реферат механізм делегування повноважень виконавчим органом місцевого самоврядування

самоврядування реферат виконавчим місцевого делегування повноважень органом механізм.

Власні, делеговані, виключні повноваження органів місцевого самоврядування та особливості їх реалізації. Власні повноваження — це повноваження, закріплені нормами муніципального права за суб’єктами місцевого самоврядування, щодо вирішення питань місцевого значення, тобто справ, що без­посередньо стосуються життєдіяльності громади і відповідають її управлінським та фінансовим можливостям. Власна сфера компе­тенції місцевого самоврядування — це значна частина питань міс­цевого значення, яка законом прямо віднесена до його відання і не належить до відання жодного з органів державної влади. [1] власній компетенції органи місцевого самоврядування само­стійно і під свою відповідальність приймають рішення про шляхи та способи розв’язання конкретних завдань. Інстанції, що здійс­нюють нагляд за реалізацією органами місцевого самоврядування власних повноважень, можуть видавати лише загальні приписи. При цьому слід мати на увазі, що коли мова йде про власну ком­петенцію місцевого самоврядування, державний контроль обме­жується наглядом за дотриманням норм права, тобто здійснюється «загальний нагляд». Це означає, що, використовуючи закон, від­повідний орган, має право втручатися в справи місцевого самов- рндунашія лише в разі протиправних дій. Визначення доцільності ні ріпінця в політичних поглядах не можуть бути підставою для наглядових заходів. Правове регулювання власної компетенції органів місцевого самоврядування здійсню« и,ся іакож галузевим законодавством. Гик. Иодннії кодекс України закріплює компетенцію обласних, районних, сільських, селищних, міських та районних у містах рад у галузі річуліонлппя водних відносин (статті 8-10). У Земельно­му кодскгі України визначаються повноваження місцевих рад у і,шу м іемеїн.ннх відносин (статті 8-12). Лісовий кодекс України ні-1 лишимо«’ компетенцію обласних, районних, міських, селищних, сільських рад у галузі регулювання лісових відносин. Згідно із За­коном України «Про систему оподатковування» органи місцевого самоврядування встановлюють і скасовують місцеві податки і збо­ри відповідно до переліку й у межах розмірів ставок, установлених ілконодавством України, визначають порядок їхньої сплати. Ком­петенцію органів місцевого самоврядування у сфері дорожнього руху, його розвитку й безпеки, контролю за підготовкою водіїв, будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів, вулиць визначає Закон України «Про дорожній рух». Зага­лом більше ста законодавчих актів України регулюють компетен­цію місцевих рад. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» розріз­няє загальну і виключну компетенцію місцевих рад (статті 25, 26). Здійснюючи загальну компетенцію, місцеві ради правомочні роз­глядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією та закона­ми України до їх відання. Ряд питань, які належать до компетенції місцевих рад підлягають розгляду виключно на пленарних засі­даннях. Це і стало підставою для виникнення такого виду повно­важень, як виключні.

Цей вид компетенції місцевих рад є доволі умовним, адже виключні повноваження одночасно є й власними повноваженнями. Тому окремі вчені-правники, стверджуючи, що мати два поняття «компетенція ради» і «виключна компетенція ради» навряд чи логічно. При застосуванні обох термінів виникає проблема їх співвідношення, складається враження, що компетен­ція ради, яка не входить до виключної, є компетенцією не тільки ради, а й інших органів і посадових осіб. Тому термін «виключ­ні» пропонують застосовувати у відношенні владних повноважень ради, а не компетенції в цілому. 1. Виключні повноваження — це повноваження, закріплені нор­мами муніципального права за конкретним суб’єктами місцевого самоврядування, і не можуть бути передані чи делеговані іншим органам чи посадовим особам. До виключних повноважень Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносить вирі­шення питань, які знаходяться у віданні місцевих рад (статті 26, 43) і підлягають розгляду виключно на їх пленарних засіданнях. Це, як правило, найважливіші питання місцевого значення, роз­гляд і вирішення яких не може бути делеговано іншим органам. Закріплення чинним законодавством України виключної компе­тенції сільських, селищних, міських, районних та обласних рад має велике значення для діяльності цих органів, підвищує їх роль у системі місцевого самоврядування. Аналіз нормативних актів і практики діяльності сільських, селищних, міських рад показує, що виключні повноваження місцевих рад можна об’єднати в чотири основні групи, які сто­суються: а) організації і діяльності місцевих рад та їх органів; б) взаємодії рад відповідно із сільським, селищним, міським головою; в) організації самоврядування відповідної території; г) соціально-економічного та культурного розвитку відповідних територій. На жаль, визначаючи компетенцію місцевих рад, не завжди враховують їх спроможність реалізувати відповідні повноважен­ня. В результаті сільські й селищні ради мають значно ширші повноваження, ніж районні та обласні ради. На конституційному рівні необхідно закріпити новий статус, функції та повноваження органів місцевого самоврядування обласного та районного рів­ня шляхом передання їм значної частини управлінських функцій щодо розв’язання регіональних проблем соціальної політики, еко­номічного та науково-технічного розвитку. Делеговані повноваження — повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передають­ Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» розрізняє дві групи делегованих повноважень. По-перше, це повноваження, в яких представлені інтереси держави в цілому, які здійснюються органами місцевого самоврядування під контролем держави, не порушуючи при цьому самостійності й незалежності місцевого самоврядування. Слід зазначити, що делегування повноважень органів державної виконавчої влади органам місцевого самовря­дування добре відоме світовій практиці державотворення, про що йдеться і в Європейській хартії про місцеве самоврядування, в якій закріплено, що при делегуванні повноважень центральними або регіональними органами місцеві органи самоврядування повинні, наскільки це можливо, мати свободу пристосовувати їх здійснення до місцевих умов (ч. 5 ст. 4). Така практика не порушує автономію місцевого самоврядування в межах його власних повноважень і разом із тим є однією з найважливіших форм економії фінансових та людських ресурсів, оскільки виключає необхідність створення поряд з органами місцевого самоврядування ще якихось структур державної виконавчої влади Делеговані повноваження реалізу­ються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад у таких сферах: 1) соціально-економічного й культурного розвитку, планування та обліку; 2) бюджету, фінансів і цін; 3) житлово-кому­нального господарства, побутового, торговельного обслуговуван­ня, громадського харчування, транспорту і зв’язку; 4) будівниц­тва; 5) освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури і спорту; 6) регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища; 7) соціального захисту населення; 8) зов­нішньоекономічної діяльності; 9) оборонної роботи; 10) забезпе­чення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян. Ці повноваження делегуються виконавчим органам сільських, селищних, міських рад Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (статті 27-38). за рішенням районних, обласних рад. У ст. 44 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено перелік повноважень, які районні та обласні ради можуть делегувати відповідним місцевим державним адміністраціям.

Тобто для делегування повноважень районні та обласні ради приймають відповідні рішення. Делегу­вання радами повноважень місцевим державним адміністраціям супроводжується переданням фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення. Основні засади делегування повноважень у сфері місцевого самоврядування. У чинному законодавстві України, що регулює компетенцію місцевого самоврядування, досить часто застосовується делегу­вання повноважень. Окремі повноваження щодо регулювання відносин’ і у галузі екологічної експертизи місцеві ради можуть делегувати своїм виконавчим комітетам Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає різні види передання та делегування повноважень: а) органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування (ч. 13 ст. 1); б) органів місцевого самов­рядування відповідним місцевим державним адміністраціям (ч. 1); в) визначення міськими радами обсягів і меж повноважень, що здійснюються районними в містах радами та їх виконавчими органами (ст. 41); г) передання сільськими, селищними, міськими радами повноважень обласним і районним радам (ч. 2 ст. 10); ґ) делегування виконавчими органами сільських, селищних, місь­ких рад на конкурсній основі генеральній будівельній організації (підрядній організації) функцій замовника на будівництво, реконс­трукцію і ремонт житла, інших об’єктів соціальної та виробничої інфраструктури комунальної власності(п. 2 ч. 1 ст. 31). У науковій літературі пропонується виділяти такі форми на­дання повноважень органам місцевого самоврядування: а) уста­новлення — такий спосіб регулювання, коли парламент у консти­туції і законах визначає компетенцію місцевого самоврядування; (ї) иередання — форма регулювання повноважень, коли будь-яке повноваження державного органу виключається з його компетен­ції і включається до компетенції органу місцевого самоврядуван­ня; в) делегування — надання державним органом належного йому права вирішення питані, органам місцевого самоврядування на пдин раз, на деякий час. або на ненизначений строк. 1 Окремі авто- |ш заіначаюіі>. що поділ поиноиажеіп. місцевого самоврядування на «класні» іл «делетиані» не пссс в собі якесь серйозне концеп- іуамі.пі- наиаішма-нни, оскільки всі свої владні повноваження міс- цсие самоврядування отримує в законі, де втілена державна воля народу’. Дійсно чинне законодавство України делегованими на­ции« ношіоііажсння, які органам самоврядування надані законом, що не відповідає традиційному поняттю делегування, яке застосо­вується в теорії. Делегування є специфічним способом надання повноважень, при якому один орган покладає на інший обов’язок і надає йому на виз­начений або невизначений час право вирішувати питання, віднесені до компетенції першого органу. Делеговані органу повноваження звичайно пов’язані з його «власною» компетенцією Делегування повноважень не є формою їх повного передання, деволюції на рі­вень того, кому вони делегуються, вони залишаються повноважен­нями органу, який їх делегував і який не втрачає при цьому права на прийняття рішень із питань, що входять до сфери делегування. Акт про делегування повинен точно визначати предмет і об’єм делега­ції, перелік повноважень, принципів і критеріїв яких необхідно до­тримуватись, форму контролю в ході здійснення цих повноважень. Делегування повноважень необхідно відрізняти від доручень органів вищих інстанцій нижчим, які є виявом звичайного керівництва, без внесення будь-яких змін до компетенції обох органів. ном; б) делегуватися можуть тільки окремі повноваження, які є частиною власної компетенції, орган не може делегувати більше, чим має сам; в) після делегування повноважень компетенція де- легуючого не змінюється, компетенція органа, якому делегуються ці повноваження, тимчасово розширюється за рахунок останніх; г) делеговані повноваження можуть бути в будь-який час відти­кані; якщо повноваження делегуються на визначений строк, то для припинення делегування не потрібно прийняття юридичного акта; компетенція органу, якому делегувалися повноваження, звужуєть­ся автоматично; якщо повноваження делегуються на невизначений строк, то орган, що делегував повноваження, може в будь-який час припинити делегування; ґ) переделегування(субделегування) пов­новажень не допускається, тому що це суперечить намірам органу, що делегував повноваження. Делегування повноважень — це не що інше, як двохстороннє ім­перативне правовідношення, при якому одна особа, що має власну компетенцію, визначену нормативними актами, а інша особа має належну правоздатність на одержання і реалізацію цих повнова­жень, отже, компетенція першої особи є джерелом додаткової ком­петенції другої особи. Таким чином, делеговані повноваження — це сукупність пов­новажень уповноваженого суб’єкта, які за принципом доцільності та швидкого одержання соціального ефекту у визначених сферах суспільних відносин тимчасово передаються для реалізації іншо­му органу. У сфері місцевого самоврядування делегування повноважень має певну специфіку зумовлену дією одного з основних при­нципів — правової, організаційної та матеріально-фінансової са­мостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами. А тому, коли мова йде про передачу (делегування) повноважень між органами місцевого самоврядування, як пра­вило, орган, що делегував повноваження, не має права вмішува­тися в діяльність органа, якому делеговані повноваження, пока не закінчиться строк делегування або не буде скасовано рішення про передачу повноважень (зокрема, це стосується взаємовідно­син сільських, селищних, міських рад та органів самоорганізації населення). Більшість учених позитивно оцінюють делегування повнова­жень, уважаючи, що це необхідно для державного управління, шбсіпсчуг гнучкість і швидкість вирішення питань, але решта ипслошног думку про те, що до делегування повноважень слід підходити дуже обережно, оскільки є небезпека часткової заміни іідних ирі іііііи іншими і це створює складні з юридичного погляду С1І і унції Принципи місцевого самоврядування. Реферат. Принцип поєднання місцевих і державних інтересів. Принцип виборності в місцевому самоврядуванні.

Принцип правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених законодавством. Принцип підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їхніх органів та посадових осіб. Принцип поєднання місцевих і державних Інтересів означає, що в Україні збігаються державні і місцеві інтереси. Український народ, який протягом століть боровся за свою державу, є єдиним джерелом влади І здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. У цей період для українського народу немає важливішого завдання, ніж зміцнення своєї держави, в якій людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека були б найвищою соціальною цінністю. Процес реалізації цього завдання проходить у поєднанні зусиль державних органів і органів місцевого самоврядування. Центральні органи держави мають цілу низку засобів впливу на структури та діяльність територіальних громад. Основними засобами, якими парламент користується для впливу на територіальні громади, є конституційне і законодавче регулювання. Саме воно визначає систему функцій, повноважень органів місцевого самоврядування. Законами регулюються фінансування органів місцевого самоврядування, а також надання їм грошових сум у вигляді трансфертів, щоб спонукати їх до діяльності, яку б вони інакше не могли здійснювати. Через делеговані повноваження від виконавчої влади органи місцевого самоврядування здійснюють управління у різних сферах і галузях життєдіяльності населених пунктів та надають конкретні послуги громадянам. Без системи органів місцевого самоврядування держава через свої центральні й регіональні органи не змогла б дійти до кожного громадянина та забезпечити його всім необхідним для активної життєдіяльності в цивілізованому суспільстві. З іншого боку, держава через свої органи не зможе залучити всіх громадян до будівництва громадянського суспільства і правової держави. Це можуть зробити лише територіальні сільські, селищні, міські громади, їх виконавчі органи з широким залученням громадських організацій. Так, для вирішення багатьох питань, які мають місце в житті та функціонуванні суспільних відносин територіальної громади, згідно зі ст. 140 Конституції України, ст.

14 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні ради мають право надавати дозвіл на створення відповідних органів самоорганізації населення певного рівня територіального охоплення, делегуючи їм певну частину власної компетенції, фінансів та майна. Правовий статус, порядок організації та діяльності цих органів визначається чинним законодавством.

Зокрема, рішення про створення таких комітетів приймаються на сесіях сільської, селищної ради, відповідно до ст. 26 п. 20 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Тільки в поєднанні місцевих і державних інтересів, у мобілізації зусиль центральних і регіональних органів державного управління та місцевого самоврядування можемо побудувати громадянське суспільство, в якому кожен громадянин буде усвідомлювати відповідальність за свої обов’язки перед ним, і правову державу, в якій найвищою цінністю буде людина, закон і справедливість. Принцип виборності в місцевому самоврядуванні означає, що органи місцевого самоврядування формуються шляхом виборів. В Україні виборами формуються сільські, селищні, міські, районні в містах, районні та обласні ради; заміщуються посади сільських, селищних і міських голів. Згідно з чинною Конституцією України вибори до органів місцевого самоврядування є вільними і здійснюються на основі загального, рівного і прямого виборчого права таємним голосуванням терміном на чотири роки. Основний Закон передбачає як чергові (через 4 роки), так і позачергові (до закінчення терміну) місцеві вибори.

Верховна Рада призначає чергові і позачергові вибори до органів і посадових осіб місцевого самоврядування (п. 30 ст. 85 Конституції України). Чергові вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних і міських голів відбуваються одночасно, а позачергові можуть проводитися окремо.

Крім цього, існують повторні вибори та вибори замість вибулих депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів. Відповідно до Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» виборчий процес здійснюється на засадах: вільного і рівноправного висування кандидатів; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої компанії; неупередженості до них з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів; контролю за джерелами фінансування та витратами на виборчу компанію; гласності й відкритості виборчої компанії; свободи агітації. Право голосу на місцевих виборах мають громадяни України, яким на день проведення виборів виповнилось 18 років і які проживають на території відповідних сіл, селищ, міст, районів у містах. Не мають права голосу на місцевих виборах громадяни, яких визнано судом недієздатними. Здійснення виборчого права призупиняється для осіб, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі, — на час перебування в цих місцях.

Депутатом сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради, сільським, селищним, міським головою може бути обраний громадянин України, який має право голосу і на день виборів досяг 18 років. Вибори депутатів, сільських, селищних, міських рад проводяться за мажоритарною виборчою системою відповідної більшості по одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідно села, селища чи міста. Правову самостійність органів місцевого самоврядування, що регламентується Конституцією України (ст. 140), Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», іншими законами, що закріплюють повноваження органів місцевого самоврядування, Статутами територіальних громад, що регулюють діяльність сільських, селищних, міських громад, враховуючи їх історичні, національно-культурні, соціально-економічні та інші особливості. Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються законодавством України власними повноваженнями, у межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Сільські, селищні, міські ради мають печатки із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, рахунки в установах банків України. Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Організаційну самостійність органів місцевого самоврядування, що регламентується Основним Законом України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», іншими законами держави. Кожен зі структурних підрозділів системи місцевого самоврядування має свої власні форми діяльності. Територіальна громада свої повноваження здійснює через такі форми діяльності: місцеві вибори та референдуми; загальні збори громадян; місцеві ініціативи і громадські слухання. Ради, як представницькі органи місцевого самоврядування, свої повноваження здійснюють у формі пленарних засідань, у формі діяльності постійних і тимчасових комісій, у формі діяльності депутатів у виборчих округах.

Сільський, селищний, міський голова свої повноваження здійснює у. формі організаційного забезпечення в межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та Законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади. Виконавчі органи місцевих рад свої повноваження здійснюють через основну форму роботи виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради — засідання виконавчих комітетів, через діяльність їх структурних підрозділів, комісій виконавчих комітетів тощо. Матеріально-фінансову самостійність органів місцевого самоврядування, що регламентується законодавством і базується на власному рухомому і нерухомому майні, на доходах місцевих бюджетів, позабюджетних цільових (у тому числі валютних) та інших коштах. Земля, природні ресурси, що є в комунальній власності територіальних громад, а також об’єкти їхньої спільної влади, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, є підтвердженням їх матеріально-фінансової самостійності. Місцеві бюджети є самостійними, вони не входять до Державного бюджету України та інших місцевих бюджетів вищого рівня (районних, обласних). Принцип підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їхніх органів та посадових осіб означає, що органи та посадові особи місцевого самоврядування є підзвітними, підконтрольними і відповідальними перед територіальними громадами. Вони повинні періодично, але не менш як два рази на рік інформувати населення про виконання програм соціально-економічного розвитку, місцевого бюджету, про Інші питання місцевого значення, звітувати перед територіальними громадами про свою діяльність. Територіальна громада в будь-який час може достроково припинити повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування, якщо вони порушують Конституцію України або Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», обмежують права і свободи громадян, не забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень. У разі порушення органами та посадовими особами місцевого самоврядування Конституції або Законів України вони будуть нести відповідальність перед державою. Шкода, заподіяна юридичним І фізичним особам у результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого самоврядування, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування — за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом. Спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дії чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку. Цей принцип означає, що на рівні Основного Закону в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Місцеве самоврядування. в нашій державі відповідно до Конституції України виявляється в наданні територіальним громадам та їхнім органам — радам владно-управлінських повноважень. Україна не тільки визнає і гарантує місцеве самоврядування на рівні свого Основного Закону (ст. 7), а й розглядає його як фундаментальну засаду устрою держави і суспільства. Місцеве самоврядування є формою залучення громадян України до участі в управлінні своїми справами, а тому має розглядатися як здійснення демократії на місцевому рівні. Державною гарантією місцевого самоврядування є, зокрема, участь держави у формуванні дохідної частини його бюджетів, компенсація у необхідних випадках витрат місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України). Територіальні громади, виконавчі органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження: «Органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень та в інших випадках, передбачених Законом» — постулює ст. 71 п. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». У разі розгляду місцевою державною адміністрацією питань, які зачіпають інтереси місцевого самоврядування, вона повинна повідомити про це відповідні органи та посадових осіб місцевого самоврядування (ст. З Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Цей принцип на конституційному рівні закріплює ст. 145 Основного Закону. Він має принципове значення на рівні забезпечення правової, організаційної і фінансової самостійності місцевого самоврядування, оскільки якою б досконало організованою не була система місцевого самоврядування, вона ніколи не стане повноцінною, якщо не буде спиратися на незалежну судову гілку влади. Це повною мірою узгоджується з Європейською Хартією про місцеве самоврядування, згідно з якою органи місцевого самоврядування повинні мати право на судовий захист для забезпечення вільного здійснення ними своїх повноважень і дотримання закріплених конституцією і законодавством країни принципів місцевого самоврядування. Передбачене цією статтею право органів місцевого самоврядування на захист своїх прав у суді є передусім важливим правовим засобом забезпечення виконання їх рішень, які відповідно до ст. 144 Конституції України є обов’язковими на відповідній території, якщо вони прийняті в межах, визначених законом.

Це пояснюється тим, що невиконання або неналежне виконання законних рішень органів місцевого самоврядування з боку будь-яких державних органів, інших органів самоврядування, підприємств, організацій і установ, посадових осіб та громадян с грубим порушенням прав територіальних колективів на самостійне вирішення питань місцевого значення в межах Конституції і Законів України. Водночас органи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду з позовом про визнання недійсними актів державних органів, інших органів самоврядування, підприємств (об’єднань), організацій та установ, які обмежують їх повноваження. Ст. 144 Конституції України встановила правило, за яким рішення органів місцевого самоврядування можуть припинятися з мотивів їх невідповідності Конституції і Законам України з одночасним зверненням до суду. Проте це не позбавляє органи місцевого самоврядування, як це випливає зі змісту названої статті, зустрічного права звернутися до суду про визнання недійсним рішення, яким було припинено рішення органу місцевого самоврядування, якщо відповідний орган зволікає зі зверненням до суду, або його рішення, на думку органу самоврядування, не є досить обґрунтованим. Такий підхід врівноважує позиції державного органу вищого рівня, що припиняє рішення, і органу місцевого самоврядування. Згідно з класичною схемою, органи місцевого самоврядування складаються з виборного законодавчого органу (ради) та його виконавчого органу, які разом забезпечують здійснення всього комплексу владних повноважень та адміністративних функцій. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до системи місцевого самоврядування належать: територіальна громада; сільська, селищна, міська рада; сільський, селищний, міський голова; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. територіальна громада села, селища; представницький орган територіальної громади села, селища (сільська, селищна рада); посадова особа місцевого самоврядування (сільський, селищний голова); виконавчий орган (виконавчий комітет сільської, селищної ради). Сільська, селищна рада на термін її повноважень утворює виконавчий комітет сільської, селищної ради, який очолює сільський, селищний голова. У територіальних громадах, які налічують до 500 мешканців, згідно з пунктом 3 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчий комітет ради може не утворюватись і його функції (окрім розпорядження земельними та природними ресурсами) здійснює одноособово сільський голова. Функції секретаря виконавчого комітету відповідної ради за рішенням ради може виконувати секретар ради. Однією із передумов створення ефективної системи місцевого самоврядування в будь-якій державі є правильне визначення її сфер повноважень, тобто компетенції. Ця вимога визначається Європейською Хартією про місцеве самоврядування (ст. 2), Кожна із країн наділяє органи місцевого самоврядування повноваженнями з урахуванням своїх економічних, національних, культурних та інших традицій. Але, як правило, до. компетенції органів місцевого самоврядування сучасних демократичних країн світу належать нижченазвані шість основних напрямів діяльності: використання природних ресурсів, захист довкілля, збирання, утилізація та використання відходів, муніципальні дороги та громадський транспорт. навчальні заклади, лікарняні та оздоровчі заклади, послуги соціального захисту, забезпечення житлом. Розв’язанню проблем компетенції органів місцевого самоврядування присвячена ст. 143 Конституції України, в якій окреслено перелік найважливіших питань, віднесених до компетенції місцевого самоврядування, а також подається конкретизація повноважень органів місцевого самоврядування в межах чинного законодавства. Відповідно до ч. 3 ст. 143 Конституції України органам місцевого самоврядування можуть надаватись і окремі повноваження органів виконавчої влади. Але на відміну від практики, яка існувала раніше, делегування державних повноважень надається, згідно із законом, органам місцевого самоврядування, а не виконавчим органам. Це, своєю чергою, створює сприятливіші умови для залучення потенціалу представницьких органів. ЦІ окремі делеговані повноваження не повинні переважати власні (самоврядні) повноваження органів місцевого самоврядування, основне соціальне призначення яких полягає у вирішенні питань місцевого значення. Конкретизацію повноважень сільських, селищних рад та їх виконавчих комітетів подано в розділі 2 «Організаційно-правова основа місцевого самоврядування» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. ст. 25-40). 26 глави 1 цього Закону визначає виключні компетенції місцевих рад, які вирішуються на пленарних засіданнях рад. Широкі повноваження із царини місцевого самоврядування виконавчих органів сільських, селищних рад (глава 2, 27-40 Закону) диференційовані на власні (самоврядні) та делеговані повноваження. Тлумачення основних термінів, задекларованих 1 розділу І Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (див. рис. 1.1 Додатку), подано в Глосарії цієї книжки. Більшість учених позитивно оцінюють делегування повнова­жень, уважаючи, що це необхідно для державного управління, шбсіпсчуг гнучкість і швидкість вирішення питань, але решта ипслошног думку про те, що до делегування повноважень слід підходити дуже обережно, оскільки є небезпека часткової заміни іідних ирі іііііи іншими і це створює складні з юридичного погляду С1І і унції Соціальний моніторинг в системі управління якістю органів місцевого самоврядування. Результати соціального моніторингу фіксуються як офіційно в формі щорічного офіційного звіту для вищого керівництва виконкому, так і в публічній формі друкуються у місцевій пресі та розміщуються на веб-сайтах в Інтернеті. За результатами щорічного звіту про результати соціального моніторингу задоволеності мешканців міста рівнем якості послуг міської виконавчої влади керівництво виконкому розробляє та здійснює відповідні коригувальні дії зі зміною штатного розкладу та делегування повноважень виконавчим структурам та посадовим особам місцевого самоврядування, приймає рішення щодо вдосконалення організаційної структури служб і відділів міськвиконкому, підвищення культури праці осіб місцевого самоврядування, ініціювання інноваційних змін, а в разі потреби – проведення повторних соціологічних досліджень. Прес-служба міськвиконкому оголошує засади проведення соціального моніторингу та презентує результати моніторингу в різноманітних засобах масової інформації, включаючи місцеву пресу та місцеве телебачення. Завдяки публічній формі представлення результатів моніторингу мешканці міста мають змогу не лише ознайомитися з ними, але й надати свої пропозиції щодо поліпшення якості роботи виконкому. Світовий досвід переконує, що за допомогою таких соціальних технологій управління, як організація систематичного моніторингу ефективності діяльності місцевих органів влади можна вчасно вирішувати складні соціальні конфлікти, знімати соціальну напругу, блокувати небажані ризикові ситуації, приймати оптимальні управлінські рішення. Повна інформація про роботу. реферат » Соціальний моніторинг в системі управління якістю органів місцевого самоврядування » з предмету » Менеджмент «. Робота є оригінальною та абсолютно унікальною, тобто знайти її на інших ресурсах мережі Інтернет просто неможливо. Дата та час публікації: 06.08.2010 в 15:20. Автором даного матеріалу є Олег Вернадський. З моменту опублікування роботи її переглянуто 521 та скачано 65 раз(ів). Для ознайомлення з відгуками щодо роботи натисніть [перейти до коментарів]. По п’ятибальній шкалі користувачі порталу оцінили роботу в «5.0» балів. Виконував дуже старанно, намагався детально розкрити всі пункти. Наш найвимогливіший викладач в університеті (Віктор Анатолійович) оцінив на 100 балів. Місцеве самоврядування в регіоні: розвиток економіко-організаційних основ. Один із підходів до соціально-економічного розвитку місцевих співтовариств можна ідентифікувати як інституційний. Його застосування пов’язане, насамперед, з потребою в забезпеченні високого якісного рівня розробки програмних документів. Інституційний підхід до соціально-економічного розвитку місцевих співтовариств реалізується за допомогою створення структур, що концентрують висококваліфікованих кадрів, що безпосередньо беруть участь в обґрунтуванні напрямів і механізмів територіального розвитку [2].

Інший продуктивний підхід до організації процесів обґрунтування змісту соціально-економічного розвитку територій можна визначити як системний. Його суть — в інтеграції стратегій, що розробляються на кожному рівні влади (муніципалітет, провінція, центральний уряд). Цей підхід («підхід POM»), вперше апробований у Голландії, стає все більш популярним у країнах Західної Європи. Важлива відмінна риса нового підходу — впровадження системи планування за принципом «знизу-вгору» («bottom-up»). Центральний уряд здійснює лише загальну координацію і фінансування, тоді як реально управляють проектами регіональні й муніципальні власті. В основі корпоративного підходу лежить ідея діалогу між усіма зацікавленими учасниками територіального розвитку. Його принциповою вимогою є залучення до процесу розробки програмних документів усіх потенційних стейкхолдерів, що представляють різні групи (бізнес, освіта, охорона здоров’я та ін.). Важливим є і те, що їх ресурси дають змогу істотно впливати на розвиток території. Цей підхід заслуговує на серйозну увагу для вивчення і впровадження в таких умовах, що характеризуються широким спектром соціальних груп, різноманітністю інтересів учасників відносин у великих муніципальних утвореннях — містах. Наступний підхід — «делегування повноважень» — виходитиме з необхідності децентралізації процесу підготовки й ухвалення рішень із соціально-економічного розвитку території. Його обґрунтування певною мірою можна знайти у таких відомих теоретиків, як Б. Йессоп і M. Кастелльс. Так, відповідно до концепції «порожнеч» держави, розробленої Б. Йессопом, держава, залишаючись політично значущим органом, передає частину своїх функцій панрегіональним, полінаціональним і міжнародним органам, кількість яких збільшується, потім реструктурованим органам місцевого і регіонального управління, і, нарешті, деякі функції держави перекриваються виникаючою горизонтальною системою влади, яка розсуває державні кордони і пов’язує окремі місцевості або регіони кількох держав. Останніми роками помітно використання бенчмаркінга як підходу до розробки проектів місцевого розвитку. Потреба в ньому зумовлена обмеженістю ресурсів (кадрових, фінансових, економічних та ін.), які мають у своєму розпорядженні окремі території. Можливий вихід з цієї ситуації — використовувати досвід інших муніципальних утворень, що мають схожі умови і потенціал розвитку. Реалізація такого підходу припускає широкий доступ до Інтернету, що надає інформацію про кращі зразки економічного розвитку. Практика розробки програмних документів у сфері регіонального і місцевого соціально-економічного розвитку відрізняється синтезом усіх названих підходів, що дає змогу помітно підвищити якість технічних рішень, проте серйозно погіршує концептуальну цілісність політики соціально-економічного розвитку. Стратегія приноситься в жертву якості тактичних і оперативних заходів. Аналіз соціально-економічної політики великих міст крізь призму використовуваних підходів до їх розвитку — інституційного, системного,» делегування повноважень», корпоративного, бенчмаркінга — показав, що найбільш ефективним є системний тип.

Проте в перспективі, враховуючи розвиток світогосподарських зв’язків, підвищення рівня самостійності й компетентності органів місцевого самоврядування, зростання впливу самокерованих організацій, заслуговує на увагу інституційний тип, поява якого тільки відзначена.

Загальна логіка демократичних перетворень в Україні, упровадження конституційної реформи, перспективи адміністративної та бюджетної реформ створюють необхідність зміни системи відносин державної влади і місцевого самоврядування, реорганізації влади на місцях, упровадження нових демократичних стандартів її роботи. Суспільно-політична і економічна ситуація в Україні свідчить про кризу управління. Відсутність науково обґрунтованої стратегії і тактики в діях усіх гілок влади, конфлікт між старою за методами роботи командно-адміністративною системою управління та місцевим самоврядуванням і ринковою економікою стають гальмами в подальшому розвитку держави. На загальнодержавному рівні проти надмірної централізації влади та управління мають стати здійснення децентралізації та деконцентрації владних повноважень на основі принципу субсидіарності шляхом [3]: внесення змін до Конституції України; прийняття Закону України «Про Кабінет Міністрів України», що буде свідчити про наявність комплексу законодавчих актів, які дають змогу здійснити справжню політреформу; прийняття нових редакцій законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації». Завдяки цим крокам у систему місцевого самоврядування будуть передані повноваження щодо надання основних адміністративних та громадських послуг населенню.

Для відновлення місцевого самоврядування на регіональному рівні, а в перспективі — становлення регіонального самоврядування в Україні необхідно забезпечити: створення виконавчих органів обласних, районних рад; передачу обласним, районним радам повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері соціально-економічного та культурного розвитку територій. З урахуванням аналізу практики державного будівництва в Україні та зарубіжних країнах, узагальнення досвіду територіальних громад, наукових розробок фахівців у галузях конституційного, адміністративного та муніципального права, державного управління формулюється бачення завдань, пріоритетних напрямів, механізмів та етапів реформування системи територіальної організації влади на основі децентралізації державного управління та розвитку місцевого самоврядування. На сучасному етапі до завдань реформування системи територіальної організації влади на місцях доцільно віднести [4]: формування ефективної системи публічної влади на регіональному та місцевому рівнях, спроможної забезпечити сталий розвиток територій, надання адміністративних та громадських послуг населенню на рівні, який відповідав би європейським стандартам і нормативам; визначення територіальної основи місцевого самоврядування, утворення дієздатних територіальних громад; формування механізмів належного ресурсного забезпечення виконання функцій державного управління та місцевого самоврядування на регіональному і місцевому рівнях; створення умов для запровадження в практику територіальних громад сучасних систем (моделей) муніципального управління та новітніх технологій муніципального менеджменту; створення ефективного механізму представництва та захисту прав і законних інтересів місцевого самоврядування. При цьому оптимізація системи органів публічної влади на регіональному та субрегіональному рівнях [5] має бути здійснена на основі: а) Ліквідації районних державних адміністрацій і передачі їх повноважень з питань соціально-економічного і культурного розвитку територій відповідним районним радам (їх виконавчим комітетам). передачі їх повноважень у сфері соціально-економічного та культурного розвитку територій відповідним обласним радам (їх виконавчим комітетам); віднесення до їх компетенції контрольно-наглядових повноважень та повноважень щодо координації управлінської діяльності з реалізації функцій виконавчої влади, які не можуть бути децентралізовані; заборони делегування їм будь-яких повноважень місцевого самоврядування, крім випадків надзвичайного або військового стану; установлення відповідальності голів обласних адміністрацій виключно перед Президентом України та урядом України, знявши, таким чином, їх підзвітність і підконтрольність перед обласними радами за виконання делегованих їм радами повноважень. в) Утворення виконавчих органів обласних, районних рад на базі структурних підрозділів відповідних місцевих державних адміністрацій.

г) Запровадження адміністративних округів для формування систем місцевих органів центральних органів виконавчої влади (наприклад місцевих органів МВС України, ДПА України, Міністерства освіти і науки України, СБУ тощо — поліцейські, податкові, освітні округи, округи СБУ тощо). Це дасть змогу створити умови для утворення місцевих органів виконавчої влади спеціальної компетенції, спільних для кількох адміністративно-територіальних одиниць (громад, районів чи областей) з урахуванням чітко визначених критеріїв доступності для населення адміністративних послуг, що надаються цими органами. Висновки. Аналіз економіко-організаційних основ функціонування місцевого самоврядування є дуже корисним для України як для країни, що прагне стати дійсно демократичною.

Правильне розуміння та ефективне використання досвіду вдосконалення основ місцевого самоврядування необхідні при проведенні в країні політичної реформи, стосовно адміністративно-територіального устрою та поглибленого реформування органів влади на місцях. Лише комплексний підхід до розробки та проведення реформ може забезпечити становлення сучасної ефективної системи територіальної організації влади в Україні. Для цього необхідне: наявність політичної волі до проведення реформ у вищого керівництва держави; формування напрямів і пріоритетів майбутніх реформ у системі місцевого самоврядування; розробка наукового обґрунтування зазначених реформ та їх науково-методичний супровід. Перспективи подальших досліджень. Незважаючи на значний інтерес дослідників до проблеми розвитку місцевого самоврядування, багато принципових питань поки що тільки означені, але не вирішені. Це, насамперед, стосується питань, пов’язаних із виявленням нових інституційних характеристик місцевого самоврядування в умовах трансформації суспільної системи країни, узагальненням позитивного досвіду його формування та розвитку, обґрунтуванням варіантів ефективної територіальної організації, продуктивним розподілом повноважень між муніципальними утвореннями різних видів. Ці та інші аспекти і зумовлюють необхідність подальших досліджень даної проблематики.

Авдеева Т.

Т. Социально-экономическое развитие местного сообщества: теоретико-методологические основы: Автореф. дис. … д-ра экон. наук. — Краснодар, 2003. Актуальні проблеми муніципального управління: Матеріали всеукр. -практ.

конф., 15 груд. 2006 р., м. Київ. -.: Акад. муніцип.

упр., 2007. — 266. 4. Правові та фінансові механізми муніципального управління: Зб. пр.

— Вип. 2/2007. — 23- (Сер.

«Управління»). Принципи місцевого самоврядування.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

самостійна робота паралельність прямих і площин у просторі

правила безпеки під час проведення дослідів з природознавства у початкових класах

географія 7 клас практикум кобернік гдз