роль мови у формуванні і самовираженні особистості

і роль особистості самовираженні мови формуванні у.

Роль мови у формуванні особистості. Главная > Реферат >Психология. Мова є засобом і матеріалом формування та становлення особистості людини, її інтелекту, волі, почуттів і формою буття. Мова – це неперервний процес пізнання світу, освоєння його людиною. Мова є засобом спілкування між людьми, передання власного досвіду іншим і збагачення досвідом інших.

Мова сприяє виявленню й задоволенню матеріальних і духовних потреб людей, об’єднує їх у суспільство для досягнення добробуту та розвитку духовних цінностей. Мова існує у двох формах: усній і писемній. Передаючись з уст в уста, закріплюючись у текстах, вона невтомно долає віки, єднає покоління, збирає і зберігає духовне єство народу, національну картину світу, формує національну свідомість і культуру нації. Потреба ефективного та ефектного спілкування стимулює мовців до художнього осмислення мови, до пошуку все точніших і виразніших мовних засобів. У результаті з загальнонародної мови відтворюється відшліфований, культурний варіант – добірне літературне мовлення, яке й само по собі вже може стати мистецтвом та естетичним матеріалом для інших видів мистецтва. Мова невмируща, бо в ній безсмертя народу, живе в ньому і з ним. Але в безсмерті мови є й часточка безсмертя людини. Через мову кожна людина дотикається до безсмертя свого народу. Так, наші предки від найдавніших часів залишили в мові історію свого народу, національні звичаї побут, спогади про минуле, думки про майбутнє. Мова належить до унікальних явищ життя людини і суспільства. Вона витворилась одночасно з ними і є не тільки їхньою найприкметнішою ознакою, а й найнеобхіднішою умовою формування їхньої сутності. Мова обслуговує людину і суспільство, але цим не вичерпується її роль. Мова є і формою буття їх. 1. Комунікативна функція, або функція спілкування. Суть її полягає в тому, що мова використовується я к засіб спілкування між людьми, як інформаційний зв’язок у суспільстві. Ця функція є життєво необхідною і для суспільства і для мови. Для суспільства вона важлива тим, що за допомогою мови люди обмінюються думками й почуттями, збагачується досвідом попередніх поколінь, гуртуються для захисту, створюють матеріальні й духовні цінності, дбають про поступ уперед. Для мови комунікативна функція також є вкрай важливою, бо мова, якою не спілкуються вмирає. Зі смертю ж мови вмирає народ, що був її творцем і носієм, вмирає жива культура, створена цим народом і мовою, а писемна та матеріальна культура губиться у віках і забувається. Народ, який втратив свою мову спілкування, втрачає і увесь той духовно-культурний світ цінностей, що витворився на ґрунті його мови. Такий народ швидко уподібнюється тому народові, чию мову взяв для спілкування, тобто асимілюється, розчиняється в іншій нації. Але, втративши все своє, надбане віками, асимільований народ ні коли не зрівняється з сусідом, чию мову прийняв, бо він втратив національний грунт і гідність, він є менш вартісний, вторинний. Ось чому слід не тільки на словах визнавати право української мови на широке вживання у суспільному житті, а й кожному з нас повсюдно спілкуватися нею, аби українська мова жила повнокровним життям. Людство винайшло кілька засобів обміну інформацією: звукові і світові сигнали, азбука Морзе, дорожні знаки, символи, шрифти, коди, жести. Але всі вони мають обмежену сферу застосування і стосовно мови, є вторинними, похідними, такими, що виникли вже на базі мови. Мова є універсальним і унікальним, матеріально найдешевшим засобом спілкування. 2. Номінативна функція, або функція називання. Усе пізнане людиною (предмети, особи, якості, властивості, явища, процеси, закономірності та поняття про них) дістає назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в свідомості мовців. Назва вирізняє предмет із безлічі інших. Мовну назву дістають не тільки реально існуючі предмети, а й ірреальні, уявні, вигадані, фантастичні. Завдяки цій функції кожну мову можна як окрему своє. рідну картину світу, що відображає національне світобачення і світовідчуття. Мовці намагаються в усіх сферах спілкування творити назви своєю мовою. Якщо ж своїх назв не творять, то змушені їх запозичувати з інших мов і перекладати, калькувати або просто в незміненому вигляді засвоювати чужі назви. Немає у світі мов, які б не запозичували назв з інших мов. Але якщо запозичень занадто багато і процес цей інтенсивний, виникає загроза втратити самобутність своєї мови. Тому варто максимально користуватися існуючими назвами або творити нові з матеріалу власної мови, а до запозичень вдаватися лише в разі крайньої потреби. 3. Мислетворча функція. Мова є не тільки формою вираження і передавання думки (як це ми спостерігаємо при комунікативній функції), а й засобом формування, тобто творення самої думки. Людина мислить у мовних формах. Процес цей складний, іде від конкретно-чуттєвого рівня до понятійного. Поняття закріплюються у словах і в процесі мисленнєвих операцій порівнюються, зіставляються, протиставляються, поєднуються чи розподіляються. Отже, мислити – це означає оперувати поняттями у мовній формі, мовному вираженні. 4. Пізнавальна функція мови. Вона полягає в тому, що світ людина пізнає не стільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній нагромаджено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ. Наприклад: засобами мови можна одержати ґрунтовні, об’єктивні знання про космос, океан чи якусь країну, так ніколи там і не побувавши. Мова багата інформацією, вона постійно надає нашому мозку матеріал для мисленнєвих операцій, живить і рухає розвиток інтелекту. 5. Експресивна, або виражальна, функція мови. Неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій, волі людини є невидимим для інших. І тільки мова надає найбільше можливостей розкрити їх для інших людей, вплинути на них силою своїх переконань чи почуттів. 6. Волюнтативна функція є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення). 7. Естетична функція. Мова фіксує в собі естетичні смаки та уподобання своїх носіїв. Милозвучність, гармонія змісту, форми і звучання, дотримання норм літературної мови у процесі спілкування стають для мовців джерелом естетичної насолоди, сприяють розвиткові високого естетичного смаку. У своїй художній довершеній формі літературна мова сприймається естетично вихованими мовцями як естетичне явище (наприклад, високохудожні твори Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, О. Олеся та ін.). Мова є першоелементом культури, вона лежить в основі розвитку всіх інших видів мистецтв. І ті естетичні цінності, які ними породжуються, зумовлені значною мірою естетичними можливостями мови (театр, кіно, радіо, телебачення тощо). 8. Культурологічна функція мови. Мова є носієм культури народу-мовотворця. Кожна людина, оволодіваючи рідною мовою, засвоює культуру свого народу, бо сприймає разом з мовою пісні, казки, дотепи, жарти, легенди, думи, перекази, історію, промисли, звичаї, традиції матеріальної культури і духовного життя нації. Пропагуючи мову, ми поширюємо свою культуру, вводимо її у світову. Перекладаючи українською мовою художні твори і наукові праці з інших мов, збагачуємо нашу культуру набутками інших культур, розвиваємо свою мову. 9. Ідентифікаційна функція мови полягає в тому, що мова виступає засобом ідентифікації мовців, тобто засобом вияву належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення: я такий, як і вони, бо маю спільну з ними мову. Ідентифікація виявляється у часовому вимірі: багато поколінь у минулому є нашими предками, бо говорили нашою мовою. Ідентифікація виявляється у часовому вимірі: українці Росії, Канади, Америки, Австралії та інших країн виявляють свою належність до українства українською мовою. Ідентифікуючу функцію можна назвати ще об’єднуючою. Належність до певного народу, його культури зумовлюється етнічно, тобто походженням. Але це не завжди так. Є багато людей не українського походження, які стали українцями за духом, бо сприйняли з українською мовою українську культуру, весь світ українства, і наша земля була і є їм рідною (Марко Вовчок, Юрій Клен, та багато інших). 10. Міфологічна функція мови збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у слово як у реальне дійство, здатне зупинити небажаний хід дій, побороти злі сили, підкорити природу своїй волі.

Ця міфологічна сили слова знайшла широке відображення в українському фольклорі: заклинаннях, шептаннях, чаруваннях, виливаннях, ворожіннях, казках, переказах, легендах тощо.

В них надзвичайною силою наділяються окремі слова, вирази за певних умов їх виголошення. У словесному світі зміщуються межі реального та уявного. Нині у зв’язку з поширенням теорії біологічного поля людини, позитивної і негативної енергії, екстрасенсорики набуває нових імпульсів міфологічна функція мови. Одиниці мови по-різному беруть участь у виконанні функцій мови. Так, комунікативну функцію мови виконує речення, його називають комунікативною одиницею мови. Проте й інші одиниці мови беруть участь у комунікативній функції, але не як окремі комунікативні одиниці, а як одиниці нижчих порядків, як будівний матеріал мовної структури й системи. Номінативна функція лягає на слова, лексичні словосполучення, фразеологізми. В експресивній, волюнтативній функціях задіяна лексика з емоційним, вольовим значенням. У виконанні інших названих функцій беруть участь усі одиниці мовних підсистем із різною мірою продуктивності. Мова єднає між собою різні покоління людей, як заповіт, як найдорожча спадщина. Вона несе величезний вклад у розвиток людини як неповторної особистості. Мова така ж давня, як і свідомість.

Мова впливає на свідомість: її норми, що історично склалися, специфічні у кожного народу, в одному і тому ж об’єкті відтіняють різні ознаки. Проте залежність мислення від мови не є абсолютною. Мислення детермінується головним чином своїми зв’язками з дійсністю, мова ж може лише частково модифікувати форму і стиль мислення. РІДНА МОВА 11 КЛАС План-конспекти уроків. Мета: обґрунтувати важливість значення мови, зокрема рідної, у формуванні духовного світу людини, а також як найважливішого засобу самовираження людської індивідуальності.

Записати. Відповісти на питання: що потрібно, щоб грамотно, переконливо й цікаво говорити? Від яких особистісних рис залежить, на вашу думку, вміння чи невміння говорити? Яка роль мови у формуванні й самовираженні особистості? Мова людини — це своєрідний лакмусовий папірець, який виявляє рівень її загальної культури, освіченості, внутрішньої інтелігентності. Плекання культури мови — це свідчення любові до рідного слова, поваги до свого народу і його багатовікових традицій. (З довідника) Уміння людини спілкуватися засобом слова зумовлюється загальною ерудицією, здібностями, самоосвітою, прагненням до самовдосконалення. Україна проголосила, що будує правову демократичну державу. Для цього їй необхідні передусім духовні, інтелектуальні особистості, високопрофесійні викладачі, політики, правники. Вміння говорити становить фундамент професіоналізму спеціалісти гуманітарного фаху. Проте й для представників професій, пов’язаних із технікою, це вміння є важливою професіограмою. Ерудиція — глибокі знання у певній галузі чи в багатьох галузях, широка обізнаність, начитаність, енциклопедизм. Інтелектуальний — який стосується інтелекту —здатності до мислення, особливо до його вищих, теоретичних рівнів. Професіограма — важливий показник здатності до певної професії, роду діяльності: набір необхідних і достатніх якостей особистості, її знань та вмінь. Яким чином вдача людини показана в кожному з них через її мовлення? Наскільки переконливою є характеристика моральних якостей людини через її мовлення та рівень володіння мовою? Навести приклади з художньої літератури та з реального життя. Був він незбагненний і простий, був до спазм зворушливий і мудрий, кожне слово — викупане в сонці, кожне слово — сяяло, мов зірка. (Р. Кудлик). Ти вродливую мову свою зміг піднять до найвищих висот, щоб повірив у тебе народ.

(Л. Забашта). Не залишав меча свого — пряме, правдиве й точне слово (Б.

Дегтярьов). Він кожне слово, красне, первозванне, немов горішок, пробував на зуб (В. Кочевський). В нього слів новітніх навали — «примандюрилось, мордоворот. » Хтось — барвінок і руту вживає, його ж мова тверда, наче ДОТ (О. Ющенко). Чи згодні ви з висловленими в ньому думками? Чи можна російську мову в нинішній Україні вважати елітною?

Чому? Назвати відомі вам мовні фантоми. До якого з них і чому вам, можливо, доводиться вдаватись? Якщо ви уникаєте спілкування за допомогою мовних фантомів, то з якої причини? Мови живуть, умирають, постають з мертвих, перевтілюються, хворіють, воюють між собою, народжують мутантиків. Є елітні мови.

Еліта — то більш-менш закрита частина суспільства. Важко-досяжна. Тому, що забезпечена гарантованими засобами виживання. Еліти створюють власні мови. Це може бути й запозичена мова, скажімо, французька для еліти російського суспільства XIX ст., так званого вищого світу. Мовні фантоми музикантів-лабухів створювали надійний мовний захист від вторгнення та зазіхань сторонніх на їхню завжди прибуткову діяльність або специфічний музичний інформаційний простір. Злодійська феня фактично не була мовою, а лише лексичним мутантом пануючої в суспільстві мови, що обслуговувала замкнену злодійську еліту (лексичний матеріал — це обсяг того, що я думаю про життя, синтаксис — це як я думаю про те життя). Фантастичне поширення фені в сучасному російськомовному соціумі є ознакою проникнення чималих прошарків соціуму в злодійську еліту. Тотальне панування злодійського жаргону означає тотальну криміналізацію суспільства. Президент, який проголошує програмні дії по фені — «будем мочить в сортирах»,— звертається до тих, хто по фені розуміє. (За Ю. Іллєнком 1) Еліта — люди, що виділяються серед інших своїм суспільним становищем:, здібностями і т.

ін., дріжджі суспільства, істеблішмент, вищий (фешенебельний) світ. Фантом — примара, ілюзія, модель чогось. Мовний фантом — засоби спілкування, використовувані певним прошарком суспільства. Жаргон — мова соціальної чи професійної групи, що відрізняється від загальнонародної наявністю специфічних слів і виразів, властивих цій групі, інша назва — сленг. Тотальний — всеосяжний, загальний. Наскільки поширені жаргонізми у мовленні сучасних школярів? Як вживання жаргонізмів характеризує особистість? Висловити власне ставлення до поширення жаргону ЗМІ (засобами масової інформації), зокрема телебаченням. Навести приклади. Жаргонізми — слова, що вживаються в жаргоні — соціальному діалекті мови, яким користуються люди, об’єднані спільними інтересами, захопленнями, професією, віком, ситуацією. Жаргонізми використовуються для надання експресивного забарвлення назвам предметів та явищ, важливих для чисти соціальної групи, що послуговується даним жаргоном, а також для встановлення й вираження духовної єдності між ними. Наприклад, бабки (гроші), тусівка (спілкування), на шару (задарма), наїжджати (мати претензії), прикид (одяг), прикол (щось особливе), шлангувати (прикидатися) — молодіжний жаргон. (З довідника 2) Не стліє рідне слово в домовині, як де йому пророчили колись. Жага життя не вмерла в Україні, сини своєї мови не зреклись! Не відцураймося добра — своєї мови, бо загинем. Нема без неї ні Дніпра, нема без неї України (Б. Скажи мені, всесильна мово, з якого джерела буття тече струмок, що зветься Слово, в ріку несмертного життя? О рідна мово солов’їна, до тебе лину звідусіль; моя ти мово українна, моя жаго, відрадо, біль! (П. Харченко). Мово славна і голосиста із глибокого джерела, ти, як вишня зеленолиста, розвивалася — й розцвіла. Вбрала полум’я килимове і слов’янських глаголиць в’язь. Слова лагідність з лона мови, у серця молоді вселяйсь! (В. Юхимович). Реферат: Отже, мова унікальне (від лат.

unicus— єдине в своєму роді),- виключне явище в житті людини і суспільства. Роль та функції мови у формуванні особистості. Висновки. Стан проблеми співвідношення мислення і мови ще далеко до завершення, воно містить ще безліч цікавих аспектів для дослідження. Перелік літературних джерел. Українська мова. Роль української мови у формуванні й самовираженні особистості. Термінологічна і професійна лексика, власне українські та запозичені слова. Стилістичні засоби лексикології і фразеології. Складносурядні і складнопідрядні речення. Засоби зв’язного мовлення. Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже. Подобные документы. Функції та класифікація експресивних засобів української мови. Групи лексичних експресивів. Емоційна та стилістична забарвленість лексики мови. Суфікси та префікси як засоби відображення емоційності словотворчими засобами. Класифікація фразеологізмів. Процеси, які супроводжують функціонування словникового складу української мови. Пасивна і активна лексика словникового складу. Процес активного поповнення лексики української мови. Поширення та використання неологізмів різних мов в ЗМІ та періодиці. Словниковий склад мови. Лексика запозичена з інших мов. Стилістичні функції екзотизмів в романі П. Загребельного «Роксолана». Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення. Збагачення письменником літературну мову новими відтінками значень слів.

Мова української преси початку XXI ст.

на тлі соціальної динаміки. Суспільна зумовленість динаміки мови сучасних українських газет. Функціональні зміни в українській пресі та їх вплив на стилістичні ресурси синтаксису. Стилістичне навантаження речень. Загальна характеристика складнопідрядних речень, їх структура і функції в мові. Класифікація підрядних речень, характеристика їх видів. Різнотипні, нерівноправні частини, залежні одна від другої, у складі складнопідрядних речень. Основі засоби зв’язку. Засіб формування, оформлення та існування думки. Формування української мови. Норми української літературної мови. Стилі сучасної української мови. Ділова українська мова. Найважливіший засіб спілкування людей. Українська літературна мова як вища форма національної мови. Стилі української мови в професійному спілкуванні. Типізація мовних норм. Поняття та ознаки культури мовлення.

Становлення українського правопису і його сучасні проблеми, шляхи їх вирішення. Урок «» Мета Обгрунтувати важливість значення рідної мови у формуванні духовного світу людини, а також як найважливішого засобу самовираження й самореалізації людської індивідуальності, розвивати зв’язне мовлення, виховувати любов до рідного слова, повагу до свого народу. Особистість є носієм свідомості і системи суспільно-значущих якостей. Ідеальна особистість — це людина, що поєднує в собі духовне багатство, високу моральність, фізичну досконалість і виявляє себе як неповторна, самобутня індивідуальність, що й становить силу її привабливості для інших. величезна. Особливе значення має рідна мова, що стає для кожної людини одним з найцінніших надбань. Найгостріше це відчувається тоді, коли людина довго знаходиться за межами батьківщини. Тоді бодай одна вісточка рідною мовою приносить душевну полегкість, втамовує тугу за рідною стороною.

Мова — то магічне дзеркало, невичерпний засіб спілкування. У мові відображено життєвий досвід, сприйнятий людством від давнини до сучасності. При цьому мова відображає не лише те, що на поверхні, а й невидиме для ока, внутрішню суть речей, не лише світ матеріальний, а й світ ідеальний, який віддзеркалюється в умопогляді, фольклорі, текстах, ідеях. Передусім через мову ми пізнаємо рідний народ, його ментальність, культуру, історичний досвід. Крізь призму слова сприймаємо одну з граней краси, що представлена в художній літературі. Наші моральні переконання формуються на основі моральних понять та ідей, що пізнаються завдяки мові.

Чим краще ми опановуємо мову, тим досконалішим стає наше мислення, бо мова і мислення нероздільні. Вбираючи в себе знання, відображені в мовленні, людігча вибудовує власний внутрішній світ, або мікрокосм, формує себе як особистість. Щодня ми реалізуємо себе, виявляючи своє ставлення до навколишнього світу, і найповніше, найглибше цей процес відбувається у мовленні під час повсякденного спілкування. Коли людина добре володіє мовою, вона має могутній засіб для впливу на інших людей і досягнення поставленої мети. І тут особливо важливо, щоб цей засіб використовувався для примноження добра, а не зла, щоб особисті цілі не суперечили суспільним, загальнолюдським. Як відомо, словом можна і вбити, і повернути до життя. Людину, що вміє гарно говорити, шанують, захоплюються нею, прагнуть бути в її товаристві. Французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері писав, що єдина справжня розкіш — це розкіш людського спілкування. Прочитайте. Розкажіть докладніше про вміння грамотно і гарно говорит Щоб навчитися правильно і гарно говорити, потрібні три основні передумови, а саме: володіти технікою мовлення, знати головні психологічні засади стосунків між людьми і — що найголовніше — мати що сказати (І. Томан.) Головне в ораторському мистецтві — це мистецтво переконання. Воно досягається послідовністю, доказовістю мовлення, що забезпечується законами діалектичної і формальної логіки, методами логічного мислення, використанням психологічних і педагогічних прийомів. Діалектична логіка вимагає від оратора глибокого вивчення матеріалу у всіх його аспектах; історичності, що потребує висвітлення предмета в процесі становлення і розвитку; практичного підходу до змісту промови, зв’язку її з життям, конкретності. Мистецтво переконання передбачає також уміле використання логічних методів мислення — аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії та ін. Аналіз — це розчленування цілого на частини, властивості, а синтез — поєднання результатів аналізу знову в єдине ціле. Індуктивний метод мислення передбачає перехід від часткового (окремих фактів, спостережень, випадків) до загального (висновків, рекомендацій, порад), а дедуктивний метод — перехід від загального положення до окремих висновків. При використанні аналогії на основі подібності двох предметів за одними ознаками робиться висновок про подібність їх за іншими ознаками. До важливих педагогічних засобів, що допомагають викликати увагу слухачів і переконати їх, належать прийоми новизни, взаємодії інтересів, персоніфікації, проблемної ситуації і співучасті. Прийом новизни полягає в тому, що в промову вводиться невідома раніше інформація. При застосуванні прийому взаємодії інтересів доводиться практичне значення змісту виступу для слухачів та оратора. Прийом персоніфікації виражається в образній розповіді про життя окремих людей, з якими пов’язаний зміст промови. Прийом проблемної ситуації має місце тоді, коли промова починається з постановки певної проблеми і далі висвітлюються шляхи її розв’язання. Використовуючи прийом с п і в у ч а с т і, оратор робить слухачів мовби діючими особами в певній ситуації, закликаючи їх уявити певну подію. Ознайомтесь з думками видатних людей. Напишіть за однією з них невеликий письмовий твір або підготуйте усне висловлювання типу роздуму. Використайте в ньому відомості з попередньої вправи. Слово — діло велике. Велике тому, що словом можна з’єднати людей, словом можна і роз’єднати їх, словом можна служити любові, словом же можна служити ворожості та ненависті. Бережіться такого слова, що роз’єднує людей. Толстой.) Дружба — це найчистіша любов. Це найвища форма любові, де нічого не вимагається, немає ніяких умов, де просто насолоджуються, даючи.

Одержують теж багато, але це — вторинне, і це трапляється саме собою. (Ошо.)

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

самостійна робота паралельність прямих і площин у просторі

правила безпеки під час проведення дослідів з природознавства у початкових класах

географія 7 клас практикум кобернік гдз