поняття про регуляцію діяльність організму тварин презентація

тварин діяльність організму регуляцію про поняття презентація.

Нервова система: будова та значення. Реферат. Значення нервової системи дуже велике і полягає в тому, що вона поєднує, узгоджує і регулює діяльність органів і систем, зумовлює оптимум функціонування. Нервова система забезпечує зв’язок організму з навколишнім середовищем, а також діяльність людини як не тільки біологічної, а й соціальної істоти.

Неоціненне значення у формуванні соціальної суті людини відіграв розвиток мови, пам’яті, мислення та інших видів психічної діяльності. Структурною одиницею нервової системи є нервова клітина з її відростками — нейрон. Уся нервова система являє собою сукупність нейронів, що контактують один з одним за допомогою спеціальних апаратів — синапсів. рецепторні, або чутливі (по них збудження передається з периферії до нервової системи); вставні, або проміжні, які передають імпульси всередині нервової системи; ефекторні — нейрони, по яких імпульс спрямовується до робочих органів — ефекторів (м’язів, залоз тощо). а — кісткової риби; б — електричного ската; в — жаби; г — плазуна; д — птаха; е — ссавця; 1 — передній мозок; 2 — епіфіз; 3 — гіпофіз; 4 — середній мозок; 5 — мозочок; 6 — довгастий мозок; 7 — проміжний мозок; 8 — мантія; 9 — смугасте тіло.

У нервовій системі виділяють центральну частину — головний і спинний мозок і периферичну, яка представлена 12 парами черепно-мозкових і 31 парою спинномозкових нервів (периферична нервова система). На розрізах мозку видно, що він складається з сірої і білої речовин. Сіра речовина утворена скупченням нервових клітин (з початковими відділами їхніх відростків), біла речовина — це скупчення нервових волокон. Як у сірій, так і в білій речовині є клітини нейроглії. а — спинний мозок (загальний вигляд); б — головний мозок (поздовжній розріз); в — частина спинного мозку (у верхній частині біла речовина видалена); — нижній кінець головного мозку; 2 — межа між головним (довгастим) і спинним мозком; 3 — шийне і 5 — поперекове потовщення спинного мозку; 4 — задня серединна борозна; 6 — кінцева нитка; 7 — права півкуля; 8 — перемичка між півкулями; 9 — проміжний мозок; 10 — епіфіз; 11 — середній мозок; 12 — мозочок; 13 — довгастий мозок; 14 — міст; 15 — гіпофіз; 16 — передній корінець спинномозкового нерва; 17 — спинномозковий нерв; 18 — спинномозковий вузол; 19 — задній корінець спинномозкового нерва; 20, 23 — біла речовина; 21 — спинномозковий канал; 22 — сіра речовина; 24 — передня серединна щілина. У головному мозку, в різних його відділах, сіра і біла речовини розміщені по-різному. В півкулях мозку і мозочку сіра речовина розміщена на периферії, утворюючи зовні суцільний шар, який називають корою. Під корою міститься біла речовина, а в ній окремі скупчення сірої речовини — ядра. В інших відділах головного мозку біла речовина розміщена зовні, а сіра речовина у вигляді ядер — всередині. В спинному мозку біла речовина лежить по периферії, а сіра — в центрі і також утворює ядра. Ядра сірої речовини виконують роль центрів головного й спинного мозку, які регулюють діяльність органів (центр слиновиділення, центр ковтання, центр дихання тощо). Пучки нервових волокон (нерви) білої речовини зв’язують одні відділи головного й спинного мозку з іншими і виконують провідникову функцію — по них передаються нервові імпульси. Головний і спинний мозок має густу сітку кровоносних судин. Речовина мозку потребує постійного надходження кисню і поживних речовин.

Порушення мозкового кровообігу може бути причиною різних патологічних станів (паралічів, втрати чутливості, розладу мови тощо).

Нерви, що відходять від головного й спинного мозку, відгалужують гілки до всіх органів нашого тіла, або, як кажуть, іннервують усі органи. В органах є кінцеві нервові апарати — рецептори (чутливі, або аферентні, нервові закінчення) і ефектори (рухові, або еферентні, нервові закінчення, які викликають збудження робочого органа). За допомогою нервів та їхніх розгалужень здійснюється зв’язок центральної нервової системи з органами, і всі системи органів поєднуються в одне ціле (забезпечується цілісність організму). Чутливі нерви містять доцентрові волокна, рухові — відцентрові волокна, а змішані — обидва види нервових волокон. Багато нервів та їхніх розгалужень на периферії крім нервових волокон мають нервові вузли (ганглії). Вони складаються з нейронів, відростки яких входять до складу нервів, та їхніх розгалужень (нервові сплетення). Соматична охоплює ті відділи центральної й периферичної нервової системи, які іннервують скелетні м’язи та органи чуття. До автономної нервової системи відносять відділи головного мозку і нерви з їхніми розгалуженнями, які іннервують переважно внутрішні органи: серце, судини, залози внутрішньої секреції та ін. Автономна нервова система, в свою чергу, поділяється на симпатичну і парасимпатичну (мал. 3). Автономна нервова система іннервує весь організм у цілому, всі органи й тканини: залози, непосмуговані м’язи, кровоносні судини, органи чуття, нарешті, головний і спинний мозок, тобто саму центральну нервову систему. Більшість органів іннервується одночасно як симпатичною, так і парасимпатичною нервовою системою, однак вони діють на один і той самий орган протилежно. Наприклад, симпатична нервова система збільшує ритм і силу скорочень серця, звужує судини і підвищує їхній тонус, уповільнює перистальтику кишок; парасимпатична — навпаки, уповільнює ритм і зменшує силу скорочень серця, розширює судини і знижує тиск у них, прискорює перистальтику кишок. Загалом симпатична нервова система забезпечує витрачання енергії, а парасимпатична — відновлення її запасів в організмі. Автономна нервова система не має своїх особливих аферентних, чутливих шляхів. Чутливі імпульси від органів спрямовуються по чутливих волокнах, спільних для вегетативної і соматичної нервової системи. Вищий контроль і регуляцію функцій вегетативної нервової системи, як і соматичної, здійснює кора великого мозку. Центри автономної нервової системи розміщені в середньому, довгастому й спинному мозку, а периферична частина складається з нервових вузлів і нервових волокон, які іннервують робочий орган. Від тіла нейрона (першого), що міститься в центральній нервовій системі, відходить довгий відросток, який утворює пресинаптичне, або прегангліонарне, волокно. Воно переключається на другий нейрон, тіло якого міститься в периферичному вузлі (ганглії, сплетенні), від тіла цього нейрона відходить постсинаптичне (постгангліонарне) волокно до іннервованого органа. Симпатична частина автономної нервової системи бере початок у середній частині спинного мозку (останній шийний, грудні і II-III поперекові сегменти), де містяться тіла перших нейронів, відростки яких закінчуються в нервових вузлах двох симпатичних ланцюгів, розміщених по обидва боки і спереду від хребта. В цих ланцюгах містяться тіла інших нейронів, відростки яких безпосередньо іннервують робочі органи. У вузлах перший і другий нейрони з’єднуються за допомогою синапсів. Парасимпатична частина автономної нервової системи утворена кількома нервами, тіла яких містяться в середньому й довгастому мозку та в II-IV сегментах крижового відділу спинного мозку. Парасимпатичні вузли, в яких знаходяться тіла других нейронів, розміщені в органах, на діяльність яких вони впливають. Автономна нервова система регулює і змінює фізіологічний стан тканин і органів, пристосовуючи їх до діяльності всього організму в умовах навколишнього середовища, не підкоряючись волі людини. Слід мати на увазі, що поділ нервової системи на соматичну і автономну, як і на центральну й периферичну, має умовний характер, оскільки всі відділи нервової системи анатомічне та функціонально пов’язані один з одним і працюють як єдине ціле. Спинний мозок лежить у каналі хребта і являє собою тяж завдовжки 41-45 см (у дорослої людини), дещо сплющений спереду назад. Вгорі він безпосередньо переходить у головний (довгастий) мозок, а внизу закінчується конічним звуженням, від якого вниз відходить кінцева нитка, утворена оболонками мозку. Ця нитка спускається в крижовий канал і прикріплюється до його стінки. Спинний мозок має два потовщення: шийне і поперекове, що відповідають місцям виходу з нього нервів, які йдуть до верхніх і нижніх кінцівок. Передньою щілиною і задньою борозною спинний мозок поділяється на дві симетричні половини, кожна з яких має по дві слабко виражені поздовжні бічні борозни, через які виходять передні й задні корінці. Передній і задній корінці кожного боку, з’єднуючись, утворюють змішаний спинномозковий нерв, у якому містяться як доцентрові, так і відцентрові нервові волокна. Місце виходу корінців не відповідає рівню між-хребцевих отворів і нерви, перш ніж вийти з каналу, ідуть донизу. У поперековому відділі вони йдуть паралельно кінцевій нитці і утворюють пучок, який називають кінським хвостом. Від спинного мозку відходить 31 пара змішаних спинномозкових нервів, у яких є рухові волокна (виходять з бічних борозен, передні корінці) і чутливі волокна (входять у задні борозни, задні корінці). Ділянку спинного мозку, від якої відходить пара нервів, називають нервовим сегментом, або сегментом спинного мозку. Кожний сегмент іннервує певні скелетні м’язи і ділянки шкіри. Спинний мозок здійснює дві функції: рефлекторну і провідникову. Як рефлекторний центр спинний мозок здатний здійснювати складні рухові вегетативні рефлекси. Аферентними (чутливими) шляхами він сполучений з рецепторами, а еферентними (руховими) — із скелетною мускулатурою та всіма внутрішніми органами. Довгими висхідними і низхідними шляхами спинний мозок сполучає двостороннім зв’язком периферію з головним мозком. Аферентні імпульси по провідних шляхах спинного мозку прямують у головний мозок, даючи йому інформацію про всі зміни в зовнішньому і внутрішньому середовищі організму. По низхідних шляхах імпульси від головного мозку передаються до ефекторних нейронів спинного мозку, які і зумовлюють або регулюють діяльність відповідних органів. Головний мозок людини є не лише субстратом психічного життя, а й регулятором усіх процесів, що відбуваються в організмі. Прогресивний розвиток головного мозку у вищих приматів, зумовлений трудовою діяльністю з використанням знарядь праці та членороздільною мовою, дав змогу людині якісно виділитися в тваринному світі і посісти панівне становище в природі. Головний мозок розміщений у порожнині черепа. Індивідуальні коливання маси головного мозку сучасної людини, незалежно від її обдарованості, досить великі (найчастіше 1100-1700 г). Приблизно такою була маса мозку І. П. Павлова (1653 г),. І. Менделєєва (1571 г) та інших видатних людей. Разом з тим маса мозку І Тургенєва (2012 г), Байрона (1807 г), Ф. Шіллера (1785 г) перевищувала максимальну, а.

Франса (1017 г) — була мінімальною, яка відома сучасній людині.

Мозок новонародженої дитини важить у середньому 330-400 г. В ембріональному періоді і в перші роки життя головний мозок інтенсивно росте, однак лише до 20 років досягає остаточних розмірів. довгастий мозок; задній мозок, що складається з моста й мозочка; середній мозок — покрив середнього мозку (чотиригорбкове тіло) і ніжки мозку; проміжний мозок, основними утворами якого є таламус і гіпоталамус; передній (кінцевий) мозок, представлений двома великими півкулями. Перші чотири відділи утворюють стовбур головного мозку, який є найдавнішим у філогенетичному відношенні. Півкулі великого мозку — порівняно молодий утвір. Довгастий мозок є безпосереднім продовженням спинного мозку (на передній і задній його поверхнях також є борозни), від якого він відрізняється функцією і будовою. Сіра речовина в ньому утворює окремі скупчення — ядра. Одні з них є проміжними ядрами, розміщеними за ходом основних провідних шляхів, чутливих і рухових, інші є центрами черепно-мозкових нервів з п’ятої по дванадцяту пару, треті є дуже важливими центрами: дихання, обміну речовин, судиноруховим, серцевої діяльності, жування, ковтання, ссання, секреції травних залоз, потовиділення, центрами низки захисних рефлексів — чхання, кашлю, мигання, сльозовиділення, блювання тощо. Тут, як і в інших частинах стовбура мозку, міститься сіткоподібний утвір (ретикулярна формація) — дифузне скупчення клітин різних типів, які густо переплітаються безліччю волокон, що йдуть у різних напрямках. Ретикулярна формація відіграє важливу роль у регуляції збудливості й тонусу всіх відділів центральної нервової системи. Тонічні рефлекси, які забезпечують нормальне положення тіла, перерозподіл тонусу скелетних м’язів, також пов’язані з функцією довгастого мозку. В ньому замикаються дуги цих рефлексів. Біла речовина довгастого мозку складається з волокон, по яких проходять нервові імпульси від заднього мозку до спинного і в зворотному напрямку. До заднього мозку відносять міст і мозочок. Міст розміщений між середнім і довгастим мозком. Він ніби сполучає їх, тому й має таку назву. Внутрішня будова його нагадує будову довгастого мозку, тобто містить ділянки сірої і білої речовин. Сіра речовина становить центри черепно-мозкових нервів; тут міститься така сама ретикулярна формація, як і в довгастому мозку. Через міст проходять шляхи нервових імпульсів із нижче-розташованих відділів до вищих і в зворотному напрямку. Є центри і нервові волокна, які зв’язані з мозочком. Мозочок розміщений над довгастим мозком під потиличними частками великого мозку. Він складається з двох півкуль і черв’яка, розміщеного між ними. Мозочок складається з білої і сірої речовин. Сіра речовина розміщена на поверхні і утворює кору мозочка. В товщі мозочка серед білої речовини містяться ядра мозочка — скупчення сірої речовини. Поверхня мозочка вкрита вузькими звивинами. За допомогою трьох пар ніжок мозочок з’єднаний з довгастим і середнім мозком, а через них і з усіма відділами нервової системи. Основна функція мозочка — координація рухів як довільних, так і мимовільних. За його допомогою здійснюються функції рівноваги і руху мускулатури шиї, тулуба, кінцівок, підтримується тонус м’язів. Про це свідчать експерименти.

Руйнування невеликих ділянок кори мозочка У тварин не спричинює значних порушень його функцій.

Проте видалення половини мозочка супроводжується тяжкими порушеннями рухів тієї частини тіла, в якій здійснено операцію. З часом тяжкість порушень зменшується, але повністю вони не минають. У разі патологічного ураження мозочка у людини швидко виникає втома, дрижання кінцівок, порушуються м’язовий тонус, рівновага, розмірність, плавність рухів тіла і мови. Середній мозок розміщений між заднім і проміжним мозком. Він здійснює морфологічний і функціональний зв’язок цих відділів мозку. Через середній мозок вгору і вниз проходять нервові шляхи, у ньому розміщені підкіркові центри зору, слуху, м’язового тонусу, ядра двох черепно-мозкових нервів. До складу середнього мозку входять покрив середнього мозку, ніжки мозку і шишкоподібне тіло (епіфіз), яке належить до органів внутрішньої секреції. Найкраще вивчена його функція — регуляція утворення пігментів шкіри. Ніжки мозку з’єднують середній мозок із заднім. Середній мозок у ссавців і людини відіграє основну роль у регуляції тонусу скелетних м’язів. Він діє через довгастий мозок так, що посилює або послаблює стимулювальний вплив сіткоподібного утвору на нейрони спинного мозку. Переважний вплив середній мозок здійснює на тонус тих м’язів, що протидіють силі гравітації (розгиначі ніг, м’язи спини).

Спереду середній мозок переходить у проміжний, ним закінчується мозковий стовбур. Проміжний мозок складається із зорових горбів (таламуса) і підгорбової ділянки (гіпоталамуса). Тут розміщені підкіркові центри (на відміну від центрів кори півкуль) зору, обміну речовин, теплорегуляції, нюху. Отже, функції проміжного мозку різноманітні. Зорові горби — це головні колектори нервових шляхів до великого мозку і від нього; містять ділянки сірої речовини — скупчення тіл нейронів. Тут відбуваються швидкий аналіз, розподіл і перемикання на різні ділянки кори великих півкуль інформації, що надходить від різних відділів тіла. Підгорбова ділянка (гіпоталамус) — комплекс структур, розміщений нижче від таламуса, містить багато ядер. Вона з’єднана з корою великого мозку, таламусом, мозочком, а знизу переходить у гіпофіз (залоза внутрішньої секреції, про яку йтиметься далі). Функції гіпоталамуса: терморегуляція, регуляція обміну речовин, діяльності серцево-судинної системи, залоз внутрішньої секреції, травного апарату, сечовиділення, сну й бадьорості, емоцій тощо. Проміжний мозок разом із середнім здійснює складні рефлекторні, або інстинктивні, реакції (харчові, оборонні тощо). Деякі центри проміжного мозку беруть участь у підтриманні стану уваги, не пропускаючи до кори великих півкуль непотрібних у даний момент доцентрових сигналів. Великий мозок представлений правою і лівою півкулями, які розділені поздовжньою щілиною. Кожна півкуля складається з сірої речовини — кори і розміщених глибше вузлів (ядер), між якими міститься біла речовина. Кора вкриває півкулі зовні. Від кори всередину мозку відходять нервові відростки нейронів, які своєю масою утворюють білу речовину — тканину білого кольору, що виконує роль провідників нервових імпульсів. У білій речовині містяться скупчення нервових клітин — вузли (ядра) сірої речовини. Це філогенетичне давня частина півкуль, яку називають підкірною. Тут розміщені підкіркові центри нервової діяльності. Поверхня півкуль мозку ніби зібрана в складки різних розмірів. Тому видно щілини, борозни і звивини між ними. Виділяють три найглибші борозни півкуль: бічну, центральну, потилично-тім’яну. Вони утворюють основні орієнтири для поділу півкуль мозку на чотири основні частки: лобову, тім’яну, скроневу і потиличну. Бічна борозна відділяє скроневу частку від лобової й тім’яної. Центральна борозна розмежовує лобову й тім’яну частки. Потилична частка відмежована від потилично-тім’яної борозною, яка розміщена з боку при-середньої поверхні півкуль. Всередині півкуль мозку містяться порожнини, які називають шлуночками. Таких шлуночків два — один у правій, другий у лівій півкулях. Вони сполучені з третім і четвертим шлуночками стовбура мозку і далі — з каналом всередині спинного мозку, а також з простором під оболонками мозку. Шлуночки і простори заповнені рідиною (ліквором) і утворюють єдину гідродинамічну систему, яка разом з кровоносною системою забезпечує обмін речовин у нервовій системі, а також створює надійний механічний захист нервових клітин. Значення кори великого мозку. Кора великого мозку представлена рівномірним шаром сірої речовини завтовшки 1,3-4,5 мм, в якому міститься понад 14 млрд. нервових клітин. Численні борозни і звивини збільшують її поверхню, яка досягає в середньому 2000-2500 см 2. Понад 2/3 поверхні кори заховано у вузьких глибоких борознах.

Кора складається з шести шарів клітин, які проявляються після спеціального фарбування під час дослідження під мікроскопом. Клітини шарів різні за формою та розмірами. Від них у глибину мозку відходять відростки. У задній центральній звивині, позаду від центральної борозни, розміщена зона шкірної та суглобово-м’язової чутливості. Тут сприймаються і аналізуються сигнали, що виникають при доторкуванні до тіла, дії на нього тепла або холоду, больових впливах. У передній центральній звивині, спереду від центральної борозни, розміщена рухова зона. В ній виявлено ділянки, які забезпечують рух верхніх і нижніх кінцівок, м’язів тулуба, голови. У разі подразнення цієї зони електричним струмом виникають скорочення відповідних груп м’язів. Поранення чи інші ушкодження кори рухової зони призводять до паралічу м’язів тіла. У скроневій частці міститься слухова зона.

До неї надходять і в ній аналізуються імпульси, що виникають у рецепторах завитки внутрішнього вуха. Подразнення ділянок слухової зони спричинюють появу відчуття звуків, а їх ураження призводить до втрати слуху. Зорова зона розміщена в корі потиличних часток півкуль. При її подразненні електричним струмом під час операцій на мозку людина відчуває спалахи світла і темряву. У разі її ураження погіршується або втрачається зір. Поблизу бічної борозни розміщена смакова зона, де аналізуються і формуються відчуття смаку на основі сигналів, що виникають у рецепторах язика. Нюхова зона розміщена в так званому нюховому мозку, що знаходиться на внутрішній поверхні скроневої частки півкуль. При подразненні цих зон під час хірургічних операцій або при запаленні люди відчувають смак і запах будьяких речовин. Чисто мовної зони не існує. Вона частково міститься в корі скроневої частки, нижньої лобової звивини зліва, Ділянках тім’яної частки.

Ураження їх супроводжується розладами мови. До першої належать зони, що сприймають сигнали від різних рецепторів, їх називають сенсорними зонами. До другої групи належать рухові зони, в яких формується сигнал команди до відповідних ефекторів. До третьої групи, найважливішої для діяльності організму, належать асоціативні зони, які поєднують діяльність рухової й сенсорної зон, забезпечують асоціативну (інтегрувальну) функцію мозку; вони є в будь-якому відділі. З діяльністю асоціативних зон найбільше пов’язані вищі психічні функції — мислення, свідомість. Неоціненна роль кори великих півкуль мозку в удосконаленні першої сигнальної системи та розвитку другої. Ці поняття розроблені Павловим. Під сигнальною системою в цілому розуміють усю сукупність процесів нервової системи, які здійснюють сприймання, обробку інформації та формування відповіді організмом. Вона здійснює зв’язок організму із зовнішнім середовищем. Перша сигнальна система зумовлює сприймання за допомогою органів чуття чуттєво-конкретних образів. Це основа для утворення умовних рефлексів. Перша сигнальна система є і у тварин, і у людини. У вищій нервовій діяльності людини розвинулась надбудова у вигляді другої сигнальної системи. Вона властива лише людині і виявляється в спілкуванні за допомогою слова, мовою, поняттями. З появою цієї сигнальної системи стали можливими абстрактне мислення, узагальнення численних сигналів першої сигнальної системи. За Павловим, слова перетворились на «сигнали сигналів». Виникнення другої сигнальної системи стало можливим завдяки складним взаємовідносинам між людьми, оскільки ця система є основою спілкування, колективної праці. Таке спілкування неможливе за межами суспільства. Друга сигнальна система породила абстрактне мислення, письмо, читання, підрахунки. Слова сприймаються і тваринами, але зовсім не так, як людиною. Тварини сприймають їх як звуки, а не їхнє смислове значення, як люди. Отже, у тварин немає другої сигнальної системи. Обидві сигнальні системи людини взаємозв’язані.

Вони формують поведінку людини в широкому розумінні слова. Причому друга сигнальна система змінила першу сигнальну систему, бо реакції першої стали значною мірою залежати від соціального середовища.

Людина стала здатною керувати своїми безумовними рефлексами, інстинктами, тобто першою сигнальною системою. Ознайомлення з найважливішими фізіологічними функціями кори великого мозку свідчить про надзвичайне її значення в життєдіяльності. Кора разом з підкірковими утворами є відділом центральної нервової системи тварин і людини. Функції цього відділу — здійснення складних рефлекторних реакцій, що становлять основу вищої нервової діяльності (поведінки) людини. Не випадково вона найбільше розвинена. Особливою властивістю кори є свідомість (мислення, пам’ять), друга сигнальна система (мова), висока організація праці й життя загалом. Біологія: Навч. посіб О. Слюсарєв, О Самсонов,. М. Мухін та ін.; За ред. та пер. з рос Мотузного. — 3тє вид., випр. і допов. —.: Вища шк., 2002. — 622.: іл. Енциклопедія анатомії людини. –., 2000. Гуморальна регуляція — це координація фізіологічних функцій організму людини через кров, лімфу, тканинну рідину. Гуморальна регуляція здійснюється біологічно. — презентация. Похожие презентации. Презентация на тему: «Гуморальна регуляція здійснюється біологічно.» — Транскрипт: 2Гуморальна регуляція здійснюється біологічно активними речовинами — гормонами, які регулюють функції організму на субклітинному, клітинному, тканинному, органному і системному рівнях та медіаторами, які передають нервові імпульси. Гормони утворюються залозами внутрішньої секреції (ендокринні), а також залозами зовнішньої секреції (тканинні — стінками шлунку, кишечнику та інші) 4 високу біологічну активність; специфічність — дія на певні органи, тканини, клітини; швидко руйнуються у тканинах; розміри молекул малі, проникнення через стінки капілярів у тканини здійснюється легко. 6 ГормонФункції Гормон ростуЗабезпечує ріст і розвиток усіх тканин тіла в період статевого дозрівання4підвищує інтенсивність білкового синтезу,але обов’язково у присутності гормонів щитоподібної залози Регуляторні гормони Регулює кількість гормонів,які виділяються щитоподібною залозою. Регулює секрецію гормонів наднирниками ; Стимулює розвиток молочних залоз і секрецію молока. Забезпечує секрецію гормонів статевими залозами. ВазопресинСприяє регулюванню виділення води нирками; Підвищує тиск крові внаслідок звужування судин ОкситоцинСтимулює скорочення м’язів матки,секрецію молока. Гіпофіз. 7 ГормонФункції Тироксин і три- йодтиронін Підвищує інтенсивність клітинного метаболізму, а також частоту і скорочувальну здатність серця КальцитонінРегулює концентрацію іонів кальцію у крові ГормонФункції ПаратгормонРегулює концентрацію іонів кальцію у міжклітинній рідині, впливає на кістки, нирки і кишечник Щитоподібна залоза Паращитоподібна залоза. 8 Наднирники АдреналінМобілізує глікоген; підсилює кровотік у скелетні м’язи; підвищує частоту серцевих скорочень, скорочувальну здатність серця і споживання кисню НорадреналінЗвужує артеріоли і венули, підвищує тиск крові ГюкокортикоїдиРегулює метаболізм вуглеводів, жирів і білків Мінерало- кортикоїди Збільшують затримку натрію і виділення калію через нирки Статеві гормони Забезпечує розвиток статевих ознак. 9 ГормонФункції ІнсулінРегулює рівень глюкози крові, знижує вміст глюкози у крові; підвищує утилізацію глюкози клітинами і синтез білків ГлюкагонПідвищує концентрацію глюкози у крові; стимулює розщеплення глікогену, білків і жирів Підшлункова залоза Статеві залози ГормонФункції ТестостеронЗабезпечує розвиток статевих ознак чоловіків; зміна голосу, поява волосся на обличчі; розвиток м’язів ЕстрогениЗабезпечують розвиток жіночих статевих ознак і органів; підвищують накопичення жиру, сприяють регуляції менструального циклу, молочних залоз, яєчників, матки.

10 Гормони є досить активними, регулюють обмін речовин, а також змінюють ріст і розвиток усього організму. Нестача чи надлишок гормонів викликає зміни в обміні речовин, що призводить до появи хворобливих станів в організмі людини. 11 Секреція більшості гормонів регулюється на основі негативного зворотного зв’язку. Виділення гормонів викликає певні зміни в організмі, які, своєю чергою, гальмують їх подальшу секрецію. Негативний зворотний зв’язок — основний механізм, під впливом якого ендокринна система підтримує гомеостаз. 12 Гіпофіз вважали раніше головним «диригентом ендокринного оркестру», який керує всіма іншими залозами й органами. На сьогодні відомо, що його діяльність багато у чому керується гіпоталамусом. Тому гіпофіз більш правильно розглядати як проміжну ланку між регулюючим центром нервової системи і периферичними ендокринними залозами. Регуляція життєвих функцій. Регуляція функцій – це сукупність процесів, які забезпечують існування організму як єдиного цілого. У багатоклітинних організмів забезпечується спеціалізованими регуляторними системами – нервовою, ендокринною та імунною. За дальністю дії процесів регуляції в організмі розрізняють центральні (передають інформацію в межах усього організму) та місцеві (пов’язані з перенесенням речовин від клітини до клітини в межах невеликих ділянок) системи регуляції. За типом взаємодії між клітинами виділяють два механізми регуляції: електрофізіологічний, пов’язаний з передачею електричного імпульсу, та гуморальний, що реалізується шляхом перенесення хімічних речовин. У багатоклітинних організмів виділяють здебільшого три види регуляції: нервова, гуморальна та імунна. Нервова регуляція – це сукупність процесів, які забезпечують існування організму як єдиного цілого за допомогою нервової системи. Властивий цей тип регуляції для тварин і забезпечується нервовою системою чотирьох типів: дифузною, дифузно-вузловою, вузловою та трубчастою. Уся робота нервової системи з регуляції діяльності організму здійснюється за допомогою рефлексів. Нервова регуляція належить до центральних процесів регуляції, в його основі – електрофізіологічний та гуморальний механізми регуляції.

Передача електричних імпульсів здійснюється по нейронах, які поєднуються електричними та хімічними синапсами. Швидкість дії дуже велика – до 120 м/с – і характеризується конкретним короткочасним впливом на органи. Г у моральна регуляція – це сукупність процесів, що забезпечують існування організму як єдиного цілого за допомогою хімічних речовин, які переносяться рідинами внутрішнього середовища. Гуморальний механізм регуляції функцій є еволюційно найдавнішим. Властива гуморальна регуляція тваринам, рослинам і грибам. У тварин вона забезпечується спеціалізованою ендокринною системою, у рослин і грибів – біологічно активними речовинами, якими є фітогормони, алкалоїди та ін. Передача здійснюється у тварин за допомогою гормонів через кров, лімфу і тканинну рідину, у рослин – провідними тканинами, у грибів – через гіфи міцелію. До особливостей гуморальної регуляції належать: а) повільне поширення сигналів (до кількох хвилин); б) відсутність конкретного впливу на органи; в) низька надійність здійснення зв’язку, оскільки високоактивні речовини швидко руйнуються і виводяться з організму. Особливе місце в регуляції функцій організму тварин належить нейрогормонам – біологічно активним речовинам, що виробляються нейросекреторними клітинами гіпоталамуса, епіфіза, нервових вузлів тощо. Нейросекреторні клітини виявлені у всіх тварин, які мають нервову систему. Нервовий і гуморальний способи регуляції функцій тісно між собою пов’язані. З одного боку, на діяльність нервової системи постійно впливають принесені з током крові хімічні речовини, з іншого – утворення більшості хімічних речовин і виділення їх у кров знаходяться під постійним контролем нервової системи, тому регуляція фізіологічних функцій в організмі завжди забезпечується єдиним нейрогуморальним механізмом. Крім того, окремі органи і системи органів взаємно впливають один на одного, завдяки чому досягається саморегуляція усіх фізіологічних процесів організму. Імунна регуляція – це сукупність процесів, які забезпечують існування організму як єдиного цілого і спрямовані на підтримання стійкості до чужорідних впливів. Властива для тварин, рослин і грибів. Забезпечується: у тварин – імунною системою, у рослин і грибів – стійкістю клітинних стінок та захисними речовинами (наприклад, фітонцидами, антибіотиками), які зумовлюють фітоімунітет. В основі – гуморальний і клітинний механізми регуляції, які здійснюються через рідини хімічними сполуками (наприклад, у тварин і людини – антитілами, інтерферонами, які забезпечують гуморальний імунітет) і клітинами імунної системи (наприклад, фагоцитами, лімфоцитами, які здійснюють клітинний імунітет). Передача здійснюється у тварин через внутрішнє середовище, у рослин – провідними тканинами, у грибів – через гіфи. Швидкість дії невелика – від кількох хвилин до кількох років. Презентація з біології: «Основні процеси життєдіяльності тварин. » (7 клас) Освітня. Почати формувати знання учнів про особливості та процеси життєдіяльності тварин; ознайомити з основними процесами: обмін речовин, живлення, дихання, ріст, розмноження. Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати біологічні процеси живих організмів; уміння спостерігати, аналізувати; розвивати пам’ять, увагу, уяву, логічне мислення. Виховна. Виховувати бережливе ставлення до навколишнього середовища, до тварин рідного краю та домашніх тварин. Мета. Голозойний-завдяки складному комплексу ферментів організм може споживати складні, найчастіше тверді, органічні сполуки Сапротрофний, коли організм живиться розчинами простих органічних речовин. Іноді вони виділяють ферменти безпосередньо на субстрат, а потім всмоктують поживні речовини, що утворилися. Знищуючи мертві рослини і тварини, сапротрофи відіграють важливу роль в кругообігу речовин. Типи гетеротрофного живлення. — вільноживучих, коли організми вільно живуть в певному середовищі (серед них можуть бути хижаки, травоїдні, плодоїдні, трупоядные і так далі); — симбіотичних, коли організми існують спільно, отримуючи від цього взаємну вигоду. По способу життя гетеротрофів можна розділити на: Тваринам притаманні такі процесі життєдіяльності, як: газообмін, рух, живлення, кровообіг, реакції на подразники довкілля, розмноження.

Забезпечує ці процеси злагоджена робота відповідних органів і систем органів. Орган — це частина організму, яка розташована в певному місці й характеризується притаманними лише йому особливостями будови та виконуваними функціями. Органи, що спільно виконують в організмі певні функції, утворюють систему органів. Більшість тварин має порожнину тіла — простір, заповнений речовиною, в якому розташовані внутрішні органи. Рух забезпечує опорно-рухова система. Її складають скелет і мускулатура.

Скелет може бути зовнішнім (це кутикула комах і раків, черепашка молюсків) або внутрішнім (у птахів, ссавців та ін.). Він виконує захисну функцію, підтримує у певному положенні внутрішні органи, до нього приєднуються м’язи. Скорочення м’язів забезпечують різноманітні рухи тварин: біг, стрибки, плавання, політ. Рух — одна з головних відрізняючих ознак тварини. Якщо істота ворушиться, значить, вона живе. Деяким досить і такої крихти, іншим досконалий руховий апарат дозволяє показувати чудеса швидкості, спритності, витривалості і невимушеній грації. Складними рухами птахів і ссавців управляє головний мозок. Саме він розсилає потоки імпульсів по мережі нервових волокон, примушуючи кожну м’яз робити те, що від неї вимагається. Нервову регуляцію життєвих функцій організму тварин забезпечує нервова система. Завдяки їй організми здатні швидко реагувати на подразники зовнішнього середовища. До складу нервової системи більшості тварин входить головний мозок. Мозок — це головний центр нервової системи, який не лише координує діяльність усіх органів, а й забезпечує складні форми поведінки. Чим складніша будова головного мозку, тим складніші форми поведінки притаманні тваринам. З нервовою системою тісно взаємодіють різноманітні органи чуттів тварин, здатні сприймати певні подразники.

Це, зокрема, органи зору, нюху, слуху, хімічного відчуття тощо. обмін речовин – сукупність процесів надходження речовин до організму, їхнє перетворення в ньому та виведення назовні продуктів обміну; пластичний обмін- (анаболізм, процес асиміляції) процес засвоєння організмом речовин, при якому затрачається енергія. дисиміляція – (енергетичний обмін, катаболізм). процес розкладу складних органічних сполук, який протікає виділенням енергії. обмін речовин метаболізм. Одну з найважливіших функцій організму — обмін речовин — забезпечує живлення. Тваринам притаманні різні способи живлення: серед них є хижаки, рослиноїдні, всеїдні, кровосисні, паразитичні та інші види. Живляться тварини за допомогою травної системи. Органи, що входять до її складу, забезпечують надходження, оброблення, перетравлювання їжі та всисання поживних речовин. У ссавців це: ротова порожнина, стравохід, шлунок і кишечник, а також травні залози (слинні, печінка, підшлункова та ін.). Травної системи не мають деякі паразитичні тварини, наприклад стьожкові черви. Поживні речовини з організму хазяїна вони отримують через покриви.

У деяких тварин (наприклад, павуків) травлення позакишкове.Разом з отрутою, що паралізує жертву, вони вводять в її тіло травні соки.Потім висмоктують уже перетравлений рідкий вміст здобичі. Виділення — це очищення організму від кінцевих, здебільшого шкідливих, продуктів обміну, що утворилися в процесі життєдіяльності. У такий спосіб організми підтримують відносну сталість свого внутрішнього середовища, без чого вони не можуть нормально існувати. У ссавців до органів виділення належать нирки і шкіра, у безхребетних тварин — спеціальні видільні трубки. Газообмін у тварин забезпечують органи дихання, що утворюють дихальну систему. В організмі кисень розщеплює органічні сполуки. Завдяки цьому звільняється енергія, потрібна для забезпечення процесів життєдіяльності організмів. Будова органів дихання залежить від середовища мешкання тварини. Багато мешканців водойм дихають киснем, розчиненим у воді. Для цього вони мають зябра. Деякі дрібні водяні тварини здатні здійснювати газообмін через тонкі покриви тіла.

У мешканців суходолу органи дихання — легені (у хребетних тварин) і трахеї (у комах) — дають змогу ефективно використовувати кисень атмосферного повітря. Атмосферним повітрям дихають і ті водяні тварини, предки яких колись мешкали на суходолі (кити, дельфіни). Кровообіг забезпечує кровоносна система. Вона призначена для транспорту різних речовин, зокрема газів і поживних речовин, а також для захисту організму від паразитів і шкідливих речовин. У більшості тварин є спеціальний м’язовий пульсуючий орган — серце, що забезпечує рух крові по судинах: артеріях, венах і капілярах. Розмноження тварин забезпечує статева система.

Вона включає статеві залози, які утворюють статеві клітини. Чоловічі статеві залози називають сім’яниками, а жіночі — яєчниками. Кожен орган функціонує як нерозривна частина єдиного організму. Наприклад, травна функція неможлива без впливу нервової системи, органів дихання та ін Прийом їжі, її механічна обробка, перетравлення, всмоктування, дефекація — всі ці складні процеси протікають з неодмінною участю інших органів. 1. Які функції опорно-рухової, травної та видільної систем? 2. Які органи дихання мають тварини? 3. З чого складається кровоносна система?

Які її функції? 4. Яке значення нервової системи в житті тварин? 5. Що спільного та відмінного в процесах надходження їжі до організму грибів, рослин і тварин? Запитання для контролю. Освітня. Почати формувати знання учнів про особливості та процеси життєдіяльності тварин ; ознайомити з основними процесами : обмін речовин, живлення, дихання, ріст, Мета: розмноження. Розвивати уміння порівнювати біологічні процеси живих організмів ; уміння спостерігати, аналізувати ; розвивати пам’ять, увагу, уяву, логічне мислення. § 38. РЕГУЛЯЦІЯ ПРОЦЕСІВ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В ОРГАНІЗМІ ТВАРИН. Усі процеси, що відбуваються в організмі тварини, узгоджені один з одним. На будь-який подразник, який надходить як з навколишнього середовища, так і від різних органів і тканин, організм реагує як єдине ціле. Це дає йому змогу швидко пристосовуватися до умов, що постійно змінюються. Таке об’єднання всіх систем органів в єдиний організм досягається двома механізмами регуляції функцій — нервовим і гуморальним, або хімічним (від лат. гумор — рідина). Ви вже знаєте, що нервова регуляція відбувається за допомогою нервових імпульсів.

Їй притаманний рефлекторний принцип діяльності. Дія подразника (світло, звук, запах, їжа, тиск тощо) сприймається відповідними рецепторами й перетворюється на нервові імпульси, які передаються у відповідні центри нервової системи. Там він аналізується і вже від нервового центра передається до різних органів: скелетних м’язів, кишечнику, травних залоз тощо. Ці органи реагують на подразники у вигляді рефлексів. Гуморальна регуляція відбувається за допомогою біологічно активних речовин — зокрема гормонів, які виробляються залозами ендокринної системи і виділяються в кров, лімфу та порожнинну рідину організму. Із цими рідинами гормони потрапляють до всіх органів і тканин. Спеціалізовані клітини нервової системи також виробляють регулюючі речовини, подібні за дією до гормонів. Під контролем гормонів відбуваються всі етапи росту й розвитку тварин, пристосування до змін умов внутрішнього та зовнішнього середовища, процеси обміну речовин. Що спільного та відмінного в нервовій і гуморальній регуляції? Нервові імпульси передаються до конкретних органів дуже швидко (за частки секунди), тоді як біологічно активні речовини доправляються кров’ю повільніше, впливають на клітини багатьох органів і діють більш тривало.

Нервова й гуморальна системи впливають одна на одну. Так, нервова система може змінювати інтенсивність вироблення гормонів, а дія гормонів може регулювати роботу окремих частин нервової системи. ЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ГУМОРАЛЬНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ У БЕЗХРЕБЕТНИХ ТВАРИН? Серед безхребетних ендокринні залози найкраще вивчені у членистоногих. Нервові клітини, які виробляють регулюючі речовини, входять до складу різних частин центральної нервової системи. Найбільше їх у передньому відділі головного мозку. Зокрема вони продукують гормон, який активізує інші ендокринні органи, стимулюючи виділення ними інших гормонів. Гормони визначають забарвлення покривів членистоногих, стимулюють процеси линяння, заляльковування і вихід дорослої особини в комах (мал. 230). Є у членистоногих гормони, які стимулюють розвиток статевих залоз, а також регулюють розвиток зародків. Гормони визначають перехід до тимчасового спокою членистоногих (зокрема зимового). Це допомагає пережити несприятливі періоди. Мал. 23Ендокринна система ссавців: 1 — гіпофіз; 2 — щитоподібна залоза; 3 — надниркові залози; 4 — підшлункова залоза; 5 — статеві залози самки; 6 — статеві залози самця (для загального ознайомлення) ЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ ХРЕБЕТНИХ ТВАРИН? Координує діяльність ендокринних залоз хребетних тварин особлива структура проміжного мозку, що отримує та аналізує сигнали від центральної нервової системи. У відповідь на них вона виділяє в кров регуляторні речовини. Кровоносними судинами вони потрапляють до гіпофіза — провідної залози внутрішньої секреції, розміщеної в головному мозку (мал. 231). Під впливом регуляторних речовин гіпофіз синтезує гормони, які стимулюють діяльність усіх інших ендокринних залоз. У такий спосіб здійснюється тісний зв’язок між діяльністю нервової та ендокринної систем. Особливе значення для росту й розвитку хребетних тварин має гормон росту. За його нестачі організм не набуває притаманних йому розмірів, за надлишку, навпаки, розвивається гігантизм. У статевих залозах тварин синтезуються чоловічі та жіночі статеві гормони. Вони відповідають за функціонування статевої системи та розвиток вторинних статевих ознак. Так називають ознаки, за якими відрізняються особини різних статей. Саме явище розбіжностей у розмірах, будові чи забарвленні представників різних статей одного й того самого виду називають статевим диморфізмом (мал. 232). Так, у левів, наприклад, самці не тільки більші за самок, а ще мають характерний волосяний покрив голови — гриву. У качки-крижня та багатьох інших видів птахів самці мають яскравіше забарвлення, ніж самки. В оленів (за винятком північного) самці мають роги, які відсутні в самок. Розбіжності в зовнішньому вигляді між самками та самцями можуть зберігатися постійно або ж проявлятися лише під час періоду парування (наприклад, шлюбне забарвлення деяких птахів, риб). 23Приклади статевого диморфізму: 1 — лев і левиця; 2 — качка-крижень (а — самець, б — самка); 3 — жук-олень (а — самець, б — самка) Отже, діяльність ендокринної системи перебуває під контролем нервової, а гормони, які виробляють ендокринні залози, впливають на функціонування нервової системи. Так досягається досконалий подвійний контроль за роботою всіх систем органів.

Через нервову систему різноманітні подразники впливають і на ендокринні залози, підлаштовуючи їхню роботу відповідно до змін у навколишньому середовищі.

До регуляторних систем тварин насамперед належать нервова та ендокринна. Ендокринні залози та особливі клітини нервової системи виробляють біологічно активні речовини. Гормони та регуляторні речовини в незначних концентраціях здатні впливати на всі процеси життєдіяльності: інтенсивність обміну речовин, процеси росту й розвитку, статевого дозрівання, линяння (у членистоногих), поведінку тощо. Утворюючись в одній частині тіла, біологічно активні речовини впливають на тканини та органи, розташовані в інших. Різні ендокринні залози діють узгоджено, перебуваючи під контролем центральної нервової системи. У свою чергу, певні гормони й нейрогормони здатні впливати на діяльність нервової системи.

Таким чином, багатьом багатоклітинним тваринам притаманна досконала нейрогуморальна регуляція процесів життєдіяльності. Що собою становить ендокринна система хребетних тварин?

Яка провідна залоза ендокринної системи хребетних тварин? Що спільного та відмінного в походженні та функціях гормонів і нейрогормонів? Що таке статевий диморфізм? У чому полягають зв’язки нервової та ендокринної систем? Залози, які виробляють гормон линяння, є в личинок і лялечок комах, але відсутні у статевозрілих особин. Пригадайте особливості розвитку комах і спробуйте пояснити цей факт. Спробуйте пояснити біологічне значення статевого диморфізму. Гомеостаз. ГОМЕОСТА́З (від гомео. і грец. στάσις – стояння, нерухомість) – здатність біологічних систем підтримувати відносно постійний склад і властивості внутрішнього середовища та сталість основних фізіологічних функцій організму. Вперше ідею про існування фізіол. механізмів, що забезпечують постійність стану внутр. середовища організму за умов зміни характеристик зовн. середовища, висловив ще у 2-й пол. 19 ст.

франц.

фізіолог. Бернар. Термін «Г.» запровадив американський вчений. Кеннон (1929). Явище Г. спостерігається на різних рівнях орг-ції живих систем: від клітин. органел до окремих фізіол. або біохім. систем багатоклітин. організму. За параметрами внутр. середовища Г. поділяють на іонні, осмотичні та ін. Останнім часом поняття «Г.» вживають на позначення більш складних систем, зокрема орг-ції популяц. геному. Механізми підтримання генет. структури видових популяцій, що надають їм належної стабільності, становлять Г. популяційний, або генетичний. Г., який забезпечує стабільність внутр. середовища організму, називають фізіологічним. Фізіол. Г. проявляється у живих істот різного ступеня складності – від одноклітин. прокаріотів до вищих багатоклітин. організмів.

До фізіол.

належить іонний (підтримання постій. концентрацій окремих іонів у клітинах або в міжклітин. рідині – плазмі крові), а також значення рН. Іонний забезпечується складною орг-цією трансмембран. перенесення іонів, у якому особливо важливу роль відіграють напівпроникність клітин. мембран і функціонування вмонтованих в мембранні структури іонних каналів. Осмотич. (підтримання постій. значення осмотич. тиску в клітинах) обумовлюється транспортуванням води, електролітів або відповід. регуляцією концентрації низькомолекуляр.

орган. сполук. належить також підтримання постій. концентрації кисню в крові, вмісту глюкози, амінокислот, гормонів та ін. речовин. охоплює також механізми стабілізації кровообігу, осмотич. та артеріал. тисків; збереження т-ри тіла (у теплокров. тварин); виведення з організму шкідливих кінц. продуктів метаболізму тощо. Важливу роль у нормал. функціонуванні організму відіграє клітин. Г., який забезпечує стабіл. оновлення популяцій клітин. Прикладом клітин. може бути регуляція формування клітин периферій. крові в органах кровотворення, що визначає ефективність імунної системи. Наявність гомеостат. механізмів забезпечує пристосованість організмів до умов життя, які характеризуються мінливим характером (коливання т-ри, зволоження, вмісту кисню, освітлення, кислотності та ін. властивостей зовн. середовища). Порушення супроводжується порушеннями життєдіяльності У людини внаслідок порушень гомеостат. механізмів регуляції в системі кровообігу спостерігається гіпертензія або гіпотензія. Порушення клітин. кровотворення призводить до захворювань крові різних нозолог. форм; іонного балансу внаслідок розбалансування іонного – до коматоз. стану й розладу нерв. діяльності. Зміни ваги тіла, втрата тургору шкіри також можуть відображати розлад фізіол. досягається завдяки функціонуванню системи фізіол. регулятор. систем, в яких діють обернені позитивні й негативні зв’язки. У вищих тварин найважливішу інтегрувал. функцію відіграє ЦНС й, особливо, кора головного мозку. Напр., до підтримання водного у тварин причетне формування почуття спраги, в чому бере участь гіпоталамус як монітор зневоднення клітин крові, деякі залози внутр. секреції, нирки, а також такі медіатори, як ангіотензин і ренін. Ця ж система водночас спричиняє вплив на артеріал. тиск крові, функцію нирок і водно-сольовий баланс. Артеріал. тиск регулюється з участю барорецептор. центрів, що сприймають зміни тиску крові й визначають появу сигналів, які, надходячи в судинні центри, сприяють змінам тонусу судин і серц. активності. У рослин на клітин. рівні досягається завдяки функціонуванню поверхневої (плазмалема) й вакуолярної (тонопласт) мембран клітини, а також мембран клітин.

органел, системи регуляції іонної і водної проникності яких забезпечують іонний і осмотич. Стабільність забезпечення фізіол. процесів фотоасимілятами й елементами мінерал. живлення гарантується регуляцією близького і віддаленого флоемного і ксилемного транспортування В основі клітин. лежить система регуляції клітин. циклу в меристемах, а стабільність процесів формотворення знаходиться під контролем фітогормонів (гетероауксину, цитокінінів, абсцизової кислоти, гіберелінів та етилену), а також під впливом світла, яке сприймається фіто- і криптохромами. Існують межі варіювань параметрів зовн. середовища (т-ри, концентрацій кисню, засоленості води або ґрунту), яким може ефективно протидіяти та чи ін. система окремих видів.

В Україні окремі питання з вивчають в Ін-ті фізіології НАНУ (дослідж. властивостей іонних каналів клітин); Ін-ті біохімії НАНУ, на каф. біол. ф-ту Київ. ун-ту та в Ін-ті ендокринології та обміну речовин АМНУ (теор. основи фізіол.

Г.); Ін-ті ботаніки НАНУ (дослідж. рослин. організму у світлі фітогормонал. ефектів); Ін-ті клітин. біології і генет. інженерії НАНУ (значення популяц. під впливом радіоактив. забруднення екосистем внаслідок аварії на ЧАЕС).

У Київ. ун-ті та в Нац. ун-ті «Києво-Могилян. академія» вперше введено курс «Гомеостаз в біологічних системах». Літ.: Логинов Гомеостаз: Философские и общебиологические аспекты. Минск, 1979; Гродзинский. Надежность растительных систем, 1983; Росин.

Я. Регуляция функций. Москва, 1984; Костюк Г., Зима. Л., Магура І, Мірошниченко М, Шуба Ф. Біофізика: Підруч, 200Гомеостаз у соціології З розвитком кібернетики, теорії моделювання та інформатики поняття «Г.» поширилось в ін. науках і через заг. теорію систем увійшло в категорій. апарат соціології. Однак поняття гомеостатичності соц. систем не є мех. продовженням чи простою екстраполяцією або формалізов. уявлень про динамічну їх усталеність (урівноваженість) на соц. явища (системи, субсистеми). Ідеї в укр. соціол. науці різною мірою у різних формулюваннях висловлювали Грушевський,. Липинський, Стронін ще наприкінці 19 – на поч. 20 ст. Найзначнішими у цьому плані є думки і міркування Строніна, оскільки метод аналогій, яким він насамперед користувався, має наук. сенс у сучас. соц.-кібернет. розробках, системол. дослідж., зокрема у теорії гомеостатич. систем.

За Строніним, люд. сусп-во і держ. утворення мають або можуть мати різноманітну конфігурацію, що зумовлює спрямованість та інтенсивність їх руху (життєдіяльності) у соц. просторі. Оптимальною він вважав пірамідал. будову сусп-ва, вершину якого становить розумна аристократія, основу – трудяща більшість, середину – проміжні верстви. Така конфігурація, з твердою і міцною основою (трудящі верстви), дозволяє коливатись і варіювати у своїх діях «верхньому колові» – аристократії, вільне становище якої зумовлює розквіт талантів, здібностей, розумової діяльності, що, у свою чергу, сприяє зміцненню «низів» і дозволяє їм певним (обмеженим) чином теж коливатись. Таким чином створюється стабільність усієї сусп. будови. У своїх працях Стронін доводив думку про необхідність і можливість гомеостатич. стану сусп-ва не лише у відтворюваних процесах (функціонування), а й у процесах змін і розвитку.

Сусп. плин він уявляв у вигляді хвилі, двома сторонами якої є «акції» – життєзабезпечувал. рух, гол.

течія життя сусп-ва; і «реакції» – протилеж., деструктив. рух. Урівноважуючи одне одного, вони забезпечують сусп-ву нормал. плин. Сучасна соціологія тлумачить як явище, що характеризує дію механізму постій. відтворення усталеного стану структури і функцій соц. системи або її підсистем в умовах змін, що здатні викликати в них дисфункції й структурні зрушення. Оскільки сусп-во чи певний соціум є відкритою системою, зміни у довкіллі призводять до порушення внутр. рівноваги, відтворення якої відбувається подвій. чином: або складові частини і сама система, зазнаючи на собі впливу зовн. чинників, дещо змінюються і пристосовуються до змін навколишнього середовища, або активно протидіють цим чинникам і змінюють їх, пристосовуючи до своїх потреб. Отже, соц. має адаптивно-адаптувальний за своєю сутністю характер, коли урівноваженість, збалансованість системи з впливами на неї досягається як за рахунок адаптації системи чи субсистем до змін, так і за рахунок актив. протидії цим змінам. Соц. Г., як внутр. саморегульов. активність системи, що забезпечує їй динам. рівновагу і усталеність, потребує наявності у цій системі протилеж.

за своїми функціями і властивостями чинників (у функціоналіст. соціології їх називають «альтернатив. структурами»). Чим більше цих протилежностей та альтернатив, тим вищий гомеостатич. потенціал соц. систем, і навпаки. У школах 2-ї пол. поняттям «Г.» користувались прибічники теорії соц. дії та структур. функціоналізму (Вебер, Т. Парсонс, Р. Мертон). Оскільки соц.

дія комунікативна за своєю сутністю і змістом, саме через сукупність таких дій, за допомогою ціннісно-норматив. регуляції, що випливає із потреби їх взаємоузгодження, виникає у кінц. результаті гомеостатич. ефект. У функціоналіст. соціології динамічна урівноваженість і відносна стабільність соц. систем, на думку її прихильників, відбуваються за такою схемою: прихована й неусвідомлена (латентна) дія зовн. щодо системи чинників викликає у ній посилення дисфункцій, що сигналізують про небезпеку (проявом таких дисфункцій є незадоволення нагальних потреб певних груп чи сусп-ва у цілому); сигнал сприймається централізов. регуляторами системи, які мобілізують її ресурси на подолання цих дисфункцій адаптивним або адаптувальним чином.

Критика структур. функціоналізму, що розпочалась у серед. 60-х рр., спрямована проти спроб біологізації сусп. життя, вульгаризації науки, а також статич. підходу до аналізу соц. явищ, ігнорування принципу розвитку та історизму. Вона заторкнула й ідею соц. за її методол. обмеженість та однобічність. Гомеостатичність, якщо не абсолютизувати її прояву, посідає значне місце у соц.-істор. процесі, варто лише мати на увазі її минущість.

Віднос. характер динаміч.

рівноваги не викликає сумніву, бо інакше не існувало б розвитку сусп-ва, а кожна з існуючих систем була б приречена на вічність.

Але гомеостатич.

стан соц. систем закономірно необхідний і неминучий для них у межах їх істор. існування, і саме у цьому розумінні динамічна урівноваженість, стабільність мають абсолют. характер. Гомеостатичність соц. систем – покажчик їх життєздатності, високого рівня життєвої якості та об’єктивна основа утвердження і тривалого функціонування соц. цінностей та норм сусп-ва.

Літ.: Стронин История общественности-Петербург, 1885; Грушевський Початки громадянства (генетична соціологія). Відень, 1921; T. Parsons. The social system. New York, 195 Здоров’я А-Категорії.

Адреналін, ендорфіни та інші нейромедіатори: що це і як працює. Мабуть, ви чули про “гормон любові”, “гормон щастя” чи “гормон стресу”? Науковці ненавидять ці означення для нейромедіаторів, адже все не так просто і часто один нейромедіатор може викликати протилежні ефекти. Розповідаємо детально, що таке нейромедіатори, як вони впливають на наші відчуття і як ми можемо вплинути на їхній баланс. Що таке нейромедіатори і як це працює. Нейрони спілкуються між собою за допомогою хімічних речовин – так званих нейромедіаторів. Завдяки цьому нейронні мережі в певній ділянці мозку можуть збудитися, загальмувати чи почати краще співпрацювати. Ми своєю чергою відчуваємо це як радість, збуджене очікування результату, розбудову планів чи тривожність. Коли один нейрон збуджується, то в місці його з’єднання з іншими нейронами чи м’язами – синапсі – виділяються ті самі нейромедіатори.

Це сигнал, який слід сприйняти й розшифрувати. Здатність до цього визначається наявністю в клітині відповідного рецептору. Рецептор і нейромедіатор взаємодіють, як ключ та замок, чи як елементи пазлу, і це запускає сигнальний каскад — клітина “зрозуміла”, що їй повідомили. До рецепторів нейромедіаторів здатні приєднуватися і наркотичні речовини, кофеїн та алкоголь. Потім нейромедіатори руйнуються ферментами чи поглинаються нейронами – це контролює тривалість сигналу. Саме на ці процеси діють деякі фармакологічні препарати для лікування депресії та передменструального дисфоричного синдрому. Що відбувається з нами, коли нейромедіатори не на своєму місці. Порушення утворення, сприйняття, руйнація чи балансу нейромедіаторів супроводжують шизофренію, аутичне порушення, посттравматичний синдром, хворобу Альцгеймера, Паркінсона, а також тривожність, депресію, вигорання, сонливість чи розсіяність. Щоб полагодити це, інколи потрібне медикаментозне лікування, а інколи достатньо дотримуватися правильного раціону та не забувати про спорт і обійми. Які бувають нейромедіатори і як впливають. Адреналін. Відомий також як епінефрин, виділяється, коли нам лячно, ми лютуємо чи дуже збуджені. Він посилює увагу, розширює зіниці, підвищує рівень глюкози в крові, змушує жирову тканину розщеплювати жири, а також прискорює серцебиття, звужує судини внутрішніх органів, розширює судини м’язів та обличчя, дихальні шляхи.

Саме тому адреналін вводять при зупинці серця чи анафілактичному шоці, а так звані “вибухові тренування” і боротьба – такі ефективні для схуднення. Адреналін може діяти і як нейромедіатор, тобто від клітини до клітини, так і як гормон, тобто речовина, що поширюється кровотоком і має системну дію. Норадреналін. Він же норепінефрин.

Це нейромедіатор, що впливає на увагу, реакцію “бий чи біжи”, та інтенсивність кровообігу. Порушення утворення та руйнації норадреналіну супроводжують тривожність і безсоння (його забагато) або млявість і розсіяність (його замало). Людям із синдромом дефіциту уваги (часто його називають дитяча гіперактивність) може бракувати саме норадреналіну. Порушення утворення норадреналіну інколи лікують медикаментозно. Але пам’ятайте: щоб у тілі утворилися адреналін та норадреналін, слід споживати незамінні амінокислоти тирозин чи фенілаланін та вітамін В6 bit.ly/2Cf7toI. Цих амінокислот багато у сирі, сої, м’ясі птиці, яловичині та рибі, гарбузовому насінні, яйцях, сочевиці та висівках. Вітамін В6 міститься в усіх видах м’яса, бананах, авокадо та картоплі. Чорна смородина містить інгібітори моноамінокосидази — тобто сповільнює руйнацію норадреналіну в мозку. Дофамін. Це молекула, на якій часто хайпують в медіа — нібито вона відповідальна лише за задоволення і мотивацію. Але з дофаміном все складніше. В мозку є декілька ділянок, в яких діє дофамін, і подекуди їх ефекти протилежні bit.ly/2Hiruiu. Він може відповідати як за задоволення, самозаохочення до певної діяльності (наприклад, спорту, куріння, споживання кави), очікування щастя, асоціативне навчання, прагнення новизни, рух, прийняття рішень, адекватне сприйняття дійсності чи бажання певних речей, харчову і сексуальну поведінку. Дофамін виділяється від прослуховування улюбленої музики. bit.ly/2TFtYgO. На дофамін різні люди можуть по-різному реагувати: наприклад, один із варіантів рецептору дофаміну DRD4—7r – кодує так званий “ген волоцюги”, адже він пов’язаний з активною пошуковою діяльністю, мандрами та схильністю до наркотичних залежностей та випадкових зв’язків. go.nature.com/2SYYjCo Або ж деякі люди мусять отримати дуже сильний стимул, аби в них відбувся викид дофаміну і відчулося задоволення: таких людей багато серед топ—менеджерів, азартних гравців та алкоголіків. Порушення роботи “дофамінових прошивок” мозку відбувається при хворобі Паркінсона, синдромі дефіциту уваги, залежностях, в тому числі від азартних ігор, та шизофренії. Дофамін – прекрасний приклад того, як один нейромедіатор може по-різному діяти в різних ділянках мозку за різних обставин та на різних людей. Серотонін. Дослівно це слово перекладається як “сироватка бадьорості”. Він може діяти як гормон: його виробляють клітини кишківника, він поширюється кровотоком, а низка клітин до нього чутлива – наприклад, серотонін впливає на роботу імунної системи, загоєння ран і згортання крові. Серотонін крові не потрапляє до мозку – на заваді цьому стає гематоенцефалічний бар’єр. Мозок може поглинути лише молекули-попередники серотоніну, наприклад, амінокислоту триптофан – це важлива ремарка.

bit.ly/2HtmMOf. А в мозку він діє на малій відстані, тобто як нейромедіатор, і залучений у формування всіх типів поведінки: харчової сексуальної, навчання – а також чергування станів сон/бадьорість. Брак серотоніну пов’язаний із сезонним афективним порушенням, депресією та передменструальним синдромом.

Деякі антидепресанти перешкоджають поглинанню серотоніну тими клітинами, що його виділили, тобто стають на заваді реутилізації серотоніну, тож він діє довше. Антагоністом серотоніну є наркотик ЛСД. bit.ly/2J45eKL.

Щоби підняти рівень серотоніну в мозку, тобто підвищити тонус і бадьорість — бувайте вдень на сонці, робити силові вправи та їсти після тренування продукти, що містять триптофан (індичку, нут), вітамін В6 (банани, картоплю, м’ясо) та вуглеводи. Якщо ви відчуваєте такі симптоми: порушення сну і харчової поведінки, небажання виходити з дому, відсутність радості від колись улюблених справ, поганий настрій, брак сил, які ви відчуваєте щоденно принаймні два тижні поспіль, то слід звернутися до невролога. Можливо, це клінічна депресія. В деяких жінок буває передменструальне дисфоричне порушення — це дуже сувора форма ПМС, що має ознаки депресії. В такому разі також слід звернутися до лікаря — гінеколога чи невролога. Зауважте: депресивні стани часто потребують саме медикаментозного лікування, і порада “опануй в себе, в тебе ж все гаразд” нікому допомогти не може.

mayocl.in/2Hu9Pna. Гама-аміномасляна кислота (ГАМК) Це головний гальмівний нейромедіатор мозку. Вона гасить збудження нейронів, і коли її багато, ми ні, не пригальмовані, а навпаки – зосереджені і спокійні. У людей із розладами тривожності та посттравматичним синдромом менший рівень ГАМК чи рецепторів цього нейромедіатору. bit.ly/2EZykGe Утворення ГАМК порушено при епілепсії та хворобі Гантінгтона. Крім цього, ГАМК бере участь в контролі рухів. Бензодіазепени (транквілізатори) та алкоголь є агоністами ГАМК, тобто імітують її дію. Інший уславлений медіа нейромедіатор, окситоцин, збільшує кількість рецепторів до ГАМК. bit.ly/2J45eKL, go.nature.com/2UwwLGh. ГАМК погано долає гематоенцефалічний бар’єр.Це означає, що навіть якщо вживати її в таблетках, як пропонують виробники БАДів, вона не потрапить до мозку. Натомість, є обхідний шлях — споживати достатньо вітаміну В6 та напої, що підвищують її утворення нейронами: чаю (він містить амінокислоту теанін), відвари чи екстракти меліси, ромашки, хмелю, валеріани. bit.ly/2N87ZIG, bit.ly/2Cf7toI, bit.ly/2Tz04LK. Ацетилхолін. Ацетилхолін — це головний нейромедіатор навчання, мислення та пам’яті. Якщо він діє на м’язи, то викликає скорочення. Нестача ацетилхоліну проявляється як дратівливість, нездатність зібратися думками і м’язова слабкість, а при хворобі Альцгеймера загибель нейронів, що виділяли ацетилхолін, проявляється як провали в пам’яті. На рецептори ацетилхоліну в мозку діє нікотин, а на його рецептори в м’язах — отрута кураре та мускарин (отрута мухомору).

Ботуліністичний токсин не дає ацетилхоліну виділятися, тому відповідний м’яз, до якого йшов нерв, не скорочується – саме таким чином ботокс запобігає мімічним зморшкам. bit.ly/2TvIJTP. Для утворення ацетилхоліну потрібен вітамін ВВін є у висівках, яловичині і свинині, стручковій квасолі і зеленому горошку, сочевиці, кукурудзі, горіхах і насінні, і щоб спожити його достатньо, слід справді їсти щодня все із цього переліку. І не вживати спиртного, бо алкоголь перешкоджає засвоєнню вітаміну В1 в кишківнику. Брак вітаміну В1 та проблеми із синтезом ацетилхоліну бувають в людей, що їдять забагато білого рису, білого хліба, солодощів.

Інший компонент утворення ацетилхоліну — це речовина холін. Міститься в печінці, яйцях, цвітній та брюсельскій капусті, дорогих устрицях і доступному буряковому листі. Є з чого обрати. Глутамат. 60—90% нейронів мозку спілкуються за допомогою глутамату. Цей нейромедіатор відповідає за збудження в нервовій системі, без глутамату неможливі навчання та запам’ятовування.

Крім цього, він залучений у розвиток нових нервових зв’язків — так звану нейропластичність. Із глутамату утворюється уже відома ГАМК. Синтез глутамату не потребує постачання мозку якимись його попередниками — нейрони та їх оточення все виробляють самі. go.nature.com/2UyoEJ0, bit.ly/2HsIQbJ, bit.ly/2Hf9p4O. В глутамату цікаві рецептори — це іонні канали. Антогоністом глутамату є наркотик фенциклидін, а також алкоголь. При професійному вигоранні стає забагато серотоніну та глутамату, і замало дофаміну, ГАМК та дофаміну. Порушення балансу глутамат/ГАМК відбувається при тривожних розладах, хворобі Альцгеймера, інсульті, шизофренії, спектрі аутичних порушень та обсцесивно—компульсивному розладі. Ендорфіни. Це загальна назва для нейромедіаторів, що викликають відчуття задоволення і знеболення.

Структурно вони нагадують опіати, звідси і походить назва — “внутрішні морфіни”. Відповідно, рецептори ендорфінів називаються опіатними. Ендорфіни виділяються, коли ми робимо улюблені справи, в тому числі п’ємо каву, займаємося в тренажерному залі, під час сексу та після споживання гострої їжі, шоколаду. Як дбати про баланс нейромедіаторів. Не займайтеся самолікуванням. Харчуйтеся збалансовано. Наразі це єдина «універсальна пігулка». Вітаміни С, В1, В6, В12 та Е потрібні для утворення нейромедіаторів та захисту нейронів від пошкодження. Немає вітамінів — порушується утворення серотоніну, ацетилхоліну та норадреналіну. Раціон – це не лише вітаміни, а й амінокислоти триптофан, тирозин і фенілаланін – попередники нейромедіаторів. Насамкінець, здорова мікробіота кишківника забезпечує засвоєння вітамінів та попередників серотоніну. bit.ly/2EX47qW, bit.ly/2EOgS7a. Що їсти, аби бути щасливими?

Передусім хумус, фалафель, м’ясо птиці, смородину, чорницю, зелений горошок та стручкову квасолю, всі види капусти, солодкий та червоний перець, висівковий хліб та вівсянку, зелений та білий чай, воду, і не вживати алкоголь. Якщо остання порада поки (!) не для вас, то обирайте маленький кухлик темного пива — це джерело вітамінів групи В та екстрактів хмелю. Будьте фізично активними.

Регулярні фізичні навантаження та вправи на баланс не дають нейронам помирати, допомагають їм взаємодіяти, спричиняють виділення дофаміну, серотоніну, ендорфінів та ендоканабіноїдів, стимулють поглинання мозком потрібних амінокислот, і налаштовують тіло на дотримання порад щодо харчування і алкоголю. Бо щоб тренуватися, потрібно дотримуватися правильного раціону.

Обіймайтеся. — Окситоцин, що виділяється при обіймах чи під час сексу, збільшує кількість рецепторів ГАМК. Пам’ятаєте, при посттравматичному порушенні їх стає мало. Тобто окситоцин відновлює чутливість мозку до ГАМК чи прописаних лікарем бензодіазепінів. Не ігноруйте тривожні сигнали. Якщо ви впізнали симптоми депресії, браку уваги, передменструального дисфоричного порушення, залежності, посттравматичного порушення чи тривожного розладу, то негайно поговоріть про це із близькими та зверніться до свого лікаря. Лише лікар може прописати вам потрібний препарат і його дозу або порадити терапію.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

самостійна робота паралельність прямих і площин у просторі

правила безпеки під час проведення дослідів з природознавства у початкових класах

географія 7 клас практикум кобернік гдз