презентацію з різноманіттям екосистем

екосистем різноманіттям з презентацію.

Регіональні природні екосистеми. Типи регіональних природних екосистем. Регіональна природна екосистема характеризується значним внутрішнім різноманіттям у певних межах географічної чи адміністративної автономії.

Це може бути гірський масив, водний басейн, материк, держава, блок держав зі спільними природоохоронними інтересами. До найменших регіональних екосистем можна віднести великі ландшафтні і провінційні системи, які розглянуто раніше як локальні. Біомна екосистема — це сукупність провінційних систем, яка за територіальними межами відповідає фізико-географічній зоні, зумовлена інтенсивністю надходження сонячної радіації до земної поверхні та мікрокліматичними чинниками й характеризується певним клімаксовим типом рослинності (деревна, чагарникова, трав’яна тощо). Рівнинну частину України представляють три біомні екосистеми: мішаних лісів, лісостепова і степова. Перша з них займає 113 км2(біля 20% території України) і характеризується рівнинним рельєфом, помірно-континентальним кліматом, позитивним балансом вологи, долинами, легкими і заболоченими ґрунтами. Лісистість — біля 30%. У цій екосистемі знаходиться 42 відсотки лісів України. Лісостепова біомна система займає 202 тис. км 2 (34%). Вона характеризується складним, розчленованим рельєфом з чергуванням еродованих височин, схилових, низинних і долинних ландшафтів, значною щільністю ярів і балок. Клімат — м’який, помірно-континентальний. Ґрунтовий покрив — строкатий, у його структурі переважають типові чорноземи, опідюлені чорноземи та сірі лісові фунти, у річкових долинах — лучно-чорноземні, лучні та лучно-болотні. Тут росте 23 відсотки українського лісу. Степова біомна екосистема є найбільшою за площею — 240 тис. км 2 (40%). Характеризується переважно рівнинним рельєфом. 60% площі земельних угідь складають звичайні чорноземи, а 40% — південні чорноземи. В цій екосистемі лише 11 відсотків лісів України. До субстратных екосистем відносяться материкові, морські, океанські. В табл. 2.9 наведені деякі дані по материковій і океанічній півкулях планети. 2.10 наведені дані, які характеризують географічні показники континентів Землі, крім Антарктиди. Кількість тепла і вологи створюють умови, необхідні для існування відповідних тварин і рослин. Середня продуктивність природного рослинного покрову по континентах відрізняється порівняно мало. Винятком є Південна Америка, на більшій частині території якої умови для розвитку рослинності дуже сприятливі. Чорноморська басейнова екосистема. На рис.

2.9 показана схема екологічної системи Чорноморського водного басейну, що складається з Чорного і Азовського морів, лиманів, річок, котрі несуть води в ці моря, та території земної поверхні, з яких відбувається стік поверхневих та підземних вод. Екосистема охоплює значний регіон багатьох держав. Загальна площа екосистеми складає два мільйони квадратних кілометрів, з яких 420 тисяч приходиться на морську поверхню. Водозбірна територія розташована головним чином на північ і захід від Чорного моря. Південні і східні морські узбережжя гористі — водозбірна площа незначна, річок небагато, і вони невеликі. Екосистема розташована в зоні двох кліматичних поясів — помірному та субтропічному. Більша частина площі відноситься до помірного поясу. Субтропічний клімат з теплою зимою спостерігається в південній частині, узбережжя якої захищені з півночі Кримськими та Кавказькими горами. 2.10 представлена структурно-ієрархічна чотириступенева схема Чорноморської басейнової екосистеми. Розглянемо властивості, показники та характеристики складових системи. Чорне море — майже замкнена водойма об’ємом 547 тисяч кубічних кілометрів. Його середня глибина складає 1290 метрів, а максимальна — 2245 метрів. Довжина берегової лінії — 4090 кілометрів, коефіцієнт звивистості — біля 1,8. Чорне море обмінюється водами з двома. іншими морями: через Керченську протоку на північному сході — з Азовським і через Босфорську протоку на південному заході — з Мармуровим. Довжина Керченської протоки — 45 кілометрів і найменша ширина -4 кілометри, а глибина — 7 метрів. Довжина Босфорської протоки — 33 кілометри, найменша ширина — 550 метрів і найменша глибина — ЗО метрів. Таким чином, водообмін відбувається не по всій глибині моря, а біля поверхні. У Босфорській протоці спостерігаються дві течії із швидкістю біля 80 сантиметрів за секунду — верхня з Чорного моря і нижня — в протилежному напрямку. Верхня течія виносить за рік 360 кубічних кілометрів більш прісної води, а нижня додає в Чорне море 170 кубокілометрів середземноморської води.

Особливостями гідрології пояснюється відносно невисока солоність води Чорного моря: в пригирлових акваторіях -5-10, в центрі морської поверхні — 18, на глибині — 22 г/кг (%о — проміле). Неглибока шельфова частина Чорного моря дорівнює 24% акваторії і розташована в північно-західній його частині. Більша частина моря має глибину більш як 200 метрів, на якій вода не має кисню і містить сірководень. За об’ємом «мертва» вода (бо в ній живуть лише анаеробні бактерії) складає 87 відсотків об’єму морської води. Максимальна концентрація сірководню дорівнює 15 мг/кг, що в тисячу разів менше, ніж потрібно для повного насичення і початку виділення його з води у повітря. Тільки 13 відсотків загального об’єму моря заселено звичайними живими істотами. Більша частина (60%) з них проживає в північно-західному районі моря, де розташоване філофорне поле Зернова. Саме в цьому районі в море впадає більшість чорноморських річок. Рослинний та тваринний світ Чорного моря в поверхневому шарі глибиною до 150-200 метрів різноманітний і налічує більше 2 тисяч видів морських організмів, включаючи 160 видів риб, 500 видів одноклітинних і ракоподібних, 200 видів молюсків, сотні видів рослин, в тому числі 277 видів водоростей (зелених, бурих і червоних). Внаслідок тонкого життєвого шару поверхневої води і низької — вдвічі нижчої, ніж в інших морях, її соленості біологічне різноманіття Чорного моря поступається показникам близьких до нього за розмірами морів. У Північному морі, незважаючи на холодну воду, проживає 4 тисячі видів тварин, у заполярному Баренцовому — 2,5 тисячі, з яких 145 видів риб. А в теплому Адріатичному морі, яке втричі менше Чорного, зустрічаються 6 тисяч видів тварин, у тому числі 400 видів риб. Часткова компенсація відсутності в Чорному морі апвелінгу, який в інших морях забезпечує рух корму, відбувається за рахунок поживної речовини, що скидається в море водами річок. Вплив стоку річок на біологічну продуктивність моря оцінюється за даними залежності (11): Наведені дані відповідають середнім значенням за багато років спостережень. Як видно на рис. 2.11, відхилення від середнього значення опадів на північному узбережжі Чорного моря в окремі роки досягає 20-30 відсотків. Презентація на тему «Екосистемне різноманіття» План 1.Визначення 2.Приклади 3.Які сучасні тенденції щодо біорізноманіття? 4. Які чинники призводять до втрати біорізноманіття? 5. Що можна зробити для збереження біорізноманіття? 6.Висновки. Екосистемне різноманіття стосується різноманітності об’єктів на рівні екосистем. Термін відрізняється від біорізноманіття, яке стосується варіювання видового складу, а не екосистем. Екосистемне різноманіття може також відноситися до різноманітності екосистем, присутніх в біосфері, різноманітності видів і екологічних процесів, які відбуваються в різних фізичних умовах. Втрата біорізноманіття негативно впливає на деякі аспекти добробуту людства, зокрема на продовольчу безпеку, вразливість до стихійних лих, енергетичну безпеку і доступ до чистої води та сировини. Це також впливає на здоров’я людей та суспільні відносини. Які сучасні тенденції щодо біорізноманіття? Практично всі екосистеми Землі різко трансформуються через людську діяльність і продовжують перетворюватися з метою сільськогосподарської та інших видів експлуатації. Сучасна втрата біорізноманіття та відповідні зміни у навколишньому середовищі зараз відбуваються швидше, ніж будь-коли раніше в людській історії, і немає ніяких ознак сповільнення цього процесу. Діяльність людини збільшила швидкість зникнення видів, принаймні в 100 разів у порівнянні з гаданою природною швидкістю. Біорізноманіття швидко скорочується у зв’язку з такими чинниками як: зміни у землекористуванні, зміни клімату, інвазивні види, надмірна експлуатація та забруднення довкілля. Такі природні, або частіше викликані людиною чинники, що називаються каталізаторами, здебільшого, взаємодіють і підсилюють один одного. Утворення заповідних територій є невід’ємною частиною програм зі збереження біорізноманіття, але самих їх буде недостатньо для захисту всього спектру біорізноманіття (в силу взаємоп’язаності екосистем між собою). Крім того перепоною до їх створення може бути протидія з боку капіталістичних інституцій зацікавлених в хижацькій експлуатації природних ресурсів. Висновки 1. Дії людини часто спричиняють незворотні втрати у видовому різноманітті життя на Землі. 2. Біорізноманіття сприяє прямо або опосередковано забезпечує всі базові аспекти людського добробуту. 3.

Попри те, що підпорядковані корпораціям інституції просувають думку про безумовну користь від експлуатації екосистем, втрати, які завдаються корінному населенню конкретних територій здебільшого перевищують ці вигоди. Національні програми по збереженню біорізноманіття та охорони і відновлення окремих видів рослин й тварин. Біологічне різноманіття України та його головні загрози. Мета, основні завдання та напрями реалізації Програми біозбереження. Характеристика можливої міжнародної співпраці держави.

Засоби для збереження біорізноманіття на популяційно-видовому рівні. Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Головні загрози біорізноманіттю пов’язані сьогодні з діяльністю людини. Вони полягають у знищенні природних середовищ існування тварин і місць зростання рослин, їх фрагментації та деградації (включаючи забруднення), у глобальній зміні клімату, екологічно — незбалансованій експлуатації видів людиною, поширенні чужорідних видів, розповсюдженні хвороб тощо. Знищення природних середовищ існування тварин і місць зростання рослин відбувається внаслідок розорювання земель, вирубування лісів, осушення або обводнення територій, промислового, житлового та дачного будівництва тощо. Спостерігається катастрофічне зменшення площі територій водно-болотних угідь, степових екосистем, природних лісових екосистем, які є основою для збереження біорізноманіття. Біорізноманіття — це міра кількості, різнорідності і мінливості форм живих організмів. Вона включає в себе різноманіття у рамках виду, різноманіття видів та екосистем. Вивчення біорізноманіття також включає спостереження за його змінами в просторі і часі.[1] Біорізноманіття існує скрізь, — як у воді, так і на суходолі. Воно включає в себе всі організми: від мікроскопічних бактерій до рослин і тварин зі складною будовою. Теперішній перелік видів, хоча й корисний, залишається неповним і недостатнім для забезпечення точного уявлення про масштаби та розподіл усіх складових живої природи.

На основі сучасних знань про те, як біорізноманіття змінюється з плином часу, можуть бути зроблені приблизні оцінки темпів та причин вимирання видів. Різноманіття живої природи, крім його самодостатньої цінності, забезпечує людство усім необхідним для існування. Воно забезпечує функціонування екосистем, у тому числі підтримує кругообіг та очистку природних вод, збереження ґрунтів і стабільність клімату. Забезпечує населення продуктами харчування, ліками, сировиною для промисловості, формує безпечне для життя і здоров’я довкілля. Займаючи менше 6% площі Європи, Україна володіє не менше 35% її біорізноманіття, і за цим показником випереджає майже всі європейські країни. Україна має значний потенціал біорізноманіття і може розглядатися як один з потужних резерватів для відновлення біорізноманіття усієї Європи. Географічне положення України, її фізико-географічні умови сприяли формуванню багатого рослинного і тваринного світу, що налічує більше 70 тис. видів (за оцінками експертів, ще не описано одну третину видів, здебільшого грибів і комах). Це обумовлено тим, що в Україні на відносно невеликій території представлено біоту 4-х природних зон. До того ж, Україна знаходиться на перехресті міграційних маршрутів багатьох видів тварин.[3] Біорізноманіття України нараховує понад 72 тис. видів флори, мікробіоти та фауни. Флора та мікробіота налічує понад 27 тис.

видів, у тому числі: гриби і слизовики — 15 тис., водорості — 5 тис., лишайники — 1,2 тис., мохи — 800 і судинні рослини — 5,1 тис. видів, включаючи найважливіші культурні види. Фауна налічує понад 45 тис. видів, у тому числі: комахи — 35 тис., членистоногі без комах — 3,4 тис., черви — 3,2 тис.; хребетні представлені рибами і круглоротими (170 видів і підвидів), земноводними (17 видів), плазунами (21 вид), птахами (близько 400 видів), ссавцями (108 видів). За оцінками експертів, ще не описано одну третину видів, здебільшого грибів і членистоногих.[1] До першого видання Червоної книги України (1980) було занесено 151 вид вищих рослин та 85 видів тварин. До другого, діючого й нині, видання Червоної книги України (тваринний світ — 1994, рослинний світ — 1996), включено вже 541 вид рослин і грибів та 382 види тварин. Істотне збільшення, — у 4,5 рази, — кількості рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення рослин і тварин, зумовлене збільшенням антропогенного тиску на природні екосистеми та свідчить про збереження тенденції до втрати живої компоненти природи в її цілісності і стає загрозою для національної безпеки. Продовжується погіршення стану земель сільськогосподарського призначення, у тому числі, їх ґрунтового покриву, який в значній мірі втратив притаманні йому властивості саморегуляції. За останні 35-40 років вміст гумусу в ґрунтах України зменшився на 0,3 — 0,4 відсотка в абсллютнлму вимірі (при 5% на початок 20 — го століття і становить 3,1 відсотка, що істотно впливає на родючість. Україна вважається степовою державою, оскільки степова зона займає 34 відсотка її території. Природні степові екосистеми нині стали рідкісними, їх площа становить близько 1 відсотка від площі країни. Вони збереглися лише у вигляді невеличких дрібноконтурних залишків, які постійно деградують в оточенні сільськогосподарських угідь, промислових та господарських агломерацій. Деградація природних середовищ існування тварин і місць зростання рослин відбувається, в основному, за рахунок забруднення довкілля, що призводить до включення забруднюючих речовин до біогеохімічних ланцюжків рослин і тварин та їх хронічної інтоксикації. Значне забруднення водойм біогенними елементами спостерігається внаслідок недосконалості технологічних процесів у сільськогосподарському виробництві та промисловості. Вміст цинку, марганцю, заліза, нікелю, міді та кобальту у водних об’єктах зони Полісся, Лісостепу та Степу перевищує нормативні величини у 2 — 12 разів. Внаслідок Чорнобильської катастрофи забруднено радіонуклідами близько 4 млн. гектарів лісів, з яких 157 тис. гектарів є непридатними для господарського використання, а ще 1,5 млн. гектарів є непридатними для використання недеревинних харчових і лікарських ресурсів. У зв’язку з істотним забрудненням водних об’єктів все частіше реєструють різні захворювання у промислових видів риб. Забруднення впливає на ріст, вгодованість та товарну цінність риб. Внаслідок токсикозу у риб відмічені системний імунодефіцит, тромбоз венозних судин, порушення пігментного обміну, анемія, дистрофія яйцеклітин тощо. Зростає частота появи пухлин у риб, причому спостерігається ураження практично всіх органів і тканин. Екологічно незбалансоване, виснажливе використання видів, їх популяцій та рослинних угрупувань відбувається внаслідок неефективного ведення лісового, мисливського та рибного господарства.

Склалася стійка тенденція до скорочення чисельності основних мисливських видів. Наприклад, чисельність лося з 14250 голів у 1990 р. зменшилася до 4510 у 2005 р., чисельність зубра — пріоритетного виду рідкісних ссавців Європи — з 664 голів у 1992р. — до 313 у 2005 році. Загалом, за останні 11 років чисельність копитих видів тварин зменшилась на 77,3 тис. голів (30 відсотків), серед птахів знизилася чисельність качок, гусей, куріпки. Унаслідок хижацького вилову чисельність осетрових продовжує зменшуватись, — в Азовському морі обсяг вилову осетрових в 1992 р. становив 144 тонн, а з 2001 р. дозволений вилов осетрових тільки для забезпечення науково — дослідних робіт. Поширення чужорідних видів, які можуть негативно вплинути на екосистеми, місцеві види або здоров’я населення у природні екосистеми викликає істотний дисбаланс у біоценозах. Гребневик мнеміопсис, планктонний організм типу Ctenophora, який вперше було виявлено в Чорному морі у 1982 р., призвів до підриву кормової бази риб, катастрофічного зменшення маси планктону, майже десятикратного зниження обсягу вилову риб. У 80-х роках відмічалася масова деградація запасів азовської хамси та тюльки. В свою чергу, розповсюдження рапанів, з 1950-х років, призвело до масового знищення запасів устриці і мідії Чорного та Азовського морів. Розповсюдження хвороб, шкідників і паразитів серед видів природної флори та фауни викликає все більшу занепокоєність у спеціалістів.

Спостерігається тенденція до швидкого поширення вірусних інфекцій у біоценозах України, ураження вірусами видів рослинного і тваринного світу. Виявлено ряд нових патогенів, раніше не ідентифікованих в Україні. Дослідження та створення нових технологій у сфері генної інженерії, транскордонне переміщення живих змінених організмів належним чином не контролюється. Одним із джерел захворюваності риб є паразити, які потрапили у водойми України разом з чужорідними видами. Низький рівень природоохоронної кваліфікації та екологічної свідомості на всіх рівнях сучасного українського суспільства в питаннях збереження біорізноманіття свідчить про недостатність заходів щодо розвитку екологічної освіти та просвіти, підвищення кваліфікації та громадської свідомості відносно природного довкілля. Дотепер відсутній єдиний комплексний підхід до суспільної освіти і навчання в галузі збереження біорізноманіття, у тому числі з використанням міжнародного досвіду. Недостатньо ефективною є система підвищення рівня спеціальної кваліфікації спеціалістів, що приймають рішення у сфері живої природи. Більшість програм, пов’язаних з підвищенням рівня знань громадськості з питань збереження і невиснажливого використання біорізноманіття, мають фрагментарний характер з обмеженим інформуванням населення, особливо в регіонах. Подальшого розвитку і впровадження також потребують система пропаганди знань серед широкої громадськості про правові основи збереження та використання біорізноманіття в державі, шляхи та методи збереження природних екосистем та їх складових. Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки (далі — Програма) розроблена в контексті вимог щодо подальшого опрацювання, вдосконалення та розвитку екологічного законодавства України, а також відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.) щодо питання формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту. Важливе значення має вдосконалення нормативно-правової бази у сфері збереження, розширення, відтворення та охорони єдиної системи територій з природним станом ландшафту та інших природних комплексів і унікальних територій, створення на їх основі природних об’єктів, які підлягають особливій охороні, що сприяє зменшенню, запобіганню та ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності людей на навколишнє природне середовище, збереженню природних ресурсів, генетичного фонду живої природи. Формування екологічної мережі передбачає зміни в структурі земельного фонду країни шляхом віднесення (на підставі обгрунтування екологічної безпеки та економічної доцільності) частини земель господарського використання до категорій, що підлягають особливій охороні з відтворенням притаманного їм різноманіття природних ландшафтів. Багатство природних ландшафтів є надбанням Українського народу, його природною спадщиною і має служити нинішньому та майбутнім поколінням, як це проголошено в Конституції України [4](254к/96-ВР). Метою Загальнодержавної програми збереження біорізноманіття України на 2007-2025 роки (далі — Програма) є впровадження державної політики у сфері збереження та невиснажливого використання біорізноманіття, спрямованої на істотне зменшення антропогенного впливу на біорізноманіття, забезпечення природних умов для існування та відтворення біорізноманіття, невиснажливого використання біоресурсів, а також збереження біорізноманіття. Основними завданнями Програми є збереження та невиснажливе використання біорізноманіття, включаючи різноманіття свійських та культивованих форм живих організмів і створених людиною природно-культурних комплексів; справедливий розподіл вигід від використання біотичних, насамперед (генетичних) ресурсів; організація застосування відповідних технологій екологічно — збалансованого використання біорізноманіття для розвитку ефективного та невиснажливого господарювання та організація фінансування зазначених завдань за рахунок коштів державного бюджету. Об’єктами Програми є жива природа з її складною ієрархічною структурою. На сучасному етапі розвитку науки та управління в рамках розв’язання практичних проблем збереження біорізноманіття необхідно розглядати ієрархічні рівні біорізноманіття від організмів до біосфери. Для цілей Програми застосовуються дві взаємопов’язані самостійні ієрархії: 1) популяційно — видовий рівень представлений організмами, субпопуляціями, популяціями та видами, у тому числі різноманіттям популяцій, форм, географічних рас та підвидів; 2) екосистемний рівень представлений угрупованнями організмів, в тому числі різноманіттям життєвих форм та їх взаємовідношень, екосистем, включаючи різноманітність видів, популяцій, угруповань і біотопів, біомів з різноманіттям екосистем. Збереження біорізноманіття на популяційно — видовому рівні означає збереження окремих видів у природних умовах їх існування. Основна увага приділяється видам, що перебувають під загрозою зникнення та мають ключове значення для збереження біорізноманіття на національному та глобальному рівні. З цією метою вживатимуться заходи, спрямовані на збереження видів, занесених до Червоної книги України, а також міжнародних переліків рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення видів флори та фауни, з урахуванням вимог міжнародних договорів, до яких приєдналася Україна. Збереження видів у природних середовищах існування та місцях зростання має здійснюватися на всій території України, незалежно від природоохоронного статусу земельної ділянки. У зв’язку з цим, необхідно удосконалити національне законодавство щодо збереження і невиснажливого використання видів, забезпечення контролю за його дотриманням на землях користувачів та власників з різною формою власності. біорізноманіття популяційний україна загроза. · збереження або відновлення чисельності та ареалів природних популяцій видів рослин, грибів і тварин, у тому числі занесених до Червоної книги України та міжнародних переліків рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, з урахуванням вимог міжнародних договорів, до яких приєдналася Україна; · підтримка природного стану популяцій, попередження розповсюдження хвороб, шкідників і паразитів серед видів природної флори та фауни шляхом створення відповідних умов і вжиття системи реабілітаційних та упереджувальних заходів; · збереження внутрішньо-популяційного генетичного різноманіття природних популяцій, у тому числі збереження та відтворення генофонду мисливських тварин і природних рослинних ресурсів; · збереження різноманіття структури природних популяцій організмів (просторової, вікової, генеративної тощо) та збереження і підтримка всієї просторово-генетичної популяційної структури видів; · відновлення і реабілітація зниклих видів та популяцій з урахуванням потреб виду до умов природного середовища існування та місць зростання, генетичної структури видів і значення реінтродукції для екосистем. Збереження біорізноманіття на екосистемному рівні передбачає збереження видів та їх угруповань у складі природних екосистем. Основна увага приділяється екосистемам, що перебувають під загрозою зникнення та мають ключове значення для збереження біорізноманіття на національному та глобальному рівні. З цією метою вживатимуться заходи щодо збереження угруповань, занесених до Зеленої книги України, та визначених міжнародними договорами, обов’язковими для виконання в Україні. Програмою передбачається здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження біорізноманіття гірських, лісових, степових, лучних, морських, річкових і водно-болотних екосистем, а також урбо- та агроландшафтів.

Реалізація заходів щодо збереження на екосистемному рівні передбачає застосування принципів екологічно-збалансованого менеджменту екосистем, підготовку та реалізацію договірних зобов’язань, забезпечення дотримання вимог законодавства щодо збереження земель природоохоронного призначення поза межами територій та об’єктів природно — заповідного фонду. · контроль та моніторинг використання територій та акваторій у межах допустимого екологічного навантаження, впровадження систем оцінки впливу на навколишнє природне середовище та оцінки стратегічних аспектів розвитку держави з урахуванням впливу на біокомпоненти. Верховна Рада України ухвалила низку законів, що регулюють питання збереження та використання біологічного і ландшафтного різноманіття. На національному рівні координацію реалізація положень законів та відповідних програм здійснює Національна Комісія з питань збереження біорізноманіття та Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.[2] Однією з позитивних умов інтеграції України до світового товариства є досить швидкий процес поєднання держави, зокрема в природоохоронній галузі, з рядом держав Європи і світу. Після підписання» Конвенції про збереження біо- різноманіття «Україна стала Стороною ще кількох важливих, з точки зору охорони живої природи, міжнародних природоохоронних угод, таких як Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (з 1994 року), Бернська (з 1996 року) і Рамсарська (з 1996 року) конвенції. Планується приєднання до Бонської конвенції про охорону мігруючих видів диких тварин (1979 рік) та її відповідних угод, які розглядаються як важливі засоби збереження біорізноманіття серед мігруючих видів, а також до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення (CITES), Конвенції по боротьбі з опустелюванням у тих країнах, які витримують серйозну посуху чи опустелювання, особливо в Африці, Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер. Діяльність України в Раді Європи розширює її можливості щодо співпраці з цим авторитетним міжнародним органом, зокрема при впровадженні Всеєвропейської стратегії збереження ландшафтного і біологічного різноманіття.[2] Значною перешкодою на шляху якісного виконання Україною обов’язків щодо вимог Конвенції про охорону біологічного різноманіття є брак коштів. Важке економічне становище держави не дає змоги повною мірою реалізувати наявні можливості і запроваджувати нові інструменти для збереження та відтворення біорізноманіття в Україні. Тому актуальною є міжнародна технічна та фінансова допомога для виконання конкретних проектів, що надається міжнародними організаціями (Глобальний екологічний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, ЮНЕП, Рада Європи та ін.), окремими розвиненими країнами (Нідерланди, США, Канада, Німеччина, Данія, Великобританія, Швейцарія, Франція, Австрія та ін.). За підтримки Глобального екологічного фонду та відповідно до угод між Україною і Міжнародним банком реконструкції та розвитку на умовах безповоротної фінансової допомоги фінансуються такі важливі для збереження біологічного різноманіття проекти: «Збереження біорізноманіття Карпат». Вартість проекту — 500 тис. доларів США. Термін виконання — 1993-1997 роки (проект завершено). Проект був спрямований на покращання охорони цінних природних екосистем Карпат, передусім у межах Карпатського біосферного заповідника та прилеглих до нього територій; «Збереження біорізноманіття в українській частині дельти Дунаю». Вартість проекту — 1500 тис. Термін виконання — 1994-1998 роки. Метою проекту є покращання управління природними ресурсами в дельті Дунаю, розширення території природного заповідника «Дунайські плавні» та створення на його базі біосферного заповідника; «Підготовка Національної Стратегії/Плану дій та Національної доповіді з питань збереження біорізноманіття» — 112 тис. Термін виконання — 1997-1998 роки. Метою проекту є допомога Мінекобезпеки України в діяльності щодо забезпечення розробки зазначених документів. Питання збереження біологічного різноманіття є складовими міжнародної Програми «Управління станом і захист Чорного моря», яка виконується за підтримки Глобального екологічного фонду та в реалізації якої беруть участь держави Чорноморського регіону, у тому числі Україна. Українськими фахівцями разом із Міжнародним союзом охорони природи здійснюються проекти» Збереження та невиснажливе використання лісів у Центральній і Східній Європі» (1995-1996 роки.) та «Збалансоване сільське господарство та збереження біорізноманіття в степовій зоні Росії й України» (1996-1998 рр.) довготермінової політики, що законодавчо буде закріплено в «Основних напрямах державної політики у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджених Верховною Радою України 5 червня 1997 року (в 1-му читанні), відповідних програмах діяльності Кабінету Міністрів України та постанові Кабінету Міністрів України від 12 травня 1997 р. «Про концепцію збереження біологічного різноманіття України».[4] Діяльність України у сфері виконання обов’язків, взятих у рамках Конвенції про охорону біологічного різноманіття, розроблено на основі переосмислення національної політики і практики в цій галузі, опрацювання зарубіжного досвіду та за активної громадської підтримки. Ця Національна доповідь підготовлена Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України за участю центральних органів державної виконавчої влади, наукових та громадських організацій, експертів та отримала схвалення учасників міжнародної конференції «5 років після Ріо», яка відбулась 10-13 червня 1997 р. в м. Євпаторія з ініціативи Всеукраїнського комітету підтримки діяльності ЮНЕП (УкрЮНЕПКОМ). Участь України в Конвенції про біологічне різноманіття має позитивний вплив на визначення пріоритетів формування національної соціально-економічної і екологічної політики в умовах переходу до ринкових відносин, подальшу інтеграцію України в світове та європейське співтовариство, оцінку та зростання її ролі та авторитету, сприяє вирішенню, в тому числі за фінансової підтримки міжнародних організацій та розвинених країн, конкретних проблем збереження біорізноманіття в регіонах, які мають особливе міжнародне і національне значення, та подальшому розвитку науково-технологічного та інтелектуального потенціалу України, розширенню можливостей використання в українській і світовій практиці напрацьованого національного досвіду з питань, що підпадають під дію Конвенції, використанню потенціалу наявних національних інституцій та експертів для наукової та технологічної міжнародної співпраці.[1]Висновок. Багато популяцій тварин і рослин скоротилися в чисельності, географічному поширенні, або за обома показниками одночасно. Зникнення видів іноді розглядається як природна частина історії Землі. Для збереження біорізноманіття турбота про нього має стати невід’ємною складовою агрокомплексу, рибальства і лісівництва. Ці сектори безпосередньо залежні від біорізноманіття та безпосередньо на нього впливають. Впровадження пермакультурних методів в сільське господарство та лісівництво допоможе здобувати продукти харчування з мінімальною шкодою для екосистем. Владні інстанції на всіх рівнях мають істотне значення для охорони біорізноманіття та сталого здобуття благ з екосистем. Більшість заходів спрямованих на збереження біорізноманіття повинні бути здійснені на місцевому та національному рівнях. Держава мусить вгамувати апетити капіталістів натомість зберегти екосистеми та природні ресурси задля виживання корінного населення. Інформування всього суспільства про необхідність збереження біорізноманіття та відмова від принципу отримання надприбутків з природних ресурсів без врахування довгострокових перспектив суть основоположними кроками збереження життя на нашій планеті вцілому. 1. Екологічна наука і освіта в педагогічних вузах України : матеріали Всеукр. наук. конф. ред.: Ю.

М. Краснобокий ; Уман. держ. пед. ун-т ім. П. Тичини. -. : Наук. світ, 2000. — 22Збереження біорозмаїття: традиції та сучасність ред.: Т. Гардашук; Упр. охорони земел. ресурсів, екомережі та збереження біорізноманіття. : Хімджест, 200- 119. Подобные документы. Сутність концепції стійкого розвитку. Поняття, економічна оцінка та аналіз основних причин втрати біорізноманіття. Показники стану біорізноманіття в Україні. Головні типи державної політики щодо проблеми збереження біологічного різноманіття екосистем. Біорізноманіття як міра відносного різноманіття серед сукупності організмів, що входять до деякої екосистеми. Характеристика природно-заповідного фонду України. Статус та завдання природних заповідників України, розгляд національних природних парків. Типи прояву загальної глобальної деградації природного середовища проживання. Генетичне, видове і екосистемне біорізноманіття. Ландшафтозначне, антропічне, біоцентричне, гуманістичне трактування ландшафтного різноманіття. Проблеми збереження генофонду. Зарубіжний і вітчизняний досвід створення і реалізації екомережі для збереження біорізноманіття та збалансованого розвитку територій. Дослідження біорізноманіття і особливостей змін біогеоценотичного покриву Поділля під впливом антропогенної діяльності. Економічні механізми охорони навколишнього середовища. Заохочувальні заходи стимулювання природоохоронної діяльності. Екологічний контроль за використанням водних ресурсів в США. Охорона біорізноманіття: порівняльний аналіз законодавства ЄС і України. Характеристика понять про техногенні катастрофи: аварії на радіаційно-небезпечних об’єктах, аварії з викидом сильнодіючих отруйних речовин, транспортні аварії. Основні підходи до оцінки загроз антропогенних катастроф, які впливають на біорізноманіття. Червона книга України є основним документом, у якому містяться узагальнені відомості про сучасний стан видів тварин, птахiв і рослин України, що перебувають під загрозою зникнення, та заходи щодо їх збереження та науково обґрунтованого відтворення. Презентація на тему «Різноманітність екосистем. Розвиток і зміни екосистем» Продуценти Консументи Редуценти Виробники органічної речовини; автотрофні організми, головним чином зелені фотосинтезуючі рослини. Продуце́нти — організми, які продукують органічні речовини із неорганічних сполук. Організми, які здатні до фотосинтезу. Консуме́нти — це гетеротрофні організми, що одержують енергію за рахунок споживання готової органічної речовини. Серед консументів є травоїдні (тварини, що живляться рослинною їжею), всеїдні (тварини, що споживають як рослинну, так і тваринну їжу), м’ясоїдні, а також паразити. Редуценти — сапрофітні організми (переважно бактерії, гриби), які отримують необхідну для життя енергію від розкладу мертвої органічної матерії рослинного і тваринного походження; р. є останньою ланкою харчового ланцюга. Лісові екосистеми Ліс – це елемент географічного ландшафту, що складається із сукупності деревних, кущових, трав’яних рослин, тварин і мікроорганізмів, що біологічно взаємозв’язані та впливають один на одного, як і на зовнішнє середовище. Існує шість зональних типів лісу: хвойні, змішані, вологі, екваторіальні, тропічні, ліс сухих областей. У лісових екосистемах зосереджено 80% фітомаси Землі, або 1960 млрд тон. Вони займають 4 млрд га, або 30% площі суходолу із середнім запасом деревини – 350 млрд куб. м. Щорічно в процесі фотосинтезу ліс утворює 100 млрд т органічної речовини. Екосистеми трав’яних ландшафтів До цих екосистем належать степ і луг, пасовища, сінокоси, агробіоценози. Степ займає 6% суходолу і вкритий переважно злаками й багаторічниками. Степ буває субтропічним, саванноподібним різнотрав’ям, чагарниковим, луговим тощо. Агробіоценози – поля, штучні пасовища, городи, сади, виноградники, плантації горіха, ягідники, квітники, лісопаркові смуги. Основа агробіоценозу – це штучний фітоценоз, якість якого залежить від умов середовища, ґрунту, вологи, мікроорганізмів. Агробіоценоз – це 10% суходолу (1,2 млрд га), які дають людині 90% харчів. Водні екосистеми Океан – екосистема, взаємопов’язана і взаємообумовлена геофізичними й геохімічними процесами, явище глобального масштабу. Його вода покриває ¾ поверхні Землі товщиною переважно понад 4000 Він регулює обмін тепла, газів, мінеральних і органічних речовин. БІОГЕОЦЕНОЗ Біогеоцено́з — ділянка земної поверхні, що характеризується певними фізико-географічними умовами (характером мікроклімату, рельєфу, геологічної будови, ґрунту та водного режиму), разом з біоценозом (угрупованням рослинних і тваринних організмів). Біогеоценоз — це угрупування різних видів мікроорганізмів, рослин, тварин, які заселяють певні місця проживання, та які стійко підтримують біогенний кругообіг речовин. Людина своєю господарською діяльністю створює штучні біогеоценози – агроценози (поля, сади, виноградники). Агроценози на відміну від природних угруповань (біоценозів, які налічують безліч різноманітних видів), характеризуються однотипністю видового складу і не здатні до саморегуляції. Схема біогеоценозу Біогеоценоз є структурною частиною ландшафту. В науку термін біогеоценоз введений академікоСукачовим (1944 рік). Біогеоценози можуть бути наземними і водяними. Всі компоненти біогеоценозу створюють єдиний історично сформований природний комплекс, що постійно змінюється внаслідок взаємодії компонентів біогеоценозу між собою, з атмосферою та іншими факторами середовища. Межі окремих біогеоценозів найчастіше визначаються рослинними угрупованнями — фітоценозами, які найкраще відображають зміни, що відбуваються в кожному конкретному природному комплексі. Презентація на тему «Біоценоз» Екосистема — біологічна система, що складається зі спільноти живих організмів (біоценоз), середовища їх проживання (біотоп), системи зв’язків, здійснює обмін речовиною і енергією між ними. Приклад екосистеми — ставок з організмами в ньому : рослинами, рибами, безхребетними тваринами, мікроорганізмами, складовими живого компоненту системи, біоценозу. Для ставка як екосистеми характерні донні відкладення певного складу, хімічний склад і фізичні параметри, а також певні показники біологічної продуктивності, трофічний статус водойми і специфічні умови даного водоймища. Інший приклад екологічної системи — листяний ліс в середній смузі України з певним складом лісової підстилки, характерним, для цього типу лісів, грунтом і стійким рослинним співтовариством, і, як наслідок, зі строго визначеними показниками мікроклімату і відповідним таким умовам середовища комплексом тваринних організмів. Важливим аспектом, що дозволяє визначати типи і межі екосистем, є трофічна структура співтовариства і співвідношення виробників біомаси, її споживачів і руйнуючих біомасу організмів, а також показники продуктивності та обміну речовини і енергії. Поняття Екосистема.

Лісові екосистеми Ліс – це елемент географічного ландшафту, що складається з сукупності деревних, кущових, трав’яних рослин, тварин і мікроорганізмів, що біологічно взаємозв’язані та впливають один на одного, як і на зовнішнє середовище. У лісових екосистемах зосереджено 80% фітомаси Землі, або 1960 млрд. тон. Вони займають 30% площі суходолу із середнім запасом деревини – 350 млрд. куб. Щорічно в процесі фотосинтезу ліс утворює 100 млрд тон органічної речовини. Степ буває субтропічним, саванноподібним різнотрав’ям, чагарниковим, луговим тощи. Основа агробіоценозу – штучний фітоценоз, якість якого залежить від умов середовища, грунту, вологи, мікроорганізмів. Агробіоценоз – це 10% суходолу які дають людині 90% харчів. Його вода покриває 75% Землі товщиною переважно понад 4000Він регулює обмін тепла, газів, мінеральних і органічних речовин. Продуктивність екосистеми Продуктивність екосистеми — це кількість органічної речовини, що виробляється з одиниці поверхні за одиницю часу. Наприклад, продуктивність тропічного лісу — кг/м² за рік тощо. Продуктивність біологічна (екосистем) буває первинною, вторинною, чистою й валовою. — Первинна продуктивність (або продукція) — це біомаса або енергія, створена продуцентами за одиницю часу на одиницю простору. — Валова первинна продуктивність — це енергія, фіксована в процесі фотосинтезу, а чиста первинна продуктивність — швидкість приросту біомаси, яка може бути засвоєна гетеротрофними організмами. — Вторинна продуктивність (або вторинна продукція) — загальна кількість органічної речовини, яка вироблена всіма гетеротрофами на одиницю площі за одиницю часу. Вторинна продуктивність також поділяється на валову й чисту. Правило екологічної піраміди Екологічна піраміда (або трофічна піраміда, харчова піраміда) — графічне подання зміни кількості біомаси або біопродуктивності на кожному трофічному рівні екосистеми. Суть екологічної піраміди полягає в тому що кожен новий рівень в піраміді засвоює лише 10 — 20% від усієї енергії виробленої попереднім рівнеЕкологічні піраміди починаються продуцентами на нижньому рівні і продовжуються вгору через один або кілька рівнів консументів. Екосистема — це сукупність живих організмів, які пристосувалися до спільного проживання в певному середовищі існування, утворюючи з ним єдине ціле. Розмір екосистеми може бути різниЦе може бути тропічний ліс Амазонської низовини, або окремий ставок, чи навіть домашній акваріуРізні екосистеми зазвичай відокремлені географічними бар’єрами — пустелями, горами, океанами і т, або є ізольованими іншим чином — так як річки або озера. З огляду на те, що ці межі ніколи не є абсолютно непроникними, екосистеми накладаються одна на одну. Таким чином можна сказати, вся Земля може розглядатись як одна екосистема. Екосистеми та їхня стабільність. Останнє з Біології за 9 клас. § 58.

ЕКОСИСТЕМИ ТА ЇХНЯ СТАБІЛЬНІСТЬ. У 1884 р. французький хімік і фізик Анрі Луї Ле Шательє (1850-1936) сформулював принцип, відповідно до якого якщо на систему, що перебуває в стані рівноваги, подіяти зовнішнім чинником, то рівновага зміщується у напрямі процесу, який послаблює цю дію. Чи можна застосувати цей принцип до екосистем? СТАБІЛЬНІСТЬ (СТІЙКІСТЬ) ЕКОСИСТЕМИ — здатність екосистеми зберігати свою структуру й функціонування під дією зовнішніх чинників. Будь-яка екосистема, чи трухлявий пеньок, чи велика річка, має внутрішні механізми саморегуляції для підтримання сталості складу й функціонування, тобто екологічного гомеостазу, але у різних екосистем він буде різниВиникає запитання, чому? Основною умовою стабільності екосистем є видове різноманіття. Види-продуценти забезпечують утворення великої кількості первинної органічної речовини, від якої залежать наступні ланки ланцюгів живлення. Велика кількість їжі сприяє існуванню консументів декількох порядків, серед яких є взаємозамінні види, подібні за своїми екологічними функціями. Завдяки цьому виникають розгалужені трофічні мережі, що забезпечують функціонування екосистеми, якщо зменшується кількість окремих видів. І нарешті, значна кількість видів-редуцентів здійснює повну мінералізацію органічних решток до неорганічних сполук, що їх можуть знову використовувати продуценти. Таким чином, чим більша різноманітність видів у екосистемі, тим більшими будуть її стабільність й тривалість існування. Екосистеми є динамічними структурами із багатьох видів продуцентів, консументів, редуцентів, пов’язаних між собою трофічними ланцюгами. Рівновага у системах «хижак — жертва», «запилювачі — квіткові рослини», «фітофаг — рослина», «паразит — хазяїн» установлюється як еволюційні відносини упродовж багатьох тисяч років.

За цей час види адаптуються один до одного і до середовища існування. Екосистема тільки прагне до стабільності, але ніколи її не досягає: по-перше, змінюються зовнішні умови, по-друге, види змінюють середовище існування. Залежно від здатності екосистем підтримувати свою динамічну рівновагу їх поділяють на динамічно стійкі (екосистема стійко функціонує в широкому діапазоні змін навколишніх впливів і має багато взаємозамінних видів) і динамічно нестійкі (екосистема функціонує в обмеженому діапазоні змін навколишніх впливів і має небагато взаємозамінних видів). Так, кораловий риф, струмок, ставок є прикладами нестійких екосистем, а широколистий ліс, степ, тайга, буковий карпатський праліс — стійких (іл. 161). Стабільність екосистем забезпечується механізмами саморегуляції за більш чи менш стабільних умов довкілля. Але у випадку зміни цих умов у них відбуваються зміни. Екологічні сукцесії (лат. ccesio — наступність) — спрямовані послідовні зміни угруповань організмів на певній ділянці середовища, які призводять до відновлення чи перетворення екосистеми відповідно до природних умов. Засновником теорії сукцесій є Ф. Клементс (1874-1945). Причинами сукцесій можуть бути: зміни клімату, природні катаклізми (вулкани, землетруси, повені), вимирання або акліматизація видів, неповнота колообігу речовин, вплив людини, що є основним чинником змін сучасних екосистем (іл. 162). За особливостями формування сукцесії поділяють на первинні й вторинні. Первинні сукцесії — це поява і розвиток угруповань у місцях, де їх раніше не було (наприклад, розвиток екосистем на скельних породах, зсувах, відмілинах річок, вулканічних островах). Вторинні сукцесії — це відновлення природних угруповань після певних порушень (наприклад, відновлення лісів після пожеж чи вирубки, степів — після розорювання). Таким чином, екологічні сукцесії є механізмами появи, розвитку, самопідтримки та відновлення екосистем! • Процес сукцесії починається із заселення лишайниками, нижчими грибами і рослинами. Згодом на цих ділянках формуються чи відновлюються зооценози та мікробіоценози. • Угрупування організмів, які існують на початку сукцесій, називаються піонерними.

Вони зазвичай нестійкі, з незначним видовим різноманіттям, нескладними ланцюгами живлення, слабкою мінералізацією решток тощо. • Піонерні угруповання швидко змінюються проміжними угрупованнями. Це також нестійкі угруповання, але в них збільшується видове різноманіття, розгалужуються трофічні мережі тощо. • Завершуються сукцесії, як правило, формуванням зрілих (клімаксних) екосистем з максимально можливим у даних природних умовах ступенем стійкості.

Штучні екосистеми — це збіднене видами угруповання рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів, створене людиною. Їхнє призначення полягає в забезпеченні людини їжею й сировиною, створенні умов проживання, організації наукових досліджень та ін. Існування штучних екосистем можливе тільки за постійного, науково обґрунтованого догляду з боку людини.

Однією з визначальних особливостей штучних екосистем є переважання одного чи декількох домінантних видів організмів, що позначається на довжині трофічних ланцюгів, складності трофічних мереж тощо. В таких екосистемах діє в основному штучний добір, спрямований на максимальну продуктивність організмів, потрібних людині. Штучні екосистеми мають обмежений видовий склад, не здатні до саморегуляції, нестійкі за своєю природою, оскільки в умовах стресу вони є дуже вразливими для конкурентів, збудників хвороб, паразитів, хижаків тощо. Людина повинна постійно втручатися у структуру та функціонування екосистем для того, щоб запобігти небажаним змінаСтворюючи штучні екосистеми людина має розуміти їхні особливості та організовувати ландшафти таким чином, щоб не порушувалась стабільність природних великих екосистеСади чи поля мають чергуватися з лісами, природними водоймами, луками та біогеоценозами інших типів (іл.

163). Все це забезпечуватиме те різноманіття, що є запорукою стабільності окремих екосистем і природи загалоОтже, штучні екосистеми мають ту саму структуру (абіотичну та біотичну частини), умови існування (видове різноманіття, ланцюги живлення тощо), але позбавлені такої властивості, як стабільність й стійкість у часі. Порівняйте за допомогою таблиці в робочому зошиті природні й штучні екосистем та сформулюйте висновок про їхню стабільність у часі.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

самостійна робота паралельність прямих і площин у просторі

правила безпеки під час проведення дослідів з природознавства у початкових класах

географія 7 клас практикум кобернік гдз