що вивчає економіка реферат

економіка вивчає реферат що.

Позитивна економіка. Главная > Реферат >Астрономия. Позитивна економіка має справу з фактами (уже відібраними і які перейшли на рівень теорії) і вільна від суб’єктивних оцінних суджень. Позитивна економіці намагається формулювати наукові уявлення про економічне поводження. На противагу цьому, нормативна економіці уособлює оцінні судження якихось людей щодо того, який повинна бути економіка або яку конкретну політичну акцію варто рекомендувати, базуючись на визначеній економічній теорії або на визначеному економічному відношенні. Простіше говорячи, позитивна економіка вивчає те, що є, тоді як нормативна економіці виражає суб’єктивні уявлення про те, що повинно бути. Позитивна економіка досліджує фактичний стан економіки; нормативній економіці припадає визначати, які конкретні умови або аспекти економіки бажані або небажані. Візьмемо такий приклад.

Позитивне твердження: «Безробіття складає 7% робочої сили». Нормативне твердження: «Безробіття варто скоротити». Інше позитивне, фактичне твердження: «За інших рівних умов, якщо плата за навчання зросте, число абітурієнтів в університеті знизиться».

Нормативне твердження на ту ж тему виглядає так: Плату за навчання в університеті варто знизити, щоб більше студентів могло одержати утворення». І справді, як тільки в пропозиції виникають такі слова, як «повинно» або «випливає», можна з великою підставою припустити, що перед вами нормативне твердження. Необхідно підкреслити, що більшість явних розбіжностей між економістами пов’язано з нормативними підходами, із політикою, заснованої на судженнях. Надалі ми, звичайно, виявимо, що різні економісти висувають і відстоюють різноманітні теорії або моделі економіки і складових її елементів. Але найбільші розбіжності відбивають існування різних думок або оцінних суджень щодо того, яким повинне бути наше товариство. Наприклад, набагато більша згода існує по питанню про те, як фактично розподіляється прибуток, чим про те, як його варто розподіляти. Головне, що необхідно знову і знову підкреслювати: оцінні судження або нормативні твердження виникають на рівні обгрунтування економічної політики. Правильне обгрунтування економічної політики повинний спиратися на економічні принципи. Наприклад, один із отримавших майже загальне визнання економічних принципів свідчить, що у визначених межах існує прямий зв’язок між загальним обсягом витрат і рівнем зайнятості в країні. «Коли загальний обсяг витрат зростає, підвищується і рівень зайнятості. Навпроти, коли загальний обсяг витрат скорочується, знижується і рівень зайнятості». Цей принцип може послужити неоціненну службу уряду при визначенні його економічної політики. Наприклад, коли урядові економісти зауважать, «що наявного статистика свідчить про фактичне скорочення загального обсягу витрат, зазначений принцип дозволить їм пророчити виникнення небажаного безробіття. Інформавоні про такий очікуваний результат, державні посадові особи тепер уже можуть пустити в хід визначену урядову політику, спрямовану на збільшення загального обсягу витрачення, запобігання або скорочення рівня очікуваного безробіття. Коротше говорячи, щоб ефективно управляти, ми повинні мати спроможність передбачати. Економічні принципи допомагають уможливити таке передбачення і є основою для тверезого економічної політика. Розвиток економічної теорії та що вона вивчає. Главная > Реферат >Экономика.

2. ЕКОНОМІЧНІ ЗАКОНИ І КАТЕГОРІЇ. ЗАГАЛЬНІ І СПЕЦИФІЧНІ ПОНЯТТЯ. Кожна наука має свій понятійний апарат. Успішне вивчення теорії значною мірою залежить від з’ясування сутності понять і ка­тегорій. Як людина розуміє сутність речення, думки зі слів, з яких вони складаються, так і сутність теорії можна зрозуміти виходячи з понять, з допомогою яких викладений її зміст. Усі поняття, що вивчаються в економічній теорії, можна поділи­ти на загальні та специфічні. Як й інші науки, економічна теорія не може послуговуватися лише специфічними поняттями. Вона актив­но використовує так звані наскрізні поняття, які вивчаються в бага­тьох науках, наприклад у курсах філософії, політології, соціології. ЗМІСТ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАКОНІВ. Економічні закони відбивають постійні суттєві причинно-наслідкові зв’язки. В економічному законі перехід від процесу-при-чини до процесу-наслідку являє собою особливу форму руху, де один економічний процес породжує інший, а внутрішнім імпульсом є об’єктивна економічна суперечність. У кожній такій суперечності є дві сторони (або протилежності). Однією з них є процес-причина, другою — економічний процес, який виступає як чинник, що протидіє процесу-причині. Він виникає як наслідок розвитку продуктивних сил, кількісних змін у процесі ви­робництва. Суперечності економічного закону вирішуються не автоматично, а через суспільні дії людей. Подолання суперечності за сприятливих умов завершує перехід до процесу-наслідку, який виявляється у різних формах. Отже, форми вияву економічного закону — це результат дії його причинно-наслідкового зв’язку. Це те, що можна спостерігати на поверхні розвитку економічних явищ. Форми вияву економічного закону впливають на економічні про­цеси, на розвиток економіки. Це неминуче породжує різні соціаль­но-економічні наслідки, що залежать від умов дії закону. Оптимальні умови функціонування зумовлюють раціональні форми вияву еко­номічного закону. Проте економічний закон може реалізуватись в умовах, що відхиляються від нормальних. Тоді форми вияву закону відхиляються від нормальних і призводять до негативних соціально-економічних наслідків. Економічні закони математично виявляються у різних формулах функціональної залежності. Визначення кількісного вираження еко­номічного закону має дуже важливе значення. Воно дає можливість наочно побачити, як розвиваються економічні процеси, своєчасно виявити недоліки і вжити відповідних заходів щодо усунення їх. ПІЗНАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАКОНІВ. Є два шляхи пізнання економічних законів: через виявлення но­вих законів і 4ерез поглиблення розкриття змісту, механізму дії та взаємодії законів. На першому ступені пізнання економічні закони слід розгля­дати як закони об’єктивно існуючого реального життя суспільства, виробничих відносин. З багатьох тисяч економічних зв’язків вияв­ляють істотні, що мають стійкий характер. Другий ступінь пізнання економічних законів спирається на пер­ший і реалізується у процесі наукової діяльності людей. Пізнання відбувається як теоретичне відображення реально існуючих об’єктив­них законів. Це відображення може бути більш або менш повним і дістає вираження в законах науки (законах економічної теорії). Є два шляхи пізнання економічних законів: через виявлення нових законів і через поглиблення розкриття змісту, треба відрізняти від закону науки. Останній є економічною категорією (складнішою порівняно зі звичайними категоріями). Ця відмінність нагадує відмінність між людиною та відображенням її у дзеркалі. Як це відображення залежить від якості дзеркала, так і закон науки залежить від якості науко­вих досліджень. Третій ступінь пізнання економічних законів полягає в апробації законів науки в дії. Вивчаючи практику господарювання, роблять певні висновки і узагальнення, потім вносять доповнення і зміни до наукових визначень і описів економічних законів. Водночас удоско­налюється і механізм використання їх. ВИКОРИСТАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАКОНІВ. Механізм використання економічних законів містить комп­лекс заходів, спрямованих на подолання економічних суперечностей, розробку форм, принципів і методів використання економічних за­конів з метою ефективного ведення господарства. Цей механізм охоп­лює дії державних органів, які розробляють на основі економічних законів правила господарювання, діяльності різних ринкових струк­тур (бірж тощо), підприємців, фірм як основних ланок господарства. Розрізняють три рівні використання економічних законів: економіко-теоретичний, безпосередньо управлінський і практичний. Усі вони у широкому розумінні належать до системи управління госпо­дарством.

Економічна теорія покликана давати наукове пояснення вимог економічних законів, тобто доводити їх до підприємців, управлінсь­ких і господарських структур у вигляді законів. За результатами нау­кового аналізу взаємодії останніх і з урахуванням досягнутого рівня продуктивних сил, поєднання економічних інтересів створюється науково обгрунтована концепція розвитку економіки. Це і становить зміст економіко-теоретичного рівня використання економічних за­конів. На сучасному етапі для України провідною концепцією є пе­рехід до ринкових відносин. Безпосередньо управлінський рівень використання економіч­них законів є компетенцією органів державної влади. Спираючись на закони економічної теорії, провідної теоретичної концепції, вони визначають методи, форми і засоби господарювання, розробляють державні закони (передусім закони Верховної Ради України), пра­вові положення та інші економічні документи, які мають директив­ний характер, визначають і затверджують економічні показники. І, нарешті, третій рівень — використання економічних законів практиці господарювання фірм, підприємств, усіх організацій, певною мірою пов’язаних з виробництвом. Розпочинається по суті суспільна діяльність людей, що ґрунтується на економічних рішен­нях і використанні економічних важелів. Безумовно, підприємці не можуть будувати свою діяльність тільки на рішеннях державних органів. Останні розробляють лише правові засади господарської діяльності, так звані єдині правила. Підприємці мають певну самостійність і свободу вибору, що заснована на знанні та використанні економічних законів. Розширюється самостій­ність не тільки приватних, колективних, а й державних підприємств. З багатьох питань господарювання підприємства не повинні чекати команди згори, а мають діяти згідно з вимогами економічних за­конів. Механізм використання економічних законів пов’язаний тільки з пізнаними економічними процесами. І оскільки процес пізнання не завжди адекватно відображує об’єктивну дійсність, а форми і мето­ди використання законів є продуктом вольової діяльності людей, механізм використання законів може містити елементи, що не відпо­відають об’єктивній дійсності.

У реальному житті дія економічних законів більшою чи меншою мірою збігається з свідомим використанням їх, адже закони не мо­жуть діяти без участі людини. Однак сам процес використання еко­номічних законів може набувати різних форм. В одному випадку люди заздалегідь передбачають, прогнозують певні процеси і свідомо здійснюють певні дії. Це, як правило, свідоме, наукове використання економічних законів. Проте іноді суперечності, що виникають у ре­альному економічному житті, своєчасно не помічаються, і лише тоді, коли виявляються негативні явища, починають вживатися заходи щодо усунення їх. Це також використання економічного закону, але з елементами стихійності у розвитку економіки. СУТНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОЇ КАТЕГОРІЇ. Економічні категорії відбивають виробничі (економічні) відносини. Проте в практиці господарювання існують поняття, пов’язані з економічною політикою, з надбудовними явищами. Вони також використовуються в економічній науці, але не є еко­номічними категоріями за своєю сутністю. Сутність економічної категорії визначають за такими критеріями: в економічні категорії мають відображувати не природні власти­вості речей і предметів, а суспільні виробничі відносини як голов­ний предмет економічної категорії; • категорії економічної теорії мають об’єктивний характер, через те що вони відбивають об’єктивну дійсність, відносини, що існують поза нашою свідомістю; • значна частина категорій економічної теорії має історичний ха­рактер. Це означає, що вони відповідають певним історичним умо­вам і відображують різні ступені економічного життя людства. Економічна категорія як теоретична абстракція повинна мати певну структуру наукового опису: головна функція виробничих (еко­номічних) відносин, що відокремлюються в певну якісно визначену категорію; основні специфічні ознаки категорії; форми і зміст кате­горії, місце категорії в системі суспільного відтворення. 3. ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ ПІЗНАННЯ. І ФУНКЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ. Тепер ми можемо конкретніше показати, що вивчає еконо­мічна теорія, які для цього застосовуються методи пізнання та які функції вона виконує.

Реферат: Чому я обрав спеціальність міжнародна економіка. Міжнародна економіка у вузькому розумінні – є складовою теорії ринкової економіки, що вивчає закономірності взаємодії господарюючих суб’єктів різної державної приналежності в сфері міжнародного обміну товарами, руху факторів виробництва та формування міжнародної економічної політики держав. 2) розвинута сфера міжнародного руху факторів виробництва, перш за все в формах вводу – виводу капіталу, робочої сили і технології; 4) самостійна міжнародна фінансова сфера, не пов’язана з обслуговуванням ні міжнародного руху товарів ні руху факторів виробництва; 5) система міжнаціональних і наднаціональних, міждержавних і недержавних механізмів міжнародного регулювання в цілях забезпечення збалансованості і стабільності економічного розвитку; Отже, міжнародна економіка (international economics) – частина теорії ринкової економіки, яка вивчає закономірності взаємодії господарських суб’єктів різних держав в області міжнародного обміну товарами, руху факторів виробництва і фінансування і формування міжнародної економічної політики. Легко зауважити, що перша ознака є характерною для світового ринку; перша, друга та третя разом – для світового господарства, а всі вони загалом характеризують міжнародну економіку в цілому. Розвиток світового ринку товарів зумовив інтенсифікацію міжнародного економічного обміну не лише товарами, а й переміщенням факторів виробництва, насамперед капіталу та робочої сили, що привело до виникнення світового господарства. В сучасному світі виробляти всі види товарів, так як і створювати і удосконалювати всі типи факторів виробництва, не під силу ні одній, навіть найбагатшій країні. Після кризи 30-х років, яка потрясла буквально весь світ світове господарство виявилось розбалансованим. Країни входили в торгові війни між собою. З появою перших комп’ютерів, які показали здатність замінити не тільки фізичний, але й розумовий труб людини, що нерідко називають науково-технічною революцією, фінансування, хоча і продовжувало грати свою обслуговуючу роль, перетворилось в самостійну сферу міжнародного спілкування. Причому його масштаби, які погано піддаються оцінці, можуть виявитись значно більшими, ніж масштаби світової торгівлі і міжнародного руху факторів виробництва. До середини ХХ ст. поступово виникло розуміння того, що світове господарство не в силі стабільно функціонувати без якихось спільних для всіх країн механізмів координації і управління. На мікрорівні фірми стали активніше утворювати вертикальні схеми управління відтворювальними процесами, в багатьох країнах світу. На макрорівні буквально протягом десятиріччя виникла ціла система міждержавних економічних і фінансових організацій з мандатом спостерігати за світовим економічним розвитком, попереджувати про виникнення дисбалансів і надавати країнам у випадку необхідності все стороню підтримку.

В їх числі – Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Світова торгова організація, Все це дозволяє зробити висновок, о в другій половині ХХ ст. ринкова економіка перейшла в нове, більш високе, ніж світове господарство, стала міжнародною. Я пішов на цю спеціальність томущо, я вчю англійську мову з першого класу і мені кортить отримати більш широку освіту. Я розраховую на старших курсах дістати можливість закордонної практики, якщо така можлива. Вивчити ще одну мову Німецьку або Арабську. А також зробити кар’єру підприємця за кордоном, а також мати свої торговельні точки в рідному місті Одеса. Інтелектуальна економіка. Інтелектуальна економіка — це галузь знань, що вивчає теорію і практику функціонування ринкових структур та механізми взаємодії суб’єктів економічної діяльності, пов’язаних з інтелектуальним капіталом. Вона вивчає питання організації підприємницької діяльності, що охоплюють організаційні форми та правові основи бізнесу, методи ціноутворення та оцінки вартості інтелектуального продукту, засоби мобілізації з інтелектуального капіталу, систему сучасного бухгалтерського обліку, фінансових відносин та процедуру укладення угод. Сучасна ринкова інтелектуальна економіка — це змішана економіка, в якій інтелектуальний продукт створюється під впливом власних ринкових зусиль, що спрямовують підприємницьку активність на зростання інтелектуального капіталу, а держава регулює цей процес, встановлюючи правову структуру бізнесу і контролюючи її додержання. Бізнес — це відповідний вид діяльності з метою отримання доходу за результатами комерціалізації інтелектуального продукту. Він передбачає повну самостійність щодо прийняття господарських рішень та певну відповідальність за результати цих рішень. Бізнес — це ризик. Він передбачає залучення власного капіталу або опосередницьку участь у такій діяльності шляхом вкладення у діло власного капіталу на умовах корпоративного права. Інтелектуальний капітал як економічна категорія розглядається з позиції авансованої інтелектуальної власності, що в процесі свого руху приносить більшу вартість за рахунок додаткової вартості.

Це один із різновидів капіталу, який має відповідні ознаки капіталу і водночас відтворює властиві лише йому (інтелектуальному капіталу) особливості. До інтелектуального капіталу належать продукт розумової, інтелектуальної праці та продукт творчих зусиль. Інтелектуальний капітал — це знання, що можуть бути перетворені в прибуток та оцінені. Сучасна ринкова Інтелектуальна економіка — це змішана економіка, в якій інтелектуальний продукт створюється під впливом власних зусиль, що спрямовують підприємницьку активність на зростання інтелектуального капіталу, а держава регулює цей процес, встановлюючи правову структуру бізнесу і контролюючи її дотримання. Вона вивчає питання організації підприємницької діяльності, які охоплюють організаційні форми та правові засади бізнесу, методи ціноутворення та оцінки вартості інтелектуального продукту, засоби мобілізації інтелектуального капіталу, систему сучасного обліку, фінансових відносин і процедуру укладання угод. Інтелектуальний капітал — це знання, які можуть бути оберненими на прибуток та оціненими.

Бізнес —це відповідний вид діяльності з метою отримання доходу за результатами комерціалізації інтелектуального продукту. Водночас він передбачає залучення власного капіталу або опосередковану участь у такій діяльності через вкладення в справу власного капіталу на умовах корпоративного права. Використання інтелектуальної власності в господарській діяльності з економіко-фінансових позицій є її комерціалізацією, яка виникає на умовах договірних відносин. Саме комерціалізація інтелектуальної власності в умовах ринкових відносин потребує розглядати її як товар і як капітал. Метою комерціалізації є отримання прибутку за рахунок використання об’єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві або продажу чи передачі прав на їх використання іншим юридичним чи фізичним особам. Комерціалізація об’єктів інтелектуальної власності — це взаємовигідні (комерційні) дії всіх учасників процесу перетворення результатів інтелектуальної праці у ринковий товар. Вважається, що комерціалізація через використання ОІВ у власному виробництві є найбільш вигідною з точки зору прибутку. Адже весь прибуток від продажу інноваційного продукту, що отримано за допомогою ОІВ залишається у правовласника ОІВ.

Якщо правовласник не передбачає використовувати ОІВ у власному виробництві чи розпочати новий бізнес або створити спільне підприємство, він може передати повністю або частково права власності на ОІВ іншій фізичній або юридичній особі. Майнові права на ОІВ є сукупністю права володіти, користуватися і розпоряджатися цим об’єктом. Продаж прав у повному обсязі здебільшого проводиться через договір купівлі-продажу як договір обмінної угоди, за яким у результаті передачі права власності на об’єкт інтелектуальної власності (продажу охоронного документа — патенту або свідоцтва) власник як сторона, яка продає, втрачає всі майнові права на нього. Тобто якщо продано патент на винахід, то він перереєстровується на ім’я нового правовласника і до останнього переходять всі майнові права на цей об’єкт. Власник прав на будь-який об’єкт промислової власності (ліцензіар) може продати ліцензію (видати дозвіл на користування об’єктом інтелектуальної власності) будь-якій особі (піцензіату), якщо він не хоче або не в змозі використовувати відповідний об’єкт. Продаючи ліцензію переслідують мету отримати прибуток, не втрачаючи капіталу на виробництво та освоєння ринку. Продаж ліцензії — це шлях впровадження технології на ринку без продажу товарної продукції. Доходами від продажу ліцензій юридичні або фізичні особи покривають свої витрати на наукові дослідження. Придбання або продаж ліцензії є діловою угодою. Факт продажу або купівлі ліцензії юридичне оформляється ліцензійним договором Ліцензіат отримує право на використання об’єкта інтелектуальної власності лише на обумовленій ліцензійним договором території та на певний термін. Сьогодні, головним джерелом економічного зростання стають не природні, не матеріальні ресур-си, а ідеї та інновації. Світова Промислова економіка поступається місцем Інтелектуальній еконо-міці. При цьому найбільш значною рушійною силою постає сила ідей. Світовий досвід засвід-чує, що в економіці, яка більше спирається на ідеї, а менше на фізичний капітал, різко зростає вірогідність реалізації успішних проривів. Тенденції результатів інтелектуальної діяльності в глобальному масштабі відображає статистика Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Щоб глибше усвідомити поняття та механізм функціонування інтелектуального капіталу, наведемо класифікацію видів інтелектуального капіталу за різними ознаками, залежно від мети та завдань, які при цьому вирішуються. За формою власності інтелектуальний капітал може бути приватним, колективним та державним залежно від суб’єкта, який володіє, користується і розпоряджається результатом інтелектуальної творчої діяльності. Зазначені правомочності закріплені в Конституції України (ст. 41). В основу інтелектуального капіталу входить інтелектуальна власність — результат інтелектуальної творчої діяльності, результат власного творчого пошуку, який має бути певним чином об’єктивований, втілений у певну об’єктивну форму та здатним до відтворення.

З цієї позиції інтелектуальна власність визначає кому належить результат інтелектуальної творчої діяльності, що втілений у певну об’єктивну форму (патент, свідоцтво, ноу-хау, товарний знак, авторський твір тощо). Що стосується приватної або колективної (група приватних осіб) форми власності, то зрозуміло, що мається на увазі, кому належить результат власного творчого пошуку, хто або скільки людей спрямовували свої зусилля на отримання кінцевого результату творчої діяльності. Що стосується державної форми інтелектуальної власності, то до неї належить продукт інтелектуальної праці, створений на замовлення державних органів влади за рахунок бюджетних коштів, або за традицією продукт інтелектуальної праці належить суб’єкту господарювання (підприємству, об’єднанню тощо), який утворений органами держави (місцевого самоврядування— комунальна власність; Кабінетом Міністрів України, за наказом міністерств і відомств — загальнодержавна власність), що відповідає законам України «Про власність», «Про підприємства в Україні» тощо. Корпоративна трансакція пов’язана з організаційно-правовою формою інтелектуального капіталу і відтворюється у формі акціонерного або пайового інтелектуального капіталу залежно від виду корпоративної трансакції або виду засновницького капіталу, якщо маємо на увазі акціонерне товариство або інші види господарських товариств (товариство з обмеженою відповідальністю тощо), що передбачені Законом України «Про господарські товариства» та іншими. Вкладення інтелектуального капіталу до статутного фонду господарських товариств в обмін на корпоративні права належить до інноваційної діяльності, спрямованої на емісію (ремісію) статутного фонду, тобто підвищення (зменшення) потенціалу засновницького капіталу. Корпоративні трансакції здійснюються з метою більш повного використання прав інтелектуальної власності, зміни структури управління та реструктуризації активів. Водночас при корпоративних трансакціях здійснюється перерозподіл виключних прав між суб’єктами, які беруть участь у трансакціях. Резидентність визначає присутність національного або іноземного інтелектуального капіталу. За такою ознакою збільшуються інтеграційні можливості інтелектуального капіталу, який стимулює створення ринку інтелектуальних (нематеріальних) активів. Форма залучення інтелектуального капіталу проявляється у формі права на об’єкти промислової власності та у формі авторського та суміжних з ним прав залежно від видів об’єктів інтелектуальної власності. За міжнародними стандартами усі результати творчої інтелектуальної діяльності з точки зору правової охорони поділяються на об’єкти, що охороняються правом промислової власності, і на об’єкти, що охороняються авторським правом. До промислової власності належать винаходи, корисні зразки, промислові моделі, фабричні або товарні знаки, ноу-хау. До об’єктів, що охороняються авторським правом, належать права на наукові, літературні, художні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо. За терміном знаходження у розпорядженні суб’єкта господарювання інтелектуальний капітал поділяється на власний або такий, що не має терміну знаходження у розпорядженні суб’єкта господарювання, та строковий інтелектуальний капітал. Власний інтелектуальний капітал може бути на балансі суб’єкта господарювання, наприклад, у формі капітальних інвестицій, тобто на стадії створення (розробки) нематеріальних активів. Що стосується строкового інтелектуального капіталу, то на балансі суб’єкта господарювання такий капітал дістає відображення у вигляді нематеріальних активів, які залежно від виду мають термін знаходження у розпорядженні суб’єкта відповідно до законодавства України про охорону інтелектуальної власності. Так, наприклад, правова охорона суб’єктів інтелектуальної власності надається за певних умов на конкретно визначений строк: винахід — на 20 років, корисна модель — на 5 років, промисловий зразок — на 10 років тощо. Означеними законами також передбачено здійснення, наприклад, щорічної (для винаходів) підтримки їх дії, шляхом сплати зборів за дії, що пов’язані з охороною права на об’єкти інтелектуальної власності. За ознакою формування (мобілізації) інтелектуальний капітал поділяється на створений самим суб’єктом господарювання і придбаний в інших суб’єктів господарювання. За ознакою можливості визначення розміру (величини) вартості інтелектуальний капітал може оцінюватися (визначатися) прямим (витратним) методом (безпосередньо, відповідно до кошторису) та експертним методом. Витратний метод оцінки вартості інтелектуального капіталу передбачає, що потенційний покупець, якій володіє відповідною інформацією (кошторисом витрат) про предмет купівлі, не заплатить за нього більше, ніж вартість іншого об’єкта у складі нематеріальних активів тієї самої корисності. Експертний (ринковий) метод оцінки вартості інтелектуального капіталу передбачає використання методу порівняльних продаж, який полягає у прямому порівнянні оцінюваного об’єкта з іншим, аналогічним за якістю, призначенням і корисністю, що був проданий у порівнюваний час на аналогічному ринку. Передусім з юридичних позицій слід розрізняти правову охорону інтелектуальної власності і право на інтелектуальну власність. Правова охорона об’єктів інтелектуальної власності надається за певних умов на конкретно визначений законом строк. Право інтелектуальної власності — це право володіти, користуватися і розпоряджатися належним результатом інтелектуальної творчої діяльності. Інтелектуальна власність є складовою інтелектуального капіталу і набуває всіх притаманних йому ознак. Використання інтелектуальної власності в господарській діяльності з економіко-фінансових позицій — це її комерціалізація, що виникає на умовах договірних відносин. Саме комерціалізація інтелектуальної власності в умовах ринкових відносин вимагає розглядати її як товар і як капітал. Як товар інтелектуальна власність розглядається як нематеріальний актив, що використовується в будь-яких господарських операціях. Як капітал інтелектуальна власність розглядається з точки зору витрати капіталу на освіту або придбання підприємцем нематеріальних активів з метою його приросту. Інтелектуальна власність може розглядатися і як інвестиція, що поділяється на капітальну (придбання нематеріального активу, який підлягає амортизації) та фінансову (пряму), якою передбачають внесення нематеріального активу до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою. Зазначимо, що підвищення активності національних заявників у поданні заявок на об’єкти промислової власності є джерелом зростання інтелектуальної власності як капіталу.

Водночас статистика надходжень заявок на винаходи є індикатором інноваційної діяльності в країні.

Так, в Україні з розрахунку на 100 тисяч населення подається 11 заявок на рік (за даними 2000 р.). Для порівняння в Росії — 13,5 заявок (1999 p.), Польщі — 6 заявок (1998 p.), Угорщині — 7 заявок (1998 p.), Німеччині — 62 заявки (1999 p.), Японії — 285 заявок (1998 р.) на 100 тисяч населення. Трансформація інтелектуальної власності в інноваційний продукт, придатний для виробництва і ринку, є самим важким етапом у ланцюгу, що зв’язує науку, винахідника зі споживачем. При цьому потрібно враховувати домінанти ринку, потреби споживача і мати досвід технологічного підприємництва. Як відомо, інноваційний процес проходить 4 основних етапи: Досвід показує, що в реальних умовах від ідеї створення нового продукту до надходження перших прибутків від його продажу на ринку проходить 3—4 роки. Це період інноваційного проекту. Для того, щоб довести розробку від лабораторного прототипу до стадії продажу дослідної партії, а потім і невеличкої серії, потрібно, як правило, близько 1—2 млн. доларів. Такі інвестиції вкладаються не відразу, а невеличкими порціями за кожний окремий крок у реалізацію інноваційного проекту. Прийоми, що застосовуються для визначення вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності, можна розділити на три групи; підходи, методи і методики. Підхо ди дають принципи визначення вартості.

Методи визнача ють процедуру розрахунку вартості. Методики розглядають застосування того чи іншого методу стосовно конкретних об’єктів інтелектуальної власності та конкретних цілей роз рахунку. Оцінка вартості прав на конкретний об’єкт інтелек туальної власності у конкретному випадку їхнього використання е досить складною процедурою й у кожному випадку вимагає унікального рішення задачі. Однак при усьому різ номанітті таких випадків існує три загальновизнаних підхо ди до оцінки прав на об’єкти інтелектуальної власності: ви тратний підхід, порівняльний (ринковий) підхід, дохідний підхід. Витратний підхід (підхід на основі активів) засно ваний на припущенні, що вартість об’єкта інтелектуальної власності дорівнює вартості витрат на його створення, до ведення до робочого стану й амортизацію. Цей підхід до розрахунку вартості влаштовує покупця, тому що він може документально відстежити витрати на створення об’єкта інтелектуальної власності і, таким чином, переконатися, що ця вартість виправдана. Але він не вигідний для продавця, оскільки останній одержить суму, рівну тільки понесеним витратам на створення об’єкта інтелектуальної власності, тобто без прибутку.

Порівняльний (ринковий) підхід до оцінки вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності припускає використання прийому порівняння продажів. Сутність підходу полягає в порівнянні об’єкта, що оцінюється, з аналогічними по призначенню, якості і корисності об’єктами, які були продані на цей час на аналогічному ринку. Цей підхід дає так звану «справедливу ціну», тобто таку ціну, за яку продавець, який володіє інформацією про ринкову вартість аналогічних об’єктів, готовий продати об’єкт інтелектуальної власності, а покупець, який також володіє повною інформацією про об’єкт інтелектуальної власності і ринкову вартість аналогічних об’єктів, готовий купити даний об’єкт інтелектуальної власності. Тобто ціна встановлюється ринком і влаштовує як продавця, так і по купця. Дохідний підхід припускає, що ніхто не стане вкла дати свій капітал у придбання того чи іншого об’єкта інтелектуальної власності, якщо такий же доход можна одер жати будь-яким іншим способом. Суть підходу полягає в тім, що вартість прав на ОІВ визначають як функцію доходу, що може принести викори стання даного ОІВ у майбутньому. З розвитком ринкових відносин розширюється перелік результатів інтелектуальної власності, а також формується новий, суто економіко-фінансовий підхід до цього виду продукту, який в умовах товарно-грошових відносин набуває ознаки товару або капіталу. Активізація в цьому напрямку є важливим чинником економічного розвитку. Так, наприклад, за даними статистики у 2000 р. в Україні кількість заявок на винаходи, поданих національними заявниками, становила 5861, що на 5,4 відсотки збільшилося в порівнянні з 1998 p., а кількість заявок на корисні моделі і промислові зразки у 2000 р. становила відповідно 361 та 1074, що в порівнянні з 1998 р. збільшилось відповідно у 2,7 і 1,4 рази. Така тенденція зберігається і при надходженні заявок на торговельну марку. Кількість поданих заявок на торговельну марку від національних заявників у 2000 р. становила 4423, що у 1,5 разів більше в порівнянні з 1998 р. Якщо зробити аналіз винахідницької активності в Європі, то за кількістю поданих патентних заявок маємо сталу тенденцію до зростання.

За опублікованими даними кількість патентних заявок в усіх п’ятнадцяти країнах ЄС в 1996 р. становила 43 608 одиниць. У порівнянні з 1989 p., який у багатьох аналітичних розрахунках щодо Європи обирається за базовий, зріст склав 16 відсотків, тобто 2,14 відсотка за рік. Найбільша кількість патентних заявок надійшла з трьох економічно найрозвинутіших країн Європи: Німеччини (понад 14,3 тис. патентів), Франції (5,6 тис. патентів) та Великої Британії (4,1 тис. патентів) — доля яких у структурі патентування результатів досліджень і розробок у країнах ЄС становила відповідно 42, 17 та 12 відсотків. 1. Александрова.П., Щедріна Т.І. Трансфер науково-технічної продукції//Стратегія економічного розвитку України: : Наук. Зб.-Вип. 7 Голов. Ред. О.П. Степанов. -.: КНЕУ, 2004. Гересименко. Договір у правовідносинах при використанні інтелектуальної (промислової) власності//Інтелектуальна власність — 2000,№ 4. Економіка підприємства: вступ до фаху. Реферат. Економіка господарства — це цариця наук. Вона є терміном грецького походження, що дослівно означає мистецтво ведення господарства. Економіку цілком справедливо вважають головною царицею діяльності людей, що забезпечує суспільство життєво необхідними матеріальними благами і послугами виробничо-технічного та споживчого призначення. Залежно від ступеня інтеграцій складових елементів економічної системи виокремлюють економіку народного господарства країни, економіку тих чи інших його галузей і територіальних одиниць, економіку певних суб’єктів, господарювання. Основною ланкою економічної системи країни. Де безпосередньо продукуються товари чи надаються послуги населенню та суспільству в цілому є економіка фірми або підприємства. Водночас терміном «економіки» широко користуються на позначення сукупності окремих економічних наук, що охоплює економічну теорію; історико-економічні науки. На основі загальної місії підприємства формулюються і встановлюються загально фірмові цілі, які мають відповідати певним вимогам. Протягом останніх років тривало становлення ринкової системи господарювання, активніше здійснювалися економічні реформи, виявилися нові аспекти реформування форм власності і структурної перебудови економіки України. На сьогоднішній день, в Україні створено всі умови для професійного навчання : вищі навчальні заклади, які формують фундаментальні знання, державний та приватний сектор, що надає практичний досвід громадська професійна організація – Федерація професійних економістів. Я вирішила стати економістом, тому що економіка України розвивається і державі потрібні кваліфіковані працівники, а саме економісти. Я вважаю, що Коломийський економіко-правовий коледж разом у співпраці з Київським національним торговельно-економічним університетом можуть дати потрібні знання, і в цьому впевнена. Сучасний спеціаліст з економіки має досконало володіти інструментарієм оцінювання результативності та ефективності діяльності підприємства, яке проводиться з метою не лише внутрішнього аудиту, але й для бечмаркінгу показників підприємства із показниками зовнішніх організацій, а також показниками світового рівня. Для свого формування як спеціаліста я віддаю перевагу вивченню таких предметів як: мікроекономіка, макроекономіка, економічна історія, економія підприємства, економічна теорія, розміщення продуктивних сил та регіональна економіка, вивчення гуманітарних наук, правознавство, а також українська мова. Із становленням ринкових відносин в Україні та її інтеграцією в європейські економічні, фінансові та банківські структури постає нагальне питання підвищення рівня у системі підготовки фахівців економічного напрямку, які відіграватимуть важливу роль у соціально-економічних перетвореннях країни в ХХІ ст. В коледжі посібник «Макроекономіка» являє собою систематизоване та цілісне викладення теоретичного курсу, і є достатнім для вивчення основних принципів і механізмів функціонування економічних суб’єктів, взаємовідносин між ними та ролі держави в проведенні економічної політики на макрорівні. «Макроекономіка», викладається в усіх вищих навчальних закладах. Вирішуючи задачі, розглядаючи конкретні ситуації, можна навчитись різним методам економічного аналізу, самостійно оцінювати економічну реальність і робити висновки, прогнози. Оригінальна компоновка тексту посібника забезпечує використання повного комплексу основних методів навчання: словесного. Наочного і практичного, дає можливість дистанційного вивчення «макроекономіки» як нормативної дисципліни.

При вивченні предмету були враховані особливості становлення ринкової економіки України і безпосередньо – макроекономіки: діяльність підприємницьких суб’єктів, а також їх власну поведінку в ринковому середовищі.

Економічна історія України – важлива гуманітарна дисципліна, складова вищої економічної освіти. Вона вивчає господарську діяльність українців в історичному розвитку, починаючи з первісного суспільства і до сучасності: основні явища і процеси матеріального виробництва; діяльність економічних організацій і установ; економічну політику держави; досліджує загальні закономірності економічного життя та його особливості. Відомий американський дослідник української економіки Іван Святослав Коропецький у книзі «Дещо про минуле, недавнє минуле та сучасне української економіки» підкреслив, що «таким самим історичним фактом, як існування окремого українського народу, є його постійне господарювання на території свого компактного поселення. Формування в Україні ринкової економіки передбачає приведення її структури, господарського механізму, організаційних інституцій у відповідність з найважливішими тенденціями світового економічного розвитку. Значення історико-економічного дослідження виявляється не тільки у суспільно-економічних закономірностях історичного розвитку, але й у конкретних прикладах господарської практики. Історією господарства професіонал-економіст послуговується майже на кожному кроці.

Різні періоди – різні характеристики, і все це враховується в системі управління підприємством, позначається на результатах його діяльності.

Без історії в руках економіста залишається лише аналіз фундаментальних зв’язків – чудовий, але недостатній, обмежений інструмент пізнання суспільного виробництва. Без історії наше економічне життя є набором роздільних станів. Без знання минулого економісти позбавляються почуття історизму.

Знання економічної історії України має не тільки науково-пізнавальне, а й велике виховне значення. Воно розширює кругозір студентів, сприяє виробленню правильного підходу до оцінювання найважливіших історико-економічних процесів і подій.

Економіста не можна прирівнювати до обчислювальної машини, яка позбавлена емоцій, байдуже оперує, цифрами, запрограмована лише на точність результату. Українському суспільству потрібні не лише спеціалісти високої кваліфікації, а й свідомі працівники-патріоти, яким не байдужа доля Батьківщини. Економіка підприємства охоплює широке коло проблемних питань, пов’язаних з управлінням численних взаємопов’язаних видів діяльності на основі процесного підходу. В результаті реалізації системи процесів повинен бути досягнутий якісний кінцевий резулътат у вигляді конкретного суспільна корисного продукту. В зв’язку з цим у підручнику чільне місце відведено визначенню сутності підприємства як суб’єкта підприємницької діяльності, ґрунтовно висвітлене його сучасне ринкове середовище. Для реалізації стратегії та досягнення цілей підприємства повинні бути визначені та забезпечені необхідні ресурси. Серед них визначальне місце займають основні та оборотні засоби, трудові та інформаційні ресурси.

Мова йде не тільки про вивчення її складу чи класифікування. Особливу увагу слід акцентувати на їх раціональному використанні в процесі виробництва, зокрема основних і оборотних засобів та нематеріальних ресурсів. При вивченні у підручнику відведено вивченню особливостей формування та використання трудових і інформаційних ресурсів. Так, поряд із системно-функціональною характеристикою, висвітлюються питання виробничої потужності підприємства, управління процесами виробництва та реалізації продукції, забезпечення якості та конкурентоспроможності продукції, визначення систем та форм оплати праці працівників, формування собівартості продукції та цінової політики, а також обґрунтування економічного механізму регулювання діяльності підприємства. Важливе місце при вивченні курсу «Економіка підприємства» відведено надзвичайно актуальним питанням обґрунтування та вибору методів і формування системи показників оцінювання економічних результатів, ефективності діяльності підприємства, його конкурентоспроможності.

Економічна теорія еволюціонує у напрямі розширення та ускладнення своєї тематичної проблематики, залучає до переліку наукових досліджень нові пласти суспільних відносин з урахуванням багатовимірності їхніх причинних взаємодій. При цьому головним об’єктом аналізу е людина як центр соціально-економічної системи, як вихідний пункт, міра та самоціль усіх процесів, що у ній відбуваються. Формування економічних засад нової цивілізації, зорієнтованої на всебічний розвиток людини, кардинально змінює дослідницькі пріоритети, визначаючи серед них такі: Науковий аналіз фундаментальної категорії сучасної економічної науки — «людське багатство». Накопичення, вдосконалення та всебічний розвиток саме цього виду багатства набуває найбільшої вартості у контексті джерел економічного зростання. Відмова від технологічного та економічного детермінізму, послаблення детермінізму соціального на засадах переходу від епохи домінування соціального над природою та особистістю до епохи, коли соціальне стає лише засобом для найповнішої реалізації людиною всіх своїх здібностей, розширення сфери її соціально-економічної свободи та розвитку відносин вільного індивідуалізму. Зміна парадигмальних уявлень про критерії соціально-економічного прогресу та ціннісні орієнтації економічного зростання, визнання соціальної значущості та економічної вигідності інвестицій у людський капітал. Формування системи нетрадиційних поглядів на взаємодію локального і глобального, нового розуміння процесів міжнародного співробітництва на засадах синергії партнерства, безпосереднього залучення індивіда у світовий простір єдиної цивілізаційної системи, де домінуватимуть загальнолюдські цінності. Ускладнення процесів взаємодії економіки з іншими сферами людської життєдіяльності та необхідність урахування соціальних, духовних і екологічних складових економічного розвитку переконує в обмеженості методологічних допущень стандартного економічного аналізу, зорієнтованого на: атомізм, індивідуалізм та раціоналізм; рівноважний підхід; ігнорування інформаційного, інституціонального та еволюційного аспектів. Поглиблення розуміння природи суб’єкта економічної діяльності і законів його діяльності поступово формує нову предметну сферу економічної теорії, зумовлену реальною тенденцією зміщення пріоритетів, — з багатства економічного до багатства соціального, гуманістичного. Провідною складовою цього багатства постає людина як особистість, як найвища цінність. Усе це зумовлює розширення проблематики економічних досліджень на основі виокремлення людського капіталу як визначального фактора та результату розвитку соціально-економічних систем, а останнє, у свою чергу, визначає такі пріоритети економічних досліджень: духовні підвалини економічних змін; соціально-економічна роль культурного надбання та національних традицій; психологічний контекст економічної діяльності; Ефективне розміщення продуктивних сил, їхня оптимальна територіальна організація є важливою передумовою зміцнення української економіки, подальшого її розвитку. Треба ще модернізувати структуру народного господарства, територіально перерозподілити виробничий потенціал, створити нові територіально-виробничі комплекси, розширити зовнішньоекономічні зв’язки, що супроводжуватиметься певними змінами експортно-імпортної спеціалізації. Усе це неуникно відіб’ється на територіальній структурі народного господарства України, налагодить нові господарські зв’язки як на локальному, так і на міжрегіональному рівнях. Входження України до ринкової економіки, поглиблення науково-технічного прогресу обов’язково пересуне акценти у системі передумов і факторів, що впливають на розміщення продуктивних сил країни. Усе це треба знати майбутньому економістові, якому доведеться приймати рішення, що стосуються територіальної організації виробництва, — чи то йтиметься про розташування окремого об’єкта, чи про оптимізацію народногосподарських зв’язків регіону.» Особливе місце у методиці територіальних досліджень належить пошукам закономірностей розташування виробництва й факторному аналізу; розглядаємо розміщення продуктивних сил передусім як прояв територіального поділу праці. Мова — це скарбниця духовних надбань нації, досвіду Співжиття, праці і творчості багатьох поколінь. У її глибинах — філософський розум, витончений естетичний смак, поетичність, сила надзвичайної чутливості до найтонших переливів людських почуттів і явищ природи. Разом із тим мова — це і своєрідний оберіг звичаїв і традицій, запорука інтелектуального зростання, розвою та поступу народу в загальносвітовому житті. Вова характеризується єдністю, взаємозв’язком і взаємозалежністю всіх її складових. Належачи до так званих вторинних систем, мова існує не автономно, а в людському суспільстві, похідних від якого є. Існує вона у вигляді різноманітних актів мовлення, що повторюються усно та фіксуються письмово. Мова е основною формою національної культури й насамперед першоосновою літератури. Літературна мова — варіант загальнонародної мови; загальнонаціональна мова, оброблена майстрами (письменниками, науковцями, митцями, учителями та ін.), відзначається наявністю орфоепічної та граматичної норми й обслуговує багатоманітні культурні потреби народу. Літературна мова є мовою художньої Літератури, освіти, науки, державних установ, засобів масової Інформації, театру, кіно тощо. Літературна мова протиставляється діалектам, просторіччю, жаргонам. Вона має дві форми — усну й писемну, низку функціональних стилів. Серед майже десяти тисяч мов і діалектів, які налічуються в сучасному світі, більшість не мають писемності й державного статусу, ними послуговується незначна кількість мовців. Українська мова належить до давньописемних мов, її писемність налічує понад тисячу років. У добу творення незалежної держави, у зв’язку із закріпленням Конституцією України статусу української мови як державної, питання культури мовлення в Україні набувають особливої ваги. Ширшає коло тих, хто розмовляє, пише й читає українською мовою як рідною. Писемне спілкування в державному, суспільному, політичному, господарському житті, в ділових відносинах між організаціями та установами також переходить на українську мову. Це спричиняє появу чималої кількості помилок і на певний час знижує рівень культури мовлення в загальнонаціональному виміні. Теоретична частина містить такі розділи: «Вступ», Загальні вимоги до складання і оформлення документів», «Документація щодо особового складу», «Інформаційні документи», «Документи з господарсько-договірної діяльності», Обліково-фінансові документи». Подано також відомості про складні випадки правопису найуживаніших слів чи словосполучень при укладанні ділових паперів, стилістичне і використання слів, основні риси синтаксису. Після закінчення коледжу хочу працювати за своєю спеціальністю. Допомогти нашій країні мати хороших спеціалістів, свої знання маю намір застосовувати в органах влади та установах. Ринкові умови господарювання обумовлюють необхідність поглибленого вивчення і всебічного удосконалення економічної діяльності усіх галузей національної економіки. Особлива увага в цьому контексті повинна бути спрямована на основну їх ланку -підприємство. Сукупність економічних проблем, які виникають в процесі динамічного функціонування підприємств, повинні вирішувати спеціалісти, які здобули високий рівень знань, відповідну професійну підготовку, мають достатній рівень кваліфікації. Від рівня одержаної загальної та професійної підготовки, їх компетентності і обізнаності у вирішальній мірі залежатиме успішне розв’язання конкретних практичних завдань, тобто розробка та здійснення заходів, спрямованих на ефективну діяльність підприємства в довготерміновій перспективі, забезпечення високих темпів його розвитку та підвищення конкурентоспроможності. Поряд з тим. в полі зору поглибленого вивчення мають знаходитися проблеми економічного розвитку підприємств. Мова tit) e про обґрунтування джерел та форм фінансування та інвестування його розвитку, метою якого має бути інноваційний підхід та досягнення моделі ділової досконалості. У підручнику розглядаються питання реструктуризації та санації підприємств І їх економічної безпеки.

Цей та інший комплекс проблем і є предметом вивчення Дисципліни «Економіка підприємства», а саме — сукупність виробничих відносин, пов’язаних з трансформацією ресурсів з метою отримання кінцевих корисних суспільних результатів у нагляді високоякісних продуктів та послуг. Дисципліна «Економіка підприємства» тісно пов’язана з такими навчальними дисциплінами, як «Статистика», «Економічна теорія», «Макро-» і «Мікроекономіка», «Розміщення продуктивних сил», «Економіка України», «Регіональна економіка», «Державне регулювання економіки» та інші. Основна мета дисципліни «Економіка підприємства» представлені в цьому підручнику з нових наукових позицій, які узагальнюють і висвітлюють здобутки авторського колективу. Мета їх викладення полягає в тому, щоб майбутні економісти і менеджери набули таких знань з економіки підприємства, які дадуть змогу їм компетентно вирішувати практичні завдання безпосередньо на підприємствах. Зміст.

Що таке економіка і економічна теорія. Який понятійний апарат має ця наука. Якими методами дослідження користуються в економічній науці. 4.

Які функції виконує економічна теорія. СПІВВІДНОШЕННЯ І ВЗАЄМОДІЯ.

Життя людей у суспільстві надзвичайно багатоманітне. Воно охоплює всі його сфери: навчання, відпочинок, заняття спортом, оз­доровлення, медичне обслуговування, науку, культуру, туризм, виробництво. Взаємодіючи і доповнюючи одна одну, ці сфери утво­рюють єдину суспільну систему. У найзагальнішому вигляді суспільну систему поділяють на со­ціально-культурну, політико-адміністративну і економічну, або госпо­дарську, підсистеми. Водночас кожна з них є відносно самостійною і функціонує за своїми специфічними законами. Політико-адміністративна підсистема захищає права громадян, створює сприятливі умови для суспільного життя, забезпечує міжна­родну безпеку країни. Економічна (господарська) підсистема слугує задоволенню по­треб, що пов’язані з виробництвом і споживанням різноманітних товарів та послуг. Вона регулює відносини виробництва, розподілу, обміну і споживання у суспільстві. Перелічені підсистеми доповнюють одна одну і водночас со­ціально-культурна і політико-адміністративна підсистеми спираються на економічну підсистему. Зумовлено це тим, що без останньої не­можливі всі інші види життєдіяльності. Адже перш ніж займатися спортом, військовою справою тощо, слід подбати про те, щоб мати їжу, одяг, житло. І всі ці потреби створюються економікою, зупинка якої хоч на незначний час призвела б людство до катастрофи. То що ж таке економіка? Відповісти на це запитання можна лише тоді, коли ми усві­домимо, що потреби, що виникають у господарському житті, є резуль­татом взаємодії людини з природою. Припустімо, група людей через якісь причини (екологічну катастрофу чи спустошливу війну) зму­шена переїхати на нові незаселені землі, які відмежовані від людсь­кого оточення. Зрозуміло, що першими кроками їхньої діяльності мають бути: задоволення своїх повсякденних потреб, без яких життя неможливе. До них передусім належать їжа, одяг, житло. Для того щоб їх мати, треба обробляти землю, рубати ліс, розводити домаш­ню худобу, займатися певними ремеслами. Проте ми знаємо, що ці люди раніше жили в умовах певної циві­лізації. Отже, у них є потреби в освіті, релігії, розвагах тощо. Для задоволення їх слід будувати школи, заклади культури, охорони здо­ров’я, культові та спортивні споруди тощо. Інакше кажучи, для задо­волення первинних потреб спільності людей, що осіла на новому місці, потрібна певна господарська діяльність, яка і відображує сутність економіки. Господарська діяльність за своїм змістом складна і багатоманітна. Землероб оре землю, сіє зерно, збирає врожай; скотар вирощує худо­бу, пасе її, отримує певні продукти скотарства; кравець міряє і ріже сукно, шиє одяг; будівельник зводить стіни, ставить вікна і двері, фарбує, робить опалення.

Проте цими технічними операціями еко­номічна діяльність не вичерпується. У ній є і соціальні явища, а саме: землеробу, скотарю, кравцю, будівельнику необхідні різноманітні ін­струменти, сировина, паливо тощо, за допомогою яких вони, з одно­го боку, здійснюють свою діяльність, а з іншого — всім їм як живим істотам потрібні одяг, житло, їжа. Для цього вони обмінюються ре­зультатами своєї діяльності між собою, розподіляючи тим самим ство­рені блага, і тільки після цього споживають їх. Такі відносини нази­ваються економічними і становлять важливу складову економіки. Економіка є сферою життя суспільства, яка охоплює вироб­ництво благ, обмін ними, розподіл і споживання їх. При цьому обов’язково треба враховувати, по-перше, що економіка не може бути реальністю без людей. По-друге, це не тільки і не просто люди, а й продукти їхніх думок (наука, технологія).

Невід ‘ємною складовою економіки є при­родне середовище, на яке впливають і пристосовують для своїх потреб люди. Розвиток кожної країни залежить від наявності корисних копа­лин, родючості земель, географічного положення, чисельності насе­лення та його професійної підготовки, культурного рівня, історичної спадщини, економіко-культурних зв’язків з іншими країнами. Через ці обставини економіка країни складається з окремих галузей (про­мисловість, сільське господарство, будівництво, торгівля, транспорт, зв’язок тощо). Потенційні можливості економіки України у порівнянні з інши­ми країнами світу (табл. 1) є значними, що дає підстави для оптимі­стичних прогнозів щодо економічного розвитку нашої країни. Таблиця Запаси основних корисних копалин.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

самостійна робота паралельність прямих і площин у просторі

правила безпеки під час проведення дослідів з природознавства у початкових класах

географія 7 клас практикум кобернік гдз