150 тис. т свинцю i 70 тис.

т мідi. У промислових твердих i рідких вiдxoдax трапляються рiзнi токсичні речовини, що несприятливо впливають на здоров’я людей та розвиток рослин i тварин. Так, у вiдxoдax металургійної промисловості наявні солi та оксиди феруму, кольорових i важких металiв. Відходами машинобудування є металобрухт, вагранкові шлаки, травильні розчини та гальванiчнi стоки, в яких містяться цiанiди, хром, нікель, залізо, мідь, цинк, арсен, берилій тощо.

Відходи видобутку залізної руди являють собою породи, що попутно добуваються, що, поряд з розробкою залізної руди, витягають і складують у відвали. Відходи збагачення руди, так звані «хвости», утворюються при одержанні залізного концентрату методами електромагнітної чи магнітної сепарації і займають величезні площі. При цьому підтоплюються прилеглі території, забруднюються підземні води, що явно суперечить законодавству України. В Україні досі не запроваджені економічні механізми стимулювання переробки промислових відходів, що в свою чергу унеможливлює розвиток використання їх як вторинної сировини для пристрою дамб, гребель, насипів, основ доріг, а також для виробництва будівельних матеріалів. Щорічний об’єм утворення твердих побутових відходів в Україні становить близько 50,5 млн. тонн, або 200 млн. м3 і має тенденцію до зростання. За останніх 10 років в ТПВ зросла питома частка паперу та пластику, а знизились – скла, металів та харчових продуктів.

Ці зміни складу ТПВ підтверджують світову тенденцію до збільшення кількості паперу та пластику в побутових відходах за рахунок сучасних видів упаковки товару. Ставлення населення до традиційних методів звалювання сміття на звалища стає різко негативним. через небезпеку забруднення діоксинами та іншими забруднювачами повітря, а також через невирішеність проблем з похованням токсичної золи, що утворюється при спалюванні твердих побутових відходів. Нині в Україні умови зберігання та утилізації відходів, як правило, не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам, що є одним із факторів інтенсивного забруднення поверхневих і підземних вод, ґрунту, повітря. В більшості областей України немає полігонів для централізованого зберігання та утилізації відходів. За браком коштів і вільних земель можливості для будівництва сучасних звалищ обмежені. Майже всі побутові відходи розміщуються на полігонах. Переважна їх більшість працює в режимі перевантаження, тобто з порушенням проектних показників щодо обсягів накопичення відходів.

Водночас полігони є джерелом інтенсивного забруднення атмосфери та підземних вод. Практично ні на одному з них не знешкоджується фільтрат. Майже усі полігони потребують невідкладної санації та рекультивації. Не вирішуються питання створення нових полігонів. Половина полігонів побутових відходів приймає промислові відходи. Крім того, у багатьох містах триває процес утворення несанкціонованих звалищ побутових відходів. Найбільші площі під полігони зайняті в Дніпропетровській — 140 гектарів, Донецькій — 330, Одеській — 195, Запорізькій — 153, Луганській області – 129 гектарів. Два працюючих сміттєспалювальних заводи — Київський і Дніпропетровський, мають застаріле обладнання що не відповідає сучасним екологічним вимогам, внаслідок чого вони стають джерелом забруднення довкілля токсичними речовинами. Тільки 70% населення України охоплено послугами з вивезення побутових відходів (в тому числі лише 30% сільського населення), що сприяє щорічному утворенню 16 тис. несанкціонованих звалищ (площею 1,1 тис.га) та перетворює країну у «смітник». Потужності значної кількості існуючих полігонів вже вичерпали свій ресурс: 5% світтєзвалищ перевантажені, 25% не відповідають нормам екологічної безпеки, понад 10% сміттєзвалищ потребує рекультивації.

Незадовільним є стан справ по догляду і моніторингу недіючих (закритих) полігонів, кількість яких становить 242 од., загальною площею понад 300 га. Відсутні вільні території під нові полігони – існує потреба у будівництві 580-ти нових полігонів, що потребує врегулювання питань вилучення земельних ділянок і майна з підстав суспільної необхідності. Низьким є рівень використання побутових відходів як джерела вторинної сировини та в енергетичних цілях, що свідчить про неефективне використання ресурсів. Середній показник зношеності спецавтотранспорту, загальна кількість якого становить понад 4 тис. одиниць, сягає 78%. В більшості населених пунктів використовуються застарілі типи контейнерів, які не відповідають технологічним, санітарно-епідеміологічним та екологічним вимогам. Практично не розвинутою залишається система роздільного збирання побутових відходів, на заваді запровадження якої стає відсутність коштів на придбання нового обладнання та створення відповідної інфраструктури.

Недосконалою є система ліцензування та тарифна політика у сфері поводження з побутовими відходами, що унеможливлює залучення в галузь приватних інвестицій. Державне регулювання у даній сфері характеризується незбалансованістю та дублюванням функцій і повноважень органів виконавчої влади, окремих суб’єктів господарювання. Діючі нормативно-правові акти не відповідають базовому законодавству. Відсутня система звітності щодо ефективності використання коштів зібраних та витрачених на утилізацію упаковки не забезпечує умови для конкурентного середовища та утворює бар’єри для ведення бізнесу в Україні. В наслідок чого наноситися непоправна шкода довкіллю та сплачуються (споживачем) зайві кошти за «віртуальні» послуги з утилізації відходів упаковки. Стрімкий розвиток цивілізації не прискорив процесів видоутворення, але інтенсифікував процеси вимирання видів. Це відбувається через руйнування місць проживання видів, надмірну їх економічну експлуатацію (масовий відстріл тварин, хижацьке рибальство, вирубування цінних видів дерев тощо). Займаючи менше 6% площі Європи, Україна володіє не менше 35% її біорізноманіття, і за цим показником випереджає майже всі європейські країни. Україна має значний потенціал біорізноманіття і може розглядатися як один з потужних резерватів для відновлення біорізноманіття усієї Європи. Географічне положення України, її фізико-географічні умови сприяли формуванню багатого рослинного і тваринного світу, що налічує більше 70 тис. видів (за оцінками експертів, ще не описано одну третину видів, здебільшого грибів і комах). Це обумовлено тим, що в Україні на відносно невеликій території представлено біоту 4-х природних зон. До того ж, Україна знаходиться на перехресті міграційних маршрутів багатьох видів тварин. На жаль, видове багатство як тварин, так і рослин стрімко зменшується через антропогенне навантаження на довкілля.

Приблизно 8,3% судинних рослин, 31,1% ссавців, 19,7% птахів, 38% плазунів, 26,3% амфібій перебувають під загрозою зникнення. Істотне збільшення (у 4,5 рази) кількості рідкісних рослин і тварин і таких видів, що перебувають під загрозою зникнення, зумовлене збільшенням антропогенного тиску на природні екосистеми і свідчить про збереження тенденції до втрати живої природи. Верховна Рада України ратифікувала Рамкову Конвенцію 29 листопада 1994 року (Закон про ратифікацію), а також ухвалила низку законів щодо ратифікації, приєднання та виконання інших міжнародних договорів обов’язкового та необов’язкового характеру, що регулюють питання збереження та використання біологічного і ландшафтного різноманіття. Протягом останніх п’яти років в Україні, як і в усьому світі, велике значення надається розвиткові екологічної мережі. Концепція екомережі поєднує в собі збереження біологічної та ландшафтної різноманітності. У нашій країні набув чинності закон «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр.». Основною метою цього документа є збільшення частки земельного фонду з природними заповідними територіями до рівня, достатнього для збереження біологічної і ландшафтної різноманітності. Але на даний час цей програмний документ виконується не повною мірою. Значною проблемою є неузгодженість і недосконалість законодавства – земельного, лісового, природоохоронного та законодавства про місцеве самоврядування – у частині заповідної справи, що потребує внесення відповідних змін до чинного законодавства та розробки нових законодавчих актів. В системі Мінприроди не створено належної структури управління, яка б забезпечувала управління і контроль за формуванням та утриманням природно-заповідного фонду в регіонах країни. Спостерігається надмірна розпорошеність територій та об’єктів ПЗФ за відомчою приналежністю. Кожна галузь природокористування має свої контролюючі органи, діяльність яких не координується належним чином та не дозволяє Державної екологічної інспекції повною мірою виконувати свої обов’язки. Це створює додаткові можливості для порушень у сфері охорони природи. Система державної охорони природно-заповідних територій України не відповідає сучасним вимогам і міжнародним стандартам. Низький професійно-кваліфікаційний рівень працівників служби державної охорони, обмеженість їх прав та правова незахищеність, відсутність засобів індивідуального захисту та матеріально-технічної бази не дають можливості повною мірою забезпечувати охорону природних комплексів. Унаслідок зазначених тенденцій сповільнилися темпи заповідання запланованих територій. Показник заповідності (відношення площі ПЗФ до території держави) на 01.01.2012 року складає лише 5,7%, тоді як в країнах Європейського Союзу він становить в середньому близько 10%. Повільними темпами встановлюються межі в натурі (на місцевості) територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Відсутність правовстановчих документів, зокрема проектів організації територій, актів на землю, винесених в натуру меж територій та об’єктів ПЗФ, призводить до незаконного захоплення земель природно-заповідного фонду чи загрози їх втрати. Такі факти повсюдно поширені, насамперед в АР Крим, м. Києві, Івано-Франківській, Одеській, Миколаївській, Донецькій областях. Управління відходами в Донецькій області шиворіт-навиворіт. Зробивши своїм вибором вектор європейського розвитку, Україна вибрала і цивілізоване ставлення до навколишнього середовища. Факторів, що забруднюють природу, вистачає. Це: промисловість, транспорт, сільське господарство, міські відходи. У цій статті хочу зупинитися на останньому факторі, тим більше, що за родом професійної діяльності доводиться займатися проблемами саме твердих побутових відходів (ТПВ) і відходів міських очисних споруд. У своїй роботі ті, хто відповідає за утилізацію відходів, а в Донецькій області — це департамент екології та природних ресурсів ДонОДА і йому супутні служби, повинні керуватися як мінімум двома документами: Рамковим законодавством ЄС — Директива 2008/98 ЄС від 19.11.2008 «Про відходи. », імплементованим в Україні в 2017 році, і Законом України « Про відходи ». Директива встановлює загальні вимоги до поводження з відходами та дає піраміду пріоритетів утилізації відходів. Як бачите, чільна роль тут відводиться запобіганню утворення відходів, їх повторному використанню та переробці, і тільки те, що нікуди не годиться — відправляють на смітник.

В Україні ж досі найпоширенішим видом утилізації залишається захоронення ТПВ на полігонах з нелегальним сортуванням вторинної сировини «грачами» на самих звалищах. Тобто наша піраміда цінностей насправді перевернута з ніг на голову. Як видно зі схеми нижче, на полігони у нас вивалюється 94% ТПВ, для порівняння: в середньому по ЄС цей показник становить 25%. Тому в нашій прекрасній країні неосяжні простори зайняті звалищами, а прилеглі території перебувають у жахливому екологічному стані. Однак багато областей і міст України вже розробляють стратегічні програми управління ТПВ у своїх регіонах з урахуванням європейської ієрархії утилізації відходів. Так, до нашої компанії вже звернулися кілька міст з проханням взяти участь в розробці їхніх регіональних програм. Природно, нам захотілося ознайомитися і з програмою управління ТПВ в нашій рідній Донецькій області. Виявилося, що з цим у нас все в порядку: затверджена Програма поводження з відходами в Донецькій області на 2016-2020 роки є. Розробило її Державне підприємство «Східноукраїнській екологічний інститут».

Загальний обсяг фінансових ресурсів, необхідних для реалізації Програми, складає більше ніж 1,7 млрд. грн. У ній багато уваги приділяється дрібницям, наприклад, підрахунку контейнерів, але абсолютно не проробленою залишається стратегія, яка повинна була б визначити головний стрижень індустрії утилізації відходів так, як це зроблено в «Національній стратегії управління відходами в Україні до 2030 р.», основна ідея якої спрямована на визначення європейських норм для впровадження їх в українське законодавство та запозичення досвіду держав-членів ЄС. Мимохідь, без будь-якої конкретики, в Програмі говориться про необхідність роздільного збору сміття, причому в одному місці під цим розуміється сміттєсортувальна лінія: «Розширення зони роздільного збирання відходів буде виконуватися по мірі введення в експлуатацію сміттєперевантажувальних станцій з системою сортуваннях відходів», в іншому місці сортування вже покладається на населення, — йдеться про необхідність «агітаційно-просвітницької компанії серед населення з роздільного збирання побутових відходів». Так само, мимохідь, в програмі згадується про переробку відходів (харчових), що біологічно розкладаються: «Будівництво сучасних регіональних полігонів дозволить. організувати збір біогазу та збір фільтрату з товщі полігону». Тобто і в подальшому планується харчові відходи закопувати! Розглянемо докладніше питання переробки харчових відходів. Згідно зі статистикою, їх в ТПВ близько 40% за вагою, проте як було процитовано вище, їх будуть закопувати на «сучасних регіональних полігонах», щоб потім збирати біогаз. Проаналізуємо актуальність такого підходу: По-перше, згідно з ієрархією поводження з відходами, до поховання на полігонах допускаються тільки ті відходи, які ніяк не можна переробити, всі інші повинні бути повернуті в обіг у вигляді вторинних ресурсів або енергії. По-друге, здоровий глузд підказує, що не відводячи на полігони харчові відходи, ми на 40% зменшимо на них навантаження, на стільки ж продовживши термін їх експлуатації, при цьому звалища практично перестануть бути джерелом смороду і забруднювачем ґрунтових вод. По-третє, Закон України «Про відходи» говорить: «Забороняється змішування чи захоронення відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія». А ось із цього місця, як експерт в області переробки органічних відходів, можу розповісти докладніше, що в світі вже тисячі років існує технологія анаеробного (без доступу повітря) зброджування харчових, сільськогосподарських та інших органічних відходів у біогазових установках (БГУ) з отриманням біогазу, за складом ідентичного природному газу і такого цінного для наших виснажених сільгоспземель продукту як біодобриво, про який добре знають агрономи і про який можна написати окрему статтю. За офіційною статистикою в Донецькій області щорічно збирається близько 500 тис. т ТПВ, з них 40% (200 тис. т) — біологічно розкладаються. З урахуванням їхньої метаногенної здатності, в біогазових установках можна отримувати щорічно 25 млн. м 3 біогазу з концентрацією метану 60% або 15 млн. м 3 очищеного метану. При нинішній середній ціні природного газу 6 за м 3, отриманий газ буде коштувати 90 млн. Після зброджування в БГУ щорічно буде утворюватися близько 500 тис. т біодобрива з вологістю близько 95%, за живильною цінністю еквівалентного 5 тис.

т такого мінерального добрива як нітроамофоска. При ціні нітроамофоски 10 тис. за тонну, біодобриво буде коштувати 50 млн. грн., хоча його цінність для відновлення природної родючості орних земель незрівнянно вища за мінеральне. БГУ добре вписується в схему комплексної переробки ТПВ та надлишкового мулу міських очисних споруд.

До слова, ця схема продуктивно працює не тільки в ЄС, але і, наприклад, в Білорусі. Таку схему адаптуємо і ми до реалій декількох великих міст України.

Структурна схема універсального комплексу з переробки комунальних відходів виглядає так: До слова, компанія ЕКОТЕНК свого часу розробила, змонтувала і успішно провела державні випробування дослідно-промислової БГУ. Може, про це в екологічному інституті не знають? — так ні ж, ми погоджували з ним технічні умови на БГУ. Може, в департаменті екології та природних ресурсів ДонОДА про це не знають? — так ні ж, на запрошення керівника департаменту.П.

Натруса ми робили для співробітників департаменту презентацію біогазових технологій, якраз стосовно переробки ТПВ, у далекому 2015 році, тобто до розробки ними Програми. Готуючи цю статтю, в Ютубі я натрапив на фільм, зроблений на замовлення департаменту екології про заплановане будівництво в Донецькій області двох сміттєспалювальних заводів, в Краматорську і Маріуполі, потужністю переробки змішаного сміття по 150 тис. Мене це здивувало, тому що в Програмі про це нічого не згадується. Це що — експромт? Але, по-перше, спалювати те, що можна повернути в оборот — суперечить Директиві ЄС і чинному законодавству, по-друге, повноцінне очищення продуктів згоряння і постійний їх моніторинг є надзвичайно дорогими технологіями навіть для розвинених країн, по-третє, навіть при нормальних ГДК викидів, через 10-20 років на території навколо заводу накопичується така кількість важких металів та інших «принад», які роблять неможливою подальшу його експлуатацію. Недарма, Верховна Рада відмовилася надавати «зелений тариф» сміттєспалювальним технологіям. Так може давайте відразу застосовувати екологічно чисті технології? 2020 рік скоро закінчиться, як і термін дії даної багато в чому не виконаної Програми. Мабуть, буде прийнято чергову 5-річну програму. Хотілося б бачити її більш продуманою і такою, що відповідає нашому світлому європейському майбутньому. Сподіваюся, проект нової Програми вже розроблений і найближчим часом він стане доступним на сайті ДонОДА для обговорення. Цією статтею запрошую всі зацікавлені сторони до дискусії з цієї болючої теми, яка стосується кожного жителя нашої чудової планети. Про сміття, ліси й загрозливий пластик: 10 книжок для дітей. Завдяки дитячим виданням розмови про екологію можуть стати простішими, адже батьки й самі часто лише починають вчитися: як сортувати сміття, як розрізняти ПЕТ-пляшки, куди здавати речі на переробку тощо. Пропонуємо 10 пізнавальних і художніх книжок, які сподобаються дітям, завдяки сучасному дизайну й легким текстам. Вони допоможуть залучити дітей до обговорення актуальних екологічних проблем. Пізнавальні книжки. Рока Нурія. Три «П»: повторне використання, помірність, переробка. Практична книжка про екологію для молодших читачів. Тут принцип трьох «П» подається на конкретних прикладах, історіях і порадах – щоб дитина могла не лише дізнатися про важливість збереження довкілля, а й навчитися свідомо користуватися речами як удома, так і в школі й загалом у публічних місцях. Наприклад, вдома головний герой – хлопчик Павло – вчиться економити електроенергію й воду. Й одразу візуалізація: «Краплинки води з крана, який протікає, можуть за день наповнити ванну». Павликова сім’я відмовилася від пластикових пакетів на користь корзини та сумки, пошитої із тканини. У школі Павло з іншими учнями малюють на обидвох сторонах аркуша паперу, зберігають скріпки й гумки в баночках із-під фарб тощо. Павло отримує корисні знання про сортування сміття, про призначення спеціальних контейнерів, про утилізацію використаних батарейок, як виготовляють папір з макулатури, що таке компост і чим можуть бути корисні продуктові відходи. Наприкінці книжки є практичні «рецепти» повторного використання речей. Наприклад, як змайструвати будиночок для пташок із порожньої картонної коробки з молока чи фруктового соку; як приготувати пудинг із черствого хліба, як власноруч зробити записник із використаних аркушів паперу. Книжка приваблює кольоровими ілюстраціями, невеликою кількістю тексту та чіткими порадами, яскравими схемами, цікавими прикладами й інтерактивними завданнями. Купити книжку. Галина Булгакова. Екокнига. Зберегти ліс Зберегти місто. Щоб зберегти ліс, героєві цього видання доведеться навчитися розрізняти види лісу, знаходити різні дерева, тварини, рослини, гриби та ягоди.

Можна навчитися посадити дерево чи навіть зробити папір, зробити компост, годівничку, правильно розводити багаття та орієнтуватися в лісі. Також корисною буде інформація про лісові небезпеки і як не нашкодити лісу. У місті екопитання будуть іншими й стосуватимуться економії електрики й води, забруднення транспортом. Лаконічно подано про переробку відходів і сортування сміття, а також поради, як зробити екологічним власне помешкання: як і чим прибирати кімнату, які кімнаті рослини вирощувати вдома, як зробити екологічною кухню, ванну, дитячу кімнату, вітальню. Кожен розділ супроводжується завданнями й схемами. Галина Ткачук. Книжка про сміття. Виявляється, про сміття можна написати дуже цікаву й пізнавальну книжку, а ще – дуже корисну й практичну. Саме на останній пункт й розраховувала авторка. Адже суть книжки – докладно й доступно пояснити проблему сміття, а також розповісти, як можна її вирішувати. Цінним є те, що авторка, починаючи зі світових масштабів, зосереджується врешті на Україні, розповідає про нашу ситуацію. Усі цифри Галина Ткачук одразу намагається проілюструвати зрозумілими образами, наприклад, загальна площа офіційних сміттєзвалищ в Україні (понад 8,5 тисяч гектарів) – це трошки більше за площу Івано-Франківська. Також авторка пропонує читачеві задуматися чи навіть простежити, скільки викидається сміття щодня, а також порівняти кількість нашого сміття в різні дні чи сезони. Окрім конкретних приватних історій людей, які активно намагаються допомагати довкіллю і сортують сміття, авторка розповідає про флешмоби та марафони: #підбери, #plogging тощо. Окремі розділи присвячені темі сортування й переробці сміття в українських реаліях, базові знання про види сміття та як його сортувати. А також подані важливі сайти проєктів з екології, збереження довкілля. Здається, така книжка може стати корисною для всієї сім’ї. Тим паче, що написана вона надзвичайно легко й просто. Еріка Файві. Сміттєва революція. Порушуючи круговерть марнотратства. Найбільш докладна книга в цьому списку щодо речей та сміття, а точніше – круговерті речей у світі. Тут чітко, наочно й структуровано пояснюють, звідки береться, як використовується й куди дівається вода, їжа, одяг, папір, пластик, метали, електроніка. Тобто речі, котрими ми користуємося щодня, але майже ніколи не задумуємося про них і їхнє походження. Наприклад, у розділі про одяг можна прочитати про різні види тканин, як їх виготовляють. А також скільки часу він буде розкладатися, коли ми його зносимо й викинемо. Цікаво, що найдовше розкладаються кросівки – 1000 років. Також є докладні схеми виготовлення скла, пластику, алюмінію, і як їх можна повторно застосовувати. Пізнавальним буде розділ про електронне сміття – із чого складається мобільний телефон чи комп’ютер, і які складнощі утилізації таких речей. А ще – досі складний вибір: що екологічніше – електронна чи паперова книжка? Авторка також описала проблему космічного сміття. Наприкінці подала цікавий факт: щоб запустити в космос 1 кг сміття із Землі – потрібно 25 тис.доларів. Це принаймні одна причина, чому не варто засмічувати космос (хоча люди вже і до цього доклалися). Книжка безперечно дуже корисна й пізнавальна для тих, хто копає вглиб, – як відбуваються основні процеси життєдіяльності, як людина на них впливає і як може вплинути на зміни. Мартін Дорі. Діти проти пластику. Це видання одразу, з перших слів зацікавить читача, бо пропонує стати… супергероєм!

Більше того – обіцяє, що на це потрібно лише 2 хвилини. Хіба не спокусливо? Рятувати світ, перемагаючи пластик, лише за 2 хвилини щодня. Щоб стати супергероєм – потрібна місія. Тож кожен розділ книжки – це місія з певної сфери життя, а щоб виконати її, автор подає список 2-хвилинних завдань, за виконання яких герой отримує бали. У формі гри й заохочення можна здобути якнайбільше балів і стати супергероєм у боротьбі з пластиком. Корисно буде дізнатися про історію пластику, його різновиди й ступені шкідливості, як різні країни дають раду зі сміттям. Загалом, у книжці є 16 місій: боротьба з пластиком у парку, саду, супермаркеті, у шафі, на кухні й ванній, а навіть у своєму шкільному наплічнику. Також у кожній місії є так званий повсякденний герой – наче зразок для наслідування, який у формі анкети розказує про свою суперсилу, як він бореться з пластиком, дає корисну пораду, а ще розповідає про одну річ, яку він любить і яку ненавидить. У книжці доступно подана інформація за допомогою малюнків та схем, списків і завдань для кращого засвоєння.

А вкінці, пройшовши всі місії й підрахувавши бали, можна отримати певну кількість зірок за своє супергеройство. Художні книжки. Стейсі Макеналті. Земля: мої перші 4,54 мільярда років. Щоб почати розмовляти про екологію нашої планети з дітьми, можна найперше прочитати оце ілюстроване видання. Книжка розрахована на найменших читачів, відповідно й інформації тут обмаль. Наголос на Землі як на живій істоті, котра колись народилася, мала свої захопливі етапи розвитку й змін, а врешті на ній почали жити тварини, «але вони переважно їдять і какають. Їм байдуже до мого дивовижного життя». Та найбільші проблеми в Землі із людьми, які іноді «забувають, що слід ділитися, гратися чемно й прибирати після себе». Чудова лаконічна книжка з гарними малюнками про те, що люди є лише частиною Землі. А сама планета має дуже цікаву історію, ще до появи людини на ній вже багато чого траплялося. Власне, їй вже аж 4,54 мільярда років. Зої Такер. Ґрета і Гіганти.

Історія, натхнена боротьбою Ґрети Тунберґ за порятунок світу. Історія насправді дуже проста й дещо ідеалізована. Якось до дівчинки Грети, «яка жила в серці прекрасного лісу», прийшли тварини із проханням про допомогу.

Гіганти знищують їхній ліс. Очевидно, мова про браконьєрів, що завзято вирубують ліс. Дівчинка вирішує намалювати плакат із написом «Годі!» й таким чином бойкотувати винищувачів лісу. Згодом до неї приєднується хлопчик, а потім ще багато людей. У фіналі гіганти таки помітили протест, прислухалися до їхніх прохань чи то радше вимог і змінили свій спосіб життя. Врешті, й ліс змінився, став ще більш прекрасним. Звісно, у реальності таких чудесних перевтілень не буває. Але ця історія може бути дуже добрим поштовхом до розмов з малими дітьми про захист довкілля.

Адже дошкільнята сприймають прості історії, із чітким розподілом на добрих і злих героїв. Наприкінці книжки є невелика довідка про Грету Тунберг, а також кілька порад для дітей, як вони можуть почати свою екоактивність. Гарні ілюстрації вдало доповнюють розповідь. Книжка надрукована на переробленому папері, а 3% від її продажу перераховується до міжнародного кліматичного руху «350.org». Купити кни жку. Аліс Пантермюллер. Лотта та її катастрофи. Тварини, рятуйтесь! У відомій серії книг про Лотту п’ята книжка про порятунок тварин, яким загрожує вимирання. А починається історія зовсім несподівано. У містечку будується новий поштамт і мерія вирішила якось оздобити будівельний паркан.

І ось 5-Б клас виграв цей конкурс, запропонувавши розмалювати його зображеннями рідкісних тварин. Традиційно для Лотти та її друзів і недругів (найкраща подруга Шаєн, а також Пауль чи Береніка зі своїми «безмозкими бараницями») усе виходить смішно з пригодами і… халепами. Але в підсумку читач не тільки нарегочеться, а й дізнається багато цікавинок про тварин. Наприклад, про дірку в панцирі черепах, про різні види кажанів і що вони – не птахи! Все найцікавіше починає відбуватися безпосередньо від час розфарбовування паркану. Божевільні діти із божевільними затіями. До речі, на свій день народження Лотта отримала від батьків у подарунок танзанійську ропуху Кігансі й відвідала з родиною зоопарк. Опісля цієї книжки ви почнете, як і Лотта, задумуватися, чи не під загрозою вимирання та чи інша тварина, на яку десь натрапите. Катажина Ририх. Лопушане поле. Якщо цю книжку читатимуть дорослі, то їх охопить ностальгія за власним дитинством, яке було абсолютно екологічним у сенсі відсутності гаджетів, шкідливої їжі із супермаркетів та токсичних стосунків у мережі.

Натомість діти сприймуть ці історії по-своєму – так, як у принципі діти сприймають реальність: додаючи до неї свого казкового елементу. Наприклад, вони можуть вірити, що їхня сусідка – чарівниця, кіт – говорить, а гість – справжній вампір. І в їхньому світі це все напрочуд гармонійно поєднується. Саме тому й жанр цієї книжки – повість-казка, поєднання справжнього й актуального із вигадкою й мріями.

Герої цих історій мешкають у кварталі ще старих будинків край Лопушаного поля, а поряд височіє новозбудований комплекс «Елітний», діти в якому не можуть собі дозволити такої свободи, польоту фантазії, живуть занудно. Авторка делікатно показує різні способи життя, їхні переваги й недоліки. Кожна з історій звертає увагу на конкретну тему: надмірне споживання шкідливої їжі й напоїв (тут символічним героєм виступає… Цифра), життя тварин у притулку, дітей у дитбудинку, серйозні хвороби дітей, сучасні звички дорослих. А ще напрочуд тонко й уміло авторка торкається теми екології самої людини, її стосунків з іншими: друзями, батьками, старшим поколінням, хворими. Гумор, політ фантазії й органічне співіснування з природою й людьми – мабуть, основні риси цієї книжки. Приємно нетипової і з чудовими ілюстраціями. Марікен Йонгман. Усі тварини живі та вільні. На перший погляд, це майже романтична повість про стосунки двох 10-річних школярів: хлопчика Хайса і його нової подруги Діті, з інтригуючим сюжетом. А суть така. Новенька у класі, Діті, раптом починає цікавитися Хайсом, зовсім непримітним хлопцем. Згодом з’ясовується, що вона належить до якоїсь таємної організації, до якої й хоче долучити хлопця. Пройшовши кілька випробувальних завдань, Хайс стає спільником Діті в… рятуванні тварин. І тут, десь на середині повісті, починають виходити на яв і наміри дівчини, і суть її організації, якої насправді не існує.

Врешті, діти так захопилися рятуванням тварин, що ними зацікавилася поліція. Після прочитання може виникнути двояке враження.

З одного боку, читач розуміє проблеми сучасного споживацького світу, може задуматися про вегетаріанство та його причини. Але з іншого боку, автор сміливо представляє еко історію дітей як гру з вогнем, особливо коли їхній еко активізм відбувається за плечима дорослих (їхня спільниця бабуся Діті не враховується), і все може завершитися у відділку поліції. Повість радше звертає увагу на те, як багато тварин справді живуть у неволі, часто лише задля розваги людей. Водночас наголошуючи на тверезості, поміркованості та виваженості еко вчинків дітей. А ще тут надзвичайно колоритний гумор, тривала інтрига й фактично відкритий фінал… Для роздумів кожного. Заходи щодо скорочення утворення відходів та мінімізації впливу відходів на довкілля. Опис та нормативно-правова база. При розробці заходів щодо скорочення утворення відходів та мінімізації відходів впливу на довкілля ТОВ «ЦЕРН» керується Законами України «Про відходи», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» та іншими законодавчими актами. До основних принципів, які покладені в основу розробки переліку заходів щодо скорочення утворення відходів та мінімізації відходів впливу на довкілля належать: впровадження у виробництво: н айкращих доступних технологій; р есурсозберігаючих та маловідходних технологій; вдосконалення на рівні підприємства: с истеми управління відходами; т ехнологій і способів переробки, утилізації, знешкодження та видалення відходів; з нань і навичок співробітників відділів охорони навколишнього середовища і працівників підприємства у сфері поводження з відходами; підвищення рівня технічної дисципліни та відповідальності при організації: тимчасового зберігання, транспортування, видалення, переробки, утилізації та знешкодження відходів; моніторинг і контроль: організацій, яким передаються відходи на переробку, утилізацію або видалення; власних місць утворення, поводження, утилізації та видалення відходів; пошук: о рганізацій, які успішно реалізують більш екологічно безпечні способи переробки, утилізації та видалення відходів; н ових технічних рішень в сфері скорочення утворення відходів та поводження з ними, в т.ч. завдяки пропозиціям співробітників підприємства і громадських організацій.

Вартість та строки виконання робіт. Як правило, розробка заходів щодо скорочення утворення відходів та мінімізації відходів впливу на довкілля входить у перелік робіт при виконанні інвентаризації відходів. Вартість розробки заходів залежить від кількості об’єктів утворення, поводженння, знешкодження, переробки або утилізації та видалення відходів на підприємстві, наявності системи поводження з відходами та інструкції щодо поводження з відходами виробництва.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

самостійна робота паралельність прямих і площин у просторі

правила безпеки під час проведення дослідів з природознавства у початкових класах

географія 7 клас практикум кобернік гдз